Справа № 466/1349/18 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.
Провадження № 22-ц/811/766/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.
Категорія:59
07 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря -Жукровської Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Донченка Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк», треті особи : Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа - ОСОБА_4 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу про скасування виконавчого напису, -
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 12 вересня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, видав виконавчий напис за № 12901 про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором № б/н, від 04.02.2013 року, в сумі 31650,11 грн. 22 січня 2018 року головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області на підставі виконавчого напису № 12901 від 12.09.2017 року, винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження за № ВП №55468084, та постанову про арешт майна боржника за № ВП №55468084 від 22.01.2018 року. Вищевказаний виконавчий напис вчинений з численними порушеннями законодавства, а тому такий не підлягає виконанню. На підтвердження факту безспірної заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» мав би надати приватному нотаріусу первинні бухгалтерські документи, кредитний договір, виписки банку та інші документи, які підтверджують факт надання кредиту, оплати, або неналежної оплати. В свою чергу, банк надав лише кредитний договір б/н від 04.02.2013 року та засвідчений ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунок заборгованості за договором б/н від 04.02.2013 року, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та клієнтом ОСОБА_2 станом на 30.06.2017 року, що не може свідчити про безспірність заборгованості.
При відкритті пенсійного рахунку 04.02.2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 підписано ОСОБА_5 - Заявку про приєднання до умов та правил - надання банківських послуг. Умови та Правила надання банківських послуг не можуть підтверджувати факт боргу позивачки, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідача. Також позивач, заперечує щодо суми заборгованості, на яку було внесено виконавчий напис приватним нотаріусом за № 12901 від 12.09.2017 року. Вказує, що відповідно до ст. 88 Закону. України «Про нотаріат» ст. 1 та п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, наданий ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунок заборгованості не підтверджений первинними документами, тому змушена звернутись до суду, за захистом своїх прав .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк», Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа - ОСОБА_4 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу про скасування виконавчого напису - відмовлено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2018 року оскаржила ОСОБА_2
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, судом неправильно та неповно встановлено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції встановив, що строк дії картки позивача визначений до 31.08.2016 року та є кінцевим терміном повернення кредиту, проте суд не взяв до уваги те, що кредит мав повертатися частинами - щомісячними платежами, а це впливає на визначення перебігу позовної давності.
Стверджує, що до складу заборгованості згідно з виконавчим написом нотаріуса входять штраф та пеня, для стягнення яких строк давності становить 1 рік. Вважає, що вчинення виконавчого напису відбулося з порушенням ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», оскільки заборгованість складається з періодичних платежів, з дня виникнення права вимоги сплати частини яких минуло більше ніж три роки та штрафу і пені, строк давності стягнення яких визначений одним роком.
Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив закінчення строку кредитування з початком перебігу позовної давності для вимоги про стягнення заборгованості.
Суд першої інстанції не взяв до уваги того, що позивач оспорював виконавчий напис також з підстав неправомірності вимог стягувача та надав власний розрахунок розміру заборгованості, якому суд не надав належної оцінки.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
З цих підстав вважає прострочену заборгованість такою, що не належить до безспірної, а тому виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2018 року та ухвали нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу ПрезидентаУкраїни №452/2017від 29.12.2017року «Проліквідацію апеляційнихсудів таутворення апеляційнихсудів вапеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи окрім направлення повідомлень, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з»явились.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволені позовних вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з представленого суду виконавчого напису, останній містить всю необхідну інформацію, а нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів та, що ПАТ "Приватбанк" звернувся із заявою про вчинення виконавчого напису 23.08.2017 року, тобто в межах строку позовної давності.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, зважаючи на наступне.
З матеріалів справи вбачається , що 04.02.2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № б/н, згідно зазначеного договору позивач отримала кредит у розмірі 6 300, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у з розмірі 30, 00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строк дії картки.
Строк дії картки позивача до 31.08.2016 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.63-66).
В травні 2016 року ПАТ "Приватбанк" звернувся з позовом до позивача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08.08.2017 року позов було залишено без розгляду.
В подальшому у зв'язку з невиконанням позивачкою зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасної сплати відсотків та погашення кредиту, відповідно до умов кредитного договору, позивачці було надіслано письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором. Зазначена вимога була надіслана 23.08.2017 року на адресу позивачки рекомендованим листом (а.с.32).
12 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, на підставі ст. ст. 87 - 91 Закону України «Про нотаріат» та, відповідно до пункту 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_6 України, від 29.06.1999 р. за № 1172, на підставі документів ПАТ КБ «Приватбанк», був вчинений виконавчий напис за № 12901 про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором б/н, від 04.02.2013 року, в сумі 31 650, 11 грн.
Відповідно до виконавчого напису з ОСОБА_2 стягнуто: заборгованість за тілом кредиту - 5 125, 87 грн., заборгованість за відсотками - 22 740, 90 грн., заборгованість по пені та комісії - 1 800, 00 грн., заборгованість по штрафам (фіксована частина) -500, 00 грн., заборгованість по штрафам (відсоток від суми заборгованості) - 1 483, 34 грн.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріусвчиняєвиконавчінаписи,якщоподанідокументи підтверджують безспірністьзаборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникненняправавимогиминулонебільшетрьохроків,ау відносинах між підприємствами, установами таорганізаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,законом встановлено інший строк давності,виконавчийнаписвидаєтьсяу межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного СудуУкраїни від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).
Апелянт стверджує, що звернувся до нотаріуса 23.08.2017 року, а 12 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис.
Отже судом першої інстанції при вирішенні даного спору не було враховано, що нотаріус вчинив виконавчий напис через 19 днів після того, як банк направив боржнику письмову вимогу щодо усунення порушень за кредитною угодою (а.с. 31), не дотримавшись при цьому 30-денного строку, встановленого підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Окрім того, матеріали справи не містять доказів отримання направленої кореспонденції (згідно списку згрупованих поштових відправлень 23.08.2017 року) боржнику із вказаною письмовою вимогою.
Недотриманням приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 вказаних вимог Порядку щодо спливу 30-денного строку з моменту надіслання банком письмової вимоги до боржника, було порушено права ОСОБА_2 на спростування розміру заборгованості.
До того ж суд першої інстанції не надав належної оцінки дотримання при вчиненні нотаріусом виконавчого напису вимог щодо безспірності заборгованості відповідача перед банком.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) викладено правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З розрахунку заборгованості, який поданий банком нотаріусу вбачається, що в суму, яка підлягає до стягнення з ОСОБА_2, банком включено заборгованість за відсотками - 22 740, 90 грн., а також комісія та пеня в сумі 1 800, 00 грн., які розраховано станом на 30.06.2017 року.
Проте, після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитомта пеню.
Необхідно зазначити, що з вказаного розрахунку вбачається, що станом на 30.08.2016 року заборгованість за відсотками становила 9 747, 63 грн.
На підставі викладеного колегія приходить до переконання, що позивачем безпідставно здійснено нарахування процентів після 31.08.2016 року.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За загальним правилом цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Наявність цивільно-правової відповідальності повинна бути доведена належними та допустимими доказами. Підлягає доказуванню наявність правових підстав для стягнення штрафу та пені, а також розмір заборгованості, заявлений до стягнення.
Крім того, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором підлягає перевірці з урахуванням положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
З розрахунку заборгованості, який поданий банком нотаріусу вбачається, що в суму, яка підлягає до стягнення, банком крім основної заборгованості за кредитним договором (тілом, відсотками) включено і штрафні санкції за порушення строків повернення кредиту (а.с. 45), а саме заборгованість по пені та комісії - 1 800, 00 грн., заборгованість по штрафам (фіксована частина) -500, 00 грн., заборгованість по штрафам (відсоток від суми заборгованості) - 1 483, 34 грн.
Отже висновок суду першої інстанції, що заявлені вимоги відповідача є безспірними, не є вірним, оскільки стягувачем стягнуто з боржника штраф та пеню, тобто застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, що є винними діями, які підлягають доведенню належними та допустимими доказами, у тому числі із урахуванням вимог статті 61 Конституції України.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції не звернув увагу на порушення нотаріусом вимог чинного законодавства щодо вчинення виконавчого напису, що є підставою для скасування судового рішення та задоволення позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету ОСОБА_6 Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У відповідності до вимог абзацу 2 ч.5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 07 березня 2019 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. 2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк», треті особи : Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа - ОСОБА_4 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 12 вересня 2017 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» заборгованості в сумі 31 650 грн. 11 коп. та витрат за вчинення виконавчого напису в сумі 1800 грн. 00 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 704 грн. 00 коп. судового збору за подання позову до суду першої інстанції та 1057 грн. 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 березня 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
ОСОБА_5