Дата документу 27.02.2019 Справа № 320/7672/17
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 320/7672/17Головуючий у 1-й інстанції Бахаєв І.М.
Пр. № 22-ц/807/888/19Суддя-доповідач ОСОБА_1
27 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - ПАТ «Українська залізниця»), за участі третьої особи - начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 2 а.с. 1-6), в якому просив поновити його, ОСОБА_2 на посаді машиніста тепловоза цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця»; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи розрахунок із дня незаконного звільнення до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 50000,00грн. та всі судові витрати.
В обґрунтування свого позову позивача зазначав, що його 26.09.2001 прийняли на роботу у Локомотивне депо Мелітополь Придніпровська залізниця на посаду слюсарем, 12.03.2002 він був переведений помічником машиніста електровозу, тепловозу в цех експлуатації, 04.10.2004 він був направлений на курси підготовки машиністів тепловозу у Дніпропетровську технічну школу, 16.03.2005 він був прийнятий на попереднє місце роботи після закінчення курсів помічником машиніста тепловозу, електровозу цеху експлуатації, 30.03.2006 переведений машиністом тепловозу цеху експлуатації, 16.04.2007 присвоєна кваліфікація машиніста тепловозу третього класу, 05.05.2010 присвоєна кваліфікація машиніста тепловоза другого класу. 19.09.2017 він був звільнений за вчинення дій, що дають підстави для втрати довір'я до нього з боку уповноваженого власником органу на підставі п.2 ст.41 КЗпП. Вважає таке звільнення незаконним, неправомірним, порушує його права та законні інтереси з огляду на те, що він не є працівником, на якого при звільненні розповсюджується дія ст.41 КЗпП України; профспілковий комітет відмовив у розірванні трудового договору між ним та ОСОБА_4 підрозділом «Мелітопольське локомотивне депо» філія «Придніпровська Залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із необґрунтованістю підстав для звільнення; він не є матеріально відповідальною особою, договір про повну матеріальну відповідальність із ним не укладався; відсутні підстави та обґрунтовані підозри для застосування повної чи обмеженої матеріальної відповідальності. 19.09.2017 йому видали наказ про звільнення та трудову книжку, і внесли в його трудову книжку відповідний запис, провели розрахунок при звільненні. В наказі про звільнення зазначено, що «машиністом тепловозу ОСОБА_2 не зроблено докладний запис у журналі форми ТУ-152 стосовно витрати палива та передачі інших матеріальних цінностей, не проставлена та, час і підпис». Але це не відповідає дійсності, т.я. відповідно до копії маршруту, який він отримав одразу після необґрунтованих звинувачень, видно, що запис зроблений у відповідності до Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації, Інструкції локомотивної бригаді, затвердженої наказом Укрзалізниці від 22.11.2004 року №876/ЦЗ. Крім того, в наказі про звільнення вказано, що «дії машиніста тепловозу ОСОБА_2 дають підстави для умов і причин, що сприяють скоєнню злочину, а саме: крадіжки матеріальних цінностей з локомотиву.» Однак, умови і причини скоєння злочину не були встановлені у спосіб та в порядку, встановленому чинним законодавством України. Такі твердження особисто начальника Локомотивного депо є припущенням, не можуть бути причиною та підставою для висновків щодо скоєння ним крадіжки. Крім того, в наказі про звільнення вказано, що «Данні випадки стали можливими через невиконання машиністом тепловоза ОСОБА_2, помічником машиніста ОСОБА_5 своїх робітничих обов'язків, порушення вимог п.3.12 "Інструкції локомотивній бригаді" №ЦТ-0106 від 22.11.2004 року в частині економного використання паливо-енергетичних ресурсів, вимог п. 2.2. 2.3. 2.4 "Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації" ЦТ-0056 від 27.12.2002 року в частині приймання та здавання тепловозу, вимог Інструкції "Про порядок дії локомотивної бригади при прийманні-здачі, екіпіруванні та технічному обслуговуванні - тепловозів серії 2ТЄ116" затвердженої начальником депо 24.11.2015, "вимог наказу начальника депо "Про затвердження порядку контролю за збереженням та економним використанням паливо-енергетичних ресурсів на тягу поїздів" від 12.12.2016 №596-аг в частині контролю за використанням та схоронністю дизельного палива, вимог п. 3 "Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту", погодженого 29 липня 1992 року з Радою профспілки та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55. в частині - збереження матеріально-технічних засобів, забезпечення схоронності вантажів і багажу, вживання заходів до запобігання випадкам їх розкрадання, втрат, пошкоджень та псування.» Однак, такі звинувачення є безпідставними, не вказано в чому полягало невиконання робітничих обов'язків та як це проявилося в негативному сенсі. Далі в наказі про звільнення ідеться: «ОСОБА_5 дії вище зазначеної локомотивної бригади дають підстави для втрати довір'я до машиніста тепловоза ОСОБА_2 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_6, які безпосередньо обслуговують товарно-матеріальні цінності, з боку уповноваженого власником органу.» Однак, винними діями, що дають підстави для втрати довір'я до працівника, вважаються, зокрема, отримання оплати за послуги без оформлення відповідних документів; продаж товарів безпосередньо зі складу підсобних приміщень; обмірювання, обваження, обрахування; приховування товарів віл покупця; порушення правил торгівлі спиртними напоями або видачі наркотичних засобів. Отже, він не є працівником, який безпосередньо обслуговує товарно-матеріальні цінності, і тому, до нього не можна набути чи втрати довір'я. Так, в наказі про звільнення №296/ос від 19.09.2017 роботодавцем не вказано чим підтверджується факт розкрадання майна, чи було розкрадання взагалі (вибуття майна потерпілого із його володіння без його волі), яким чином роботодавець визначив саме його винним у розкрадання майна, чим це підтверджується, також не вказано в чому полягають його неправомірні дії та не встановлено причинно - наслідковий зв'язок між діями та наслідками, і врешті-решт, які негативні наслідки наступили для відповідача. Діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 50000,00 грн., оскільки з записом про звільнення по п.2 ст. 41 КЗпП України йому дуже важко знайти роботу, формулювання причин звільнення перешкоджає працевлаштуванню, звернення до служби зайнятості. Він вимушений був додавати додаткових зусиль для організації свого життя, постійно займав гроші у знайомих, займався лікуванням, відновлює психічне здоров'я.
Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 20) провадження у цій справі відкрито.
Ухвалою суду першої інстанції від 25 січня 2018 року (т.с. 1 а.с. 127) замінено відповідача ОСОБА_4 підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на ПАТ «Українська залізниця».
Позивач ОСОБА_2Є відмовився від своїх позовних вимог до відповідача у цій справі в частині стягнення моральної шкоди (т.с. 2 а.с. 28) та останні не були предметом розгляду суду першої інстанції у цій справі.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 листопада 2018 року (т.с. 2 а.с. 34-37), з урахуванням ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 листопада 2018 року про виправлення описки (т.с. 2 а.с. 39), позов ОСОБА_2 у цій справі задоволено.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді машиніста тепловоза цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2017 року по 08 листопада 2018 року у розмірі 223408,65 грн. з урахуванням податків та обов'язкових зборів.
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Рішенням в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 16791,15 грн. допущено негайне виконання.
Позивач ОСОБА_2 та третя особа начальник ОСОБА_4 підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ПАТ «Українська залізниця» у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 46-54) просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, стягнути з позивача понесені судові витрати.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.
Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (т.с. 2 а.с. 67).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (т.с. 2 а.с. 104), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 106).
Учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
У судове засідання 27 лютого 2019 року належним чином повідомлена апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 115) третя особа - начальник ОСОБА_4 підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.
В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання третьої особи і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останньої за присутністю представника відповідача ПАТ «Українська залізниця» за довіреністю (т.с. 2 а.с. 102) адвоката ОСОБА_7 та позивача ОСОБА_2
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ПАТ «Українська залізниця» - алопата ОСОБА_7 та позивача ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ПАТ «Українська залізниця» не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача у цій справі, керувався ст. ст. 12 - 13, 76, 80 - 81, 95, 141, 258 - 259, 263-265, 354 - 355, 430 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 41, 43, 94, 233, 235, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задовлення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає їх правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції правильно було встановлено, що позивач ОСОБА_2 26.09.2001 був прийнятий на роботу у Локомотивне депо м. Мелітополь Придніпровська залізниця на посаду слюсаря, 12.03.2002 він був переведений помічником машиніста електровозу, тепловозу в цех експлуатації, 04.10.2004 був направлений на курси підготовки машиністів тепловозу у Дніпропетровську технічну школу, 16.03.2005 був прийнятий на попереднє місце роботи після закінчення курсів помічником машиніста тепловозу, електровозу цеху експлуатації, 30.03.2006 переведений машиністом тепловозу цеху експлуатації, 16.04.2007 присвоєна кваліфікація машиніста тепловозу третього класу, 05.05.2010 присвоєна кваліфікація машиніста тепловоза другого класу (трудова книжка, копія т.с.1 а.с. 17-18).
Наказом начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» Філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця за №110/С від 31.08.2017 машиністу тепловоза ОСОБА_2 за грубе порушення вимог нормативних документів, а саме вимог п.3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» №ЦТ-0106 від 22.11.2004, вимог п.2.2, 2.3,2.4 «Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації» ЦТ-0056 від 27.12.2002, вимог наказу начальника депо «Про затвердження порядку контролю за збереженням та економним використанням паливо-енергетичних ресурсів на тягу поїздів» від 12.12.2016 №596-аг, вимог п.3 «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту», погодженого 29 липня 1992 року з Радою профспілки та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року №55, 22.08.2017 на тепловозі 2 ТЕ116-1370 у відповідності до п.2 ст.41 КЗпП України наказано виразити недовіру (т.с. 1 а.с. 102-103).
Протоколом засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо 15.09.2017 профспілковим комітетом не було надано згоду на розірвання трудового договору із машиністом тепловоза ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України (т.с. 1 а.с.16).
Наказом начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» Філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця за №296/ОС від 19.09.2017 ОСОБА_2 було звільнено за ст.41 п.2 КЗпП України, у зв'язку з втратою довір'я (т.с. 1 а.с. 10-12).
Підставою для звільнення визначено виявлення 22.08.2017 року під час раптової перевірки локомотиву 2ТЕ116-1370, приписки Мелітопольського локомотивного депо, під керуванням машиніста тепловоза ОСОБА_2 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_6, було виявлено наступне: локомотив 2 ТЕ116-1370 знаходився у відстої на 22 колії території оборотного депо Бердянськ; при замірах дизельного палива на тепловозі 2 ТЕ116-1370, який знаходився на 22 колії території оборотного депо Бердянськ, в паливних баках секції «А» з правої сторони - 2900 л, з лівої сторони - 2975л, в секції «Б» з правої сторони - 4350л, з лівої сторони - 4500л; при огляд тепловоза 2 ТЕ116-1370 секції «А» у правій ВВК двері не опломбовані, про що запис у журналі ф ТУ-152 відсутній, в самій ВВК знаходилась сумка з пластиковою спресованою тарою ємкістю по 10 літрів, під половицями перед центральною ВВК на виході з кабіни машиніста знаходилась одна пластикова тара ємкістю 10 літрів, заповнена дизельним пальним; при огляді тепловоза 2 ТЕ116-1370 секції «Б» під половицями перед центральною ВВК на виході з кабіни машиніста знаходилось 10 пластикових пляшок, ємкістю по 10 літрів, заповнених дизельним пальним. Роботодавець зазначив, що вказані порушення стали можливими через невиконання машиністом тепловоза ОСОБА_2, помічником машиніста ОСОБА_6 своїх робітничих обов'язків, порушення вимог п.3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» №ЦТ-0106 від 22.11.2004 в частині економного використання паливно-енергетичних ресурсів, вимог п.2.2, 2.3,2.4 «Інструкції з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації» ЦТ-0056 від 27.12.2002 в частині приймання та здавання тепловозу, вимог Інструкції «Про порядок дії локомотивної бригади при прийманні-здачі, екіпіруванні та технічному обслуговуванні тепловозів серії 2ТЄ116» затвердженої начальником депо 24.11.2015, вимог наказу начальника депо «Про затвердження порядку контролю за збереженням та економним використанням паливо-енергетичних ресурсів на тягу поїздів» від 12.12.2016 №596-аг в частині контролю за використанням та схоронністю дизельного палива, вимог п.3 «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту», погодженого 29 липня 1992 року з Радою профспілки та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року №55, в частині збереження матеріально-технічних засобів забезпечення схоронності вантажів і багажу, вживання заходів до запобігання випадкам їх розкрадання, втрат, пошкоджень та псування. 15.09.2017 до адміністрації депо надійшли витяги з протоколу №22 засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо, згідно яких профспілковий комітет не дав згоду на розірвання трудового договору з машиністом тепловозу ОСОБА_2 та помічником машиніста тепловоза ОСОБА_6 у відповідності з ст. 41 п. 2 КЗпП України. Роботодавець має право звільнити робітника без згоди профспілкової організації за відсутності обґрунтованості профспілковим органом такої відмови, а не по мотивам його відмови.
Згідно із витягом з протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо № 22 від 15 вересня 2017 року у надані згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України було відмовлено (т.с. 1 а.с. 16).
Мотивацією відмови було те, що він не підпадає під дію п.2 ст.41 КЗпП України, договір про матеріальну відповідальність з ним не може бути укладений. Адміністрація підприємства не надала конкретних доказів його вини в скоєнні злочину, кваліфікацію дій робітника встановлює виключно вирок суду.
Ст. 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно насамперед оцінював норми матеріального права, на підставі яких проведено звільнення позивача.
Відповідно до ч.2 ст.41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року роз'яснено, що звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.
Підставою для втрати довіри та звільнення позивача слугує виявлення 22.08.2017 під час раптової перевірки локомотиву 2 ТЕ116-1370, приписки Мелітопольського локомотивного депо, під керуванням машиніста тепловоза ОСОБА_2 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_6, наступного: локомотив 2 ТЕ116-1370 знаходився у відстої на 22 колії території оборотного депо Бердянськ; при замірах дизельного палива на тепловозі 2 ТЕ116-1370, який знаходився на 22 колії території оборотного депо Бердянськ, в паливних баках секції «А» з правої сторони - 2900 л, з лівої сторони - 2975л, в секції «Б» з правої сторони - 4350л, з лівої сторони - 4500л; при огляд тепловоза 2 ТЕ116-1370 секції «А» у правій ВВК двері не опломбовані, про що запис у журналі ф ТУ-152 відсутній, в самій ВВК знаходилась сумка з пластиковою спресованою тарою ємкістю по 10 літрів, під половицями перед центральною ВВК на виході з кабіни машиніста знаходилась одна пластикова тара ємкістю 10 літрів, заповнена дизельним пальним; при огляді тепловоза 2 ТЕ116-1370 секції «Б» під половицями перед центральною ВВК на виході з кабіни машиніста знаходилось 10 пластикових пляшок, ємкістю по 10 літрів, заповнених дизельним пальним.
Ч. 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ході розгляду цієї справи судом першої інстанції відповідачем не було надано жодного належного доказу причетності позивача до спроби розкрадання дизельного пального на підставі виявлених 22.08.2017 у локомотиві в депо м. Бердянська, пластикових пляшок, заповнених дизельним пальним.
Суд першої інстанції правильно вважав, що саме винні дії працівника дають підстави для його звільнення на підставі ч.2 ст.41 КЗпП України, а тому звільнення ОСОБА_2 за цією статтею не може вважатись законним.
Окрім того, суд першої інстанції правильно врахував положення ст. 43 КЗпП України, про те, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Оцінюючи зміст прийнятого рішення профспілкового комітету, суд першої інстанції вважав його цілком обґрунтованим, і хоча обґрунтування викладено стисло, однак зміст його цілком зрозумілий та узгоджений з обставинами подій 22.08.2017.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» №296/ос від 19.09.2017 року про звільнення ОСОБА_2 з посади машиніста тепловоза цеху експлуатації відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України є незаконним, а тому ОСОБА_2 слід поновити на зазначеній посаді.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до довідки ОСОБА_4 підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» № 38 від 19.09.2017 середня заробітна плата позивача на дату звільнення складає: за годину - 77 грн.87 коп.; за день - 549 грн.09 коп.; за місяць 13432 грн.58 коп.
Відповідно до довідки ОСОБА_4 підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» №34 від 25.04.2018 середня заробітна плата позивача на дату звільнення з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати з грудня 2017 року (1,25), складає: за годину - 97 грн.34 коп.; за день - 681 грн.38 коп.; за місяць - 16791 грн.15 коп.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2017 року по 08 листопада 2018 року у розмірі 223408,65 грн. з урахуванням податків та обов'язкових зборів.
Вказані розрахунки в вищенаведених довідках сторонами у суді першої інстанції не заперечувались (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).
Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що вказану суму середнього заробітку слід стягнути з відповідача на користь позивача у цій справі.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України та ст. 235 КЗпП України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць слід правильно допущено до негайного виконання.
При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у цій справі.
Доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «Українська залізниця» є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Додаткові помилкові висновки суду першої інстанції в оскаржуємому рішенні (про те, що він погоджується із висновком профспілкового комітету про те, що ОСОБА_2 не підпадає під дію п. 2 ст. 41 КЗпП України, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність з ним не може бути укладеним тощо) не призвели до неправильності вирішення цієї справи по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційним судом за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача у цій справі.
ОСОБА_2 є матеріально відповідальною особою в силу отримання палива під звіт в тій кількості, яка була у наявності в локомотиві, прийнятому на час поїздки, за витрати якого він звітує після повернення з маршруту, про що вносяться відомості до маршруту та журналу ТУ-152.
Проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів вини ОСОБА_2, вчинення ним протиправних дій навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов'язків, які дають підстави для звільнення на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги відповідача про виявлену нестачу палива, наявність відповідальності за схоронність локомотивів не спростовують правильних висновків суду.
Судом першої інстанції було правильно не встановлено причетності позивача до крадіжки палива в локомотивному депо м. Мелітополя 22 серпня 2017 року.
Результати раптової перевірки, в ході якої в приміщені локомотиву були виявлені пластикові пляшки з рідиною, схожою на дизельне паливо, не є достатньою підставою для розірвання трудового договору з машиністом.
Вказана перевірка була здійснена через 8 годин після закінчення робочої зміни за відсутності машиніста і помічника машиніста, після здачі ними локомотиву черговому по депо.
В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, що у виявлених в локомотиві пластикових пляшках знаходилося дизельне паливо.
По даному факту розслідується кримінальна справа, у якій на теперішній час винні особи не встановлені (т.с. 1 а.с. 65).
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв як доказ фото та відеозйомку, яка відбувалась під час раптової перевірки, оскільки на носіях відсутня дата, час та ідентифікуючі відомості проведення фіксації (т.с. 1 а.с, 157-165).
За вищенаведеним аналізом та оцінкою наданих відповідачем на підтвердження обґрунтованості звільнення позивача доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав у відповідача для звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги в якості доказів Акти раптової перевірки, протокол огляду місця події, якими підтверджуються обставини знаходження в локомотиві ємностей з паливною рідиною, а також зробив неправильний висновок щодо недоведеності вмісту цих ємностей саме дизельним паливом.
З цього приводу апеляційним судом після дослідження вказаних документів встановлено таке.
Наказом заступника регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з рухомого складу і матеріально-технічного постачання було зобов'язано організувати перевірку в період з 21.08.2017р. по 23.08.2017р. працівників служби та локомотивних депо, у яких погіршився стан безпеки руху, для чого створено комісію з 10 осіб, до якої входив також ОСОБА_8, на чолі з головою комісії ОСОБА_9
Проведення перевірки локомотиву та складання актів цієї перевірки лише двома членами комісії є порушенням, яке не дозволяє вважати складені акти допустимим доказом для доведення встановлених в ньому обставин.
Так, проведення раптових інвентаризацій унормовано Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим Наказом Мінфіну № 879, яке підлягає застосуванню юридичними особами, створеними відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.
Вимогами згідно з цим Положенням до раптової інвентаризації є її проведення повним складом комісії, а також обов'язкова присутність при цьому матеріально відповідальної особи. Якщо для комісії передбачено великий обсяг робіт та комісія може не забезпечити проведення перевірки вчасно та повною мірою, то можуть бути наказом керівника створені робочі групи для проведення перевірок у різних місцях.
Між тим, вищенаведеним наказом про проведення перевірки 21.08.- 23.08.2017р. не передбачені та не створені відповідні робочі групи. Отже, перевірка локомотиву здійснена неповноважним складом у кількості 2-х осіб, а не визначеною наказом комісією. Крім того, цими особами порушено порядок проведення перевірки. Огляд локомотиву було здійснено без локомотивної бригади, через 8 годин після здачі локомотиву черговому по депо.
В письмових поясненнях начальнику Мелітопольського локомотивного депо помічник машиніста ОСОБА_6 зазначав, що після закінчення зміни під час здачі тепловозу черговому по депо о 06.15 ніяких пластикових пляшок в локомотиві не було, будь-якого відношення до виявлених пляшок він не має (т.с. 1 а.с. 49).
Аналогічні пояснення надав і машиніст тепловозу ОСОБА_2 (т.с. 1 а.с.48).
З огляду на вищенаведене, складені за таких обставин Акти перевірки (т.с. 1 а.с. 46) не можуть бути прийняті судом як допустимі докази, а відтак не можуть підтверджувати зазначені в них обставини.
Отже, факт причетності машиніста до виявлених в кабіні локомотиву пластикових пляшок є недоведеним відповідачем.
Судом першої інстанції також правильно визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 вересня 2017 року по 08 листопада 2018 року у розмірі 223408,65 грн. з урахуванням податків та обов'язкових зборів.
Відповідачем розрахунок середнього заробітку позивача у цій справі не заперечувався.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача ПАТ «Українська залізниця», передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідач ПАТ «Українська залізниця» не надав суду першої інстанції в належних, допустимих доказів в обґрунтування його заперечень проти позову позивача у цій справі в частині його задоволення.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ПАТ «Українська залізниця».
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ «Українська залізниця» не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі 4408,34 грн. (т.с. 2 а.с. 45), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-368, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 листопада 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 07.03.2019 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_1 ОСОБА_10ОСОБА_11