Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 березня 2019 р. Справа№200/1282/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружнийадміністративний суду складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомРуденко ОСОБА_1
до відповідача: Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про: визнання неправомірною бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_2 Миколайовичупенсії з 01.10.2018року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 Миколайовичупенсії з 01.10.2018 року.
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької областіпро визнання неправомірною бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є пенсіонером по інвалідності (ІІ група) та перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському ОУПФУ Донецької області. Позивач зазначає, що йому у жовтні 2018 року без повідомлення причини та прийняття відповідного рішення відповідачем припинено виплату пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач у судове засідання з'явився, через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої просив суд розглядати справу в порядку письмового провадження.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Пенсія позивачу виплачена до 01.10.2018 року на рахунок, відкритий в установі відділення поштового зв'язку № 2. Також, відповідач посилається на те, що виплата пенсії переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07.11.2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей», постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ № 136 від 18.02.2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації …» та деякими іншими. Враховуючи вищевказані постанови відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу з 01.10.2018 року була призупинена, згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради. Крім того, відповідач зазначає, що для подальшого поновлення пенсії позиву необхідно звернутися до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з наступними документами: заявою, паспортом, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, пенсійне посвідчення, заявою про перерахунок сум пенсії на поточний рахунок АТ «Ощадбанк». Також, відповідач вказує на те, що позивач у визначеному законом порядку не вживає заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не зміг отримати пенсію, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду доказів того, що він позбавлений права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України в порядку визначеному, зокрема Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тобто не встановлено порушення його прав. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконними та нормативними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України, права позивача порушені не були, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 26 лютого 2019 року.
26.02.19 року судом відкладено розгляд справи на 05.03.2019 року, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів по справі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія по інвалідності (ІІ група), що не заперечується сторонами (а.с. 7).
ОСОБА_2 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Горлівки Донецької області до с. Андріївка, Артемівського району (нині - Бахмутського району), вул. Переїздна, буд. 1, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 21.10.2014року № НОМЕР_1 (а.с. 18).
Місто Горлівка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.
Крім того, з копії паспорту громадянина України серії ВЕ № 959811 вбачається, що ОСОБА_2 з 17.10.2016 року змінив місце проживання та зареєструвався за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Андріївка, вул. Степова, буд. 9. 20.12.2016 року позивач переєструвався за адресою: с-ще Новолуганське, кв. РадужнийАДРЕСА_1. 26.11.2018 року знов зареєстрував своє місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 25).
Позивач перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області на підставі електронної пенсійної справи.
Як зазначає позивач у позовній заяві, в жовтні 2018 року йому відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідного рішення про припинення вплати пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивач звернувся до відповідача з запитом, відповідно до якого просив надати інформацію стосовно підстав припинення виплати пенсії.
Листом від 10.12.2018 року № 19042/02 Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача про те, що згідно із паспортом громадянина України місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано з 17.10.2016 року за адресою: Бахмутський район, с. Андріївка, вул. Степова, буд. 9. При проведенні перевірки пенсійної справи ОСОБА_2 було встановлено факт безпідставної виплати пенсії за відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з чим з 01.10.2018 року виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена до з'ясування (а.с. 5).
Листом від 27.02.2019 року № 0922/3-11 Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області повідомило позивач про те, що на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації ОСОБА_3 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа згідно постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо перемішених осіб" з 21.10.2014 року по 15.11.2016 року. Станом на 27.02.2019 року в управлінні праці та соціального захисту населення Бахмутської рійонної державної адміністрації на обліку як внутрішньо переміщена особа ОСОБА_3 не перебуває.
Згідно довідки Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 1736 від 12 лютого 2019 року про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії встановлено, що остання виплата пенсії позивачу була проведена у вересні 2018 року. Крім того, згідно довідки вбачається, що пенсія позивачу з 01 жовтня 2018 року не нараховувались та не виплачувалась (а.с. 17).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з жовтня 2018 року.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за/днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.
Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.
Судом встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено з 01 жовтня 2018 року згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради, крім того зазначалось про відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи. Водночас статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Відповідно до положення абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі по тексту - Правила № 207) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Суд зазначає, що статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1709 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно ст. 3 Закону № 1709 громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
Відповідач як підставу призупинення виплати пенсії зазначає звірку з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управління праці.
Однак, суд зазначає, що з копії паспорту громадянина України серії ВЕ № 959811 виданого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено, що останній 17.10.2016 року зареєстрував місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 25).
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1058-р, відповідно до якого с. Андріївка, Бахмутського району, Донецької області не віднесено до населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Українській владі території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.
Крім того, суд зазначає, що перереєструвавши своє місце проживання на території, де українська влада здійснює свої повноваження позивач втратив статус внутрішньо переміщеної особи.
З огляду на вищезазначене, суд зазначає про відсутність законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання відповідача на відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є безпідставним, оскільки фактично позивач не є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований на території де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Суд зауважує, що в даному випадку наявність (відсутності) у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.
Крім того, право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, зміна місця проживання позивача не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Також, суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та відповідно ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти його права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Також, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII та постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, у зв'язку з тим, що наведені норми закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії внутрішньо перемішеним особам, але не врегульовують порядок призупинення таких виплат у зв'язку зі зміною місця проживання на підконтрольній Українській владі території.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.
В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 жовтня 2018 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати його пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач є звільнений від сплати судового збору за законом, у зв'язку з чим судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірною бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року - задовольнити.
Визнати протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01.10.2018 року.
Зобов'язати Бахмутсько - Лиманське об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734) відновити нарахування та виплату ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) пенсії з 01.10.2018 року.
Повний текст рішення складено та підписано 06 березня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Олішевська В.В.