Справа № 308/14937/18
Іменем України
06 березня 2019 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ОСОБА_1
при секретарі МИКУЛЯК Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/14937/18 за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа ОСОБА_3, про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2018 року, повний текст якого складено 4 січня 2019 року, головуюча суддя Тхір О.А., -
встановив:
26.12.2018 ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду із заявою про видачу обмежувального припису. Мотивувала тим, що 17.12.2018 подала до СВ Ужгородського РВП УВП ГУНП в Закарпатській області заяву щодо домашнього насильства, яке стосовно неї вчиняє її чоловік ОСОБА_3 Після звернення до поліції ситуація тільки погіршилася, чоловік став погрожувати їй і дітям, тисне на неї щоб вона забрала заяву з поліції та заяву з суду про розірвання шлюбу, розгляд якої призначено на 14.01.2018. Чоловік і надалі намагається «вибити» дозвіл на зброю та іншими засобами впливає на неї. Далі терпіти моральний, психологічний і фізичний тиск чоловіка вона вже не в змозі, продовжувати шлюб не бажає.
Посилаючись на ці обставини, вказуючи на необхідність звернення до суду по захист, діючи на підставі Законів України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та положень ст.ст. 350-1 - 350-8 ЦПК України, заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, просила суд видати обмежувальний припис, яким строком на шість місяців заборонити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, знаходитись у місці її проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3 та за місцем її роботи на посаді виконувача обов'язків старости старостинського округу с. Великі Лази та с. Циганівці Баранинської об'єднаної територіальної громади за місцем розташування по вул. Вознесенській, б/н у с. Великі Лази.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.12.2018 у задоволенні заяви відмовлено. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із її необґрунтованості та недоведеності щодо фактів і обставин, які підлягають доказуванню.
Заявник ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_4, яка діє від імені та в інтересах заявника, оскаржили рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до таких.
Суд припустився порушень норм процесуального права, оскільки не вправі був застосовувати одночасно правила окремого провадження, в якому належало розглянути заяву, і правила позовного провадження, як це мало місце фактично.
Обставини щодо непритягнення кривдника до кримінальної чи адміністративної відповідальності самі по собі не є підставою, що виключає можливість застосування обмежувального припису.
Звернення заявниці до суду лише погіршило її становище, домашнє насильство щодо неї триває. Вона не взяла участь у судовому засіданні, оскільки перебувала на медичному обстеженні саме через дії чоловіка, а відмова в задоволенні заяви і безкарність призвели до «ейфорії» в останнього та нових знущань. 28.12.2018 заявниця з метою запобігання подальшому насильству залишила разом із донькою помешкання і переселилася до сестри в цьому ж селі.
Просять рішення суду скасувати, заяву - задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заінтересованої особи ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що заява про застосування обмежувального припису не була належним чином обґрунтована і не була доведена, її довіритель не був притягнений до відповідальності за вчинення домашнього насильства, характеризується позитивно. Крім того, недопустимо позбавляти особу права користування єдиним житлом
Заслухавши доповідь судді, пояснення: заявника ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_4, які апеляцію підтримали, заінтересованої особи ОСОБА_3 та його представника адвоката ОСОБА_5, які скаргу не визнали, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.
Ставлячи перед судом питання про видачу обмежувального припису внаслідок вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, ОСОБА_2 як на правові підстави для такої вимоги послалася одночасно на Закони України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (Закон № 2229-VIII) та «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (Закон № 2866-IV). При цьому, не обґрунтувала заяву посиланням на конкретні положення цих законів та на відповідні їм фактичні обставини.
Тим часом, предмет регулювання цих Законів різний:
Закон № 2229-VIII визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства (Преамбула Закону);
метою Закону № 2866-IV є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України (Преамбула Закону).
Закон № 2229-VIII кваліфікує домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (ст. 1 ч. 1 п. 3).
Відповідно до Закону № 2866-IV, насильство за ознакою статі це діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов'язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті (ст. 1 абз. 7).
Отже, попри можливість застосування на підставі обох вищезгаданих Законів обмежувального припису щодо кривдника як заходу протидії домашньому насильству або насильству за ознакою статі (ст. 26 Закону № 2229-VIII, ст. 21-5 Закону № 2866-IV, інші норми цих Законів, положення Глави 13 Розділу ІV ЦПК України), такі приписи застосовуються з різних підстав, у зв'язку з різними видами насильства. Окрім цього, відповідне насильство - це конкретне діяння (конкретний факт (факти)), що має місце в певний час, у відповідному місці та за конкретних обставин.
ОСОБА_2 не навела в заяві конкретного діяння (діянь), які можуть бути кваліфіковані як відповідний вид насильства, не навела відповідного таким фактам обґрунтування та не надала суду доказів щодо таких діянь (фактів). Зважаючи на вищевикладене, ОСОБА_2 не визначилася й із конкретними правовими підставами свого звернення до суду, не визначилася з тим, на підставі якого правового акту і за який вид насильства суду належить видати обмежувальний припис, а якщо йдеться одночасно про різні види насильства, не розмежувала їх відповідним чином. Не було наведено й обґрунтування що тривалості дії такого обмежувального припису.
Таким чином, позиція заявника має ознаки фактичної та правової невизначеності, необґрунтованості і бездоказовості, ґрунтується на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ч. 2 ЦПК України). Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ст. 26 ч. 3 Закону № 2229-VIII, ст. 21-5 ч. 3 Закону № 2866-IV).
За наведених обставин, суд не мав передбачених законом підстав для висновку, що за результатом оцінки відповідних ризиків, яка ґрунтується на доказах і матеріалах справи, слід видати обмежувальний припис згідно з поданою заявою. Висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості та недоведеності заяви вірний, відповідає обставинам справи і наявним матеріалам. Доводи апеляції викладеного вище не спростовують.
Твердження в апеляції щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення заяви неконкретні, необґрунтовані та не відповідають обставинам справи, а відтак, не беруться до уваги. Колегія суддів зауважує також, що враховуючи специфіку предмету судового розгляду, про спір про право та застосування положень ст. 294 ч. 6 ЦПК України у даному випадку не йдеться.
Стосовно доводів апеляції та пояснень учасників процесу щодо обставин, які мають місце після відмови судом у видачі обмежувального припису (погіршення стосунків між подружжям, процес розірвання шлюбу, проживання певний час нарізно, продовження, за позицією ОСОБА_2, насильства з боку ОСОБА_3, що останній, у свою чергу, заперечує, тощо), то слід враховувати наступне.
Апеляційний суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному суді не приймаються і не розглядаються вимоги заяви та її підстави, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).
Тобто, апеляційний суд не може брати до уваги обставини, що виникли після ухвалення оскаржуваного судового рішення, які суд першої інстанції не оцінював і які не впливали на ухвалення рішення. Підстав для застосування в даній справі положень ст. 367 ч. 5 ЦПК України немає.
Відмова суду у видачі обмежувального припису не є абсолютною. За наявності для того у відповідної особи підстав вона не позбавлена права звернутися до суду у належний процесуальний спосіб по новий обмежувальний припис. Така особа може діяти на захист своїх прав, якщо такі порушуються, і в інший спосіб, що забезпечуватиме ефективний захист прав.
Виходячи з наведеного, на підставі ст. 375 ЦПК України слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня скрадення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 6 березня 2019 року.
Судді