Справа № 445/813/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.
Провадження № 22-ц/811/1416/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1В.
Категорія: 2
05 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Брикайло М.В.
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року в складі судді Сивака В.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 Ольги-Ярослави Мартинівни, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання недійсними та скасування рішення та договору дарування, визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності,-
встановила:
В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_8-Я.М., ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання недійсними та скасування рішення та договору дарування, визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності.
Вимоги обґрунтовує тим, що у 1984 році внаслідок пожежі повністю знищений вогнем житловий будинок № 33 по вул. Прикарпатська у с. Вороняки, Золочівського району, який належав на праві власності її батькові. В цей період вона була зареєстрована та фактично проживала за цією адресою як член сім»ї власника будинку.
Як наслідок, у 1984 році її батько отримав земельну ділянку під будівництво нового будинку по вул. Прикарпатська, 37 в с. Вороняки. Будівництво проводилося як за кошти її сім»ї, так і за рахунок пожертвувань односельців.
При цьому, вона разом із чоловіком ОСОБА_9 брали фінансову та трудову участь у будівництві житлового будинку № 37 по вул. Прикарпатській у с.Вороняки Золочівського району Львівської області. З 1986 року разом із сім'єю постійно проживає у новозбудованому будинку.
Рішенням виконкому Золочівської районної ради від 05.12.1991 року № 344 відповідачам по справі надано дозвіл на дарування незакінченого будівництвом житлового будинку, а 23.12.1991 року Золочівською держнотконторою посвідчено договір дарування, за умовами якого за відповідачами ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_10 зареєстровано по 1/3 частці незавершеного будівництвом 86% готовності житлового будинку.
Вважає, що оскаржуваним рішенням та договором дарування порушено її права на вказаний будинок.
Просила визнати недійсними та скасувати рішення виконавчого комітету Золочівської районної ради Львівської області №344 від 05.12.1991 року, договір дарування, посвідчений 23.12.1991 року Золочівською державною нотаріальною конторою Львівської області під реєстровим номером 2774; визнати незавершений будівництвом 66% готовності житловий будинок у с. Вороняки, вул. Прикарпатська 37, Золочівського району, Львівської області об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_8-Я.М., ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7
Оскаржуваним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 Ольги-Ярослави Мартинівни, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету Золочівської районної ради Львівської області №344 від 05.12.1991 року, яким відповідачам було надано дозвіл на дарування незакінченого будівництва житлового будинку по Вороняцькій сільській раді Золочівського району Львівської області; договору дарування, посвідченого 23.12.1991 року Золочівською державною нотаріальною конторою Львівської області під реєстровим номером 2774, згідно умов котрого за відповідачами ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_10 було зареєстровано по 1/3 частці незавершеного будівництвом 66% готовності житлового будинку у с. Вороняки Золочівського району Львівської області; визнання незавершеного будівництва 66% готовності житлового будинку у с. Вороняки, вул. Прикарпатська 37, Золочівського району, Львівської області об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_10 Ольги-Ярослави Мартинівни, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 - відмовлено.
Рішення оскаржила позивач ОСОБА_2, вважає ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу, що у рішенні суду першої інстанції вказано, що спірний будинок знаходиться у с. Вороняки по вул. Прикарпатській, 37, однак з договору дарування від 23.12.1991 року та з оспорюваного рішення № 344 від 05.12.1991 року не вбачається адреси, при цьому адреса будинку вул. Прикарпатська, 33 з»явилася при видачі реєстраційного посвідчення від 24.12.1991 року органами БТІ.
Апелянт зазначає, що згідно відповіді АПБ від 15.10.2015 року № 3532/1.5-1 будівельний паспорт на забудову житлового будинку по вул. Прикарпатській, 37 не видавався, а посилання на рішення № 85 від 18.12.1990 року вважає безпідставним, оскільки в рішенні відсутня точна адреса, при цьому спірний будинок до сьогоднішнього дня не завершений будівництвом.
Не погоджується із висновком суду першої інстанції, що вона не належить до членів сім»ї своїх батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_11 О-Я.М., зворотнє встановлено рішенням Золочівського районного суду від 02.10.1991 року. На момент її одруження будинок був зведений, накритий, вона зайняла напівпідвальне приміщення, оскільки витрачала власні кошти та свою працю з врахуванням інвалідності. Разом з чоловіком провели ремонт в приміщенні, яке займали, підвели світло, газ та проживають у будинку з 1986 року, іншого житла ніколи не мала.
З погосподарських книг вбачається, що господарство її батька є робітничим двором, він був головою двору до часу смерті 06.07.1988 року, а після головою двору стала мама ОСОБА_11 О-Я.М. Оскільки господарство було робітничим двором, таке належало батькам по Ѕ частці. Після смерті батька вона прийняла спадщину в силу статей 548, 549 ЦК УРСР, оскільки проживала з батьками з 1986 року та вступила в управління та володіння майном померлого.
Також, не погоджується із висновком суду про відсутність у неї права на оскарження договору дарування, оскільки таким договором порушується її право власності, фактично інші особи розпорядилися її майном.
Просить скасувати рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами дотримані вимоги законодавства, яке діяло на момент вчинення оскаржуваних правочинів, а саме нотаріального посвідчення договору Дарування від 23 грудня 1991 року, будинок, який відчужувався на підставі зазначеного договору, належав на праві власності ОСОБА_8-Я.М.
При цьому суд зазначив, що зважаючи на те, що земельна ділянка, на якій було здійснено будівництво житлового будинку № 37 у с. Вороняки, була виділена саме ОСОБА_8-Я.М., факту участі ОСОБА_2 у будівництві житлового будинку на підставі угоди не доведено, тому ОСОБА_2 вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомога забудовнику надавалася не безоплатно.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
З виписки з Рішення виконавчого комітету Вороняківської сільської ради народних депутатів Золочівського району Львівської області № 63 від 18.03.1982 року слідує, що ОСОБА_8-Я.М. дозволено будівництво індивідуального житлового будинку по типовому проекту та видано паспорт на забудову земельної ділянки у с.Вороняки, яка виділена їй загальними зборами членів колгоспу ім.Леніна, наказом дирекції радгоспу від 12 січня 1982 року (т. 1 а.с. 126).
Рішенням виконавчого комітету Вороняківської сільської ради народних депутатів Золочівського району Львівської області № 85 від 18 грудня 1990 року визнано можливим оформити право власності за громадянкою ОСОБА_8-Я.М. на житловий будинок в с.Вороняки Золочівського району Львівської області (т. 1 а.с. 133).
В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів Львівської області № 344 від 05 грудня 1991 року ОСОБА_8 Ользі-Ярославі надано дозвіл на дарування незакінченого будівництвом житлового будинку по Вороняцькій сільській Раді народних депутатів своїм дітям ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 155-156).
23 грудня 1991 року між ОСОБА_8-Я.М. з однієї сторони та ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_10, з іншої, укладено договір дарування незакінченого будівництвом 86% готовності жилий будинок, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_8-Я.М. подарувала, а ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_10 прийняли в дар в рівних частинах кожний, належний ОСОБА_8-Я.М. незакінчений будівництвом 86 % готовності, жилий будинок (т. 1 а.с. 153-154).
Відтак до обдарованих ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_10 перейшло право власності на зазначений будинок у рівних часках (по 1/3 кожному).
Згідно довідки КП ЛОР «ЗМБТІ» № 29 від 21.04.2015 року житловий будинок № 33 на вул. Прикарпатській в с. Вороняки Золочівського району незавершений будівництвом 66% готовності, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_12 по 1/3 частці (т. 1 а.с. 3).
Звертаючись з позовними вимогами позивач ОСОБА_2 покликалась на те, що разом із чоловіком ОСОБА_9 брали фінансову та трудову участь у будівництві спірного житлового будинку на вул. Прикарпатській у с. Вороняки Золочівського району Львівської області, з 1986 року разом із сім'єю постійно проживає у новозбудованому будинку, вважає, що оскаржуваним рішення органу місцевого самоврядування та договором дарування порушено її права.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відносини, які стосуються набуття права власності відповідачами на житловий будинок № 33 по вул.Прикарпатській у с. Вороняки Золочівського району Львівської області виникли до набрання чинності новим ЦК України, тобто до 01 січня 2004 року, відповідно до даних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Згідно із ст. 86 ЦК Української СРСР (в редакції 1963 року) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).
Згідно із ст. 17 ЗК України (1990 року) земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність.
Поряд з цим, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції покликався на ЗУ «Про власність» № 697-XII від 07 лютого 1991 року та роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».
Враховуючи те, що вказаний закон та роз»яснення прийняті після оформлення 18 грудня 1990 року власності забудовником ОСОБА_8-Я.М. на житловий будинок в с.Вороняки Золочівського району Львівської області, такі не підлягають застосуванню у даній справі, що тягне за собою зміну судового рішення, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення покликання суду на положення Закону України «Про власність» № 697-XII від 07 лютого 1991 року.
Натомість, відповідно до роз»ясень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду СРСР «Про судову практику по розгляду спорів, пов»язаних з правом особистої власності на жилий будинок» від 31.07.1981 року, індивідуальне житлове будівництво здійснюється з метою забезпечення жилою площею тих громадян і членів їх сім»ї, яким у встановленому порядку надана в безстрокове користування земельна ділянка для будівництва будинку. Тому, участь сторонніх для забудовника осіб в будівництві будинку не може бути підставою для визнання за ними права власності на частину будинку. Ці особи мають право вимагати відшкодування власником будинку проведених ними затрат. В окремих випадках, з врахуванням всіх обставин справи суди можуть визнавати за вказаними особами право власності на частину будинку. При цьому необхідно ретельно перевіряти дійсні відносини сторін, встановлювати причини, по яких будівництво будинку проводилося з участю осіб, які претендують на визнання за ними права власності на частину будинку, чи була між ними домовленість про створення спільної власності на будинок.
Сам по собі факт сприяння забудовнику зі сторони членів його сім»ї або родичів в будівництві будинку не може бути підставою для задоволення їх претензій до забудовника про визнання права власності на частину будинку. Такий позов може бути задоволений судом лише в тих випадках, коли між цими особами і забудовником була домовленість про створення спільної власності на житловий будинок і саме для цієї мети вони вкладали свою працю в будівництво жилого будинку.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що земельна ділянка, на якій було здійснено будівництво житлового будинку № 33 у с.Вороняки, була виділена саме ОСОБА_8-Я.М., факт участі позивача ОСОБА_2 у будівництві житлового будинку на підставі угоди про створення спільної власності не доведено, а судом не встановлено, відтак вимоги позивача про визнання спірного будинку об»єктом права спільної сумісної власності її та відповідачів, є безпідставними.
Згідно вимог ст.ст. 243, 244 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. До договору дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу
За умовами ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу (дарування) жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх
дітей.
Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ст. 59 ЦК УРСР 1963 року).
Зважаючи на те, що сторони договору дарування від 23 грудня 1991 року незакінченого будівництвом 86% готовності жилого будинку дотримались вимог щодо належного його посвідчення, при цьому позивач не навела підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору, передбачених ст. 48-58 ЦК УРСР в редакції 1963 року, відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року - змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення покликання суду на положення Закону України «Про власність» № 697-XII від 07 лютого 1991 року.
Врешті рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 06 березня 2019 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
ОСОБА_13