Номер провадження: 22-ц/813/499/19
Номер справи місцевого суду: 495/9494/14-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія: 37
04 березня 2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Півнєву Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, -
19 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, предметом якого є: визнання недійсним заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 15 квітня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №603, згідно з яким ОСОБА_5 все своє майно заповіла позивачці (а.с. 1-2).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 квітня 2014 року ОСОБА_5 померла, однак за життя склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_3 Відсутність у заповіті особистого підпису заповідача ОСОБА_3 вважала порушенням порядку вчинення нотаріальної дії, а тому звернулася з позовом до суду.
В наданих до суду першої інстанції запереченнях нотаріус ОСОБА_4 пояснила, що нотаріальна дія з посвідчення заповіту, складеного ОСОБА_5, була вчинена з дотриманням вимог законодавства, а замість заповідача підпис у тексті заповіту зробила інша запрошена особа. Така необхідність була викликана хворобою ОСОБА_5, яка не змогла поставити підпис особисто. Відповідно до вимог законодавства, нотаріальна дія була вчинена у присутності свідків (а.с. 38-39).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2015 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 41-42).
Не погоджуючись із судовим рішенням ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що він є спадкоємцем за законом і особою, інтересів якої стосується рішення у вказаній справі, а також те, що він не був залучений під час її розгляду судом першої інстанції, просив рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 (а.с. 46-85).
Апелянт, зокрема, зазначив, що про відкриття спадкової справи нотаріусом ОСОБА_4 йому не було відомо, однак він прийняв спадщину як спадкоємець за заповітом. На підставі його заяви про прийняття спадщини нотаріусом ОСОБА_6 йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а також зареєстровано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1. Суд першої інстанції зазначених обставин не з'ясував, що призвело до порушення прав апелянта.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2018 року ОСОБА_2 поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження (а.с. 140-141).
Скориставшись правом подати відзив на апеляційну скаргу, нотаріус ОСОБА_4 зазначила, що про існування заповіту апелянту було відомо, оскільки саме він просив ОСОБА_4 посвідчити зазначений заповіт. Заповіт був складений на користь племінниці апелянта - ОСОБА_3, щоб остання доглядала заповідача. Нотаріус двічі виїжджала за місцем проживання заповідача ОСОБА_5 Вперше - для з'ясування справжнього волевиявлення та можливості особисто підписати документ, а вдруге - для вчинення самої нотаріальної дії. Нотаріусом також було роз'яснено можливість укласти договір довічного утримання. Оскільки заповідач не могла особисто підписати заповіт, для підпису нею була запрошена інша особа, а сама нотаріальна дія вчинялася в присутності свідків, якими були треті особи і відомості про яких внесені до тексту заповіту. З розмови із ОСОБА_2 відповідачці стало відомо, що останній має намір оскаржувати заповіт через те, що ОСОБА_5 померла невдовзі після складення заповіту, і ОСОБА_3 доглядала її недовго (а.с. 167-169).
У відзиві на відповідь апелянт зазначив, що твердження відповідача є неправдивими і самі по собі не є доказом. Крім того, відзив наданий з порушенням строку, встановленого судом (а.с. 174-198).
В зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою від 18.01.2019 року справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду Одеським апеляційним судом.
Сторони в судове засідання не з'явились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, долучені до справи письмові докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, і сторони не заперечують, що 21 квітня 2014 року померла ОСОБА_5 (а.с. 6). За життя, а саме 15 квітня 2014 року, вона склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла позивачці ОСОБА_3 В підтвердження цього факту до матеріалів справи долучена копія заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 5).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За положеннями ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України. Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», а саме в п. 20 роз'яснив, що спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.
Крім того, відповідно до Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», а саме п. 1 при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: - місце відкриття спадщини; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України. Обставини, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 179 ЦПК у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Отже, для правильного вирішення справи по суті суд в процесі розгляду справи повинен належним чином дослідити та перевірити підстави та докази, на які посилаються сторони, та, зокрема, належним чином встановити обставини, які мають значення для справи враховуючи специфіку відповідної категорії спору, в тому числі, визначити коло осіб, права та законні інтереси яких можуть бути порушені ухваленим рішенням в справі.
За обставинами даної справи 24.12.2014 року суд першої інстанції витребував матеріали спадкової справи, заведеної щодо майна ОСОБА_5, померлої 21.04.2014 року (а.с. 17), які надійшли до суду 12.01.2015 року. Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 118/2014, розпочатої 15.05.2014 року, ОСОБА_3 15.05.2014 року звернулася до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_5, померлої 21.04.2014 року (а.с. 28). Окрім того, в спадковій справі також міститься заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини, залишеної після смерті ОСОБА_5, яка надійшла до державної Білгород-Дністровської нотаріальної контори 11.11.2014 року (а.с. 35). 20.01.2015 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було розглянуто справу по суті та ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області про визнання заповіту недійсним (а.с. 41-42).
Відтак, з наведеного вбачається, що суд першої інстанції, не врахував всі обставини, які мають значення для справи та ухвалив рішення не залучивши зацікавлених осіб до участі в справі. Тому апеляційний суд приходить до висновку, що за таких обставин оскаржуване рішення суду не може створювати будь-яких юридичних наслідків, в тому числі, встановлювати юридичні факти щодо осіб, які не приймали участь в розгляді справи.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, помилково застосував норми процесуального права, внаслідок чого прийшов до передчасних висновків по суті спору, то апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення та ухвалює нове про відмову в задоволенні позовних вимог з процесуальних підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2015 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним - залишити без задоволення.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
ОСОБА_7
ОСОБА_8
04.03.2019 року м. Одеса