Єдиний унікальний номер справи: 662/1640/18 Головуючий в І інстанції: Тимченко О.В.
Номер провадження: №22-ц/819/279/19 Доповідач: Майданік В.В.
05 березня 2019 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
ОСОБА_1,
секретар Прушинська О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 16 листопада 2018 року, у складі судді Тимченко О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,
30 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ТОВ "Світанок", в якому просив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок від 01 січня 2006 року та від 10 березня 2009 року, укладених між ним та відповідачем, а саме: перше речення п.8 викласти в наступній редакції: "Договір укладено на 9 років", перше речення п.9 викласти в наступній редакції: "Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі п'ять відсотків від грошової оцінки земельної ділянки".
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Він має у приватній власності дві земельні ділянки розміром 4,11га та 8,98га відповідно, які він передав в строкове платне користування відповідачу на підставі договорів оренди, укладених відповідно 01 січня 2006 року та 10 березня 2009 року.
За умовами вказаних договорів строк їх дії встановлено на 20 років, а орендна плата встановлена в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Вважає, що вказана умова щодо строку договору оренди є завищеною, а умова щодо розміру орендної плати є несправедливою, адже існує тенденція до збільшення орендної плати в Новотроїцькому районі до 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Його матеріальний стан в останні роки погіршився внаслідок інфляційних процесів, подорожчання товарів.
Члени його сім'ї бажають самостійно використовувати земельні ділянки.
На його звернення про збільшення орендної плати та зменшення строку оренди відповідач відповів відмовою.
За означеними договорами орендна плата за користування становить 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Однак вона повинна становити з 2008 року після оприлюднення Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" від 19.08.2008 року 3% з поступовим збільшенням, в залежності від фінансового стану підприємства.
Пославшись на вказане та ст.ст.23 і 30 Закону України "Про оренду землі", просить задовольнити позов.
У своєму письмовому відзиві відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, в тому числі застосувавши позовну давність. Пославшись на презумпцію правомірності правочину (ст.204 ЦК України), ст.79 ЦК України, положення Закону України "Про оренду землі", зазначив, що умови вказаних договорів оренди землі не передбачають підстав для перегляду строку дії договорів.
При цьому вказав, що стосовно позовної вимоги про зміну строку оренди слід застосувати позовну давність, оскільки з моменту укладення договорів минуло відповідно 12 та 9 років.
Щодо позовної вимоги про зміну орендної плати зазначив, що вона також не підлягає задоволенню за відсутністю правових підстав, адже вказані розміри орендної плати визначені і погоджені сторонами договорів, відповідач належним чином виконує свої обов'язки по сплаті орендної плати. Положення договорів містять умови про перегляд розміру орендної плати на вимогу однієї із сторін. І ці умови виконуються, кожного року орендодавець отримує орендну плату в більшому розмірі: за договором від 01.01.2006 року - в 2013-2017 роках відповідно 3633,77грн, 3633,77грн, 4538,81грн, 5446,57грн, 5446,57грн; за договором від 10.03.2009 року - в 2013-2017 роках відповідно 7267,55грн, 7267,55грн, 9077,62грн, 10893,14грн, 10893,14грн.
Крім того, зазначив, що до позовної заяви долучено невірну копію договору оренди від 10.03.2009 року та неповну копію договору оренди землі від 01.01.2006 року, а також позивачем помилково вказано пункти договору від 01.01.2006 року, оскільки строк дії договору передбачено в пункті 6, а розмір орендної плати - у пункті 7.
Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 16 листопада 2018 року в задоволенніпозовних вимог було відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Зокрема зазначив, що судове рішення не є належним чином обґрунтованим. Також вказав, що є помилковим висновок суду про те, що Указ Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" не носить обов'язкового характеру щодо розміру орендної плати відносно договорів, в яких предметом є земельні ділянки приватної власності, адже вказаний Указ є частиною законодавства і його норми є обов'язковими для орендаря в частині підвищення орендної плати за результатами фінансово-господарської діяльності підприємств-орендарів. При цьому вказав, що підвищення розміру орендної плати до 5% від вартості земельної ділянки для нього є суттєвим і не вплине суттєво на фінансовий стан орендаря, зважаючи на його високі прибутки. Крім того, зазначив, що питання зміни строку дії договору оренди судом не досліджувалось взагалі.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст.263 ЦПК України:
--- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1);
--- законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч.2);
--- судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч.3);
--- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.4).
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним положенням процесуального закону.
Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
При апеляційному розгляді справи сторони погодилися з тим, що до позовної заяви долучено невірну копію договору оренди від 10.03.2009 року та неповну копію договору оренди землі від 01.01.2006 року. Вони визнали, що дійсні договори оренди подані до відзиву (зокрема, в договорі від 10.03.2009 року зазначені правильні відомості щодо розміру землі та орендної плати).
Відповідно до договору оренди землі від 01.01.2006 року, укладеного між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем орендодавець, надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,11га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сиваської селищної ради, згідно державного акту на право приватної власності на землю ХС №085285 від 07.10.2005 року (а.с.31-32).
За умовами вказаного договору: нормативна грошова оцінка землі - 21555,7грн (п.2); договір укладено на 20 років з можливістю його поновлення на новий строк (п.6); орендна плата визначена і погоджена сторонами в розмірі 797,00грн на рік (п.7); обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п.8); орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року (п.9); розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої землі не з вини орендаря, в інших випадках, передбачених законом (п.11); зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку (п.31); договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.38).
Вказаний договір зареєстрований в Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 03.07.2007 року за № 4АА002191-040772700062.
Відповідно до договору оренди землі від 10.03.2009 року, укладеного між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем, орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 8,98га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сиваської селищної ради, згідно державного акту на право приватної власності на землю І-ХС №032164 від 25.12.2002 року (а.с.29-30).
За умовами вказаного договору: нормативна грошова оцінка землі - 43111,40грн (п.5); договір укладено на 20 років з можливістю його поновлення на новий строк (п.8); орендна плата виплачується орендарем в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації в розмірі 3908,48грн за один державний акт на рік (п.9); орендна плата сплачується до 31 грудня кожного року (п.10); розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін один раз на рік в порядку, встановленому законом (п.11); зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку (п.34); договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.42).
Вказаний договір зареєстрований в Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 27.05.2010 року за № 4АА013906-041072700757.
28 червня 2018 року позивач направив керівнику відповідача два листа, в якому пропонував переглянути умови договорів оренди землі від 01.01.2006 року та від 10.03.2009 року, а саме: перше речення п.8 викласти в наступній редакції: "Договір укладено на 9 років", перше речення п.9 викласти в наступній редакції: "Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі п'ять відсотків від грошової оцінки земельної ділянки". При цьому зазначив, що на момент укладення договорів він перебував у скрутному матеріальному стані, не мав можливості самостійно обробляти землю, а тому був змушений погодитися на явно несправедливі умови вказаних договорів в частині строку їх дії та розміру орендної плати. В даний же час змінились обставини і він має можливість самостійно обробляти землю (а.с.9, 10).
На вказані звернення позивач отримав відповіді, в яких відповідач відмовився прийняти пропозицію позивача про зміну умов договору, враховуючи фінансовий стан підприємства. При цьому зазначив, що за договором від 01.01.2006 року сторонами погоджена орендна плата в розмірі 797,00грн з урахуванням коефіцієнту індексації і підприємство виконує свої зобов'язання, сплативши у 2017 році орендну плату в розмірі 5446,57грн. Заборгованість по орендній платі відсутня. За договором від 10.03.2009 року орендна плата виплачується в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації і підприємство виконує свої зобов'язання, сплативши у 2017 році орендну плату в розмірі 10893,14грн. Заборгованість по орендній платі відсутня (а.с.7, 8).
Отже, оскільки відповідач заперечував проти внесення вказаних змін в договори оренди, тобто сторони взаємної згоди щодо зміни умов договорів оренди землі не досягли, то позивач звернувся до суду з цим позовом.
За положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.202 вказаного Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч.3 ст.203 вказаного Кодексу закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із ч.1 ст.626 вказаного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст.6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Відповідно до ст.629 вказаного Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.792 вказаного Кодексу відносини щодо найму/оренди/ земельної ділянки регулюються Законом.
Згідно з ч.2 ст.651 вказаного Кодексу договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках,встановлених договором або законом.
Відповідно до п."в" ст.5 ЗК України земельне законодавство базується на принципі невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землю, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.21 Закону України "Про оренду землі" з наступними змінами: орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Відповідно до ст.23 вказаного Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Згідно з ст.30 вказаного Закону зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Відповідно до п.1 Указу Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (із змінами, внесеними, зокрема Указом N 725/2008 від 19.08.2008) - визнати одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про внесення змін до договорів оренди землі за рішенням суду, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний Указ Президента України не носить обов'язкового характеру, він не містить положення про те, що збільшення розміру орендної плати повинно відбуватися без згоди орендаря в період дії вже укладених на конкретних умовах договорів оренди землі, виходив з того, що суд зобов'язаний на підставі вимог діючого законодавства врахувати інтереси не тільки орендодавця, а й інтереси орендаря, який на законних підставах володіє земельною ділянкою, і в цьому полягає вимога до справедливості судового рішення.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.
Предметом спору є вимога про внесення змін до договорів оренди землі за рішенням суду. Відповідні пункти договорів оренди землі щодо зміни їх умов передбачають, що зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір розв'язується в судовому порядку.
Відносно вимоги про зміни умов договорів оренди землі щодо строку договорів оренди, то вказана вимога задоволенню не підлягає за відсутністю підстав для цього.
Відповідні пункти договорів оренди від 01.01.2006 року (п.6) та від 10.03.2009 року (п.8) передбачають, що договори укладено на 20 років з можливістю їх поновлення на новий строк.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач зазначав, що підприємство планувало використовувати земельні ділянки в межах строку дії договорів. Для цього оновлюється парк техніки, земельні ділянки використовуються за призначенням, дотримується екологічна безпека землекористування, здійснюється збереження та підвищення родючості ґрунтів, додержуються державні стандарти, норми та правила сівозміни. І пропозиція позивача (орендодавця) щодо зменшення строку дії договору сприятиме погіршенню фінансового стану підприємства (а.с.7, 8).
Підставою для вказаної позовної вимоги позивачем зазначено бажання його сім'ї самостійно використовувати свої земельні ділянки. Позивач вважає, що вказана умова щодо строку договору оренди є завищеною.
Однак, апеляційний суд вважає, що з урахуванням досягнутої між сторонами укладених договорів оренди землі умови договорів щодо строку їх дії (20 років), небажання орендаря зменшувати їх строк дії з зазначенням відповідних мотивів, з урахуванням необхідності дотримання балансу інтересів сторін договорів та недопущення надання переваги одній із сторін на шкоду іншій стороні, а також недоведення позивачем обставин, які слугували б підставою для зменшення строку дії договорів оренди землі, позовні вимоги в частині зміни строку договорів оренди землі задоволенню не підлягають. До таких же висновків прийшов і суд першої інстанції, зазначивши, що, висуваючи вимогу про примусове змінення умов договору (в частині орендної плати та строку дії договору), позивач передбачає можливість за рішенням суду відмовитися від зобов'язання. Тобто, позивачем не наведено жодних обґрунтувань щодо того, що умова договорів щодо строку їх дії є завищеною.
Відносно вимоги про зміни умов договорів оренди землі щодо розміру орендної плати, то вказана вимога також задоволенню не підлягає за безпідставністю.
В договорі оренди землі від 01.01.2006 року сплата орендної плати передбачена в розмірі 797,00грн на рік, що складає більше ніж 1,5% вартості земельної ділянки, що передбачено п.1 Указу Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (до внесення змін Указом N 725/2008 від 19.08.2008), а саме 3,69% (797,00 х 100% : 21555,7грн). І в наступні роки орендар сплачує орендну плату в розмірі, не меншому ніж 3% від грошової оцінки земельної ділянки, зокрема сплатив у 2017 році орендну плату в розмірі 5446,57грн. Заборгованість по орендній платі відсутня. Цього позивач не заперечує.
В договорі оренди землі від 10.03.2009 року сплата орендної плати передбачена в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації в розмірі 3908,48грн на рік, що складає більше ніж 1,5% вартості земельної ділянки, що передбачено п.1 Указу Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (із змінами, внесеними Указом N 725/2008 від 19.08.2008), а саме 9,06% (3908,48 х 100% : 43111,40грн). І в наступні роки орендар сплачує орендну плату в розмірі, не меншому ніж 3% від грошової оцінки земельної ділянки, зокрема сплатив у 2017 році орендну плату в розмірі 10893,14грн. Заборгованість по орендній платі відсутня. Цього позивач не заперечує.
Указ Президента України № 725/2008 від 19 серпня 2008 року є підзаконним нормативним актом, який, як і кожний нормативний документ не має зворотної дії у часі (ст.58 Конституції України) і не може бути підставою для змінення вже укладених та діючих на теперішній час договорів оренди земельної ділянки, якщо сторони договору не дійшли такої згоди.
Зобов'язання сторін у договорі змінити розмір орендної плати згідно вищевказаного акта Президента порушує принцип свободи договорів (передбачений ст.6 ЦК України), принцип невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею ( ст.5 ЗК України).
Вказаний Указ має рекомендаційний характер і не може бути обов'язковою підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення.
У той же час позивачем заявлені вимоги, в тому числі і під час розгляду справи в суді першої інстанції, з підстави погіршення його матеріального стану в останні роки внаслідок інфляційних процесів, подорожчання товарів. В той же час його листи від 28 червня 2018 року на адресу орендаря свідчать про те, що в даний час змінились обставини і він має можливість самостійно обробляти землю. Тобто, позивач одночасно зазначає про погіршення свого матеріального стану та його покращення.
Тим більше, як встановлено судом, орендар повністю виконує умови договорів щодо розміру сплаченої щорічно орендної плати, більш того розмір орендної плати за вказаними договорами оренди є не менший, ніж той, що встановлений у вказаному Указі Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 із змінами, внесеними Указом N 725/2008 від 19.08.2008.
Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону та висновків суду не спростовують. Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на помилковість висновку суду про необов'язковий характер вказаного Указ Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 з наступними змінами, оскільки вони зроблені на підставі хибного тлумачення законодавства. Як зазначалось, вказаний Указ має рекомендаційний характер і не може бути обов'язковою підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення. Тим більше, судом встановлено і це не заперечується сторонами, що орендар повністю виконує умови договору щодо розміру сплаченої щорічно орендної плати, а розмір орендної плати за вказаними договорами оренди є не менший, ніж той, що встановлений у вказаному Указі Президента України від 02.02.2002 року №92/2002 із змінами, внесеними Указом N 725/2008 від 19.08.2008. Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на необґрунтованість рішення та недослідження судом першої інстанції питання зміни строку дії договору оренди, оскільки вони не містять в собі підстав для зміни чи скасування рішення, яке само по собі є правильним по суті. Судом першої інстанції зазначено, що сторони не досягли домовленості, зокрема, і щодо зміни строку дії договору, а також обґрунтовано зазначено про те, що позивач намагається за рішенням суду відмовитися від своїх зобов'язань, що відповідно до положення ст.525 ЦК України не допускається.
Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 16 листопада 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання безпосередньо до Верховного Суду касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 07 березня 2019 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_3
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_4
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_1