Справа № 466/9135/17 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.
Провадження № 22-ц/811/633/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 44
26 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Жукровської Х.І.
з участю представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року в складі судді Єзерського Р.Б. в справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Відділу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про виселення з гуртожитку,-
встановила:
В листопаді 2017 року позивач КЕВ м. Львова звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Відділу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про виселення з гуртожитку.
Вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення житлової комісії Львівського гарнізону, протокол №17 від 26.04.2004 року ОСОБА_2 надано право на вселення на жилу площу (кімнату № 90) в гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Наказом командувача військ Західного оперативного командування від 28.08.2006 року ОСОБА_2 звільнений з військової служби.
Покликаючись на п. 5.10 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, введеної в дію наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737, вважає, що відповідач та члени його сім'ї підлягають виселенню з гуртожитку, так як вислуга останнього у Збройних Силах України становить менше десяти років. Просив позов задовольнити.
Оскаржуваним заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року в задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Відділу опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про виселення з гуртожитку - відмовлено.
Заочне рішення суду оскаржив позивач КЕВ м. Львова, вважає, що суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи.
Покликається на те, що спірне житло належить до житлового фонду Міністерства оборони України та підлягає вивільненню для подальшого заселеннями іншими особами, які потребують покращення житлових умов за рахунок військового відомства.
При цьому, відповідач ОСОБА_2 звільнений з військової служби, а його вислуга становити менше 10 років, тому підлягає виселенню з членами своєї сім'ї в порядку ст. 132 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення, оскільки втратив правовий зв'язок з установою, за рахунок якої під час проходження військової служби був забезпечений житловим приміщенням у гуртожитку.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення в супереч інтересів позивача та норм матеріального права.
Просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути судові витрати з відповідача ОСОБА_2 .
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник позивача КЕВ м. Львова, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки (а.с. 109), в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, не повідомив суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на заперечення доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи наявні матеріали справи та вимоги закону колегія суддів приходить переконання, що оскаржуване не відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні дані, що жилий будинок (гуртожиток), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на балансі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова.
Крім цього, суду не надано жодного доказу в підтвердження того, що відповідачем порушено права позивача та права військовослужбовців.
Також, суд зазначив, що виселення відповідача разом із дітьми без надання іншого житлового приміщення призведе до негативних суспільних наслідків.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням житлової комісії Львівського гарнізону, оформленого протоколом № 17 від 26.04.2004 року, відповідачу ОСОБА_2 надано право на вселення на жилу площу (кімнату № 90) в гуртожитку по
АДРЕСА_2 СКА, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є власністю держави в особі Міністерства оброни України, знаходиться в оперативному використанні та на балансі КЕВ м. Львова.
Висновок місцевого суду про те, що у матеріалах справи відсутні дані, що жилий будинок (гуртожиток), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на балансі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова, спростовується довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку, на яку суд покликався позивач та витягом з протоколу № 17 засідання житлової комісії Львівського гарнізону від 26.04.2004 року про забезпечення гуртожитком прапорщика ОСОБА_2 , оскільки в протилежному випадку проживання відповідача у займаному ним житлі є взагалі незаконним.
Згідно із довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописку № 481 від 25.05.2017 року відповідач ОСОБА_2 та його неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані та проживають в кімнаті АДРЕСА_3 (а.с. 5).
Витягом з послужного списку підтверджується, що старший спеціаліст СПЗ 146 КРЦ Західного оперативного командування ОСОБА_2 на підставі наказу Командувача військ Західного оперативного командування від 28.08.2006 № 35-ПМ звільнений з військової служби в запас за п. 63 «г» (у зв'язку зі скороченням штатів) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
З 05.09.2006 року відповідач виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Луцького МВК, м. Луцьк (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2006 року № 2) (а.с. 4)
Звертаючись з позовними вимогами позивач КЕВ м. Львова покликався на необхідність виселення відповідача з членами своєї сім'ї без надання іншого житлового приміщення, оскільки він втратив правовий зв'язок із установою, за рахунок якої під час проходження військової служби був забезпечений житловим приміщенням, при цьому вислуга останнього у Збройних Силах України становить менше десяти років.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Відділ опіки і піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки виселення не відповідає інтересам дітей, призведе до негативних суспільних наслідків, пов'язаних з відсутністю у відповідача та дітей іншого житла.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК УРСР, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення у інших будівлях.
Частиною 4 ст. 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України (ст. 128 Кодексу).
Відповідно до ст. 130 ЖК УРСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в
гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців ЗС України (крім військовослужбовців строкової військової служби, призваних на військову службу у зв'язку з мобілізацією, і резервістів), а також осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов (далі - члени сімей військовослужбовців), порядок надання жилої площі в гуртожитках визначалось також Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 року № 737, якою також керувався місцевий суд.
Зокрема, суд зазначив, що згідно п. 5.10 Інструкції, особа, яка звільнена з військової служби і має вислугу менше ніж 10 років у календарному обчисленні, підлягає виселенню з гуртожитку з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, які самоправно зайняли жилу площу, і колишні члени сім'ї військовослужбовця чи працівника, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу, а також особи, які підпадають під підстави, передбачені статтею 116 Житлового кодексу Української РСР.
Відповідно до п. 5.1 Інструкції, гуртожитки призначені для тимчасового проживання курсантів (слухачів) і військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом і перебувають у шлюбі, під час навчання у військових навчальних закладах МО України або проходження ними військової служби.
Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки, казарми та інші будівлі, які мають бути зареєстровані у виконавчому комітеті сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад або районній державній адміністрації.
У гуртожитках можуть розміщуватися працівники Збройних Сил України на період роботи за умови відсутності в них місця проживання та інші особи, які прибули у військову частину на визначений термін для виконання службових завдань.
Розміщення таких осіб у кімнатах разом з особами, які проживають в гуртожитках на підставі спеціальних ордерів, забороняється.
Зазначена інструкція втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380, однак була чинна на час розгляду даної справи судом першої інстанції.
Поряд з цим, відповідно до п. 25 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка набрала чинності 16.10.2018 року та затверджена Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380, виселенню із службового жилого приміщення (зі службової жилої площі) без надання іншого жилого приміщення підлягають, зокрема, особи, звільнені з військової служби, які мають вислугу менше ніж 10 років, крім випадків, передбачених законодавством.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відповідач вселився у кімнату в гуртожитку на законних підставах, постійно проживає і зареєстрований там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є його житлом у розумінні статті 8 Конвенції.
В свою чергу, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
Як зазначено вище, позивача ОСОБА_2 звільнено з військової служби в запас за п. 63 «г» (у зв'язку зі скороченням штатів) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.
Відтак, ОСОБА_2 не може бути виселений без надання іншого жилого приміщення, відповідно вимога позивача про виселення з гуртожитку саме без надання іншого жилого приміщення, до задоволення не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова - залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 27 лютого 2019 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк