Копія
Справа № 686/17771/18
Провадження № 22-ц/4820/393/19
05 березня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
з участю позивача ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_6» про визнання дій протиправними, зобов'язання до надання інформації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_6» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2018 року,
встановив:
У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_6» (далі - АТ «ПУМБ») про визнання дій протиправними, зобов'язання до надання інформації та відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_4 зазначила, що 11 травня 2018 року вона придбала 200 доларів США у відділенні АТ «ПУМБ» по вул. Зарічанській, 18, у м. Хмельницькому. При здійсненні валютно-обмінної операції позивач передала касиру банку зайву купюру номіналом 200 грн, однак, відповідач не визнав цієї обставини. 15 травня 2018 року вона звернулася до АТ «ПУМБ» з інформаційним запитом, у якому просила відповідача надати фрагмент запису з камер відеоспостереження робочого місця касира (на електронному носії) або надати можливість переглянути цей фрагмент відеозапису у приміщенні банку. Листом від 12 червня 2018 року АТ «ПУМБ» відмовило позивачеві у наданні інформації з посиланням на те, що запитувані нею відомості містять банківську таємницю. Ця відмова є незаконною та порушує її права як споживача банківських послуг, до того ж АТ «ПУМБ» надало відповідь з порушенням строку його розгляду, а через неправомірні дії банку позивач зазнала душевних страждань.
За таких обставин ОСОБА_4 просила суд визнати відмову АТ «ПУМБ» у наданні інформації протиправною, визнати порушення банком строку надання відповіді на її звернення від 15 травня 2018 року протиправним, зобов'язати АТ «ПУМБ» надати їй фрагмент відеозапису з камер спостереження на час купівлі валюти та стягнути з АТ «ПУМБ» на свою користь 5 000 грн моральної шкоди.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову АТ «ПУМБ» надати ОСОБА_4 на її запит інформацію, а саме фрагмент відеозапису з камер спостереження, на якому зафіксовано купівлю нею 11 травня 2018 року у відділенні №3 АТ «ПУМБ» у м. Хмельницькому 200 доларів США. Визнано протиправним перевищення АТ «ПУМБ» визначеного Законом України «Про звернення громадян» строку надання відповіді ОСОБА_4 на її запит від 15 травня 2018 року. Зобов'язано АТ «ПУМБ» надати ОСОБА_4 фрагмент відеозапису з камер спостереження, на якому зафіксовано купівлю нею 11 травня 2018 року у відділенні №3 АТ «ПУМБ» у м. Хмельницькому 200 доларів США. Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_4 1 000 грн моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь держави 704 грн 80 коп. судового збору.
Суд виходив з того, що відмова АТ «ПУМБ» надати ОСОБА_4 інформацію є протиправною та порушує її права як споживача послуг, а тому відповідач має надати останній запитувану інформацію. Також суд дійшов висновку, що АТ «ПУМБ» повідомив позивача про результати розгляду її звернення з перевищенням установленого законом строку, а неправомірними діями банку ОСОБА_4 спричинені душевні страждання, разом із тим, ураховуючи характер правопорушення та вину відповідача, глибину і тривалість душевних страждань потерпілої, вимоги розумності та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 1 000 грн.
В апеляційній скарзі АТ «ПУМБ» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що банк обґрунтовано відмовив позивачеві у наданні запису з камер відеоспостереження, оскільки вказана інформація містить банківську таємницю, а на теперішній час ці відеозаписи не збереглися, внаслідок чого суд безпідставно зобов'язав відповідача надати їх ОСОБА_4 Відповідь на інформаційний запит позивача надана ним своєчасно, а позов ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим.
ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши учасників судового процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні певні обставини, які не підтверджені доказами, та не дотримався положень ст. 81 ЦПК України.
У зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та порушенням судом норм процесуального права оскаржуване рішення суду в частині зобов'язання банку надати позивачеві фрагменту запису з камер відеоспостереження підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення.
Встановлено, що 11 травня 2018 року ОСОБА_4 придбала 200 доларів США у відділенні АТ «ПУМБ» по вул. Зарічанській, 18, у м. Хмельницькому.
ОСОБА_4 вважає, що при здійсненні вказаної валютно-обмінної операції вона передала касиру банку зайву купюру номіналом 200 грн.
У зв'язку з цим, 15 травня 2018 року позивач звернулася до АТ «ПУМБ» з інформаційним запитом про надання їй публічної інформації, що стосується її особисто, а саме фрагменту запису з камер відеоспостереження місця операції з купівлі валюти (на електронному носії), або надання їй можливості переглянути цей фрагмент відеозапису у приміщенні банку.
Листом від 12 червня 2018 року №КНО-33/30853 АТ «ПУМБ» відмовило ОСОБА_4 у наданні інформації з посиланням на те, що запитувані нею відомості містять банківську таємницю. Позивач одержала цей лист наприкінці червня 2018 року.
Зазначені обставини визнані сторонами підтверджуються письмовими доказами у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон №2657-ХІІ) інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Основними принципами інформаційних відносин, зокрема, є гарантованість права на інформацію, її відкритість і доступність. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 5 Закону №2657-ХІІ).
В силу ч. 2 ст. 6 Закону №2657-ХІІ право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно з ч. 1; п.п. 2, 4 ч. 2 ст. 60 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-ІІІ) інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, системи охорони банку та клієнтів.
Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю (п. 1 ч. 1 ст. 61 Закон №2121-ІІІ).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 62 Закону №2121-ІІІ інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що в разі надходження від фізичної або юридичної особи письмового запиту про розкриття інформації щодо себе, яка містить банківську таємницю, банк зобов'язаний виконати цю вимогу та надати особі запитувану інформацію. За змістом ст. 62 Закону №2121-ІІІ цей обов'язок банку виникає за наявності двох обставин: 1) інформація щодо фізичної або юридичної особи містить банківську таємницю, 2) на розкриття цієї інформації надійшов письмовий запит відповідної фізичної або юридичної особи.
Жодних винятків, які б передбачали право банку відмовити клієнту у наданні йому інформації про нього самого, яка містить банківську таємницю, Закон №2121-ІІІ не містить.
З положень ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ) слідує, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Як передбачено п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №1023-ХІІ, споживач під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).
Досліджені судом докази вказують на те, що ОСОБА_4 як споживач банківських послуг звернулася до АТ «ПУМБ» за інформацією щодо вчинення нею валютно-обмінної операції з купівлі іноземної валюти. Ця інформація містить банківську таємницю та стосується безпосередньо ОСОБА_4, а тому банк зобов'язаний був надати її позивачеві.
Оскільки ОСОБА_4 не мала наміру одержати від АТ «ПУМБ» відомості щодо інших клієнтів банку, вчинених ними операцій або системи охорони банку, то відповідач не мав підстав для відмови у наданні запитуваної нею інформації.
За таких обставин суд першої інстанції правильно керувався тим, що відмова АТ «ПУМБ» надати позивачеві запис з камер відеоспостереження, на якому зафіксовано купівлю нею 11 травня 2018 року іноземної валюти, є протиправною.
АТ «ПУМБ» вправі було обрати таку форму надання позивачеві інформації, яка б забезпечила дотримання прав і законних інтересів інших клієнтів банку, тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що ознайомлення ОСОБА_4 з відеозаписом робочого місця касира призведе до розголошення персональних даних сторонніх осіб.
Отже посилання АТ «ПУМБ» на правомірність своїх дій не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
За змістом ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Частиною 1 статті 1 Закону України від 2 жовтня 2010 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
В силу ч. 1 ст. 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Із матеріалів справи вбачається, що інформаційний запит ОСОБА_4 надійшов до АТ «ПУМБ» 15 травня 2018 року. Таким чином, банк зобов'язаний був повідомити ОСОБА_4 про наслідки розгляду її звернення до 15 червня 2018 року.
12 червня 2018 року АТ «ПУМБ» підготувало лист (відповідь на звернення ОСОБА_4З.) №КНО-33/30853, який поліграфічно-пакувальне підприємство (Товариство з обмеженою відповідальністю «ФранкоПак») направило на адресу ОСОБА_4 25 червня 2018 року.
Отже суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що банк надав відповідь на інформаційний запит ОСОБА_4 з порушенням визначеного законом строку.
Висновок суду про неправомірність цих дій відповідача не спростований.
Частиною 1 статті 27 Закону №2657-ХІІ встановлено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
В силу ч. 1 ст. 31 Закону №2657-ХІІ у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.
Із положень ч. 2 ст. 25 Закону №393/96-ВР слідує, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 1167 ЦК України юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правовідношення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Докази у справі достовірно вказують на те, що допущені АТ «ПУМБ» порушення прав ОСОБА_4 на свободу інформації та своєчасний розгляд звернення громадян призвели до її душевних страждань. При цьому банк не довів відсутність своєї вини у завданні позивачеві збитків.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховано характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_4, та докладання нею додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, вимоги розумності та справедливості.
Висновок суду про присудження з АТ «ПУМБ» на користь позивача 1 000 грн моральної шкоди є правильним.
Твердження АТ «ПУМБ» про недоведеність позову ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди суперечить фактичним обставинам справи.
В цій частині рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Разом із тим, ухвалюючи рішення про зобов'язання АТ «ПУМБ» надати ОСОБА_4 фрагмент запису з камер відеоспостереження, на якому зафіксовано купівлю нею 11 травня 2018 року валютних цінностей, суд припустився помилки.
Відповідно до п. 41 Правил з організації захисту приміщень банків в Україні, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 лютого 2016 року №63 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), банк зобов'язаний обладнати системою відеоспостереження з обов'язковою реєстрацією та архівацією відеосигналу строком не менше ніж три доби сховище для індивідуальних сейфів, робоче місце касира, зону клієнтів біля робочого місця касира та вхід/вихід клієнтів до банку.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
АТ «ПУМБ» стверджує, що фрагмент запису з камер відеоспостереження, на якому зафіксовано здійснення ОСОБА_4 обмінно-валютної операції, не зберігся, тому банк не може надати позивачеві цієї інформації.
Натомість, у справі відсутні будь-які докази про те, що запитувана ОСОБА_4 інформація на теперішній час існує та зберігається у банку. Висновок суду з цього приводу ґрунтується на припущеннях, а тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.
На думку суду апеляційної інстанції, позов ОСОБА_4 у цій частині вимог є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_6» задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2018 року в частині зобов'язання до надання інформації скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_4 про зобов'язання Акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_6» до надання фрагменту запису з камер відеоспостереження, на якому зафіксовано купівлю нею 11 травня 2018 року іноземної валюти відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 7 березня 2019 року.
Судді: /підпис/ ОСОБА_1
/підпис/ ОСОБА_2
/підпис/ ОСОБА_3
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_7
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 57