Справа № 826/5226/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
06 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,
за участю секретаря Суркової Д.О.,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Свистунова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» Федорченка Андрія Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» Федорченка Андрія Володимировича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення її до переліку вкладників АТ «Фортуна-банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 23.06.2014 №F/01/3mH/1771, та зобов'язати включити інформацію про неї до переліку вкладників АТ «Фортуна-банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 23.06.2014 №F/01/3mH/1771.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем застосовано норму п. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, яка набула чинності після укладання позивачем договорів банківського вкладу. Позивач посилається на протиправність дій Уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, оскільки такі дії суперечать положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач наголошує, що вона не є пов'язаними (асоційованими) із банком особою у розумінні статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відтак, за відсутності та недоведеності інших підстав для невключення її до переліку вкладників ПАТ «Фортуна-Банк», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГФО, відмова Уповноваженої особи Фонду є протиправною.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2018 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено, при цьому, суд вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фортуна-банк», оформлену листом від 21.03.2017 №346/14, про включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Фортуна-банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язав Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фортуна-банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про позивача як вкладника АТ «Фортуна-банк», яка має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 23.06.2014 №F/01/3mH/1771.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що, оскільки договір банківського вкладу між позивачем та АТ «Фортуна-Банк» укладено 23.06.2014 року, норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16.07.2015 року №629 на спірні правовідносини не поширюються.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» - подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що до спірних правовідносин має застосовуватись норма Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка діяла в часі станом на дату віднесення ПАТ «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних. Крім того, апелянт зазначив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на підставі пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не відшкодовує кошти, розміщенні у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Скаржник зазначає, що оскільки позивач є матір'ю особи, яка була членом правління АТ «Фортуна-банк», тому вклад, розміщений позивачем, не підлягає відшкодуванню за рахунок Фонду. Також апелянт зазначає, що даний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_6 та ПАТ «Фортуна-Банк» було укладено договір банківського вкладу від 23.06.2014 №F/01/3mH/1771, відповідно до умов якого Банк залучає для зберігання на платній основі (під визначений процент) грошей, що передаються вкладником в управління Банку на встановлений строк. Для цього Банк відкриває вкладнику рахунок в АТ «Фортуна-банк».
На підставі рішення Правління Національного банку України від 26 січня 2017 року №55-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 січня 2017 року № 320 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Фортуна-банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 27 січня 2017 року до 26 лютого 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Фортуна-банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Федорченку Андрію Володимировичу на один місяць з 27 січня 2017 року до 26 лютого 2017 року включно.
В подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 21 лютого 2017 року № 89-рш «Про відкликання банківської ліцензії та АТ «ФОРТУНА-БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21 лютого 2017 року № 665 «Про початок процедури ліквідації АТ «ФОРТУНА-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації АТ «ФОРТУНА-БАНК» з 22 лютого 2017 року до 21 лютого 2019 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ФОРТУНА-БАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Федорченку Андрію Володимировичу строком на два роки з 22 лютого 2017 року до 21 лютого 2019 року включно.
Листом від 21.03.2017 №346/14 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для включення її до Переліку вкладників АТ «Фортуна-Банк», за яким вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки позивач є пов'язаною з АТ «Фортуна-Банк» особою, як асоційована особа.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, що призвели до звуження її прав та інтересів, звернулася з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як вбачається з матеріалів справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України рішення від 26 січня 2017 року № 55-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_6, відкритому відповідно до договору банківського вкладу №F/01/3mH/1771 від 23.06.2014, знаходилась сума 195000,00 гривень.
Внесення коштів на депозитний рахунок позивача підтверджується квитанціями №24 від 25.06.2014 року на суму 150000,00 грн та від 23.06.2018 року на суму 45000,00 грн (т.1 а.с.48).
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних) Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення).
Відповідно до пунктів 3 та 7 частини першої статті 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних) пов'язаними з банком особами є, зокрема, керівники банку; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини (у тому числі керівників банку).
У свою чергу, частиною першою статті 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.
Частиною першою статті 2 цього ж Закону передбачено, що асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича.
Судом першої інстанції встановлено та позивачем не заперечується, що син ОСОБА_6 - ОСОБА_7 був членом правління АТ «Фортуна-Банк».
Разом з тим, колегія суддів враховує, що на момент укладення договору банківського вкладу та зарахування на нього грошових коштів у сумі 195000,00 грн (23 та 25 червня 2014 року), чинною була інша редакція статті 26 Закону № 4452-VI. Зокрема, положеннями пункту 4 частини четвертої цієї статті (у редакції, чинній на момент укладення договору банківського вкладу) передбачалось, що Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік.
Тобто, на момент укладення договору і розміщення на відкритому відповідно до нього рахунку на позивача не поширювались обмеження щодо відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО, визначених частиною четвертою статті 26 Закону № 4452-VI, тобто позивач мав «легітимні очікування» стосовно поширення гарантій ФГВФО на вклад, розміщений у банку.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що, за загальним правилом, особа не може бути позбавлена права власності і права на вклад внаслідок внесення змін до закону. Разом з тим гарантії цього права, у тому числі обов'язок держави нести додаткову відповідальність через систему гарантування вкладів фізичних осіб, можуть зазнавати змін шляхом прийняття відповідних законів. При цьому, використання особою такої гарантії пов'язане із моментом, коли особа виявила реальний намір використати відповідну гарантію, тобто реалізація волевиявлення особи у встановленій формі та встановленому порядку. У подальшому, зміна закону за загальним правилом не може впливати на обсяг гарантій, якими особа виявила намір скористатися.
16 липня 2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», який набув чинності з 12 серпня 2015 року. Цим Законом, зокрема, було внесено зміни до статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до яких пункт 4 частини другої викладено у новій редакції.
Таким чином, у справі, що розглядається, під час укладення договору банківського вкладу та розміщення коштів на рахунку позивача (23 та 25 червня 2014 року) чинною була редакція статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до якої на позивача не поширювались обмеження щодо відшкодування гарантованої суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО. Однак, на дату запровадження у ПАТ «Фортуна-банк» тимчасової адміністрації (27 січня 2017 року) та у подальшому складання списків вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, набула чинності нова редакція статті 26 Закону № 4452-VI, яка встановлювала обмеження щодо відшкодування суми вкладу, розміщеного будь-якою пов'язаною з банком особою, включно з асоційованою особою члена правління (статті 42, 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Вирішуючи питання про те, яка редакція статті 26 Закону № 4452-VI має бути застосована до спірних правовідносин (які тривають у часі), колегія суддів враховує, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що за загальним правилом спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб'єкта приватного права; момент неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов'язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання відповідних обов'язків суб'єкта владних повноважень у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності його дій, рішень або бездіяльності у момент їх фактичного здійснення (прийняття), незалежно від інстанції та часу розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.
Разом з тим, суб'єкт приватного права, за загальним правилом, не позбавлений права повторного звернення до суб'єкта владних повноважень з аналогічним зверненням та, у випадку незгоди з новим рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, - звернення до адміністративного суду, оскільки у зв'язку зі змінами законодавчого регулювання змінилась й підстава позову. Означений підхід повною мірою відповідає принципу правової визначеності та не суперечить праву особи на ефективний судовий захист.
Відступлення від такого підходу можливе у виняткових випадках, зокрема, за умови, коли суб'єкт приватного права мав «легітимні очікування» стосовно рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не були реалізовані у зв'язку з тим, що суб'єкт владних повноважень прийняв протилежне рішення, обґрунтовуючи його законодавчими змінами, які у свою чергу не повністю відповідають принципу пропорційності.
Зокрема, відповідно до пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий елемент правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року №813/2815/17.
Колегія суддів дійшла до висновку, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складають за участі банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладниками їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладниками.
Наведене свідчить, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п.4 ч.2 ст.4 Закону № 4452-VI), і не є спором у зв'язку з процесом ліквідації.
Фонд є державною спеціалізованою установою, кий виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №813/921/16.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на час вирішення справи перелік вкладників ПАТ «Фортуна-Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб сформовано та такі виплати проводяться Фондом, отже позов в частині зобов'язання включити інформацію про позивача до переліку вкладників АТ «Фортуна-Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 23.06.2014 №F/01/3mH/1771 не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що протиправність відмови відповідача оформленої листом від 21.03.2017 №346/14 включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Фортуна-Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, прямо вказує на наявність підстав для зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фортуна-Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника АТ «Фортуна-Банк», яка має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 23.06.2014 №F/01/3mH/1771, тому суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» Федорченка Андрія Володимировича залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 06.03.2019.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.М. Кузьмишина
О.Є. Пилипенко