Справа №576/1348/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/42/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
04 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 576/1348/17 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 21 березня 2018 року, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше судимий
визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.262 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
захисника - адвоката ОСОБА_10 , -
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 просить застосувати до нього ст.ст.69 і 75 КК, оскільки він повністю визнав вину, фактично перебуває у шлюбі, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, а також відшкодував цивільні позови. В доповненні до апеляційної скарги просить повернути кримінальне провадження до суду першої інстанції у зв'язку із затриманням оголошеного в розшук співучасника.
Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2018 ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 і ч.2 ст.262 КК, і йому призначене покарання: за ч.2 ст.185 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч.3 ст.185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч.2 ст.262 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч.1 ст.70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Постановлено стягнути на користь держави 4896,09 грн. процесуальних витрат та на користь потерпілої ОСОБА_12 15791 грн. матеріальної шкоди.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_9 27.05.2017 у вечірній час, повторно, таємно викрав з будинку АДРЕСА_2 належні потерпілій ОСОБА_12 електронні пристрої та ювелірні вироби загальною вартістю 18591,40 грн. 30.05.2017 близько 11 год. за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, проник до будинку АДРЕСА_3 , звідки повторно викрав належне потерпілому ОСОБА_13 майно загальною вартістю 69431,72 грн. та дві одиниці нарізної вогнепальної зброї.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, уточнивши її, та просили пом'якшити призначене покарання, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення вироку суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 і ч.2 ст.262 КК, за обставин, викладених у вироку, відповідають матеріалам кримінального провадження, належним чином вмотивовані та ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах. Фактичні обставини вчинення злочинів та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 і ч.2 ст.262 КК у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_9 не оспорює.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про суворість призначеного йому покарання колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Так, як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував як ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_9 злочинів, які згідно ст.12 КК є злочином середньої тяжкості та тяжкими злочинами, так і обставини, які його (покарання) пом'якшують - визнання вини, щире каяття, вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, часткове відшкодування збитку, виключно позитивну характеристику за місцем роботи, а також позицію потерпілих, які просили ОСОБА_9 суворо не карати. Також судом враховані дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий за злочини проти власності і знову вчинив ряд корисливих злочинів, а згідно досудової доповіді ризик вчинення ОСОБА_9 нових злочинів оцінюється як дуже високий.
З урахуванням викладеного, врахувавши передбачені ст.65 КК обставини, у тому числі й зазначені в апеляційній скарзі обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про необхідність призначити останньому покарання в межах санкцій частин статті закону про кримінальну відповідальність, а за ч.3 ст.185 і ч.2 ст.262 КК - у мінімальному розмірі, передбаченому санкціями цих частин статей.
У відповідності до ч.1 ст.65 КК, суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Таким чином, з огляду на вказані вище обставини та вимоги ст.65 КК, колегія суддів вважає, що при визначенні обвинуваченому виду і розміру покарання, передбачених у санкції ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.262 КК, суд першої інстанції дотримався загальних засад призначення кримінального покарання, зокрема принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, в повній мірі врахував положення ст.ст.65-69 і 75 КК, що знайшло своє відображення у вироку з наведенням відповідних мотивів.
Слід також зазначити, що судом першої інстанції, враховуючи вказані вище обставини, обвинуваченому ОСОБА_9 призначене покарання за ч.3 ст.185 і ч.2 ст.262 КК в мінімальному розмірі, передбаченому їх санкціями, а за сукупністю злочинів покарання призначене з застосуванням поглинення менш суворого покарання більш суворим, з огляду на це, враховуючи тяжкість злочинів, особу обвинуваченого та інші обставини кримінального провадження, колегія суддів не вбачає будь-яких законних підстав для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням та для застосування до нього положень ст.69 КК.
Призначене ОСОБА_9 покарання відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, характеру й тяжкості вчинених ним діянь, даним про його особу, є справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. При цьому, колегія суддів керується не лише національним законодавством щодо призначення кримінального покарання, а й враховує автономну концепцію поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства»), хоча це не виключає, що покарання може бути спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
На підставі викладеного, судове рішення є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, внаслідок чого воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_9 без задоволення, оскільки під час апеляційного розгляду вона не знайшла свого підтвердження і суд першої інстанції визначив покарання виключно у межах закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 21 березня 2018 року відносно ОСОБА_14 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4