Справа № 826/28253/15
05 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, суддя Кузьменко В.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Златобанк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Златобанк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича щодо не включення даних про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК" за рахунок Фонду;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича надати до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_3, якому необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом, внесеним до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" за договором банківського вкладу від 05 грудня 2014 року №076518, за рахунок Фонду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_3 (вкладник) та ПАТ "ЗЛАТОБАНК" (банк) укладено угоду про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №076518 (Договір банківського вкладу) від 05 грудня 2014 року, згідно з яким банк відкриває вкладнику вкладний рахунок №26350500070156, початкова сума вкладу на якому склад дає 10 000,00 доларів США, строком до 10 грудня 2015 року.
Відповідно до меморіального ордеру від 05 грудня 2014 року №116212 на вкладний рахунок позивача внесено грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США. (еквівалент у гривнях 154154,99 грн.).
Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України постанови від 12 травня 2015 року №310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року №99 "Про початок процедури ліквідації АБ "ЗЛАТОБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ЗЛАТОБАНК" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 року до 12 травня 2016 року включно.
Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 травня 2015 року №100 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року №99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЗЛАТОБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Згідно з даним рішення ліквідація в ПАТ "ЗЛАТОБАНК" здійснюється один рік з 14 травня 2015 року до 13 травня 2016 року включно.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 29 квітня 2015 року ПАТ "ЗЛАТОБАНК" здійснює виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився до 15 квітня 2015 року включно, а також продовжуються виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився раніше, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи ПАТ "ОЩАДБАНК".
Як свідчать обставини справи, ОСОБА_3 не включено до переліку вкладників які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "ЗЛАТОБАНК" за рахунок Фонду.
Позивачка, вважаючи протиправними бездіяльність відповідача щодо не включення її до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також не виплати гарантованої суми, оскільки така бездіяльність суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та порушує її право на отримання гарантованої суми вкладу, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи не було виявлено, а відповідачем не доведено, що спірний договір має ознаки нікчемності, визначені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначено, що чинне законодавство не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом є кошти, внесені безпосередньо вкладником.
Колегія суддів апеляційої інстанції погоджується з висновком суду першої інстанцій з огляду на наступне.
Згідно п. 10 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У відповідності до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України №2147 провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 року (далі - Закон № 4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Колегія суддів зазначає, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
На дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» на поточному рахунку ОСОБА_3 відповідно до угоди про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування (договору поточного рахунку) від 05 грудн 2014 року було зараховано суму 10 000,00 доларів США. (еквівалент у гривнях 154154,99 грн.).
Відповідно до пункту 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція №492) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки.
Кошти на поточний рахунок позивачки у сумі 10 000,00 доларів США. (еквівалент у гривнях 154154,99 грн.) були зараховані 05 грудня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 13 лютого 2015 року).
Кошти на рахунок ОСОБА_3 надійшли 05 грудня 2014 року, платник ОСОБА_3, що підтверджується випискою по особовим рахункам позивачки та копією меморіального ордеру №116212 від 05 грудня 2014 року.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Згідно з частиною четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Таким чином, Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як убачається із матеріалів справи, відповідно до наказу № 164/1 від 08 квітня 2015 року, в редакції наказу № 165/1 від 09 квітня 2015 року, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб віднесено до нікчемних транзакції та правочини (договори), в тому числі і щодо зарахування коштів на рахунок позивачки (а.с.78-80).
Разом з тим, вищевказаний наказ всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими відповідач пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.
Колегія суддів зазначає, що обов'язковим є зазначення Уповноваженою особою конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Зокрема, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.
Отже, положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Щодо посилання апелянта про те, що кошти на рахунок позивачки надійшли внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитного рахунку іншого клієнта, на якому була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.
Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховної Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.
Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану суму для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.
Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, посилання відповідача на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивача є безпідставним.
При цьому, здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією №492 та договорами з відповідними клієнтами банку.
Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського рахунку позивачка отримала певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.
Таким чином, ОСОБА_3 є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI.
Відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивачки до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.
Отже, ОСОБА_3 є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про неї, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Златобанк» за рахунок Фонду.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справ № 826/23408/15 (провадження № К/9901/38743/18).
Таким чином колегія суддів приходит до висновку, що даний спір з приводу виконання відповідачами владних управлінських функцій є публічно-правовим та має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2016 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Пилипенко О.Є.
Повний текст виготовлено: 06 березня 2019 року.