06 березня 2019 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарях ОСОБА_4 , ОСОБА_5
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12016260000000281 від 14 квітня 2016 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Чернівці, українка, громадянка України, працююча директором Чернівецького коледжу Львівського національного аграрного університету, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , вдова, має на утриманні неповнолітнього сина 2011року народження, раніше не судима,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст. 358 КК України, за апеляційною скаргою заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Чернівецької області ОСОБА_6 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 червня 2018 року,-
Органом досудового розслідування, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що будучи призначеною наказом ректора Львівського національного аграрного університету за № 645-к від 05 листопада 2014 року на посаду директора Чернівецького коледжу Львівського національного аграрного університету (Чернівецький коледж ЛНАУ) із укладенням з нею контракту
КП№11-кп/822/08/19 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_9
Категорія ч. 1ст. 368 КК України Суддя - доповідач: ОСОБА_10 строком на 5 років з 05 листопада 2014 року по 04 листопада 2019 року,обіймаючи дану посаду, відповідно до положень розділу 1 Контракту з керівником структурного підрозділу Львівського національного аграрного університету здійснює керівництво Коледжем на підставі єдиноначальності у відповідності з чинним законодавством України, рішеннями уряду та Статуту ЛНАУ і зобов'язується забезпечувати його високоефективну фінансово - господарську діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна, а також забезпечена законодавством правами і обов'язками, визначеними розділом 2 даного Контракту, необхідними для належного здійснення повноважень керівництва Коледжем. Зокрема, зобов'язана забезпечити стійке фінансово-економічне, господарське становище Коледжу, його виробничу та комерційну діяльність, дотримання чинного законодавства у бюджетній та податковій сфері, дотримання умов колективного договору та правил внутрішнього трудового розпорядку, своєчасне і повне внесення платежів до бюджету та позабюджетних фондів, недопущення заборгованості із виплати заробітної плати і стипендій та оплати за енергоносії, своєчасні розрахунки з установами, організаціями, банками, постачальниками та іншими організаціями, тобто уповноважена на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а отже є службовою особою.
На початку квітня 2016 року, до ОСОБА_7 , як директора Чернівецького коледжу ЛНАУ, звернувся ОСОБА_11 , щодо одержання інформації про можливість оренди приміщення спортивного залу Коледжу з метою організації у ньому занять по фітнесу у позаурочний час з особами, які не є учнями Коледжу.
В ході розмови 15 квітня 2016 року, ОСОБА_12 , обіймаючи посаду директора Чернівецького коледжу ЛНАУ та достовірно знаючи, що відповідно до умов Контракту від 05 листопада 2014 року, письмового Доручення ректора від 05 листопада 2014 року за №376, положень статті 287 Господарського кодексу України та статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», є уповноваженою службовою особою на укладання угод від імені Коледжу, в тому числі угод з оренди нерухомого майна площею до 200 квадратних метрів, маючи в силу займаної посади реальну можливість надати ОСОБА_11 та іншим особам безперешкодний доступ та можливість користуватись приміщенням спортивного залу Коледжу, усвідомлюючи те, що підпорядковані їй працівники Коледжу (сторожі) беззаперечно виконуватимуть її вказівку щодо надання вільного доступу таким особам в позаурочний час до приміщення спортивного залу, розуміючи, що процес надання в оренду приміщення є тривалим та вимагає оформлення значної кількості необхідних документів, а орендна плата підлягає перерахуванню орендарем виключно на офіційний рахунок Коледжу в безготівковій формі, і бажаючи обійти вказаний порядок та незаконно збагатитись, перебуваючи у власному службовому кабінеті на другому поверсі приміщення Чернівецького коледжу ЛНАУ, по вулиці Доброго, 4, в місті Чернівці, діючи умисно та з корисливих мотивів, переслідуючи мету отримання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням свого службового становища в інтересах ОСОБА_11 , повідомила останнього про можливість здачі в оренду приміщення спортивного залу Чернівецького коледжу ЛНАУ (площею 66,40 квадратних метрів) в обхід офіційно визначеного законом порядку, а саме під її особисту гарантію як директора закладу, без оформлення будь-яких офіційних документів на право користування (оренди) приміщенням, з наданням їй особисто грошових коштів з розрахунку 750 гривень за один місяць оренди приміщення.
10 травня 2016 року, приблизно о 13 годині, ОСОБА_12 , знаходячись в приміщенні свого службового кабінету, бажаючи завершити свій злочинний умисел направлений на отримання неправомірної вигоди, діючи умисно, із корисних спонукань, зустрілася з ОСОБА_11 для одержання від нього попередньо обумовлених грошових коштів. Під час розмови завірила ОСОБА_11 про вчинення нею особисто в його інтересах дій направлених на вільний допуск в приміщення коледжу та гарантувала безперешкодне користування приміщенням спортивного залу за час її роботи на посаді директора, після чого отримала від ОСОБА_11 попередньо визначені нею в якості неправомірної вигоди за надання в оренду приміщення спортивного залу грошові кошти в сумі 6000 грн., в розрахунку по 750 гривень в місяць за наступні 8 місяців до кінця 2016 року, чим довела свій злочинний умисел до кінця.
Крім цього, ОСОБА_7 працюючи на посаді директора Чернівецького коледжу ЛНАУ, зловживаючи своїм службовим становищем в інтересах інженера з ремонту Коледжу ОСОБА_13 , діючи умисно та всупереч інтересам установи і власній посадовій інструкції та контракту, з метою забезпечення списання бюджетних грошових коштів, виділених бухгалтерією в якості авансу на закупівлю паливно-мастильних матеріалів для орендованого Коледжем автомобіля, перебуваючи у приміщенні коледжу по вул. Доброго, 4 в м. Чернівці, у період часу з 06 квітня 2016 року по 30 червня 2016 року, використовуючи службову та матеріальну залежність секретаря ОСОБА_14 , надала останній вказівку виготовити на робочому комп'ютері наказ за номером «6/1-в» з назвою «Про відрядження в м. Тлумач», у який внести завідомо неправдиву інформацію про відрядження ОСОБА_7 в місто Тлумач 05 квітня 2016 року і необхідності списання для вказаних цілей пального на автомобіль марки «Sang Yong Rexton» з д.н.з. НОМЕР_1 . Після роздрукування вказаного наказу, ОСОБА_7 дала вказівку ОСОБА_14 здійснити його реєстрацію в «Книзі реєстрації розпоряджень про відрядження», шляхом вчинення запису між записами про реєстрацію наказів за № 5 та № 6.
Далі ОСОБА_7 достовірно знаючи, що 05 квітня 2016 року, вона виїздів на орендованому службовому транспорті «SangYong Rexton», з д.н.з. НОМЕР_1 в м. Тлумач Івано-Франківської області не здійснювала та перебувала постійно на території м. Чернівці, усвідомлюючи, що вказаний наказ є завідомо підробленим, діючи з метою надання йому юридичної сили та завершеного вигляду, перебуваючи у вказаний вище період часу в приміщенні власного службового кабінету, поставила власноручно в графі «директор» підпис, чим здійснила службове підроблення офіційного документа Коледжу.
Крім цього, ОСОБА_7 усвідомлюючи, що в бухгалтерію, окрім підробленого нею наказу № 6/1-в від 05 квітня 2016 року, необхідно надати і подорожній лист, використовуючи своє службове становище, всупереч інтересам служби та в інтересах інженера з ремонту Коледжу ОСОБА_13 , користуючись службовою підпорядкованістю та матеріальною залежністю завідувача навчально-виробничими майстернями Коледжу ОСОБА_15 , діючи умисно та з метою забезпечення списання бюджетних грошових коштів, виділених бухгалтерією в якості авансу на закупівлю паливно-мастильних матеріалів для орендованого Коледжем автомобіля «SangYong Rexton» з д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у приміщенні коледжу по вулиці Доброго, 4 в місті Чернівці, у період часу з 06 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року, надала вказаний підроблений наказ ОСОБА_15 та зобов'язала заповнити бланк «Подорожнього листа службового легкового автомобіля» із зазначенням в ньому завідомо неправдивих відомостей про показання одометра при виїзді 05 квітня 2016 року та поверненні автомобіля і витрати пального під час проїзду, після чого, зареєструвати в «Журналі обліку руху дорожніх листів».
Далі ОСОБА_7 достовірно знаючи, що 05 квітня 2016 року, вона ніяких виїздів на орендованому службовому транспорті «SangYong Rexton» з д.н.з. НОМЕР_1 в м. Тлумач Івано-Франківської області не здійснювала та перебувала постійно на території м. Чернівці, усвідомлюючи, що відомості вказані у «Подорожньому листі службового легкового автомобіля» за №11/242 від 05 квітня 2016 року є завідомо недостовірними, діючи з метою надання вказаному документу юридичної сили та завершеного вигляду, перебуваючи у вказаний вище період часу в приміщенні власного службового кабінету, затвердила його своїм особистим підписом та скріпила гербовою печаткою Чернівецького коледжу ЛНАУ, чим здійснила повторне службове підроблення офіційного документа Коледжу.
В результаті вчинення ОСОБА_7 службового підроблення офіційних документів коледжу, а саме наказу № 6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач» та Подорожнього листа службового легкового автомобіля за №11/242 від 05 квітня 2016 року, остання забезпечила безпідставне списання з бухгалтерського обліку Коледжу грошових коштів в сумі 614,78 грн., попередньо виданих інженеру з ремонту Коледжу ОСОБА_13 в якості авансу для закупівлі паливно-мастильних матеріалів на орендований службовий автомобіль марки «SangYong Rexton».
Крім цього, 26 травня 2016 року в кримінальному провадженні № 12016260000000281 ОСОБА_7 , з урахуванням зібраних доказів, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України. В повідомлені про підозру викладені підтверджені доказами обставини отримання ОСОБА_7 неправомірної вигоди від заявника ОСОБА_11 , у тому числі події пов'язані із зустріччю між вищевказаними особами на початку квітня 2016 року та висловлення ОСОБА_7 заявнику пропозиції про надання їй неправомірної вигоди за здачу в оренду приміщення спортзалу в обхід офіційно встановленому порядку із наданням їй особисто грошових коштів.
Після отримання зазначеного письмового повідомлення про підозру, ОСОБА_7 достовірно знаючи про те, що в квітні 2016 року нею здійснено службове підроблення офіційних документів Коледжу, зокрема створений наказ № 6/1-в від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в м. Тлумач», що підтверджував факт відсутності її на робочому місті у вказану дату, діючи умисно, в особистих інтересах, переслідуючи мету створення собі неправдивого алібі та спростувати викладені в повідомленні про підозру обставини, бажаючи скомпрометувати особу заявника та ввести орган досудового розслідування, прокурора і в наступному суд в оману, перебуваючи 30 червня 2016 року в приміщенні прокуратури Чернівецької області по вулиці Мирона Кордуби, 21 в м. Чернівці, подала уповноваженій службовій особі зазначеної державної установи власноруч підписану друковану заяву, зареєстровану в цей же день в прокуратурі області під № 447. У даній заяві, в спростування викладених у підозрі фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, вказала, що на початку квітня 2016 року у неї ніяких розмов з ОСОБА_11 , щодо оренди приміщення для заняття фітнесом не було та і не могло бути, оскільки 05 квітня 2016 року, вона перебувала у відрядженні в м. Тлумач в Тлумацькому коледжі ЛНАУ. В підтвердження викладеного, ОСОБА_7 долучила до заяви належним чином завірену відповідальними особами Коледжу копію із заздалегідь підробленого наказу № 6/1-в від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в м. Тлумач», чим довела свій злочинний умисел, направлений на використання завідомо підробленого офіційного документу, до кінця.
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 червня 2018 року, ОСОБА_7 , визнано не винуватою у пред'явленому обвинувачені за ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст. 358 КК Українита виправдано за відсутністю в її діях складу інкримінованих їй злочинів.
Провадження у справі - закрито.
Вирішена доля речових доказів.
На вказаний вирок суду прокурор прокуратури Чернівецької області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просив: вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці відносно ОСОБА_7 скасувати, як такий, що ухвалений із невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким визнати винною ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 368, ч.1 ст. 366 та ч. 4 ст. 358 КК України та призначити їй за ч. 1 ст. 368 КК України покарання у вигляді штрафу в розмірі тисячі триста (1300) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 22100 гривень, з позбавленням права займати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на два роки.
За ч. 1 ст. 366 КК України у виді штрафу в розмірі двісті п'ятдесят (250) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4250 гривень, з позбавленням права займати посади пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на один рік та 8 місяців.
За ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти (50) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі тисячі триста (1300) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 22100 гривень, з позбавленням права займати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на два роки.
Крім того, просив дослідити покази свідків шляхом прослуховування звукозапису їх допитів у судовому засіданні в суді першої інстанції та повторно дослідити письмові докази у справі.
Апеляційні доводи обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції, щодо відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, по факту отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_11 неправомірної вигоди в сумі 6000 грн., не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Крім того, не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновок суду та не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази, а інші відкинув.
Вказує, що в основу виправдувального вироку, суд першої інстанції поставив покази обвинуваченої ОСОБА_7 , які підтвердив посиланнями на покази свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , однак, пояснення цих осіб викладено не повно, уривчасто та вирвано із контексту, що призвело до перекручування показів та фактично викладенню їх в такому змісті, в якому вони не надавалися.
Посилається на те, що суду першої інстанції, крім зазначених свідків, надавали важливі для обґрунтування доведеності вини ОСОБА_7 покази свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , однак, дані покази судом до уваги не взято, не зазначено підстави чому суд їх відхиляє, відсутні посилання суду про визнання їх недопустимими та неналежними.
Крім цього, апелянт не погоджується із висновком суду про те, що з письмових доказів, які наявні у матеріалах справи не вбачається у обвинуваченої ОСОБА_7 таких організаційно-розпорядчих обов'язків, в силу яких, вона була б уповноважена самостійно вирішувати питання оформлення та укладення договорів.
Зазначає, що такий висновок повністю суперечить змісту довідки Чернівецького коледжу ЛНАУ від 10 травня 2016 року №142, копії наказу про призначення ОСОБА_7 на посаду директора Чернівецького коледжу ЛНАУ від 05 листопада 2014 року № 645-к, пунктам 1.8.4, 1.8.5., 1.8.5.1 копії Статуту ЛНАУ від 24 серпня 2008 року, Положенню про Чернівецький коледж ЛНАУ від 08 квітня 2015 року, Контракту з керівником структурного підрозділу ЛНАУ від 05 листопада 2014 року, Дорученню №376 від 05 листопада 2014 року, Листу регіонального відділення Фонду Державного майна України від 02 червня 2016 року № 10-30-02200.
Згідно вищезазначених документів, на думку апелянта, ОСОБА_7 наділена організаційно-розпорядними та адміністративно-господарськими обов'язками, а отже, є службовою особою державної установи, уповноваженою здійснювати укладення господарських угод, в тому числі оренди нерухомого майна належного коледжу.
Зазначені документи районним судом не визнавалися недопустимими та неналежними, а тому їм необхідно було надати правову оцінку, зазначити мотиви чому суд їх до уваги не взяв.
Також не погоджується із висновком суду про те, що сторона обвинувачення ще до направлення справи до суду могла відкрити стороні захисту ухвали слідчого судді апеляційного суду Чернівецької області на підставі яких велися протоколи за результатами проведення негласної (розшукової) дії аудіо, відео контролю ОСОБА_11 та додатки до них, оскільки, прокурором було вжито всі вичерпні та правові заходи направленні на розсекречення ухвал слідчого судді апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року.
Зазначає, що розсекречення вищезазначених ухвал, якими надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відбулося вже під час судового розгляду у суді першої інстанції і 26 квітня 2018 року, прокурором було відкрито стороні захисту та надано копії таких ухвал, що не суперечить вимогам ч. 11 ст. 290 КПК України.
Вказує, що суд першої інстанції в обґрунтування визнання недопустимими протоколів НСРД, помилково посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мирилашвілі проти Росії», «Волоха проти України» та постанову Верховного Суду України №5-237ка(15)17 від 12 жовтня 2017 року, оскільки вони стосуються ситуації, коли документи, які стали правовою підставою для проведення слідчих дій, взагалі не досліджувалися у суді, а даному випадку під час судового розгляду за обвинуваченням ОСОБА_7 , ухвали суду, які стали підставою проведення НСРД, досліджені.
Також, апелянт заперечує законність посилання суду першої інстанції на постанову судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України №671/463/15-к від 16 березня 2017 року, оскільки норми щодо можливості врахування і застосування судами норм права, які викладені у таких постановах, з чинного законодавства України виключені.
Апеляційні вимоги обґрунтовує і тим, що районний суд прийшов до хибного висновку про відсутність доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у досліджених протоколах НСРД від 11 травня 2016 року щодо аудіо, відео контролю останньої та ОСОБА_11 , оскільки зафіксовані у них розмови свідчать про висловлювання ОСОБА_7 пропозиції ОСОБА_11 про надання їй неправомірної вигоди, володіння нею знання про офіційний порядок оформлення договорів оренди та факт отримання коштів від ОСОБА_11 , а також спростовують надані нею покази.
Посилається також на те, що в діях ОСОБА_11 як заявника, відсутні будь-які провокативні дії пов'язані з підбурювання ОСОБА_7 на висловлення та надання останній неправомірної вигоди, оскільки розмовою між ними, яка відбулася 15 квітня 2016 року доводиться той факт, що заявник не висловлює особисто пропозицію ОСОБА_7 про отримання тренажерного залу в обхід законної процедури оренди, а навпаки, просить про офіційне оформлення, і саме від останньої отримує пропозицію про отримання приміщення у користування, шляхом надання неправомірної вигоди у сумі 750 грн. в місяць, яка уточнена з ОСОБА_23 , їй особисто.
На думку апелянта, провокативність дій ОСОБА_11 спростовуються також змістом розмов, які зафіксовані між останнім та ОСОБА_7 в ході проведених НСРД від 05 травня та 10 травня 2016 року, протоколом огляду блокнота коричневого кольору від 11 травня 2016 року та додатками до нього, протоколом освідування ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року.
Зазначає, що покази обвинуваченої, щодо наміру використати надані їй кошти ОСОБА_11 на покращення технічного стану тренажерного залу коледжу є способом свого захисту, оскільки в ході дослідження матеріалів кримінального провадження не встановлено жодного випадку внесення ОСОБА_7 коштів на спонсорський рахунок коледжу або обліку наданих безоплатно нею матеріалів в бухгалтерському обліку коледжу, що підтверджується показами головного бухгалтера коледжу та інших працівників бухгалтерії. Крім того, у зафіксованій розмові між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 від 05 травня 2016 року, обвинувачена вказує, що кошти не потрібно вносити на спонсорський рахунок коледжу, а надати їй, оскільки здійснюється переоформлення рахунків коледжу, проте рахунки коледжу на той час діяли і будь - яких перешкод зачислення на них коштів не було.
Не погоджується апелянт із висновком суду про визнання недопустимим доказом протоколу освідування ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року, у зв'язку із незабезпеченням участі захисника для підозрюваної та упередженістю дій органу досудового розслідування при винесенні постанови про освідування від 19 квітня 2016 року, оскільки обвинувачена під час освідування та проведення обшуку у її службовому кабінеті не затримувалася, статус підозрюваної їй не надавався, поняті та сама ОСОБА_7 прямої вимоги про припинення проведення слідчої дії та надання їй можливості залучити адвоката не висловлювала, такої вимоги не містять і положення КПК України.
Крім цього зазначає, що районним судом не взято до уваги і ряд інших досліджених у судовому засіданні доказів сторони обвинувачення, які прямо свідчать про наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, в діях ОСОБА_7 , і в порушення вимогам ст. 374 КПК України, не надає їм правової оцінки та не вказує мотиви, з яких суд відкидає ці докази, хоча недопустимими та неналежними їх не визнав.
Апеляційні доводи обґрунтовує і тим, що висновки суду першої інстанції, щодо відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України пов'язаного зі службовим підробленням ОСОБА_7 офіційних документів коледжу, а саме: наказу №6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач» та подорожнього листа від 05 квітня 2016 року №11/242, не підтверджуються дослідженими доказами та їм суперечать.
Відповідні висновки судом здійсненні на підставі показів ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , які на думку апелянта, є упередженими та такими, що кардинально відрізняються від тих, які надавалися в ході досудового слідства. Більше того, відповідні покази свідків викладені частково, не повно та викривлено.
Посилається на те, що покази вказаних осіб спростовуються показами інших свідків, а саме: ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , які не взяті районним судом до уваги та не надано їм належної правової оцінки, не зазначено мотивів з яких суд їх відкидає, хоча неналежними та недопустимими їх не визнавав. Також спростовуються дослідженими судом доказами, а саме: протоколами тимчасового доступу до документів від 18 серпня 2016 року та дисками до нього, протоколом про хід та результати проведення слідчих дій з додатками від 10 вересня 2016 року та інформацією з автоматизованої бази «Рубіж».
Вважає, що вищезазначеними показами свідків та зазначеними письмовими показами встановлено, що покази ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 є неправдивими та такими, які направлені на введення в оману суд та уникнення обвинуваченою кримінальної відповідальності.
Посилається також на те, що судом не взято до уваги та не надано правової оцінки і іншим дослідженим у судовому засіданні доказам сторони обвинувачення, які прямо свідчать про наявність у діях ОСОБА_7 службового підроблення документів та спростовують висновки суду щодо законності видачі наказу на відрядження та перебування ОСОБА_7 05 квітня 2016 року у відряджені.
Також апелянт не погоджується із висновком суду щодо відсутності у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, щодо використання обвинуваченою завідомо підроблених офіційних документів коледжу, а саме наказу №6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач» та подорожнього листа від 05 квітня 2016 року №11/242.
Вважає, що даний висновок суду ґрунтується тільки на тому, що судом встановлено видача наказу без порушень і відсутність предмету злочину, так як у прокуратуру Чернівецької області ОСОБА_7 надала завірену копію наказу, а не оригінал. Проте, судом першої інстанції не надано правової оцінки та не враховані під час винесення вироку такі докази сторони обвинувачення, як: заява ОСОБА_7 з додатками у тому числі з наказом про відрядження в м. Тлумач від 05 квітня 2016 року з відміткою про відповідність оригіналу на ім'я прокурора Чернівецької області від 30 червня 2016 року; протокол огляду журналу обліку звернення громадян з особистого прийому вхідної документації прокуратури Чернівецької області від 19 вересня 2016 року, копія оригіналу та сам оригінал наказу №6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач».
Зазначає, що на момент подання вищевказаної заяви із копією наказу на відрядження, до прокуратури Чернівецької області, ОСОБА_7 усвідомлювала, що інформація вказана у наказі не відповідає дійсності та переслідувала мету створення штучного алібі на доведення своє невинуватості, а тому в момент реєстрації вказаної заяви в прокуратурі фактично завершила свій умисел на використання завідома підробленого нею раніше документа.
Апелянт не погоджується, з висновком суду, що саме оригінал документу створює склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, оскільки встановлено, що на копії наказу міститься напис «згідно оригіналу», стоїть гербова печатка та підпис службової особи та за своїм змістом він є ідентичним оригіналу наказу, який був в ході слідства вилучений.
На вказану апеляційну скаргу, ОСОБА_7 та її захисник - адвокат ОСОБА_8 , надали заперечення, в яких просять вирок Першотравневого районного суду від 06 червня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Зазначають, що докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження відносно ОСОБА_7 та були досліджені судом першої інстанції свідчать про те, що пред'явлене обвинувачення за ч. 1 ст. 368 КК України є недоведеним, оскільки обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є виконання службовою особою дій в інтересах того, хто дає винагороду, з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно - господарських обов'язків або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу. Районним судом вірно встановлено, що таких організаційно-розпорядчих обов'язків, в силу яких вона була б уповноважена самостійно вирішувати питання оформлення та укладення договорів оренди приміщення коледжу, в обвинуваченої не було.
Заперечують твердження прокурора про те, що покази свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,, ОСОБА_21 , ОСОБА_22 районним судом не проаналізовані та не вказано з яких підстав не взяті до уваги, оскільки дані свідки не підтвердили та не спростували жодної фактичної обставини, яка б слугувала підґрунтям обвинувачення ОСОБА_7 та прокурором не зазначено, яким саме чином ці покази могли істотно вплинути на прийняття судом рішення.
Не погоджуються із доводами апеляції прокурора про належність та допустимість протоколів за результатами проведення НСРД аудіо-відео контролю від 11 травня 2016 року, які були проведені на підставі ухвал слідчих суддів апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року, оскільки під час відкриття матеріалів відповідно до ст. 290 КПК України, ні обвинувачена, а ні її захисник не були ознайомлені з вищевказаними документами. Крім цього, даних про вказівку початку, тривалості негласної слідчої (розшукової) дії, її виду, стороною обвинувачення надано не було.
Звертають увагу, що відповідно до протоколу за результатами проведення негласної слідчої дії аудіо-відео контролю від 15 квітня 2016 року, у цей день відбулася розмова між ОСОБА_11 і ОСОБА_7 в службовому кабінеті останньої з 15:21 до 15:40 години, але свідок ОСОБА_24 та сама обвинувачена вказали що така розмова відбулася у лютому 2016 року, і 15 квітня 2016 року відбутися не могла, оскільки з 10 квітня по 25 квітня 2016 року ОСОБА_7 перебувала на лікарняному з переломом ноги, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого.
Крім того зазначають, що суд правомірно визнав покази ОСОБА_11 не допустимими доказом у справі, оскільки вони ґрунтуються на його припущеннях, що ОСОБА_7 вимагала від нього неправомірну вигоду особисто для себе та самостійному визначенні суми, яку він надав останній.
ОСОБА_11 мав реальну можливість укласти договір оренди з Чернівецьким коледжем ЛНАУ ще на початку 2016 року, але він декілька разів приходив по одному і тому ж питанню, хоча при першій зустрічі йому було роз'яснено як необхідно укласти угоду.
Вважають, що суд правомірно зауважив щодо показів свідка ОСОБА_11 з приводу виконання ним вказівки працівників органів внутрішніх справ, які повідомили його про необхідність залишення коштів ОСОБА_7 , що свідчить про провокацію злочину.
Підтримують висновок суду першої інстанції щодо упередженості постанови прокурора про проведення освідування ОСОБА_7 від 19 квітня 2016 року та проведення самого освідування обвинуваченої від 10 травня 2016 року без забезпечення, на її прохання, правового захисту адвокатом.
Також, вважають надуманими твердження апелянта про те, що висновки суду першої інстанції, щодо відсутності складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у діях ОСОБА_7 не підтверджуються дослідженими доказами та їм суперечать, оскільки районним судом надана вірна оцінка показам обвинуваченої, свідків, письмовим доказав, зокрема і тим на які посилається прокурор, а також за принципом безпосередності, однозначно встановлено факт перебування ОСОБА_7 в м. Тлумач 05 квітня 2016 року та законність наказу №6/1-в від 05 квітня 2016 року.
Заперечують доводи апеляційної скарги прокурора проти незаконності та необ'єктивності висновку суду щодо виправдання Сорочан за ч. 4 ст. 358 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведений сам факт підроблення документа та не надано достатніх доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного виправдувального вироку, доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, обґрунтування заперечення, які подані обвинуваченою ОСОБА_7 та її захисником ОСОБА_8 , думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задоволити, думку обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника, які просили залишити без змін вирок районного суду та підтримали надані заперечення, дослідивши матеріали кримінального провадження, а саме: допитавши обвинувачену, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченій, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ст. 404 КПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В силу ст. 17 КПК України, яка відповідає ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Ці вимоги свідчать про високі стандарти доведення вини особи.
Згідно зі ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, Кримінальний кодекс України підставою для притягнення будь-якої особи до кримінальної відповідальності визначає вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого цим Кодексом злочину, який складається з наступних елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного із цих чотирьох обов'язкових складових елементів складу будь-якого злочину означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не являються злочином, та може свідчити про наявність інших правових відносин.
В силу ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому, суд, згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Частиною 1 ст. 373 КПК України передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатній мірі дотримався вимог ст. 374 КПК України. Висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_7 в інкримінованих злочинах у зв'язку відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України відповідає обставинам кримінального провадження та ґрунтується на сукупності зібраних та в своїй більшості належним чином оцінених судом доказах.
Апеляційним судом, на виконання вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, під час розгляду даного кримінального провадження, за клопотанням прокурора, повторно досліджено ряд письмових доказів, допитано обвинувачену, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , прослухано покази інших свідків, які надані в суді першої інстанції та досліджено у повному об'ємі відео та аудіо записи НСРД.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачена ОСОБА_7 , так як і в суді першої інстанції, вину у пред'явленому обвинуваченні не визнала та пояснила, що працює директором Чернівецького коледжу ЛНАУ з 05 листопада 2014 року по теперішній час та не являється службовою особою. В силу своєї посади, вона забезпечує ефективну фінансово-господарську діяльність навчального закладу. В межах своїх обов'язків, вона розглядає та приймає рішення щодо пропозицій, які можуть покращити матеріально-технічну базу коледжу. Однією із таких була і пропозиція ОСОБА_11 , яку він вперше висловив ОСОБА_16 , про надання йому в оренду приміщення тренажерного залу Чернівецького коледжу ЛНАУ в позаурочні години, в якому він зробить ремонт в рахунок орендної плати, а також закупить нові тренажери та сплатить певну грошову суму як благодійний внесок для Коледжу. Вважає, що обвинувачення її в отриманні неправомірної винагороди від ОСОБА_11 в сумі 6000 гривень за здавання в оренду приміщення тренажерного залу, є надуманим та безпідставним. Жодного разу, при зустрічах з ОСОБА_11 , вона не визначала йому суму та не ставила умови для сплати такої суми за оренду тренажерного залу, вся ініціатива надходила від останнього. При першій їхній зустрічі, нею було роз'яснено ОСОБА_11 умови укладання договору оренди тренажерного залу за погодженням з Львівським НАУ та необхідності залучення до цього процесу Фонду Держмайна. Нею було озвучено, що для цього йому необхідно надати всі відповідні документи і названо приблизну ціну оренди. ОСОБА_11 такий варіант не підійшов, так як у нього не було свідоцтва платника податку та і приблизна ціна для нього була дорога. На запитання ОСОБА_11 , чи можливо укласти договір іншим шляхом, пояснила, що можливо укласти просту угоду про користування приміщенням або у вигляді надання йому гарантійного листа, а кошти він може вносити в бухгалтерію як спонсорську допомогу Коледжу. Останній погодився на таке та повідомив, що розпочне зайняття із своєю групою у березні 2016 року.
Друга їхня зустріч відбулася у березні 2016 року, в приміщенні коледжу, в ході якої ОСОБА_11 запитав її як і в якому розмірі йому вносити орендну плату, якщо він почне користуватись тренажерним залом. Вона пояснила, що він може це зробити у вигляді матеріальної допомоги Коледжу і з цим питанням йому краще визначитись із ОСОБА_16 , оскільки вона особисто відношення до грошей, які витрачаються на спортивні потреби коледжу не має.
Наступна зустріч була у коледжі 05 травня 2016 року, під час якої відбулася розмова про те, коли ОСОБА_11 зможе приступати до ремонту зали і яким чином буде здійснюватися оплата.
Остання зустріч з ОСОБА_11 відбулась в приміщенні Коледжу 10 травня 2016 року. Приблизно о 13:00 годині ОСОБА_11 зайшов до неї в кабінет, та повідомив, що хоче поговорити з приводу оренди зали та заплатити на перед орендну плату, однак, просив укласти офіційний документ, щоб у нього була якась гарантія. Вона його направила до ОСОБА_16 скласти відповідну угоду або гарантійний лист. Через деякий час ОСОБА_11 повернувся до неї в кабінет та повідомив, що ОСОБА_16 сказав прийти на наступний день, оскільки немає лаборантки, яка може надрукувати листа або угоду. Повідомив, що погодив з ОСОБА_16 розклад, по якому буде займатись та години. Цю інформацію вона записала у свій щоденник для того, щоб потом внести в документи, які підготує лаборант. Коли вона відволіклась, щоб зателефонувати фізруку, ОСОБА_11 щось поклав у її робочий щоденник, який лежав відкритим на її робочому столі, закрив його і направився до виходу. Вона відкрила великими пальцями щоденник і побачила, що там гроші. В цей час останній уже вийшов з її кабінету, вона встала із-за столу, щоб піти за ним і в цей момент в її кабінет ввійшли представники правоохоронних органів та повідомили про факт скоєння нею протиправного діяння - отримання незаконної винагороди. Після цього, 26 травня 2016 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Зазначила, що ніякої незаконної винагороди за надання в оренду приміщення у ОСОБА_11 не вимагала, умови не ставила та суму коштів не визначала. Більше того, останній фактично ніяких приміщень в оренду не отримав. Вважає дії ОСОБА_11 незаконними та такими, в яких вбачаються ознаки провокації підкупу.
В квітні 2016 року, вона не зустрічалася із ОСОБА_11 та не вела із ним розмов відносно передачі в оренду тренажерного залу. В цей час, 05 квітня 2016 року вона перебувала у відрядженні, а потім з 10 квітня по 26 квітня 2016 року на лікарняному із поломаною ногою.
Пояснила, що вона заздалегідь домовилася із директором Тлумацького коледжу Львівського НАУ про зустріч 05 квітня 2016 року, а тому, 04 квітня 2016 року, в кінці робочого дня, повідомила секретаря ОСОБА_14 про своє відрядження на наступний день в м. Тлумач. Попросила підготувати наказ на це відрядження, який секретар дала їй на підпис після того, як вона уже повернулась із м. Тлумач. Запис секретаря у Книзі реєстрації наказів не перевіряла.
Також, у цей день, вона пізно ввечері подзвонила до ОСОБА_13 , який працював на той час по договору водієм у коледжі та повідомила, що її потрібно забрати 05 травня 2018 року по вул. Південно-Кільцеву в м. Чернівці біля 11 години. На наступний день, у визначений час, ОСОБА_13 забрав її на автомобілі марки «Sang Yong Rexton», на якому вона завжди здійснювала відрядження та вони поїхали у м. Тлумач, а повернулися біля 16:00 години того ж самого дня. Мобільний телефон забула у сумці, яка залишилася у м. Чернівці. Сама зустріч із директором ОСОБА_25 відбулася біля 13:30 години. В той день із іншими посадовими особами Коледжу вона не зустрічалася.
По поверненню, списанням пального та оформленням всіх інших документів займалася бухгалтерія та ОСОБА_15 , який працював на той час механіком у коледжі. Ці документи були підписані нею, після відрядження, приблизно 7-8 квітня 2016 року. Це відрядження було не довготривалим, а тому не потребувало виплати відрядних, у зв'язку із чим належної уваги своєчасності оформлення таких документів не надала.
Після того, як їй 26 травня 2016 року було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, вона звернулася до прокурора Чернівецької області, з заявою від 30 червня 2016 року, в якій надала інформацію, щодо її перебування 05 квітня 2016 року у відрядженні в м. Тлумач та про її перебування з 10 квітня по 26 квітня 2016 року на лікарняному. Також зазначила, що 15 квітня 2016 року, в період часу з 14:00 до 16:00 год., вона перебувала у дільничного терапевта по вул. Л.Українки у м. Чернівці.
Даючи оцінку доводам прокурора, які викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що вони в своїй більшості, за виключенням деяких посилань, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду вироку районного суду.
Зокрема, безпідставними є доводи прокурора про те, що вирок районного суду є незаконним, невмотивованим, таким, що ухвалений з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Судом першої інстанції були допитані обвинувачена, свідки, вказано чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші, надано оцінку доказам, які суд визнав допустимими, а тому, мала місце повнота дослідження доказів судом.
Також, немає підстав вважати, що оскаржуваний вирок є невмотивованим, оскільки судом першої інстанції в достатній мірі наведено мотиви та підстави, з яких суд прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих їй злочинів.
Районним судом вцілому дотримано норми процесуального закону під час розгляду справи та ухвалені вироку, порушень кримінального процесуального закону, які у своїй сукупності могли б бути підставою для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
Разом з тим, у мотивувальній частині виправдувального вироку, серед іншого зазначено, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КПК України, є виконання службовою особою дій в інтересах того, хто дає хабар, з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.
При дослідженні письмових доказів сторони обвинувачення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в обвинуваченої ОСОБА_7 таких організаційно-розпорядчих обов'язків, в силу яких вона була б уповноважена самостійно вирішувати питання оформлення та укладання договорів оренди приміщень, не було.
Такий висновок суду колегія суддів вважає помилковим та таким, що спростовується наявними письмовими доказами, а саме:
Довідкою Чернівецького коледжу ЛНАУ від 10 травня 2016 року № 142, з якої вбачається, що ОСОБА_7 дійсно працює на посаді директора коледжу ЛНАУ з 05 листопада 2014 року (наказ №645 від 05 листопада 2014 року Львівського НАУ) і станом на 10 травня 2016 року знаходилась при виконанні своїх службових обов'язків (Том 3 а.п. 68).
Контрактом з керівником структурного підрозділу ЛНАУ від 05 листопада 2014 року, яким ОСОБА_7 призначена на посаду директора Чернівецького коледжу ЛНАУ та яка згідно абзацу 1 розділу 1 здійснює керівництво коледжем на підстави єдиноначальності та умовах викладених в контракті, у відповідності із чинним законодавством та зобов'язується забезпечувати його високоефективну фінансово-господарську діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна. Розділом 2 даного контракту визначено, що директор здійснює поточне ( оперативне ) керівництво Коледжем та згідно з абзацом 6,7, 8 пункту 2.2. зобов'язана забезпечити стійке фінансове - господарське становище Коледжу, ефективне використання наявного в коледжу майна, дотримання чинного законодавства у бюджетній та податковій сфері. Пункту 2.3. передбачає, що директор несе відповідальність за порушення порядку укладання договорів оренди нерухомого майна, закріпленого за коледжем. Крім цього відповідно до Положення абзацу другого пункту 2.7. директор, за дорученням ректора, має право укладати господарські та інші угоди також (Том 3 а.п. 73-78).
Дорученням №376 від 05 листопада 2014 року, який виданий директором Львівського НАУ, надано повноваження директору Чернівецького коледжу - ОСОБА_7 представляти інтереси коледжу в усіх органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкуванню. також ним визначено, що ОСОБА_7 має повноваження видавати накази і розпорядження, які стосуються діяльності підрозділу; укладати угоди, надавати доручення, відкривати реєстраційні рахунки в органах державного казначейства; вирішувати усі питання діяльності структурного підрозділу; приймати на роботу та звільняти з роботи працівників; забезпечувати дотримання законності та порядку в межах підрозділу (Том 3 а.с. 79).
Копією наказу №645-к від 05 листопада 2014 року, згідно якого ОСОБА_7 призначена на посаду директора Чернівецького коледжу ЛНАУ, з яким остання ознайомлена про що підписалася (Том 3 а.п. 80).
Положенням про Чернівецький коледж ЛНАУ від 08 квітня 2015 року, а саме пункту 6.3., відповідно до якого вбачається, що управління діяльністю коледжу здійснює директор, який на підставі положень викладених абазах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8 пункту 6.4. в межах наданих йому повноважень вирішує питання діяльності коледжу; видає накази та розпорядження обов'язкові для виконання всіма підрозділами та працівниками коледжу; представляє інтереси коледжу в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності; є розпорядником майна і коштів коледжу; виконує кошторис, укладає угоди, видає доручення, відкриває банківські рахунки, приймає на роботу та звільняє з роботи працівників коледжу; забезпечує дотримання законності та порядку в межах коледжу. Відповідно до останнього абзацу пункту 6.5. директор коледжу несе відповідальність за виконання покладених на коледж завдань, результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, переданого коледжу в оперативне користування (Том 3 а.п. 81-108).
Копією статуту ЛНАУ від 24 серпня 2008 року, а саме пунктами: 1.8.4, 1.8.5., 1.8.5.1, з яких слідує, що Чернівецький коледжу ЛНАУ є структурним підрозділом Університету, з окремими правами юридичної особи, має майно, передане йому Університетом в оперативне володіння та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, цього Статуту та Положення про коледж. Абзацом першим пункту 1.8.2. визначено, що безпосереднє керівництво коледжу здійснює директор, який призначається на посаду директором Університету (Том 3 а.п. 109-156).
Вищевказаними документами підтверджується, що ОСОБА_7 в ході виконання своїх посадових обов'язків директора Чернівецького коледжу ЛНАУ була наділена організаційно-розпорядними та адміністративно-господарськими обов'язками, а отже, є службовою особою державної установи, уповноваженою здійснювати укладення угод, в тому числі і оренди нерухомого майна належного коледжу. Також, із вказаних документів вбачається, що ОСОБА_7 є головною службовою особою даного Коледжу та уповноважена приймати всі основні рішення діяльності даного навчального закладу та є відповідальною за збереження нерухомого майна Коледжу і його раціонального використання.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги прокурора, в частині помилкового висновку районного суду про те, що у ОСОБА_7 не було організаційно-розпорядчих обов'язків на самостійне вирішення питання оформлення та укладання договорів є обґрунтованими та приймаються апеляційним судом, у зв'язку із чим, таке посилання районного суду необхідно виключити з мотивувальної частини виправдувального вироку.
Розглядаючи доводи апелянта щодо невідповідності висновків суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст. 358 КК України, фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне:
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 368 КК України, може виражатись у діях, зазначених у диспозиції вказаної норми, в тому числі в одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення нею в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Тобто, відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.
А тому, відповідні висновки суду мають бути підтверджені передбаченими законом засобами доказування і належним чином аргументовані згідно з нормами закону з урахуванням передбачених ст. 370 КПК України загальних критеріїв законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання та інше.
Згідно з ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Статтею 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленим цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухвалені судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Згідно ч.ч. 11, 12 ст. 290 КПК України сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції враховано усі вищенаведені норми Закону та вірно визнано неналежними та недопустими протокол за результатами проведення негласної (розшукової) дії аудіо-відео контроль ОСОБА_7 від 11 травня 2016 року, яка була проведена на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду Чернівецької області №296т від 15 квітня 2016 року; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-відео контроль ОСОБА_11 від 11 травня 2016 року, яка була проведена на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду Чернівецької області №296т від 15 квітня 2016 року; оптичні диски ДВД-Р №285-1956, 285-1957 від 10 травня 2016 року; мікро СД №№ 285-1523,1888,1889, у зв'язку із тим, що обвинувачена та її захисник під час відкриття матеріалів, відповідно до положень ст. 290 КПК України, не були ознайомлені із документами (ухвали, постанови), які були правовою підставою проведення негласних слідчо-розшукових дій (надалі НСРД).
Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що не відкриття вказаних документів позбавило сторону захисту можливості перевірити і достовірно встановити, які конкретно негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані слідчим суддею, щодо кого конкретно, на який строк та чи діяли співробітники УСБУ в Чернівецькій області у межах та у спосіб, передбачені цими судовими рішеннями. Сторона захисту була позбавлена можливості з'ясувати законність заходів, які тимчасово обмежували конституційні права та свободи ОСОБА_7 , що становить основний критерій допустимості їх результатів, як джерела доказів.
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що ще до направлення справи до суду сторона обвинувачення могла відкрити стороні захисту ухвали слідчого судді апеляційного суду Чернівецької області на підставі яких велися протоколи за результатами проведення негласної (розшукової) дії аудіо, відео контролю ОСОБА_11 та додатки до них.
Такий висновок суду узгоджуються з пунктом 59-60 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к, відповідно до якого, НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.
Щодо процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК прокурор - процесуальний керівник зобов'язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.
Крім цього, пунктом 63 вищезазначеної Постанови визначено, що за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що протокол за результатами проведення негласної (розшукової) дії аудіо-відео контроль ОСОБА_7 від 11 травня 2016 року; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-відео контроль ОСОБА_11 від 11 травня 2016 року; оптичні диски ДВД-Р №285-1956, 285-1957 від 10 травня 2016 року; мікро СД №№ 285-1523,1888,1889, є належними та допустимими доказами, а також, що прокурором було вжито всі вичерпні та правові заходи, направленні на розсекречення ухвал слідчого судді апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року.
Крім того, районним судом та судом апеляційної інстанції під час розгляду даного кримінального провадження досліджувалися вищезазначені протоколи за результатами проведення негласної (розшукової) дії аудіо-відео контролю відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , проте, враховуючи їх неналежність та недопустимість як доказу, колегією суддів до уваги не беруться.
Крім цього, сторона обвинувачення, як на докази доведення вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, посилається на протокол освідування ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року, який районним судом визнаний недопустимим доказом з підстав не забезпечення ОСОБА_7 , під час даної слідчої дії, захисником.
Колегія суддів вважає доводи апелянта про допустимість як доказу протоколу освідування ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року у зв'язку із тим, що під час проведення освідування ОСОБА_7 та обшуку її службового кабінету, остання не затримувалася, статус підозрюваної їй не надавався, першочергові слідчі дії були проведені за її згодою, а тому право особи на захист порушено не було, не обґрунтованими виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 241 КПК України, слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
Відповідно до ст. 42 КПК України, підозрюваний, обвинувачений має право на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій.
З протоколу освідування особи від 10 травня 2016 року вбачається, що на момент проведення даної процесуальної дії, ОСОБА_7 не було присвоєно статус підозрюваної, свідка чи потерпілої, а тільки роз'яснено право пройти освідування добровільно. У зв'язку із цим, колегія суддів вбачає порушення ОСОБА_7 права на захист, оскільки відносно неї 14 квітня 2016 року внесено відомості до ЄРДР за № 12016260000000281 за ч. 3 ст. 368 КК України та в рамках вказаного кримінального правопорушення отримано дозвіл на проведення негласної (розшукової) дії аудіо-відео контролю, а прокурором в подальшому винесена постанова контролю за злочином.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні«Сальдуз проти Туреччини» від 27 листопада 2008 року, для здійснення особою свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду про упередженість в діях органу досудового розслідування в частині винесення прокурором постанови про проведення освідування ОСОБА_7 ще 19 квітня 2016 року, враховуючи, що проведення самого освідування відбулося 10 травня 2016 року.
Крім цього, апелянт посилався на те, що районним судом не надано будь-якої правової оцінки ряду письмових доказів, які істотно могли б вплинути на прийняте рішення, а сама на :
-Протокол прийняття усної заяви ОСОБА_11 про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 14 квітня 2016 року (Том 1 а.п. 9-10);
-Лист регіонального відділення Фонду Державного майна України по Чернівецькій області від 02 червня 2016 року №10-30-02200 (Том 3 а.п. 158-161);
-Заяву ОСОБА_11 від 06 травня 2016 року про добровільне надання органу досудового розслідування грошових коштів в сумі 6000 грн. для подальшого документування вимагання від нього неправомірної вигоди ОСОБА_7 (Том 1 а.п. 81) та протокол огляду грошових коштів добровільно наданих заявником ОСОБА_11 від 06 травня 2016 року, разом з додатками до нього (Том 1 а.п. 82-88) ;
-Супровідний лист слідчого СУ ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_26 про направлення прокурору добровільно наданих ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 6000 грн (Том 1 а.п. 89);
-Постанову про проведення освідування від 19 квітня 2016 року та протокол освідування ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року (Том 1 а.п. 124-127);
-Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку службового кабінету директора Чернівецького коледжу ЛНАУ ОСОБА_7 (Том 1 а.п. 130) та протокол обшуку службового кабінету ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року (Том 1 а.п. 130-136);
-Протокол огляду речей та документів, які вилучені 10 травня 2016 року з приміщення кабінету ОСОБА_7 від 11 травня 2016 року разом із додатками до нього (Том 1 а.п. 146-150);
-Ухвалу слідчого судді про тимчасовий доступ до документів від 21 червня 2016 року (Том 2 а.п.133-134) та протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 04 липня 2016 року (Том 2 а.п.137-139);
-Ухвалу слідчого судді від 02 серпня 2016 року, якою надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів (Том 3 а.п. 6) та протоколом тимчасового доступу до документів від 18 серпня 2016 року (Том 3 а.п. 7-10, 11 диск);
-Ухвалу слідчого судді від 02 серпня 2016 року, якою надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів (Том 3 а.п. 16) та протоколом тимчасового доступу до документів від 18 серпня 2016 року (Том 3 а.п. 17-20, 21 диск);
-Доручення слідчого від 08 вересня 2016 року №4083/123/23/05-2016 в УСБУ на опрацювання інформації операторів мобільного зв'язку Київстар та МТС Україна про вхідні та вихідні дзвінки за 05 квітня по 15 квітня 2016 року (Том 3 а.п. 22-23);
-Протокол про хід і результат проведення слідчих дій від 10 вересня 2016 року з додатками (Том 3 а.п. 25-35).
Дослідивши та проаналізувавши вказані письмові докази, колегія суддів вважає, що даними письмовими доказами жодним чином не спростовуються покази обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що при зустрічі з свідком ОСОБА_11 , останній висловив пропозицію, яку він обговорив попередньо із свідком ОСОБА_16 , про надання йому в оренду приміщення тренажерного залу Чернівецького коледжу ЛНАУ, в якому він зробить ремонт в рахунок орендної плати, а також закупить нові тренажери та сплатить певну грошову суму як благодійний внесок для Коледжу.
Покази ОСОБА_7 про те, що при зустрічі з ОСОБА_11 10 травня 2016 року, після того, як він повернувся до її кабінету від свідка ОСОБА_16 , з яким він погоджував укладення угоди чи гарантійного листа про оренду тренажерного залу, повідомив про розклад та години, по яким буде займатися, який вона записала у свій робочий щоденник для того, щоб потім внести в угоду чи гарантійний лист та коли відволіклася на телефонний дзвінок, ОСОБА_11 щось поклав у її щоденник, який лежав відкритим, закрив його і направився до виходу, а коли вона відкрила його великими пальцями рук то побачила там гроші - також не спростовуються протоколом обшуку службового кабінету ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року, протоколом огляду речей та документів, які вилучені 10 травня 2016 року з приміщення кабінету ОСОБА_7 від 11 травня 2016 року разом із додатками до нього, як на це посилається апелянт.
Колегія суддів вважає, що вищезазначені пояснення надані обвинуваченою ОСОБА_7 , узгоджуються та жодним чином не спростовуються, наданими стороною обвинувачення доказами.
Крім того, досліджені докази не доводять за критерієм «поза розумним сумнівом» вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Крім цього, покази ОСОБА_7 підтверджуються і узгоджуються та жодним чином не суперечать показам свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , які були допитані судом першої інстанції, та свідка ОСОБА_18 , яка була допитана у суді апеляційної інстанції.
Так, свідок ОСОБА_16 пояснив, що у 2016 році працював керівником фізичного виховання у Коледжі та працює там по теперішній час. У лютому місці 2016 року, до нього звернувся ОСОБА_11 з питанням можливості займатися із своєю групою у спортивному залі Коледжу. Він показав йому спортивний та тренажерні зали, після чого останній пішов. Наступний раз він з ним зустрівся десь через місць, а під час третьої зустрічі 10 травня 2016 року, ОСОБА_11 звернувся до нього із проханням підготувати документ із зазначенням графіку занять та суми оплати оренди. Він запропонував підійти з цим питанням до лаборанта, щоб вона надрукувала такий документ, але остання в той день не була на роботі та й у ОСОБА_11 не було із собою належних документів. Домовилися написати такий документ пізніше.
Свідок підтвердив, що ОСОБА_11 хотів зробити ремонт у залі та запропонував оплачувати заняття у сумі 750 грн. у місяць. Цю ціну йому самостійно назвав сам ОСОБА_11 та пояснив, що до нього його відправила ОСОБА_7 , щоб уточнити та узгодити ціну оплати занять. Про що останній розмовляв та домовлявся із ОСОБА_7 йому не відомо. При останній їхній зустрічі, яка відбулася 10 травня 2016 року, ОСОБА_11 нічого не говорив про оплату занять до кінця року.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що працює на посаді секретаря-друкаря у Чернівецькому коледжі ЛАУ по теперішній час. Також виконує обов'язки інспектора по кадрам, зокрема, відносно ОСОБА_7 . ЇЇ робоче місце знаходиться у приймальні директора Коледжу.
Вказала, що можливо ОСОБА_11 і заходив у приймальню до ОСОБА_7 , але вона не пам'ятає його в обличчя. У квітні місяці ОСОБА_7 зламала ногу та перебувала на лікарняному до 26 квітня 2016 року і на роботу не виходила. ОСОБА_11 у період часу з 10 квітня до 26 квітня не приходив. 10 травня 2016 року ОСОБА_11 зайшов у приймальню та поцікавився чи є ОСОБА_7 на роботі, після чого зайшов до останньої у кабінет. Після того, як він вийшов з кабінету ОСОБА_7 , одразу туди зайшли працівники правоохоронних органів. Про отримання ОСОБА_7 неправомірної вигоди їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона працювала у 2016 році на посаді головного бухгалтера у Чернівецькому коледжі ЛНАУ та працює там і по теперішній час. У 2016 році директором Коледжу була ОСОБА_7 , яка діяла на підставі договору та Положення про коледж. Оформлення ОСОБА_7 на посаду директора Коледжу відбувалося через Львівський аграрний університет і вона була наділена повноваження на укладання договорів по діяльності Коледжу у м. Чернівці.
Вказала, що Коледж фінансується із державного бюджету та має різні відкриті рахунки у органах казначейства. У коледжі є каса, але через неї кошти від фізичних осіб не приймають. Чи працювала каса у 2016 році - не пам'ятає. Якщо фізична особа бажає внести гроші на рахунок Коледжу, як спонсорську допомогу, можна це зробити через спеціальний рахунок. Також існує варіант надати допомогу у натуральній формі. Зарахування грошей на спонсорський рахунок відбувається в основному через банки, коли особа звертається до них з таким питанням - вони надають банківські реквізити. Кошти з цих рахунків використовувалися на потреби коледжу. ОСОБА_11 не звертався до бухгалтерії з проханням надати йому реквізити спонсорського рахунку.
Зазначила, що ОСОБА_7 було відомо про офіційну процедуру надання приміщення у оренду, так як у Коледжі здається в оренду приміщення для їдальні на підставі договору укладеного із фондом державного майна України, орендна плата перераховується на спеціальний казначейський рахунок.
Підтвердила, що у Коледжі є приміщення спортивного залу та тренажерного залу, які офіційно в оренду у 2016 році не здавалися. Про отримання ОСОБА_7 неправомірної вигоди від ОСОБА_11 за оренду тренажерного залу їй нічого не відомо.
Крім цього, в суді апеляційної інстанції був допитаний свідок ОСОБА_11 , який пояснив, що на початку 2016 року він шукав спортивний чи тренажерний зал для займання спортом із своїми друзями. Йому порадили зал Чернівецького аграрного коледжу, який знаходиться по вул. Доброго у м. Чернівці. З даним питанням він прийшов у приміщення ОСОБА_27 та зустрівся із ОСОБА_28 ( ОСОБА_23 ), який там працював фізруком. Останній показав йому спортивний та тренажерний зал і повідомив, що у них є практика надання в оренду таких приміщень стороннім особам для зайняття спортом, однак, всі питання вирішує директор ОСОБА_7 . Перший раз він зустрівся із ОСОБА_7 у березні місяці, яка повідомила, що це приблизно буде коштувати 850 грн., однак суму необхідно ще уточнити з ОСОБА_29 та дала йому свою візитку. Він уточнив цю суму із останнім та вдруге прийшов до ОСОБА_7 на початку квітня 2016 року, де вона повідомила, що отримати в оренду спортивний зал можливо. Вартість орендної плати - 750 грн. на місяць, яку він попередньо погодив із ОСОБА_29 , її влаштувала. ОСОБА_7 вказала, що офіційна процедура отримання приміщення у оренду довготривала та дорога, що для цього їй потрібно все погоджувати із Львівським керівництвом та залучати Фонд держмайна України. Така процедура буде не вигідною, що можна оформити їхню домовленість не офіційно, на місці. Після цього він зрозумів, що кошти, які він буде сплачувати ОСОБА_7 за користування тренажерним залом, будуть іти в дохід безпосередньо останній і це його обурило тому вирішив повідомити СБ України про даний факт. Заяву про вимагання написав 14 квітня 2016 року, а на наступний день, його викликав слідчий даної установи і для перевірки його заяви сказав ще раз піти до ОСОБА_7 із прослуховуючою технікою, що він і зробив. Остання знов повідомила про можливість отримання тренажерного залу в оренду за суму 750 грн. на місяць, без укладання офіційного договору оренди, так як, така процедура для нього не вигідна і займе багато часу. Після цього, він добровільно надав гроші працівникам правоохоронних органів у сумі 6000 грн. для того, щоб їх «помітили». Суму визначив сам, оскільки планував тренуватися до кінця року. Ще раз він зустрічався із ОСОБА_7 05 травня 2016 року, а 10 травня 2016 року, маючи при собі заздалегідь заготовлені грошові кошти в сумі 6000 грн., він, в приміщені кабінету директора ОСОБА_7 , вручив їй вказану суму коштів, поклавши їх в блокнот, який знаходився на її робочому столі. Спроб припинити його дію у неї не було.
Зазначив, що сприйняв озвучену суму ОСОБА_7 у розмірі 15-20 тисяч гривень, яка мала би бути сплачена при офіційному укладенні договору оренди приміщення, як таку, що спеціально завищена для того, щоб він не укладав договір офіційно, а сплачував меншу суму безпосередньо ОСОБА_7 . Вказав, що його обурив той факт, що ОСОБА_7 хотіла отримати кошти за оренду приміщення тренажерного залу собі. Він розумів що це корупційні діяння, а тому, сам звернувся до органів СБУ, які пояснили як йому в майбутньому діяти з оплатою оренди тренажерного залу, щоб ОСОБА_7 була притягнута до відповідальності.
Колегія суддів до показів свідка ОСОБА_11 відноситься критично, оскільки вони викликають сумніви у їх об'єктивності та достовірності виходячи з наступного:
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_11 мав реальну можливість на початку 2016 року укласти договір оренди з Чернівецьким коледжем ЛНАУ, однак таку можливість не реалізовував, а декілька разів приходив по одному і тому ж питанню, хоча при першій зустрічі йому було роз'яснено як необхідно укласти угоду і що для цього потрібно надати певний пакет документів.
Покази про те, що гроші, які він хотів сплатити ОСОБА_7 за користування тренажерним залом Коледжу, будуть іти в дохід безпосередньо останній, ґрунтуються на його припущеннях, що остання вимагала від нього неправомірну вигоду особисто для себе, оскільки ОСОБА_11 , як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, вказав, що ОСОБА_7 прямої вимоги йому про оплату грошей саме їй - не вказувала. Коли остання роз'яснила, що варіант оренди залу через Фонд держмайна тривалий та дороговартісний, і можна оформити угоду на місці - сприйняв ці слова як вимогу ОСОБА_7 про надання неправомірної вигоди. Він сам прийшов до думки, що гроші, які він буде оплачувати за користування тренажерним залом будуть іти в дохід безпосередньо ОСОБА_7 , і це його обурило.
Крім того, покази ОСОБА_11 про те, що після того, як він звернувся до працівників СБУ, вони роз'яснили йому як діяти, щоб ОСОБА_7 була притягнута до відповідальності, свідчать про ознаки провокації злочину.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що національні суди повинні детально досліджувати відсутність ознак підбурювання та провокації злочину відносно особи обвинуваченого.
Зокрема, у рішенні від 02 грудня 2015 року у справі «Таранекс проти Латвії» ЄСПЛ серед іншого зазначив, що перший крок національних судів- це з'ясувати чи було б зазначене правопорушення вчинене без втручання влади. Наступний - це визначити чи розслідування правоохоронців «було пасивним». Також, необхідно встановити ініціативність контактів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оцінюючи усі надані стороною обвинувачення докази, неможливо беззаперечно дійти до висновку, що ОСОБА_11 без звернення до працівників правоохоронних органів, які за його словами, пояснили як йому в майбутньому діяти, звернувся би 10 травня 2016 року до ОСОБА_7 із пропозицією оплатити наперед оренду тренажерного залу Коледжу сумою 6000 грн.
Крім цього, із показів ОСОБА_7 вбачається, що ініціатива щодо оренди тренажерного залу Коледжу надходила від ОСОБА_11 . Саме за ініціативою останнього відбувалися всі їхні зустрічі, розмови про оренду залу, ціну, спосіб оплати її. Дані обставини не заперечуються і самим свідком ОСОБА_11 , більше того, із його показів жодним чином не вбачається будь-яка активність обвинуваченої ОСОБА_7 у реалізації його пропозиції орендувати тренажерний зал, оскільки остання не встановлювала умови такої оренди, не здійснювала телефонні дзвінки до свідка з даного приводу, не назначала зустрічі останньому та не обмежувала його у часі здійснення ремонту та оплати користування залом Коледжу.
Більше того, колегія суддів ставить під сумнів і саме бажання ОСОБА_11 орендувати тренажерний зал для займання спортом із своїми товаришами, оскільки, а ні до даних подій, а ні після, ОСОБА_11 так і не реалізував свій задум орендувати зал. Більше того, протягом всіх зустрічей із ОСОБА_7 , він так і не подав необхідні документи, які потрібні були для укладення договору чи гарантійного листа.
Органом досудового слідства не встановлено і не допитано жодного із товаришів ОСОБА_11 , з якими останній нібито мав намір займатися спортом в орендованому у Коледжі залі.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що з показів ОСОБА_7 вбачається і це об'єктивно підтверджується показами свідка ОСОБА_16 , заявника ОСОБА_11 , що обвинувачена питанням оплати залу, розкладу занять, годин, закупки інвентаря, здійснення ремонту в суму оплати тренажерного залу з ОСОБА_11 не вирішувала, будь-яких умов про оплату грошей наперед чи складання графіку сплати коштів останньому не ставила. Дані питання ОСОБА_11 узгоджував із свідком ОСОБА_16 до якого його направляла ОСОБА_7 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що оплату за оренду тренажерного залу до кінця року у сумі 6000 грн., ОСОБА_30 розрахував сам і самостійно вирішив її надати обвинуваченій ОСОБА_7 10 травня 2016 року. Обґрунтовано пояснити розрахунок суми 6000 грн. за оренду зала до кінця року, колегії суддів свідок ОСОБА_31 не зміг, а тільки вказав, що планував розпочати заняття з травня місяця.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції помилково визнав покази свідка ОСОБА_11 провокативними.
Крім цього, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Аналізуючи викладене в своїй сукупності, за результатом ретельного розгляду даного кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, підтвердило висновки суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які би поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, у зв'язку із чим, за недоведеністю вини у даному злочині, її слід виправдати.
Крім цього, доводи апелянта про те, що висновки суду першої інстанції, щодо відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, пов'язаного зі службовим підробленням ОСОБА_7 офіційних документів Коледжу, не підтверджуються дослідженими доказами та їм суперечать, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 366 КК України, службове підроблення - це складання, видача службовою особою завідома неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.
Колегія суддів погоджується із висновком районного суду про те, що органом обвинувачення не доведено вину ОСОБА_7 у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а саме до наказу №6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач» та в подорожній лист від 05 квітня 2016 року №11/242 виходячи з наступного:
Покази обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що вона 05 квітня 2016 року перебувала у відрядженні в м. Тлумач Івано-Франківської області, об'єктивно підтверджуються показами ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , які надані суду першої інстанції та прослухані в суді апеляційної інстанції та які повно викладені у виправдувальному вироку суду.
Доводи апелянта про те, що покази вказаних свідків є упередженими та такими, що кардинально відрізняються від тих, які надавалися в ході досудового слідства та самі покази викладені частково і не повно, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до аналізу ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо та приймає до уваги ті покази свідків, які були надані у судовому засіданні.
Крім того, у прокурора як у суді першої так і в суді апеляційної інстанції була змога реалізувати своє право на допит у відповідності до ст. 352 КПК України.
Крім цього, під час прослуховування пояснень вказаних свідків у суді першої інстанції, колегією суддів не встановлено їхньої не повноти чи викривлення. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що норми процесуального Закону не містять вимоги про дослівний виклад показів свідків у судовому рішенні.
Апеляційним судом також прослухано покази свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_15 та допитано свідка ОСОБА_18 , на які посилається апелянт як на такі, що доводять вину обвинуваченої ОСОБА_7 по даному епізоду.
Так, свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що працює в коледжі головним бухгалтером та у неї в підпорядкування ще троє бухгалтерів, кожний з яких має відповідні обов'язки. Списанням матеріалів займається бухгалтер ОСОБА_20 , яка веде облік всіх матеріальних цінностей.
Про відрядження ОСОБА_7 в м. Тлумач Івано-Франківської області, вона дізналась з наказу № 6/1 від 05 квітня 2016 року. Авансовий звіт не здавався, тому що не було витрачено коштів, а здавався подорожній лист. Витрати на пальне в м. Тлумач були компенсовані. Спочатку було надано дорожній лист і на підставі листа відбулася компенсація. Після відрядження було списано по залишку пальне. У м. Тлумач не було складено фінансового звіту, оскільки бензин був використаний із залишків палива з попередніх поїздок. Чи їхала 05 квітня 2016 року ОСОБА_7 в м. Тлумач - їй не відомо. Вказала, що наказ про відрядження видається перед відрядженням, тоді ж оформляється і подорожній лист. Коледж користувався автомобілем ОСОБА_13 на підставі договору оренди.
Свідок ОСОБА_20 вказала, що у Коледжі працювали працівники, автомобілі яких використовувалися для поїздок у відрядження. Такі поїздки оформлювались наказом і шляховим листом. ОСОБА_7 їздила на транспортному засобі ОСОБА_13 , який працював у коледжі майстром по експлуатації будівель та споруд.
З приводу наказу про відрядження від 05 квітня 2016 за номером 6/1 та поїздки ОСОБА_32 , ОСОБА_13 на автомобілі «Сайг Йонг Рекстон» в м. Тлумач Івано-Франківської області пояснила, що наказ на відрядження, де стояв підпис директора та печатка і шляховий лист, який був підписаний механіком і людиною, |яка випускає машину та затверджений директором, їй надала на оформлення відрядження у період з 8 по 11 квітня 2016 року, секретар директора - ОСОБА_14 .
Сам Наказ оформляється до відрядження, але його їй дали після відрядження, чому так трапилось - не пояснили. На підставі даного наказу та шляхового листа вона здійснила дії щодо списання пального, а саме дизпалива близько 30 літрів. З подорожнім листом чек з АЗС про купівлю пального їй не надавали, але вона змогла його списати, так як був залишок пального від попереднього відрядження. Пояснила, що не затверджені директором документи в роботу не приймаються і якщо немає наказу на відрядження, відповідні документи до оплати не беруться. Чи дійсно ОСОБА_7 виїжджала у відрядження в місто Тлумач 5 квітня 2016 року їй не відомо.
Свідок ОСОБА_15 пояснив, що працює на посаді завідуючого майстерні в Чернівецькому коледжі ЛАУ. Власником автомобіля «Санг Йонг Рекстон» був ОСОБА_13 і зазначений автомобіль використовувався для відряджень директора. Як правило, вказівку до підготовки документів на випуск автомобіля йому давала секретар директора ОСОБА_14 . Після чого, приходить водій, він йому виписує шляховий лист, перевіряє чи працюють гальма, фари, переписує показники одометра, кількість пального не вказує, це робить бухгалтерія. Для того, щоб він почав виписувати шляховий лист йому повинні надати наказ на відрядження, який повинен бути підписаний директором, якщо хтось інший підпише наказ окрім директора, він не виписує шляховий лист.
Шляховий лист № 11/242 від 05 квітня 2016 року щодо випуску автомобіля «Санг Йонг Рекстон» у відрядження в м. Тлумач він оформляв після 5 квітня, так як, копію Наказу про відрядження отримав десь через три або чотири дні. Показники одометру на 5 квітня йому повідомила бухгалтер ОСОБА_33 . Шляхові листи він реєструє в книзі обліку шляхових листів, інформацію про вказаний шляховий лист він також написав у вказаний журнал. Чи дійсно 05 квітня 2016 року виїжджав автомобіль «Санг Йонг Рекстон» в м. Тлумач йому не відомо, він не може це проконтролювати.
Крім цього, колегією суддів досліджено письмові докази, на які посилається сторона обвинувачення як на такі, що підтверджують вину ОСОБА_7 , а саме:
-Витяг з кримінального провадження № 12016260000000281, відповідно до якого, 17 травня 2016 року на адресу слідчого управління ГУ НП в Чернівецькій області надійшли матеріали з УСБУ в Чернівецькій області за вих. №75/14/1114 від 17 травня 2016 року, щодо вчинення директором коледжу Львівського національного аграрного університету кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (Том 1 а.п. 19);
-Протокол тимчасового доступу до документів від 11 серпня 2016 року, в ході якого вилучені копії наказів про відрядження Сорочан та копії подорожніх листів за 2016 рік (Том 2 а.п.185-188);
-Копію Договору оренди легкового автомобіля № 45 від 01 квітня 2015 року, укладеного з ОСОБА_13 та Чернівецьким коледжем ЛНАУ в особі ОСОБА_7 про оренду автомобіля марки «Санг Йонг Рекстон» д.н.з. НОМЕР_1 , термін дії якого до 01 квітня 2018 року (Том 2 а.п. 45);
-Копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «Санг Йонг Рекстон» д.н.з. НОМЕР_1 (Том 2 а.п. 46);
-Копію Наказу про відрядження в м. Тлумач від 05 квітня 2016 року за № 6/1-в з відміткою відповідності оригіналу (Том 2 а.п. 211);
-Копію Подорожнього листа № 11/242 від 05 квітня 2016 року про відрядження з м. Чернівці в м. Тлумач з підписом ОСОБА_7 та відміткою відповідності оригіналу (Том 2 а.п. 212);
-Протокол тимчасового доступу до документів від 13 вересня 2016 року, в ході якого вилучені оригінал наказу від 05 квітня 2016 за № 6/1 та подорожній лист від цього ж числа, копії з Журналу реєстрації розпоряджень про відрядження, Журналу обліку руху дорожніх листів, меморіального ордеру за квітень 2016 року за № 8 та № 13, оборотна відомість з 1 квітня по 30 травня 2016 року (Том 3 а.п. 45-48);
- Завірену копію з Журналу реєстрації розпоряджень про відрядження, у якій під № 6/1 від 05 квітня 2016 року внесений запис про відрядження ОСОБА_7 і ОСОБА_13 в м. Тлумач. Запис здійснений в кінці сторінки після номеру 5 під номером 6/1, а на зворотному листі журналу записаний номер №6, що свідчить про внесення (дописування) ОСОБА_14 вказаного запису в Журнал після здійснення запису під № 6, тобто не 05 квітня 2016 року (Том 3 а.п. 50-51);
-Копію з Журналу обліку руху дорожніх листів, де під № 12 здійснений запис ОСОБА_15 про видачу 05 квітня 2016 року подорожнього листа ОСОБА_13 на автомобіль д.н.з. НОМЕР_1 (Том 3 а.п. 52-53);
-Оборотно сальдову відомість з 01 квітня по 30 травня 2016 року із зазначенням витрачених літрів дизпалива на автомобіль ОСОБА_13 (Том 3 а.п. 54), меморіальним ордером № 13 за квітень, у якому здійснюється облік витрачання матеріалів у тому числі ОСОБА_13 пального (Том 3 а.п. 56-58).;
-Оригінал наказу № 6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач», який здійснений на бланку коледжу та підписаний директором коледжу ОСОБА_7 та згідно якого ОСОБА_34 і ОСОБА_13 вибувають 05 квітня 2016 року в м. Тлумач Івано-Франківської області у Тмумацький коледж Львівського НАУ та зобов'язання бухгалтерії коледжу списати пальне на автомобіль «Санг Йонг Рекстон» д.н.з. НОМЕР_1 згідно норм пробігу Чернівці - Івано-Франківськ -Тлумач (Том. а.п.);
Подорожній листом службового автомобіля від 05 квітня 2016 року за № 11/242, де надруковані відповідні графи та таблиці, які підлягають заповненню. Зокрема зазначено, що автомобіль виїхав з гаража о 7:30 год. та прибув о 18:30 год. Поступив у розпорядження директора згідно наказу № 6/1 від 05 квітня 2016 року, зафіксований загальний пробіг по маршруту Чернівці - Івано-Франківськ - Тлумач і назад, у кількості 332 км. Підписи ОСОБА_15 про дозволений виїзд і прийняття автомобіля і ОСОБА_13 про прийняття та здачу автомобіля, кількість витраченого пального в кількості 39,15 л. і відмітка бухгалтера про списання 614,78 грн. на пальне і підпис. Також наявний підпис ОСОБА_7 та відтиск гербової печатки (Том 3 а.п. 61).
Аналізуючи зазначені вище документи надані прокурором про доведеність вини, колегія суддів приходить до переконливого висновку, що витяг з кримінального провадження жодним чином не доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні службового підроблення, а всі інші зазначені вище докази, навпаки підтверджують покази ОСОБА_7 в частині її невинуватості у вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Вказаними доказами не спростовуються покази ОСОБА_7 про її відрядження у м. Тлумач Івано-Франківської області, оскільки сама обвинувачена не заперечує той факт, що наказ про її відрядження був виготовлений пізніше на кілька днів, ніж відбулася сама поїздка.
Факт виготовлення Наказу на відрядження не в день фактичного відрядження - не складає предмет злочину, який охоплюється ст. 366 КК України.
Посилання апелянта на те, що покази ОСОБА_7 про її відрядження у м. Тлумач спростовуються даними з автоматизованої бази «Рубіж», щодо відсутності виїзду транспортного засобу марки «Санг Йонг Рекстон» д.н. НОМЕР_1 через стаціонарні пости області, колегія суддів відхиляє, оскільки, свідок ОСОБА_13 та обвинувачена ОСОБА_7 у своїх показах вказали, що вони їхали у м. Тлумач через села двох областей і їх покази в цій частині прокурором не спростовані.
Об'єктивних підстав вважати, що дорожнього маршруту через сільську місцевість Чернівецької та Івано-Франківської областей до м. Тлумачне не існує, як на це вказує прокурор, у колегії суддів немає.
Апеляційним судом безпосередньо досліджено у судовому засіданні, шляхом перегляду наявної на ньому інформації, протокол тимчасового доступу до документів від 18 серпня 2016 року, в ході якого, з ПрАТ «Київстар» отримана формація про вхідні та вихідні дзвінки та СМС повідомлення абонента з номера « НОМЕР_2 », який належить ОСОБА_7 та диск із формацією про здійснені вихідні та вхідні дзвінки абонента з номера « НОМЕР_2 » за період з 01 квітня 2016 року по 01 травня 2016 року (Том 3 а.п. 7-10, 11 диск) та протокол тимчасового доступу до документів від 8 серпня 2016 року, в ході якого з ПрАТ «МТС Україна» отримана інформація про вхідні та вихідні дзвінки та СМС повідомлення абонента з номера « НОМЕР_3 », який належить ОСОБА_7 та диск із інформацією про здійснені вихідні та вхідні дзвінки абонента з номера « НОМЕР_3 » за період з 01 квітня 2016 року по 01 травня 2016 року (Том 3 а.п. 17-20, 21 диск) та протокол про хід і результати проведення слідчих дій від 10 вересня 2016 року з додатками (Том 3 а.п. 25-34).
В ході безпосереднього дослідження вищевказаних дисків та наявної на них інформації судом встановлено, що 05 квітня 2016 року за допомогою мобільного номеру « НОМЕР_3 » та « НОМЕР_2 » здійснювалось з'єднання з іншими абонентами за допомогою базових станцій наявних в м. Чернівці, а з'єднання з іншими абонентами за допомогою базових станцій інших областей не зафіксовані. Місцем розташування зазначених мобільних номерів при з'єднаннях упродовж всього дня значиться м.Чернівці, будь-яких з'єднань даного номеру поза межами області, у тому числі на території Івано-Франківської області або у відповідному напрямку - відсутні.
Колегія судді вважає, що вищевказаними доказами не спростовується факт перебування ОСОБА_7 у м. Тлумач Івано-Франківської області, оскільки остання у своїх показах пояснила, що мобільний телефон забула у сумці, яка залишилася у м. Чернівці. Дані покази обвинуваченої в цій частині також не спростовані.
Доводи апелянта про неправдивість показів обвинуваченої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_17 щодо домовленостей по телефонному зв'язку про поїздку 05 квітня 2016 року у м. Тлумач та про зустріч з директором Тлумачцького Коледжу, оскільки такі дзвінки не зафіксовані вищевказаними документами, є необґрунтованими, оскільки, не виключається можливість здійснення таких дзвінків з інших телефонів, що органом досудового слідства не перевірено.
Посилання обвинувачення на інформацію із автоматизованої бази «Рубіж» та даних мобільного зв'язку не можуть свідчити про підробку Наказу та шляхового листа, які стали підставою для списання палива.
Враховуючи усе вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що районним судом вірно встановлено факт перебування 05 квітня 2016 року ОСОБА_7 у відряджені в м. Тлумач Івано-Франківської області та те, що в діях обвинуваченої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а саме складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.
Крім цього, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо не доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, оскільки встановлено, що Наказ № 6/1 від 05 квітня 2016 року «Про відрядження в місто Тлумач» виданий без порушень встановлених вимог Закону та не розцінюється судом, як такий, що підроблений.
Колегією суддів було досліджено всі письмові докази, на які посилається сторона обвинувачення як на такі, що підтверджують вину ОСОБА_7 та встановлено, що дані письмові докази жодним чином не підтверджують факт використання ОСОБА_7 завідомо підробленого документа, оскільки, районним та апеляційним судом з достовірністю встановлено відсутність у діях ОСОБА_7 службового підроблення, а саме Наказу про відрядження в м. Тлумач Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року за № 6\1-в, і відповідно в її діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України, тобто використання підробленого документа.
Таким чином, зважаючи на викладене, суд з урахуванням вимог ст. 94 КПК України, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, враховуючи вимоги ст. 22 КПК України, щодо змагальності сторін, вважає, що зібрані стороною обвинувачення докази не підтверджують вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст. 358 КК України.
Всі інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування виправдувального вироку відносно ОСОБА_7 .
Відповідно до положення ст. 62 Конституції України та передбаченого у ній принципу презумпції невинуватості, обвинувачення особи не може ґрунтуватися на припущеннях, всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь таких осіб.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд при розгляді даної кримінальної справи обґрунтовано прийшов до висновку про недоведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 у інкримінованих їй злочинах, однак помилково визнав недопустимим доказом протокол освідування ОСОБА_7 від 10 травня 2016 року та те, що обвинувачена не була наділена організаційно-розпорядчими обов'язками, в силу яких вона уповноважена самостійно вирішувати питання оформлення та укладання договорів оренди приміщення.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок- зміні.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія судів Чернівецького апеляційного суду з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення ,-
Апеляційну скаргу заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Чернівецької області ОСОБА_6 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 липня 2018 року -відхилити.
Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 червня 2018 року, яким ОСОБА_7 визнано не винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст. 358 КК України - залишити без змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку вказівки суду про те, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається в обвинуваченої ОСОБА_7 організаційно-розпорядчих обов'язків, в силу яких вона уповноважена самостійно вирішувати питання оформлення та укладання договорів оренди приміщення.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду .
Головуючий /підпис/ ОСОБА_10
Судді: /підпис/ ОСОБА_2
/підпис/ ОСОБА_3
"Копія. Згідно з оригіналом." Суддя -доповідач _______________ ОСОБА_10 (посада) (підпис) (ПІБ)
07.03.2019 року
(дата засвідчення) копії)