01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Шейко Т.І.
06 березня 2019 року Справа № 826/16447/18
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року у справі
за позовом ОСОБА_4
до Першої київської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Першої київської нотаріальної контори Губко Юлії Володимирівни
про визнання дій протиправними, скасування свідоцтва та
зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Першої київської державної нотаріальної контори (далі - відповідач-1), державного нотаріуса Першої київської нотаріальної контори Губко Юлії Володимирівни (далі - відповідач-2) про:
- визнання неправомірними дій державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Губко Ю.В. щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 06.06.2014 р. №№ 18-501, 18-503 та від 09.06.2015 р. № 18-432 по спадковій справі № 97/2012;
- скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 06.06.2014 р. №№ 18-501, 18-503 та від 09.06.2015 р. № 18-432, виданих на підставі заповіту ОСОБА_6, що міститься у спадковій справі № 97/2012;
- зобов'язання Першої київської нотаріальної контори внести зміни до спадкового реєстру стосовно скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.06.2014 р. №№ 18-501, 18-503 та від 09.06.2015 р. № 18-432, виданих на підставі заповіту ОСОБА_6, що міститься у спадковій справі № 97/2012;
- зобов'язання Першої київської державної нотаріальної контори внести зміни до відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що внесені на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 06.06.2014 р. №№ 18-501, 18-503 та від 09.06.2015 р. № 18-432 по спадковій справі № 97/2012 шляхом їх скасування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що нотаріальна контора та нотаріус є суб'єктами владних повноважень, що державна реєстрація - це офіційне визнання прав, що свідоцтва про право на спадщину видані особі, яка не є спадкоємцем, що судом першої інстанції було перевищено надані йому повноваження і не вирішено в резолютивній частині питання про забезпечення позову, а в мотивувальній частині вказано, що воно не підлягає задоволенню.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду прийнята за неповного з'ясування обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.
Судова колегія встановила, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі випливає з правовідносин заповіту та стосується захисту цивільних прав (прав на майно за заповітом), а також з того, що правовідносини щодо спадщини не є правовідносинами, підсудними суду адміністративної юрисдикції, а спір, що виник на їх підставі не є публічно-правовим.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Згідно з п. 1 ч. 1 с. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, в якому обов'язковою є участь суб'єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.
Водночас приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 р. по справі № 807/719/15 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді даної справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що на думку позивача, оскаржувані нею свідоцтва про право на спадщину були видані особі, яка не є спадкоємцем, внаслідок чого порушені її приватні права та інтереси.
Отже, у даному випадку наявний спір про право на спадщину, що не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для відкриття провадження у цій справі та щодо належності вирішення даного спору в порядку цивільного судочинства.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів».
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Доводи апелянта про те, що нотаріальна контора та нотаріус є суб'єктами владних повноважень і що державна реєстрація - це офіційне визнання прав, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, відповідний суб'єктний склад - це лише одна з умов для віднесення спору до підсудності адміністративного суду, поряд з якою обов'язково слід з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.
Водночас, як зазначалося вище та як вбачається безпосередньо із самої апеляційної скарги позивача, спір виник через видачу оскаржуваних нею свідоцтв про право на спадщину особі, яка, на її думку, не є спадкоємцем /Т.1 а.с.110/, тобто право на спадщину якої позивачем заперечується, що вказує на наявність приватно-правового спору, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції було перевищено надані йому повноваження, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вирішення питання щодо підсудності спору та постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження в разі з'ясування, що позов не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, прямо передбачено п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не вирішено в резолютивній частині питання про забезпечення позову, а в мотивувальній частині вказано, що воно не підлягає задоволенню, апеляційний суд приймає до уваги, але зазначає, що невирішення судом в резолютивній частині рішення клопотання, якому надана оцінка в мотивувальній частині, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 252 КАС України, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення та не є достатньою правовою підставою для скасування ухвали суду.
У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі через її непідсудність суду адміністративної юрисдикції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року - без змін.
При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 06 березня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: