Справа №577/2728/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/245/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
05 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілих - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисника - ОСОБА_11 ,
обвинуваченого - ОСОБА_12
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_13 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2018 року, відносно
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, розлученого, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, -
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_13 в якій він не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності його вини та правильності кваліфікації дій, просив колегію суддів вирок суду змінити та, із застосуванням положень ст. 69 КК України, призначити йому більш м'яке покарання, яке б не було пов'язане із позбавленням його волі (а.с. 154 т.1).
В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений просив врахувати положення ст. 69 КК України та замінити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі на 5 років обмеження волі та просив колегію суддів, відповідно до ст. 72 КК України, зарахувати йому у строк покарання строк попереднього ув'язнення (а.с. 162, 171 т.1).
Даним вироком ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Строк покарання ОСОБА_13 визначено рахувати з 27 травня 2018 року та час перебування під вартою до набрання вироком законної сили визначено обраховувати у відповідності із вимогами ст. 72 КК України - з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави 5720 грн. процесуальних витрат.
Цивільний позов ОСОБА_7 , про стягнення матеріальної шкоди, задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_13 на користь останньої 39 143, 20 грн.
Цивільні позови ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди задоволено частково на їх користь стягнуто з ОСОБА_13 :
- на користь ОСОБА_7 120 000 грн. відшкодування моральної шкоди та 80 000 грн. відшкодування моральної шкоди в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_14 ;
- на користь ОСОБА_8 120 000 грн. відшкодування моральної шкоди;
- на користь ОСОБА_9 80 000 грн. відшкодування моральної шкоди;
- на користь ОСОБА_10 80 000 грн. відшкодування моральної шкоди.
Накладений, 30.05.2018 року, ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області арешт на автомобіль марки «ЗАЗ TF69YO», державний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_13 , а також на уламки решітки радіатора, гумові килими, фару, чохли сидінь вказаного автомобіля, мобільний телефон «S-Tell» та на дитячі мокасини ОСОБА_15 , скасовано.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги та поданих до неї доповнень обвинувачений наголошував на тому, що існують всі підстави для пом'якшення призначеного йому покарання та застосування положень ст. 69 КК України, оскільки свою вину у вчиненому він визнав повністю, щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілих, сприяв слідству у розкритті злочину, має слабке здоров'я, котре в умовах ізоляції від суспільства, у нього погіршилося та у зв'язку з чим він потребує кваліфікованого лікування у закладі охорони здоров'я відкритого типу, він не вів аморального способу життя та є соціально стабільною особою.
На думку апелянта суд, в ході винесення вироку, не врахував того, що подія відбулася у вечірній час доби, він не мав умислу на вчинення злочину, в ході ДТП його авто занесло, а після всього, місце пригоди він покинув з причин душевного хвилювання. В ході досудового розслідування не було проведено експертиз які б вказали на те, що умислу на вчинення ДТП у нього дійсно не було.
Щодо цивільного позову потерпілих, то з ним він не згоден з тих підстав, що судом не було враховано той факт, що до події ДТП потерпілі проживали за різними адресами, однак вже потім всі вони стали проживати разом.
Крім цього, обвинувачений наголосив і на порушенні судом вимог ст. 412 КПК України, оскільки в ході винесення вироку, він не звернув уваги на порушення ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні) та не врахував того факту, що на досудовому розслідуванні, зокрема при проведенні експертиз, не було залучено захисника.
В поданих на апеляційну скаргу обвинуваченого запереченнях потерпілі просили вирок суду відносно ОСОБА_13 залишити без зміни, а вимоги апеляційної скарги обвинуваченого, без задоволення (а.с. 164 т.1).
Інші учасники кримінального провадження, апеляційні скарги на судове рішення не подавали.
Як встановив суд першої інстанції, 27 травня 2018 року близько 19 год. 00 хв. ОСОБА_13 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем «ЗАЗ ТF69Y0», державний номер НОМЕР_1 , та рухався по проїжджій частині вул. Центральна в с. Сім'янівка Конотопського району Сумської області в напрямку міста Конотоп. Перебуваючи в районі будинку № 24 по вул. Центральна в с. Сім'янівка Конотопського району Сумської області, рухаючись по заокругленню дороги праворуч, ОСОБА_13 зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, втратив контроль над керуванням автомобіля, допустив його занос та виїзд за межі проїжджої частини, де відбувся наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_15 , який рухався по узбіччю в попутному з автомобілем напрямку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 111 від 21.06.2018 року, смерть ОСОБА_15 настала внаслідок поєднаної травми тіла, які в комплексі по небезпечності для життя мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_15 .
Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи №19/119/9-1/180е від 14.06.2018 року ОСОБА_13 , керуючи автомобілем «ЗАЗ ТF69Y0», державний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 2.9, п. 2.3 «б», п. 12.1 ПДР України.
Допущені водієм ОСОБА_13 порушення вимог пунктів 2.3 «б» та 12.1 ПДР України знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та наслідками, що настали.
Дії водія ОСОБА_13 по порушенню ПДР України умисні, форма вини до наслідків, що настали - необережна (злочинна самовпевненість).
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_13 який зазначив, що підтримує свою апеляційну скаргу лише в частині щодо суворості призначеного йому покарання, та його захисника, який вимоги апеляційної скарги обвинуваченого підтримав в повному обсязі, та посив змінити вирок суду в частині призначення ОСОБА_13 покарання, думки прокурора та всіх потерпілих, які проти задоволення вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_13 заперечили, просили залишити їх без задоволення, а оскаржуваний вирок суду, без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам справи.
Як вбачається із дослідженого апеляційним судом звукозапису, 22.10.2018 року в судовому засіданні суду та учасникам кримінального провадження прокурором було оголошено зміст обвинувального акту, а судом поставлено перед обвинуваченим ОСОБА_13 питання чи зрозуміла йому суть висунутого обвинувачення та чи вважає він себе винним у вчинені передбаченого ч.2 ст. 286 КК України злочину на що той, пояснив, що суть обвинувачення йому зрозуміла, вину у вчиненому визнає повністю. На запитання прокурора чи відповідають викладені в обвинувальному акті обставини фактичним обставинам події, ОСОБА_13 відповів згодою, жодних заперечень щодо змісту обвинувачення, ні він, ні його захисник ОСОБА_16 не висловили.
Так, суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_13 вказував про те, що 27.05.2018 року зранку випив пляшку вина, на вечір вирішив поїхати в магазин за продуктами харчування в с. Сім'янівка. Їхав зі швидкістю 90-100 км/год, при спуску почав гальмувати, машину занесло. Дітей бачив, але вже нічого не зміг зробити, наїзд трапився на узбіччі. Зупинився, вийшов з машини, побачив хлопчика, якого збив, зрозумів, що він мертвий. Дуже злякався, сів за кермо та поїхав додому, поставив машину на подвір'ї, пішов до хати, де продовжив вживати спиртні напої. Вночі був затриманий працівниками поліції. Щиро розкаюється у вчиненому, попросив вибачення у потерпілих. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди визнає повністю. Цивільні позови потерпілих про стягнення моральної шкоди також визнає, але зазначив, що йому не вистачить життя, щоб відшкодувати таку суму, при вирішенні питання покладається на розсуд суду.
Також, суд допитав потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які безпосередніми очевидцями події не були, однак пояснили суду про обставини, які їй передували та про обставини, після неї, та які висловили свою позицію щодо призначення обвинуваченому виду та міри покарання та щодо поданих ними цивільних позовів.
Вивчивши матеріали кримінального провадження, вислухавши пояснення обвинуваченого та потерпілих суд дійшов висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, а тому, на переконання колегії суддів, його дії вірно кваліфіковані судом за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому.
Разом з тим, як вбачається зі змісту апеляційної скарги та поданих до неї доповнень, обвинувачений ОСОБА_13 , хоч і не оспорює фактичних обставин справи та правильності правової кваліфікації його дій, однак вважає, що при винесенні відносно нього вироку суд не врахував того, що вчинення ним ДТП не носило умисного характеру, на підтвердження цього факту матеріали справи не містять відповідних висновків експерта, більше того, суд не звернув уваги на те, що експертизи у справі проводилися без його захисника, що на думку апелянта є істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону.
Вивчивши такі доводи обвинуваченого, колегія суддів вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним матеріалам справи.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, в ході винесення судового рішення, суд в його основу поклав безпосередньо пояснення самого обвинуваченого ОСОБА_13 , який як вказувалося вище, викладені в обвинувальному акті фактичні обставини події підтвердив, вважав їх правильними, свою вину у вчиненому визнав повністю.
Разом з цим, узгодивши позиції учасників кримінального провадження щодо порядку та обсягу дослідження доказів, в тому числі і думки обвинуваченого та його захисника, які, з врахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_13 свою вину у вчиненому визнав повністю, погодилися з тим, щоб суд обмежився допитом обвинуваченого, потерпілих, дослідженням письмових доказів щодо речових доказів, доказів щодо цивільних позовів потерпілих та дослідженням характеризуючих особу обвинуваченого даних, а тому, суд будь-яких експертиз щодо обставин ДТП не досліджував та вони не були покладені судом в основу оскаржуваного вироку.
Що стосується доводів обвинуваченого висловлених ним в апеляційній скарзі про порушення судом вимог ст. 412 КПК України, оскільки в ході винесення вироку, суд не звернув уваги на порушення ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні) та не врахував того факту, що на досудовому розслідуванні, зокрема при проведенні експертиз, не було залучено захисника, то колегія суддів зазначає таке.
Так, під час апеляційного розгляду, обвинувачений жодних пояснень стосовно зазначених тверджень не надав, та зазначив, що підтримує свою апеляційну скаргу лише в частині щодо суворості призначеного йому покарання.
Тому ,враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав, які могли вплинути на правильність кваліфікації дій обвинуваченого чи на доведеність його вини у вчиненому. Не було встановлено колегією суддів і порушень судом ст. 412 КПК України, як на тому наголошував апелянт. Тому апеляційна скарга обвинуваченого в цій частині є необґрунтованою.
Щодо виду та міри призначеного ОСОБА_13 покарання, яке останній вважав надто суворим та просив пом'якшити, то колегія суддів зазначає наступне.
Виходячи з положень, передбачених ст.65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні покарання дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України щодо його необхідності, достатності і справедливості. Підстав вважати, що призначене покарання є суворим, як про це стверджує апелянт, не має.
Так, покарання ОСОБА_13 у виді 6 років позбавлення волі призначено судом відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням особи обвинуваченого, досудової доповіді органів пробації, ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставин, що пом'якшуть покарання - визнання вини, щирого каяття у вчиненому, активного сприяння у розкритті злочину, обтяжуючих покарання обставин - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, з врахуванням наслідків, що настали - смерть малолітньої особи та визначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частині статті кримінального закону, яке за своїм видом та розміром, на думку колегії суддів, є справедливим необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Крім цього, як вбачається з матеріалів провадження, ні в ході досудового розслідування ні під час судового розгляду обвинувачений так і не вдався до відшкодування завданої потерпілим шкоди. В судових дебатах останні просили для обвинуваченого найвищої міри покарання.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для призначення ОСОБА_13 більш м'якого покарання ніж передбачено законом, із застосуванням положень ст. 69 КК України чи звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, згідно положень ст. 75 КК України.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_13 про наявність підстав для пом'якшення йому покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України, колегія суддів вважає недостатніми, оскільки пом'якшуючі обставини, на які він посилається, були враховані судом при призначенні покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.
Ті обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_13 як такі, що на його думку, дають підстави для пом'якшення покарання та вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, зокрема, визнання ним вини, щире каяття, вибачення перед потерпілими та активне сприяння у розкритті злочину, то вони, у даному випадку, не можуть бути підставами для пом'якшення покарання, оскільки жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину та суспільну небезпеку його особи.
Щодо тверджень обвинуваченого про те, що суд при призначенні йому покарання не врахував того, що вчинений ним злочин носить не умисний характер, то їх колегія суддів вважає безпідставними, оскільки форма вини до наслідків, що настали хоч і є не обережною (злочинна самовпевненість), однак вчиненню ДТП передувало саме умисне порушення ОСОБА_13 правил дорожнього руху України. Обвинувачений свідомо, будучи в стані алкогольного сп'яніння, нехтуючи ПДР України, вдався до керування підвищеним джерелом небезпеки - транспортним засобом, обрав високу швидкість руху та будучи не уважним, перетнув межі дорожнього покриття і здійснив наїзд на малолітню дитину, наслідки від чого були фатальні.
Також, колегія суддів звернула увагу і на посилання обвинуваченого про те, що суд не врахував того, в який саме час доби сталася подія, однак такі доводи апелянта вважає надуманими. Судом встановлено дату - 27.05.2018 року, час - 19.00 год, місце та обставини за яких сталася ДТП, а в ході судового розгляду, зокрема допиту самого обвинуваченого, було встановлено і те, що вказана подія відбулася тоді, коли на вулиці світило сонце (звукозапис судового засідання від 22.10.2018 року). Між тим, в ході судового допиту ОСОБА_13 не вказував про те, що ДТП сталася через обмежену видимість (чи то через темряву, чи навпаки через сонце), а вказував на високу швидкість, факт гальмування та заносу його авто перед зіткненням.
Не є підставою для пом'якшення обвинуваченому покарання і його доводи про його соціальну стабільність та спосіб життя, оскільки характер, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним тяжкого злочину та обставини його вчинення, свідчать про суспільну небезпеку його особи та неможливість його виправлення без відбування реального покарання у виді позбавлення волі.
Також, колегія суддів не може погодитись і з доводами обвинуваченого про те, що підставою для пом'якшення йому покарання виступає його слабке здоров'я, оскільки ні ОСОБА_13 ні його захисник не надали колегії суддів жодних доказів, які б виступали на підтвердження того, що наявні в обвинуваченого захворювання унеможливлюють його відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_13 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, оскільки призначення йому менш суворого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, як про це він ставить питання в апеляційній скарзі, буде недостатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Тому підстав для пом'якшення покарання та зміни вироку в цій частині, як про це просить обвинувачений ОСОБА_13 , колегія суддів не знаходить.
Щодо призначення ОСОБА_13 поряд з основним видом покарання ще й додаткового - позбавлення права керування транспортними засобами, то санкцією частини ч. 2 ст. 286 КК України передбачено альтернативне застосування такого додаткового покарання.
Згідно роз'яснень, викладених у пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Враховуючи обставини вчинення злочину, зокрема вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, наслідки що настали від нього - смерть малолітньої дитини, а також особу обвинуваченого, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до обвинуваченого поряд з основним покарання і додаткового - позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Щодо цивільних позовів потерпілих про відшкодування на їх користь матеріальної та моральної шкоди, то на переконання колегії суддів, суд дотримався засад розумності і справедливості та обґрунтовано стягнув із обвинуваченого вказані в резолютивній частині вироку суми завданої шкоди.
Перевіряючи оскаржуваний вирок суду в цій частині, колегія суддів звертає увагу на позицію самого обвинуваченого, який в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції вказував про те, що всі заявлені до нього позови визнає, однак все ж таки покладався на розсуд суду.
На переконання колегії суддів, судом вірно встановлено те, що злочинними діями обвинуваченого потерпілим було завдано, як матеріальної, так і моральної шкоди, остання з яких полягає у душевних та фізичних стражданнях, спричиненими протиправними діями обвинуваченого, у зв'язку з втратою єдиного сина, брата, онука, пережитим емоційним стресом внаслідок чого було порушено звичайний спосіб їх життя.
Враховуючи викладене, а також відсутність належно обґрунтованих доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо зменшення сум стягнення з нього завданої потерпілим шкоди, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду в цій частині теж залишити без зміни.
Щодо зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення, відповідно до ст. 72 КК України, як на тому наголошував обвинувачений в своїй апеляційній скарзі, то колегія суддів вважає, що вказаних вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Як вбачається з резолютивної частини вироку відповідно до ст. 72 КК України, в редакції станом на момент вчинення кримінального правопорушення, у строк покарання обвинуваченому ОСОБА_13 було зараховано строк попереднього ув'язнення з 27.05.2018 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню відбування покарання.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були безумовними підставами для скасування або зміни вироку, під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_13 відсутні.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_13 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_13 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а ОСОБА_13 , - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4