Дата документу 27.02.2019 Справа № 331/4189/18
Запорізький апеляційний суд
ЄУН 331/4189/18Головуючий у 1-й інстанції Скользнєва Н.Г.
Пр. № 22-ц/807/301/19ОСОБА_1
27 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Воробйової І.А.,
суддів: Бєлки В.Ю,
ОСОБА_2
за участю секретаря Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року у складі судді Скользнєвої Н.Г. у справі за поданням державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_3, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку
У липні 2018 року державний виконавець Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 звернулась до суду із вищезазначеним поданням, в якому посилаючись на ст. ст. 18, 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 440 ЦПК України, просила звернути стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.
В обґрунтування подання зазначено, що на виконанні в Олекасандрівському відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження № 47306828 по примусовому виконанню виконавчого листа №2/331/22/13, виданого 11.04.2015 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України про стягнення з ОСОБА_3 в дохід держави заподіяну майнову шкоду в розмірі 1 млн. 57 тис. 584 грн.
У зв'язку з тим, що боржником в самостійному порядку рішення суду не виконано, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
У лютому 2016 року державний виконавець звернувся до Жовтневого суду м. Запоріжжя про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
28 листопада 2017 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя задоволено подання державного виконавця та визначено з 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 частку ОСОБА_3 у розмірі Ѕ від них, що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області № 331/1491/16-ц від 19.06.2018 року вищезазначену ухвалу залишено без змін.
Фактично ОСОБА_3 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1.
Згідно інформаційної довідки № 129565213 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2018р., вказане майно не зареєстровано в установленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року подання державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 задоволено.
Звернуто стягнення на нерухоме майно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн: НОМЕР_1, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яка визначена ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2017 року.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання у цій справі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_3 вказав, що винесена ухвала Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 12 липня 2018 року фактично позбавляє його права на житло, оскільки визначена судом частка квартири АДРЕСА_3 є єдиним його житлом. Також ОСОБА_3 вказав на те, що квартира належить на праві приватної власності його сину - ОСОБА_5, який тимчасово мешкає за кордоном, але в наступному році він повертається до м.Запоріжжя разом із своєю сім'єю, до складу якої входить п'ять осіб. Крім того, апелянт звернув увагу суду на те, що крім нього та його дружини ОСОБА_6, співвласником вказаної квартири є ОСОБА_7, яка проживає в ній разом із своїми трьома малолітніми дітьми. Апелянт ОСОБА_3, вважає, що Жовтневим районним судом м.Запоріжжя 12.07.2018 року була винесена незаконна ухвала, оскільки судом першої інстанції не були враховані норми частини 1 статті 73 СК України.
Скориставшись своїм правом на надання відзиву, представник Олександрівського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя зазначив, що проти апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечує, вважає ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 12.07.2018 року такою, що прийнята з додержанням норм Закону, всі твердження ОСОБА_3 в скарзі прямого відношення до оскаржуваної ухвали не мають, а є лише особистим сприйняттям апелянта до прийнятого судом рішення.
Аналогічний відзив до Запорізького апеляційного суду був наданий прокуратурою Запорізької області, в якому заступник прокурора Запорізької області Ю.Вознюк просив суд відмовити в задоволені апеляційної скарги ОСОБА_3, рішення суду першої інстанції про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку залишити без змін.
Представник Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України не скористався, відзиву до Запорізького апеляційного суду не надав.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами., прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 3 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Відповідно до частини 4 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Згідно частини 10 статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Частиною 11 статті 440 ЦПК України передбачено, що суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Визначальним при розгляді подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку є лише факт невиконання рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні в Олекасандрівському відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження № 47306828 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2/331/22/13 виданого 11.04.2015 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України про стягнення з ОСОБА_3 в дохід держави заподіяну майнову шкоду в розмірі 1 міл.57 тис. 584 грн. (а.с. 5-7)
У зв'язку з тим, що боржником в самостійному порядку рішення суду не виконано, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 10-12).
28 листопада 2017 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя задоволено подання державного виконавця та визначено з 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 частку ОСОБА_3 у розмірі 1/2 частини від них, що складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. (а.с. 15-17)
Постановою Апеляційного суду Запорізької області № 331/1491/16-ц від 19.06.2018 року вищезазначену ухвалу залишено без змін. (а.с.18-22)
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 129565213 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2018р., вказане майно не зареєстровано в установленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку.
Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.
Частинами 3 та 4 даної статті встановлено, що у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставленого третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем у повному обсязі вчинені першочергові виконавчі дії щодо встановлення наявності у боржника рухомого чи нерухомого майна, коштів, дотримані вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, аналіз вищевикладеного свідчить про те, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення подання державного виконавця Олександрівського ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, з яким погоджується і колегія суддів.
Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що він буде позбавлений житла у разі звернення стягнення на його частку є хибними, оскільки зводяться до невірного тлумачення положень статті 543 ЦК України.
Інші наведені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 березня 2019 року.
Головуючий:
Судді: