Справа № 607/5107/18Головуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б.
Провадження № 22-ц/817/89/19 Доповідач - Хома М.В.
Категорія - 311000000
01 березня 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б.,
секретар - Сович Н.А.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та приватного акціонерного товариства “Галіція Дистилері” на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 5 листопада 2018 року, повний текст якого складено 13 листопада 2018 року, ухвалене суддею Федорончуком В.Б. у цивільній справі №607/5107/18 за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства “Галіція Дистилері”про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
В березні 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, звернувся в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що наказом №19 від 5 березня 2018 року його звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, внаслідок відсутності його на роботі без поважних причин 6.10.2017 року, в робочі дні з 19 по 31 січня, з 1 по 8 лютого 2018 року та з 08.00 по 15.20 год 9 лютого 2018 року. Вказує, що прогулу він не вчиняв і його звільнення є незаконним, здійсненим виключно з особистої неприязні генерального директора ОСОБА_3 до позивача і є вже п”ятим за рахунком, починаючи з 29.06.2016 року. Судовим рішенням від 18.01.2018 року його в черговий раз поновлено на роботі. Зазначене рішення не було виконано негайно, а лише формально винесено наказ про поновлення на роботі, про що позивач дізнався лише 9.02.2018 року і в цей же день з”явився на роботу. Судове рішення від 18.01.2018 року перебувало на примусовому виконанні у Бучацькому МРВДВС і лише 9.02.2018 року позивач отримав постанову про закінчення виконавчого провадження, а тому його відсутність на роботі з дня ухвалення судового рішення про поновлення на роботі і до 9.02.2018 року викликана поважними причинами.
Тому просив поновити його на роботі та стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 по 26 березня 2018 року у сумі 6 983,85 грн (на час звернення із позовом), а також середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.10.2017 року по 18.01.2018 року, не охоплений судовим рішенням про поновлення на роботі від 18.01.2018 року, у сумі 28 400 грн.
У зв”язку з незаконим звільненням йому також спричинена й моральна шкода, яку він визначив у розмірі 20 000 грн. і просив стягнути її з відповідача.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 5 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ “Галіція Дистилері” на користь ОСОБА_1 28 400,00 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року включно.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПрАТ “Галіція Дистилері” в доход держави 284,00 грн судового збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, істотно порушено норми процесуального права, дана невірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, оскільки ОСОБА_1 не знав, що 19 січня 2018 року ПрАТ “Галіція Дистилері” було прийнято наказ про поновлення позивача на роботі, про даний наказ дізнався лише 9 лютого 2018 року з повідомлення Бучацького МРВ ДВС про закінчення виконавчого провадження, а тому причини відсутності його на роботі є поважними.
В апеляційній скарзі ПрАТ “Галіція Дистилері” просить рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 28400,99 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов в оскаржуваній частині залишити без розгляду. Вказує, що позовна вимога про стягнення з відповідача 28 400,99 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року є предметом спору по іншій цивільній справі №607/13039/17. Дана позовна вимога не пов'язана ні з основною вимогою про скасування наказу та поновлення на роботі, а ні з похідними від неї вимогами про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 6 березня 2018 року по 26 березня 2018 року, оскільки пов'язана з іншим звільненням позивача - згідно з наказу №77 від 6 жовтня 2017 року. Крім цього, при обчислені середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року судом не враховано того, що у вказаному періоді 55 робочих днів, а не 61, як зазначено у рішенні суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ “Галіція Дистилері” представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що доводи апеляційної скарги ПрАТ “Галіція Дистилері” є безпідставними, оскільки позовна вимога про стягнення з ПрАТ на користь ОСОБА_1 28 400,99 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року пов'язана із позовною вимогою про скасування наказу та поновлення на роботі. Разом з тим, позивач погоджується із доводами апеляційної скарги ПрАТ “Галіція Дистилері” щодо наявності у періоді з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року 55 робочих днів, а не 61 як зазначено у рішенні суду.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, який доводи своєї апеляційної скарги підтримав та погодився з доводами апеляційної скарги ПрАТ “Галіція Дистилері” лише в частині щодо кількості робочих днів у період з 31.10.2017 року по 18.01.2018 року та заперечив проти інших доводів цієї апеляційної скарги, представника ПрАТ “Галіція Дистилері” - адвоката ОСОБА_4, яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, та просила задовольнити апеляційну скаргу ПрАТ “Галіція Дистилері”, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їхніх межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ПрАТ “Галіція Дистилері” - до часткового задоволення, з таких підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 січня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на роботі у ПрАТ “Галіція Дистилері” на посаді виконавчого директора, стягнуто в його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 по 30 жовтня 2017 року. Рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць.
19 січня 2018 року ПрАТ “Галіція Дистилері” виконало судове рішення в частині негайного виконання, генеральний директор ПрАТ “Галіція Дистилері” ОСОБА_3 видав наказ №11/1 від 19.01.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконавчого директора.
Зазначений наказ 24.01.2018 року був відправлений поштою ОСОБА_1 (однак не вручений після двох невдалих спроб вручити) та у Бучацький міжрайонний відділ ДВС ГТУЮ в Тернопільській області (вручений 26.01.2018 року).
З дня ухвалення судового рішення і до 9.02.2018 року ОСОБА_1 не з”являвся на роботі. 26 січня 2018 року він отримав виконавчий лист про поновлення його на роботі та 29.01.2018 року пред”явив до примусового виконання у Бучацький міжрайонний відділ ДВС.
30 січня 2018 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, а 31.01.2018 року виконавче провадження було закінчено у зв”язку з наявністю наказу №11/1 від 19.01.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконавчого директора ПрАТ “Галація Дистилері”.
На робочому місці ОСОБА_1 з”явився 9 лютого 2018 року о 15 год. 20 хв.
Про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом цілого робочого дня 19 січня 2018 року, 22-26 січня 2018 року, 29 січня - 2 лютого 2018 року, 5-8 лютого 2018 року та з 8.00. год. до 15.20 год 9 лютого 2018 року складено відповідні акти комісіями у складі трьох працівників ПрАТ “Галація Дистилері”.
Наказом генерального директора ПрАТ “Галіція Дистилері” ОСОБА_3 від 05.03.2018 року №19 ОСОБА_1 звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули. Із змісту наказу вбачається, що до уваги взято відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин з 08.00 до 13.00 год. 6 жовтня 2017 року, протягом всього робочогшо дня 19, 22-26, 29-31 січня 2018 року, 1-2, 5-8 лютого 2018 року та з 08.00 до 15.20 год. 9 лютого 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення відбулось у відповідності до чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до п.4 ст. 40 КзпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Перевіряючи причини відсутності на роботі ОСОБА_1 після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі, яке було допущено до негайного виконання, судом апеляційної інстанції не встановлено поважних причин.
Так, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції пояснив такі причини відсутності на роботі ОСОБА_1: 19 січня 2018 року ОСОБА_1 з”явився на роботу, однак його не допустили до робочого місця. Після цього він звернувся до суду за виконавчими листами і пред”явив їх до примусового виконання рішення, на роботу більше не приходив. Отримавши 9.02.2018 року поштою постанову про закінчення виконавчого провадження, одразу прибув на робоче місце.
Доказів того, що 19 січня 2018 року ОСОБА_1 з”явився на роботу, однак його не допустили, суду не подано, позивач нікуди не звертався з цього приводу і жодним чином не зафіксував створення йому перешкод у доступі до роботи. Жодних спроб прийти на роботу з 22 січня до 15.20 год. 9 лютого 2018 року не вчиняв.
При перевірці поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 148 КзпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв”язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Накладення 5 березня 2018 року дисциплінарного стягнення за прогули, вчинені до 6 лютого 2018 року, є неправомірним, тому колегія суддів не приймає до уваги причини відсутності ОСОБА_1 на роботі до 6 лютого 2018 року.
Однак наведене не є підставою для скасування судового рішення, так як по суті судове рішення є правильним, враховуючи, що звільнення було проведено за прогули у робочі дні з 19 січня по 9 лютого 2018 року.
Отже, для правильного вирішення справи правове значення мають причини відсутності на роботі ОСОБА_1 протягом одного місяця до винесення наказу про звільнення, а саме : 6-8 лютого 2018 року протягом цілого робочого дня та 9 лютого 2018 року з 08.00 год. до 15.20 год.
Проте, поважних причин відсутності у ці дні позивача на роботі не встановлено.
Жодних перешкод для виходу ОСОБА_1 на роботу 6-8-лютого 2018 року та 9 лютого 2018 року з 08.00 год. до 15.20 год. не було.
Станом на 6.02.2018 року судове рішення про поновлення ОСОБА_1 було виконане відповідачем, наказ про поновлення на роботі був виданий, жодних перешкод позивачу приступити до роботи відповідач не чинив.
6-8 лютого 2018 року та 9 лютого 2018 року з 08.00 год. до 15.20 год. позивач не робив жодних спроб прийти на роботу.
Пред”явлення ним 29.01.2018 року виконавчого листа про примусове виконання судового рішення та очікування на отримання поштою відомостей з Бучацького міжрайонного відділу ДВС не є поважною причиною невиходу на роботу.
Постанова про закінчення виконавчого провадження у зв”язку з наявністю наказу від 19.01.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі була винесена 31.01.2018 року, однак позивач не вживав жодних заходів, щоб дізнатись про стан відкритого за його заявою виконавчого провадження.
Відповідно до ст.ст. 19, 28 Закону України “Про виконавче провадження” сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження. На підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв”язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв”язку. Проте, подаючи до Бучацького міжрайонного відділу ДВС ГТУЮ заяву про примусове виконання судового рішення про поновлення на роботі, ОСОБА_1, окрім зазначення адреси проживання, не вказав будь-яких засобів зв”язку із ним.
Крім цього, відповідно до ст. 8 Закону України “Про виконавче провадження” реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України в мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, без обмежень та цілодобово.
Постанова про закінчення виконавчого провадження від 31.01.2018 року наявна в Автоматизованій системі виконавчих проваджень з моменту її постановлення.
Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 міг до 6.02.2018 року дізнатися про те, що рішення суду про його поновлення на роботі виконане, наказ про поновлення виданий і будь-які перешкоди для виходу на роботу відсутні.
Окрім цього, докази отримання ОСОБА_1 постанови про закінчення виконавчого провадження поштовим зв”язком саме 9.02.2018 року, відсутні.
Доводи представника ОСОБА_1 про те, що він не зобов”язаний вживати будь-які заходи, щоб дізнатися про стан виконавчого провадження, подання державному виконавцю письмової заяви учасника виконавчого провадження про надсилання документів виконавчого провадження каналами факсимільного зв”язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв”язку є правом, а не обов”язком учасника виконавчого провадження, колегія суддів оцінює критично, оскільки судове рішення підлягало негайному виконанню в інтересах позивача, а тому його поведінка, з врахуванням наданих йому чинним законодавством можливостей дізнатися про стан виконання судового рішення в його користь, якими він не бажав скористатися, свідчить про відсутність поважних причин його відсутності на роботі 6-9 лютого 2018 року.
За таких обставин, підстави для поновлення позивача на роботі, та відповідно, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 5.03.2018 року і моральної шкоди у зв”язку із звільненням 5.03.2018 року, відсутні, а тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до задоволення не підлягає.
Вирішуючи вимоги апеляційної скарги ПрАТ “Галіція Дистилері”, колегія суддів приходить до переконання про наявність підстав для її часткового задоволення.
Так, судовим рішенням 5 листопада 2018 року на користь ОСОБА_1 стягнуто 28 400,00 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року, тобто за період, що не охоплений судовим рішенням від 18.01.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
При цьому суд визначив, що за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року був 61 робочий день, в той час як робочих днів у названий період було лише 55. А тому до стягнення підлягала сума 25 607, 45 грн. (55 днів х 465, 59 грн. середньоденного заробітку), за вирахуванням передбачених законом податків та інших обов”язкових зборів і платежів.
За таких обставин рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 5 листопада 2018 року слід змінити в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року із 28 400 грн. до 25 607, 45 грн., вирахувавши із цієї суми передбачені законом податки та інші обов”язкові збори і платежі.
Інші доводи апеляційної скарги ПрАТ “Галіція Дистилері”, зокрема, що позовна вимога про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року є предметом спору по іншій цивільній справі - №607/13039/17, не пов'язана ні з основною вимогою про скасування наказу від 5.03.2018 року, а виникла внаслідок іншого звільненням позивача - згідно з наказу №77 від 6 жовтня 2017 року, колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.
Судовим рішенням від 18.01.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі внаслідок його незаконного звільнення 6 жовтня 2017 року було стягнуто заробіток за час вимушеного прогулу лише по 30 жовтня 2017 року згідно його позовних вимог. Цим судовим рішенням не було охоплено період вимушеного прогулу з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року. Пред”явлення позивачем такої вимоги і її задоволення судом у даній справі не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства. Дана вимога вирішена правильно, за винятком помилки у кількості робочих днів, а тому підстав для скасування рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Галіція Дистилері” - задовольнити частково.
Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 5 листопада 2018 року - змінити в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року із 28 400 грн. до 25 607, 45 грн., вирахувавши із цієї суми передбачені законом податки та інші обов”язкові збори і платежі.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 6 березня 2019 року.
Головуюча
Судді