Справа № 826/3284/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
28 лютого 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,
за участю секретаря Видмеденко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційними ОСОБА_3 та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018, -
Позивач звернулася до суду з позовом та просила стягнути з Нацкомфінпослуг вихідну допомогу в розмірі 9 380,28 грн. при звільненні з державної служби у зв'язку із досягненням 65-річного віку, яка передбачена пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу»; стягнути з Нацкомфінпослуг середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги, яка передбачена пунктом 7 частини першої, частини третьої статті 83 Закону України «Про державну службу», за період з 25.05.2017 по 14.06.2018 в розмірі 118 816,88 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, вихідну допомогу у розмірі 10 900,00 грн. при звільненні з державної служби у зв'язку із досягненням 65-річного віку, передбачену пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 35 814,45 грн.
Присуджено на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг, витрати, понесені у зв'язку з отриманням правової допомоги в розмірі 1 822,00 грн.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивачем також подано апеляційну скаргу в частині незадоволених вимог, а семе за період з 25.05.2017 по 14.06.2018 року та повністю відшкодувати витрати на правову допомогу.
Представником позивача надано суду актуальний розрахунок вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та відшкодування позивачу витрат на правову допомогу. В свою чергу представником відповідача надано суду пояснення на вказану заяву.
В судовому засідання представник позивача просив повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на доводи апеляційної скарги. Представник відповідача повністю заперечив вимоги позивача та підтримав апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків у сфері фінансових послуг.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, відзив, доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, 01.11.2012 позивач перебувала на державній службі та обіймала посаду заступника директора департаменту юридичного забезпечення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, з якої звільнена наказом Голови комісії з ліквідації Держфінпослуг від 31.10.2012 № 505-к за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з ліквідацією названої Комісії.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі №2а-16510/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2017, визнано протиправним і скасовано вищевказаний наказ Держфінпослуг про звільнення ОСОБА_3 та зобов'язано Нацкомфінпослуг поновити з 02.11.2012 ОСОБА_3, звільнену з посади заступника директора юридичного департаменту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, на рівнозначній посаді в Нацкофінпослуг та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2012 по 18.05.2017 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
На виконання рішення суду наказом Нацкомфінпослуг від 25.05.2017 № 192-к ОСОБА_3 з 02.11.2013 поновлено на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення та з 18.05.2017 звільнено її з указаної посади у зв'язку із досягненням 65-річного віку на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу».
У день прийняття наказу про звільнення позивачу видано оформлену належним чином трудову книжку, ознайомлено з наказом про поновлення та звільнення зі служби.
Як вказує позивач, на усне її запитання до керівника відділу управління персоналом, яка здійснювала усі процедурні питання, пов'язані зі звільненням, щодо розміру посадового окладу, нарахування належних їй при звільненні виплати, позивачу запропоновано залишити інформацію про особисті реквізити для перерахування коштів у відділі фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Нацкомфінпослуг.
Ураховуючи згадану пропозицію, позивач в письмовій формі надала інформацію про необхідні реквізити, за якими на виконання вищевказаного рішення суду їй 30.11.2017 виплачено середній заробіток за один місяць в розмірі 8 185,24 грн.
Інші кошти, в тому числі передбачену частиною третьою статті 83 Закону України «Про державну службу» вихідну допомогу при звільненні у зв'язку з досягненням 65-річного віку, позивачу ні в день звільнення, ні в подальшому не виплачено, що зумовило її звернення до суду з позовною заявою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 05.03.2018 (відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі та дізнався про вимогу позивача щодо отримання з ним повного розрахунку) відповідач повинен був виплати позивачу належну їй вихідну допомогу, яку безпідставно не виплатив, тому саме з цієї дати розпочався перебіг періоду, за який з відповідача належить стягнути на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач в апеляційній скарзі вказує, що судом не враховано положень ч.1. ст. 47 КЗпП України, яка встановлює, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Вказана стаття не визначає, в якій формі (письмовій, усно) та спосіб (поштою, через канцелярію і.т.інш.) має бути виражена вимога про розрахунок, та на думку позивача, надавши свої реквізити рахунку для виплати належних їй згідно закону коштів, позивачем було за наслідком отримання трудової книжки реалізовано вимогу про розрахунок, яка вказана в ст. 116 КЗпП України.
Відповідач в свою чергу у поданій апеляційній скарзі вказує на відсутність підстав для нарахування позивачу вихідної допомоги з огляду на те, що фактично позивач перед звільненням не працювала та її заробітна плата, а отже й середній заробіток перед звільненням становить 0 грн. що унеможливлює нарахування та виплату їй згаданої допомоги.
Так, Законом України «Про державну службу» визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.
Частиною третьою цієї ж статті визначено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Указана вихідна допомога є грошовою компенсацією втрати працівником роботи, і єдиною умовою для її виплати, відповідно до частини третьої статті 83 Закону України «Про державну службу», є звільнення державним службовцем у зв'язку із досягненням 65-річного віку.
Таким чином, єдиною умовою для виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням через досягнення 65-річного віку - є досягнення особою віку 65-років.
Враховуючи, що звільнення позивача з державної служби відбулося у зв'язку з досягненням 65річного віку, позивач має право на отримання такої вихідної допомоги при звільненні з Нацкомфінпослуг.
Зі змісту частини третьої статті 83 Закону України «Про державну службу» слідує, що розмір вихідної допомоги визначається виходячи із розміру середньомісячного заробітку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до підпункту «є» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку виплати вихідної допомоги.
Абзацами другим-четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Передостаннім абзацом пункту 4 Порядку № 100 визначено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Як вірно вказано судом першої інстанції, до 02.11.2012 позивач працювала на посаді заступника директора департаменту юридичного забезпечення Держфінпослуг.
На виконання рішення суду та у зв'язку з незаконним звільненням з вищевказаної посади 25.05.2017 відповідач з 02.11.2012 поновив ОСОБА_3 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення Нацкомфінпослуг, яка є рівнозначною тій, яку вона обіймала до звільнення. Того ж дня у зв'язку з досягненням 65-річного віку відповідач звільнив позивача з посади заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення.
Відтак, фактично позивач на указаній посаді після поновлення на державній службі протягом періоду з 02.11.2012 по 18.05.2017 не працювала та заробітну плату не отримувала.
За вказаний період, який є вимушеним прогулом, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2017 у справі № 2а-16510/12/2670, на користь позивача стягнуто середній заробіток, який не є заробітною платою, оскільки має компенсаційний характер, гарантований Кодексом законів про працю України, у зв'язку із втратою заробітку за час вимушеного прогулу під час незаконного звільнення.
При нарахуванні вихідної допомоги позивачу при звільненні підлягає застосуванню не абзац четвертий пункту 2 Порядку № 100, на який вказує відповідач, а передостанній абзац пункту 2, згідно з яким, якщо працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Враховуючи те, що посадовий оклад заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення Нацкомфінпослуг, на якій поновлено позивача та з якої її звільнено у зв'язку з досягненням 65-річного віку, становить 10 900,00 грн., то позивач має право на отримання вихідної допомоги в розмірі посадового (місячного) окладу за останньою посадою, яку вона обіймала в Нацкомфінпослуг перед звільненням, а саме в розмірі 10900,00 грн. за винятком відповідних платежів та податків, які підлягають вирахуванню із цієї суми їй при виплаті.
Як зазначено у частині першій статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено, в день звільнення з Нацкомфінпослуг 25.05.2017 позивач не працювала, що відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України покладало на відповідача обов'язок не пізніше наступного дня після отримання її вимоги про проведення розрахунку провести з нею такий розрахунок, в тому числі виплатити належну ОСОБА_3 вихідну допомогу.
Наказом Нацкомфінпослуг від 25.05.2017 №192-к «Про поновлення та звільнення з посади ОСОБА_3» відповідачем доручено відділу фінансів, бухгалтерського обліку і звітності в установленому порядку нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що становить 10 168,00 грн.
Про ознайомлення з цим наказом в день звільнення 25.05.2017 та отримання трудової книжки позивач не заперечувала.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що судом не встановлено звернення позивача в день звільнення 25.05.2017 при отриманні трудової книжки до відповідача з вимогою про проведення з нею повного розрахунку при звільненні.
Адже, ч.1. ст. 47 КЗпП України встановлює обов'язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу та не передбачає додатково звернення за виплатою такого розрахунку.
Крім того, позивач надала інформацію про необхідні реквізити, за якими відповідачем 30.11.2017 виплачено середній заробіток за один місяць в розмірі 8 185,24 грн.
Таким чином, кількість днів затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 25 травня 2017 року ( з дня звільнення Позивача) і по 14.06.2018 (на день призначеного 14 червня 2018 року судового засідання), становить 266 робочих днів.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 05.08.2016 №1 1535/0/14-16 13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у 2017 році становила, зокрема: травень - 9 р. д; червень - 20 р. д; липень - 21 р.д.; серпень- 22 р.д.; вересень - 21р.д.; жовтень - 21 р.д.; листопао -22р.д.; грудень - 20 р.д. а всього - 156 р.д;
Кількість робочих днів у 2018 році становила: січень - 21р.д.; лютий - 18 р.д.: березень -21; квітень - 20. травень - 20. червень - 10 (включаючи день проведення судового засідання 14.06.2018). а всього - 110 р.д.
Для розрахунку середнього заробітку позивача, який підлягає стягненню на її користь з відповідача, відповідно до передостаннього абзацу пункту 2 Порядку № 100, застосовується розмір посадового окладу за посадою, яку вона обіймала в Нацкомфінпослуг до звільнення, який складає 10 900,00 грн.
Відтак, середньоденний заробіток позивача складає 519,05 грн. (10 900 грн. : 21 р.д.).
Отже, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, з Відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 266 днів помножити на середньоденний заробіток ОСОБА_3 519.05 грн. що становить 138067,30 грн.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а тому позивач не обмежений у строках по зверненню до суду.
Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 61-992св17 та від 04.05.2018 у справі №808/858/16.
Таким чином, належна позивачу до виплати вихідна допомога при звільненні у зв'язку з досягненням 65-річного віку є частиною її заробітної плати і при зверненні до суду щодо її стягнення позивач не обмежена будь-якими строками.
На підтвердження факту надання позивачеві у цій справі правової допомоги адвокатом адвокатського бюро «Олександра Кротюка» та понесення ним у зв'язку з цим витрат на оплату правової допомоги, позивачем надано до суду додаткову угоду про надання правової допомоги від 26.02.2018 №1, ордер адвоката серії КВ №280119 від 26.02.2018, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2493 від 16.03.2006, посвідчення адвоката КВ 2493 від 17.02.2016, квитанцію від 08.06.2018 №45 про оплату 5000,00 грн. за надання правової допомоги.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи викладене колегія суддів вважає доведеними витрати позивача на отримання правової допомоги у зв'язку зі зверненням до суду.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Враховуючи наведене вище та доводи, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши мотивування судового рішення, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018 - задовольнити.
Змінити абзац третій та четвертий рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018:
Стягнути на користь ОСОБА_3 з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 138067,30 грн.
Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг витрати понесені у зв'язку з отриманням правової допомоги в розмірі 5000,00 грн.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. І. Шурко
Повний текст постанови виготовлено 05.03.2019