06 березня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150140000002 від 03.01.2017 року за апеляційними скаргами прокурора Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 на вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 22.11.2018 року.
Обвинувачений ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Підзамче, Червоноармійський район, Рівненська область, українець, громадянин України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 286 ч.1, 135 ч.1 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_8
обвинувачений : ОСОБА_9
захисник: ОСОБА_10
представник потерпілого: ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Прокурор та представник потерпілого просять вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді 1 інстанції.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком суду ОСОБА_7 в пред'явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст. 135, ч.1 ст.286 КК України визнано невинуватим і виправдано.
Цивільні позови ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та прокурора в інтересах держави про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину - залишено без розгляду відповідно до ч.3 ст. 129 КПК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.
Узагальнені доводи апелянта.
Прокурор вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Вказує на безпідставний висновок суду щодо визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_7 від 16.06.2017 року через проведення його не уповноваженою особою, а саме слідчим СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_12 . При цьому вказує, що повноваження слідчого ОСОБА_12 у кримінальному провадженні підтверджені постановою начальника СУ ГУНП в Миколаївській області від 10.05.2017 року.
Зазначає, що судом не встановлено даних, які б давали підстави вважати, що при проведенні слідчого експерименту з ОСОБА_7 слідчим вчиненні дії, якими б були порушені права чи свобода обвинуваченого ОСОБА_7 . Вказує, що у слідчого не було достатніх даних вважати, що ОСОБА_7 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим.
Стверджує, що судом не забезпечено повноту судового розгляду, порушено право сторін на справедливий розгляд і вирішення справи, принцип змагальності сторін, оскільки судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_6 про призначення додаткової судово-медичної експертизи за наявності медичної документації, що свідчила про наявність у потерпілого більш тяжких тілесних ушкоджень, тобто нових обставин, для з'ясування яких необхідні спеціальні знання, та які не були відомі на момент скерування обвинувального акту до суду.
Вважає, що суд посилаючись на ч.1 ст. 337 КПК України безпідставно двічі відмовив прокурору у клопотанні про призначення додаткової судово-медичної експертизи та в порушення вимог ст.2 КПК України відмовив у задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_11 про виклик в судове засідання судово-медичного експерта для роз'яснення висновку.
Не погоджується апелянт з посиланням суду на те, що рішення про об'єднання кримінальних проваджень в одне в ході судового розгляду надано не було. Твердить, що такі висновки суду є безпідставними, оскільки судом не враховано ту обставину, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначено, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135 та ч.1 ст.286 КК України та обсяг обвинувачення про що останній не заперечував і визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України.
Вказує, що при ухваленні виправдувального вироку судом не надано оцінку дослідженим доказам щодо обставин вчинення вказаного правопорушення, а саме показанням обвинуваченого та свідка ОСОБА_13 .
Крім того стверджує, що в порушення вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, судом першої інстанції в резолютивній частині вироку не наведено підстави виправдання обвинуваченого за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України.
Представник потерпілого вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не вiдповiдають фактичним обставинам справи, а судовий розгляд проведено неповно, що вплинуло на вирішення питання про невинуватість обвинуваченого, а отже вирок суду є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає про участь судді в ухваленні судового рішення всупереч заявленому відводу.
Не погоджуючись з рішенням суду апелянт зазначає, що судом не взято до уваги та визнано недопустимими докази протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 16.06.2019 року, проведеного слідчим СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_12 та висновки експерта №417 від 04.07.2017 року та № 331 від 12.06.2018 року. Зазначає, що вказаний слідчий входив до групи слідчих, які мали право здійснювати досудове розслідування, а висновки експерта ґрунтувались на показах потерпілого i інших свідків та сам обвинувачений під час надання пояснень в суді підтвердив yci обставини проведеного з ним слідчого експерименту.
Стверджує, що судом визнано допустимими лише докази, якi пiдтверджували факт ДТП, проте вказанi докази є не достатнiми для висновку про наявнiсть у дiях обвинуваченого конкретного складу злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК Украши та не взято судом до уваги докази, якi могли iстотно вплинути на висновки, що є порушенням п.2 ч.1 ст.411 КПК України.
Вказує на неупереджений розгляд справи, оскільки судом було безпідставно відмовлено в задоволеннi клопотань прокурора та представника потерпiлого щодо призначення по справi додаткової судово-медичної експертизи.
Вважає, що заявлені клопотання були обгрунтованими та судом штучно створювались перешкоди для сторони обвинувачення i потерпілого на справедливий судовий розгляд.
Вказує, що судом було вiдхилено клопотання представника потерпiлого про допит в судовому засіданні судово-медичного експерта Миколаївського обласного бюро СМЕ ОСОБА_14 для доповнення та роз'яснення висновку.
Стверджує про неповноту судового розгляду, оскільки судом були вiдхиленi клопотання учасникiв судового провадження про вчинення процесуальних дiй для пiдтвердження чи спростування обставин, з' ясування яких має iстотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
За версією органів досудового розслідування та державного обвинувачення, що викладена в обвинувальному акті від 28 листопада 2017 року, 02.01.2017 року близько 20.30 год. в м. Баштанка Баштанського району Миколаївської області водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2107» реєстраційний номер НОМЕР_1 в темний час доби, рухався по освітленій ліхтарями вуличного електроосвітлення проїзній частині вулиці Полтавської, що має по одній смузі руху в кожному напрямку. Під час руху біля будинку № 30 вулиці Полтавської водій ОСОБА_7 , грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3.б, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та не реагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, під час виникнення об'єктивно видимої небезпеки для руху транспортного засобу у вигляді пішохода ОСОБА_11 , який в той час перетинав проїзну частину вулиці Полтавської зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до повної його зупинки, внаслідок чого допустив наїзд на останнього.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому обох стегнових кісток у нижній третині зі зміщенням уламків, двобічного ангулярного перелому нижньої щелепи зі зміщенням, перелому верхньої щелепи, множинних саден обличчя, рани нижньої щелепи, рани слизової оболонки верхньої губи, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я на строк понад 21 добу.
Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_15 обвинувачується в тому, що будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої отримав тілесні ушкодження ОСОБА_11 , ігноруючи загальноприйняті норми моральності та грубо порушуючи вимоги п.п. 2.10 «а», «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» ПДР України, тобто п. (а) негайно не зупинив транспортний засіб і не залишився на місці пригоди, п. (б) не увімкнув аварійної сигналізації та не встановив знаки аварійної зупинки; п. (в) перемістив транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; п. (г) не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, виклику карети швидкої допомоги, не звернувся за допомогою до присутніх і відправлення потерпілого до лікувального закладу; п. (ґ) не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; п. (д) не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ поліції, не записав прізвищ та адрес очевидців, та не очікував прибуття працівників поліції; п. (е) не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об'їзду пригоди. При цьому, усвідомлюючи, що він здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_11 , чим поставив останнього у небезпечний для життя стан, будучи зобов'язаним та маючи можливість надати йому допомогу, з місця пригоди зник, залишивши потерпілого на узбіччі дороги без надання допомоги, коли той був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, який виник в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Органами досудового розслідування ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 286, ч.1 ст.135 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_15 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту обвинувального акту щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України слідує, що йому інкримінується вчинення злочину щодо потерпілого, який у викладенні фактичних обставин справи та у формулюванні обвинувачення вказується за прізвищем та ініціалами - ОСОБА_11 , при цьому, в розділі обвинувального акту, що визначає анкетні дані потерпілого, потерпілим вказано ОСОБА_11 , натомість в суді встановлено, що потерплим є особа з іншими анкетними даними, а саме ОСОБА_11 . Вказує, що виходячи з положень ст. ст..291, 337 КПК України суд не має процесуальної можливості усунути вказану невідповідність на стадії судового розгляду обвинувального акту.
Зазначив, що проведення з ОСОБА_7 слідчого експерименту 16.06.2017р. в якості свідка в кримінальному провадженні, в якому він в подальшому був визнаний підозрюваним, зобов'язує суд визнати вказаний доказ недопустимим та таким, що порушує загальну засаду законності.
Зазначає про те, що участь слідчого ОСОБА_12 в даному провадженні не відповідає вимогам КПК України.
Окрім того, зазначає, що недопустимість протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 16.06.2017 року тягне за собою недопустимість відповідних висновків експертів №417 від 04.07.2017 року та №331 від 12.06.2018 року, оскільки вказані висновки ґрунтуються, в тому числі на показаннях ОСОБА_7 даних ним при проведенні слідчого експерименту.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що зібрані стороною обвинувачення письмові докази, а саме протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 16.06.2017 року, протокол огляду автомобіля від 03.01.2017 року, висновки експертів №417 від 04.07.2017 року та №331 від 12.06.2018 року є недопустимими з наведених вище обставин, внаслідок чого належними та допустимими доказами залишаються лише показання допитаних в суді обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_11 (в тому числі дані при проведенні з ним слідчого експерименту), свідка ОСОБА_13 та письмові докази: протокол огляду місця події від 02.01.2017 року, висновок експерта №44 від 08.02.2017 року щодо технічного стану автомобіля, висновок трасологічної експертизи №45 від 09.02.2017 року, висновки судово-медичних експертиз №101 від 06.03.2017 року, №102 від 17.03.2017 року, №1307 від 22.09.2017 року, повідомлення метеорологічної станції Баштанка.
Вказано, що самі по собі вказані докази лише вказують на факт дорожньо-транспортної пригоди, отримання ОСОБА_11 в результаті даної пригоди тілесних ушкоджень та причетність до вказаної ДТП автомобіля ВАЗ 2107 н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 , проте вказані докази є недостатніми для висновку про наявність в діях обвинуваченого конкретного складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_7 за ч.1 ст. 135 КК України суд першої інстанції зазначив, що рішення про об'єднання кримінальних проваджень №12017150140000002 та №12017150140000509 суду в ході судового розгляду надано не було. Зазначає, що складення обвинувального акту щодо різних кримінальних проваджень без їх об'єднання є порушенням порядку, визначеного КПК України та загальної засади законності та є таким, що суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, суд першої інстанції зазначає, що в обвинувальному акті ані у викладенні фактичних обставин, ані у формулюванні обвинувачення щодо самостійного злочину передбаченого ст. 135 КК України не вказані ні місце, ні час вчинення саме даного злочину.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та представника потерпілого на підтримку апеляційних скарг, пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Проте, зазначених вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Так, виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, суд першої інстанції зазначає, що у обвинувальному акті допущена помилка в анкетних даних обвинуваченого, а саме не вірно вказане його ім'я.
Однак, зазначене не є підставою для виправдення особи у вчиненні кримінальних правопорушень.
Окрім того, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 16.06.2017р., проведеного слідчим СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_12 та висновок експерта № 417 від 04.07.2017 року, складений на виконання постанови про призначення автотехнічної експертизи механізму та обставин ДТП, винесеної тим же слідчим, оскільки не були підтверджені повноваження слідчого ОСОБА_12 .
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
Так, відповідно до постанови заступника начальника Головного управління - начальника СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_16 від 10 травня 2017 року проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12017150140000002 призначено групі слідчих в склад яких входив і старший слідчий СУ ГУ НП в Миколаївській області капітан поліції - ОСОБА_12 (т.1 а.п. 102).
Отже, слідчий ОСОБА_12 в межах своїх повноважень проводив процесуальні дії у вказаному кримінальному провадженні.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у слідчого повноважень на проведення процесуальних дій.
Крім того, посилаючись на вимоги п.6 ч.2 ст.87 КПК України ( в редакції Закону від 13 квітня 2012 року), суд першої інстанції визнає протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 16.06.2017р. не допустимим доказом також із тієї підстави, що слідчий експеримент був проведений з ОСОБА_7 як свідком, а в подальшому йому було повідомлено про підозру.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, ухваленому в постанові від 09 червня 2016 року (провадження № 5-360кс15) , зміст цієї норми вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Із матеріалів кримінального провадження видно, що відомості про ДТП до ЄРДР були внесені по факту кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_7 (т.1 а.п. 50).
Саме з метою уточнення обставин ДТП, за участю ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_17 був проведений слідчий експеримент. Його проведенню передувало роз'яснення ОСОБА_7 не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення (т.1 а.п. 96-100).
У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_7 , або слідчий у будь-якій формі примушував би його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого й достатніх даних вважати, що надалі ОСОБА_7 буде визнано підозрюваним або обвинуваченим.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, тільки після отримання висновків автотехнічної експертизи (висновок від 04.07.2017р., т.1 а.п. 111) 26.09.2017р. ОСОБА_7 було оголошено про підозру ( т.1 а.п.8).
Крім того, суд першої інстанції визнавши зазначений доказ не допустимим не взяв до уваги, що відповідно до Закону України № 1697-VII від 14.10.2014р. пункт 6 частини 2 статті 87 КПК виключено.
Окрім того, суд першої інстанції відмовляючи у клопотаннях прокурору про призначення додаткової судово-медичної експертизи та представнику потерпілого про виклик в судове засідання судово-медичного експерта для роз'яснення висновку, недостатньо мотивував відмову у задоволенні таких клопотань ( т.1 а.п. 197).
Підставою для виправдання ОСОБА_7 за ч.1 ст.135 КК України було відсутність в матеріалах провадження рішення про об'єднання кримінальних проваджень за ч.1 ст.286 та ч.1 ст.135 КК України та не зазначення в обвинувальному акті місця та часу вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.135 КК України.
Як вбачається з технічного носія інформації, ОСОБА_7 в суді першої інстанції вину у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.135 КК України визнав та пояснив, що на автомобілі ВАЗ їхав зі швидкістю приблизно 60 км/год., за відсутності пішохідного переходу дорогу зліва на право почав переходити пішохід, якого він бачив та розраховував на те, що пішохід, побачивши автомобіль, не продовжить рух, проте все відбулось швидко. Він намагався гальмувати ті змінювати напрямок свого руху праворуч, але на смузі руху ОСОБА_7 відбулась ДТП, від удару пішохід впав на лобове скло автомобіля та скотився в бік бордюру. ОСОБА_7 зазначив, що спочатку зупинив автомобіль та, відчинивши дверцята, подивився на збитого пішохода, а потім злякавшись, поїхав з місця пригоди.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції пояснила, що як відбувалась ДТП вона не бачила. Вказала, що приблизно о 20 годині 20 хвилин, на вулиці стояла продавець магазину, на дорозі хтось лежав. Викликали поліцію та швидку медичну допомогу, допомагали грузити потерпілого, він був без свідомості. Пояснила, що пізніше на місце події підходив ОСОБА_7 , на її думку він шукав номер від автомобіля. Зазначила, що коли вона повернулася додому, то бачила ОСОБА_7 в дворі їх багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , в автомобілі передня частина мала механічні ушкодження та був відсутній передній номерний знак.
Отже, суд першої інстанції взагалі не надав оцінку дослідженим доказам щодо обставин вчинення вказаного правопорушення, зокрема вищенаведеним показанням ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_13 .
Отже, ухвалення виправдувального вироку з зазначених судом першої інстанції підстав є незаконним та необґрунтованим.
Згідно п.25 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» резолютивна частина виправдувального вироку повинна містити рішення суду про визнання підсудного невинним у вчиненні злочину, передбаченого статтею (пунктом, частиною статті) кримінального закону, за якою його було віддано до суду, із зазначенням передбаченої законом підстави виправдання.
Однак, судом першої інстанції в резолютивній частині вироку щодо ОСОБА_7 не зазначені підстави для виправдання його за ч.1 ст.135, ч.1 ст.286 КК України.
Так, на думку апеляційного суду, залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
З огляду на наведене, апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, зробити висновки щодо відповідності закону судового рішення, оскільки це пов'язано з безпосереднім дослідженням доказів та їх оцінкою судом першої інстанції, чого зроблено не було.
Таким чином, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не узгоджуються з вимогами п.1 ч.3 ст. 374 КПК України щодо наведення підстав для виправдання обвинуваченого та наведення мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.
Зазначене свідчить про істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення; про неповноту судового розгляду; про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно вимогам п.1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч.2 ст. 412 КПК України.
Як передбачено ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Судом першої інстанції порушена загальна засада кримінального провадження - законність, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, то вирок суду підлягає скасуванню з підстав істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення; неповноти судового розгляду; невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Тому, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з призначенням нового судового розгляду, під час якого, з урахуванням доводів апеляційних скарг, необхідно ретельно перевірити зібрані у кримінальному провадженні докази, дати їм належну оцінку.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 412, 424,425, 532 КПК України, суд,
Апеляційні скарги прокурора Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 22.11.2018 року відносно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає оскарженню.
Головуючий:
Судді: