Справа № 450/1976/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/811/2385/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Б.
Категорія:81
26 лютого 2019 року м. Львів
Справа № 450/1976/18
Провадження № 22-ц/811/2385/18
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Струс Л.Б.,
суддів Левика Я.А., Шандри М.М.
секретар Бадівська О.О.
за участю представника апелянта ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року (суддя Мельничук І.І.)
у справі
за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа Пустомитівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області про оголошення особи померлою,-
Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року в задоволенні заяви відмовлено.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_3 подавши апеляційну скаргу.
З рішенням не погоджується, вважає що воно є незаконним та необґрунтованими.
Вказує, що відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства. Зазначає, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.08.2018 року, що винесене у судовій справі за №450/1976/18 зазначеним вимогам не відповідає.
Звертає увагу суду на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставин справи. У своєму рішенні судом встановлено, що заявник звертався із вимогою про оголошення фізичної особи ОСОБА_4 померлою, проте в обґрунтування не наведено обставин, підтверджених доказами, що підтверджується відсутністю фізичної особи. Отже, своїм рішенням суд першої інстанції спростував факт відсутність фізичної особи за місцем її проживання, з чим погодитися не можна враховуючи наступне. ОСОБА_3 подано в Пустомитівського районного суду Львівської області заяву про оголошення її матері - ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: с. Зимна Вода, Львів, вул. Івана Підкови, 7) померлою, у зв'язку з тим, що за зареєстрованим місцем проживання відсутні будь-які відомості про її місце проживання з 2002 р. (коли був втрачений з нею зв'язок) та по теперішній час. В підтвердження наведених обставин заявником подавалися до суду відповідні документи.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з п. 12 Постанови Паленому Верховного Суду від 18.12.2009 за № 14 “Про судове рішення у цивільній справі” передбачено, що у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224 - 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з п. 2 ч. 2 Постанови Паленому Верховного Суду від 18.12.2009 за № 14 “Про судове рішення у цивільній справі” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. З урахуванням наведеного можна стверджувати, що мало місце неправильне тлумачення та застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що підлягають застосуванню до відповідних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертає увагу суду на той факт, що під час оцінки доказів, суд прийшов до висновку про те, що у показаннях свідків по справі - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 містяться суперечності, які на думку суду полягають у тому, що свідок ОСОБА_6 востаннє бачив зниклу особу у 1998 році, а свідок ОСОБА_5 - у 2000 році (коли згідно із судовим рішенням, зникла особа спільно зі свідком ОСОБА_5 поверталася в Україну). З огляду на це, суд не бере до уваги зазначені докази. З даним висновком погодитися не можна з огляду на те, що суд не врахував ту обставину, що свідок ОСОБА_5 виїжджала за кордон в Республіку Грецію на заробітки, як і зникла особа - ОСОБА_4, відтак, мала можливість зустрітися зі зниклою особою за кордоном, на відміну від свідка ОСОБА_6 Таким чином, у зазначених показах свідків по справі відсутні суперечності.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нове яким оголосити фізичну особу - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3., с. Зимна Вода, вул. Івана Підкови, 7 померлою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
ОСОБА_3 звернулась до суду із вимогою про оголошення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 - померлою.
В обґрунтування заяви зазначала, що мати заявниці ОСОБА_4 24.08.1948 р. н. зареєстрована за адресою: с. Зимна Вода Львів, вул. Івана Підкови, 7. У 1998 р. ОСОБА_4 виїхала на роботу в Грецію та по даний час не повернулась. З моменту виїзду за кордон, заявник з матір'ю постійно підтримували телефонний зв'язок, цікавились станом справ та життям одне одного. Телефонний зв'язок з ОСОБА_4 втрачено у 2002 році. Будь-які відомості про місце перебування ОСОБА_4 за зареєстрованим у встановленому чинним законодавством України порядку місці її проживання станом на теперішній час невідомі.
Зі змісту Акту обстеження житлово-побутових умов від «27» квітня 2017 р. та Довідки від 30.05.2018 р. за № 1402 вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, яка зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7 не проживає за цією адресою з 2002 р. по даний час. Для розшуку зниклої особи її близькі родичі звертались у відповідні засоби масової інформації. Крім того, в зв'язку зі зникненням матері, батько заявниці, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, 10.05.2016 р. звернувся в Пустомитівський ВП ГУНП у Львівській області з письмовою заявою. Відомості за даним фактом зареєстровано в ЄРДР №12016140270000944 від 11.05.2016 року та заведено ОРС категорії «Розшук» з метою встановлення місцезнаходження безвісти зниклої особи, що підтверджується відповідною про це Довідкою, виданою Путомитівським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 29.03.2018 р. за № 2920/42/01/10-18. Зазначений документ є підтвердженням факту безвісті зникнення ОСОБА_4 та відсутності будь-яких відомостей про місцезнаходження цієї особи.
Суд першої інстанції критично оцінив подані докази та покази свідків, врахувавши що заявником не вчинено жодних заходів, щодо з'ясування місця проживання ОСОБА_4 за кордоном з 2002 року по даний час прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви.
Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 є матір'ю заявниці ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія I-АГ № 021891 та свідоцтва про укладення шлюбу № II-СГ № 400361.
У 1998 році ОСОБА_4 поїхала до Греції, виїхавши за кордон України на документах на іншу особу. Протягом двох років до 2000 року зв'язки із ОСОБА_4 підтримувалися. З з 2002 року жодної звістки про ОСОБА_4 у заявниці немає.
Згідно з частиною першою статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ст.. 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
У відповідності до абз. 3 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року, на відміну від факту смерті особи, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, зазначених у ст.21 ЦК, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.
З матеріалів справи вбачається, що 10.05.2016 року ОСОБА_7 звернувся вперше до Пустомитівський ВП ГУ НП у Львівській області із заявою щодо зникнення його дружини ОСОБА_4
У своїй заяві ОСОБА_3 констатує факт відсутності будь-якого зв'язку з ОСОБА_4 та відомостей про місце її знаходження, як одну з передумов для звернення до суду з відповідною заявою.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо останнього місця проживання ОСОБА_4, з яким заявниця пов'язує її зникнення, окрім того заявником не представлено суду доказів звернення, щодо розшуку вказаної особи у цій країні. Також заявниками не вказано на наявність будь-яких інших обставин, що дають суду підстави вважати ОСОБА_4 безвісно відсутньою, померлою чи такою, що загинула від певного нещасного випадку.
Крім того, вказуючи на вірогідність смерті ОСОБА_4, як на підставу для оголошення її померлою, заявниця не підтверджує свої доводи належними доказами, які б вказували на здійснення заходів щодо офіційного розшуку ОСОБА_4 з 2002 року, вирішення питання про з'ясування можливих причин її зникнення чи звернень до відповідних державних та міжнародних уповноважених органів з метою встановлення місця перебування її матері.
Обов'язок щодо доказування обставин, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи, яку ОСОБА_3 просить оголосити померлою у місці її постійного проживання протягом трьох років, покладається чинним законодавством України саме на заявника.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи обставини даної справи щодо відсутності інформації щодо місця проживання ОСОБА_4, які не вказують безпосередньо на наявність підстав вважати її померлою чи такою, що пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, суд першої інстанції прийшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про оголошення фізичної особи померлою.
Крім того, на думку колегії суддів, визнання особи померлою є крайньою мірою, передчасно обраним заявниками способом захисту своїх прав, та потребує встановлення всіх об'єктивних обставин, що стали передумовою для такого звернення, з метою уникнення в подальшому негативних наслідків щодо переходу майнових прав особи, оголошеної померлою, у разі її появи.
Перевіривши в сукупності встановлені судом першої інстанції обставин у справі, а також висновки й мотиви суду, колегія суддів вважає, що суд дійшов до правильних висновків, щодо відмови у задоволенні заяви.
Отже доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права під час розгляду даної справи, а тому оскаржуване рішення суду належить залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Колегія суддів вважає, що cудом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 07 березня 2019 року.
Головуючий
Судді