Справа № 420/1370/19
07 березня 2019 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 16.02.2019 року про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (м. Одеса, вул.. Косовська, 2-Д, ЄДРПОУ 38226515) зареєструвати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1 із одночасним зняттям з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй необґрунтовано відмовлено в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, оскільки її право на проживання підтверджено ордером на житлове приміщення НОМЕР_2 від 22.07.2002 року.
Відповідно до ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи позов подано у строк, установлений законом; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 1 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст.19 КАС України).
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст.4 КАС України)
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Велика палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях зазначала, що сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Стаття 15 ЦПК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Дослідивши позов та надані до нього документи суд дійшов висновку, що спір по даній справі має приватноправовий характер, виник з житлових правовідносин та стосується наявності права на проживання ОСОБА_1(яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2) в квартирі АДРЕСА_1
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що її право на проживання підтверджено ордером на житлове приміщення НОМЕР_2 від 22.07.2002 року.
Згідно зі ст. 58 ЖК України, п.69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в УРСР, затверджених постановою Ради Міністрів №470 від 11.12.1984 року, ордер на жиле приміщення є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.
Згідно з п.70,72 Правил обліку ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Таким чином, дійсно ордер дає право на вселення в житлове приміщення та відповідно право на проживання у ньому, але це повинно відбуватися у період дії ордеру, та місце проживання повинно бути зареєстровано.
У подальшому на осіб, які вселились або не вселились у надане житлове приміщення розповсюджуються норми житлового законодавства щодо їх місця проживання, у тому числі щодо зміни місця проживання, втрати права користування житловим приміщенням.
Позивач стверджує, що вона вселилась в житлове приміщення разом з батьками та там проживала. Проте у позовних вимогах ставить питання про зобов'язання Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, ЄДРПОУ 38226515) зареєструвати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1 із одночасним зняттям з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2.
За вказаною адресою - АДРЕСА_2 позивач зареєстрована з 08.02.2008 року, тобто після видання ордеру.
Надані позивачем довідки про прописаних та проживаючих осіб за обома адресами, які мають різній зміст, лише підтверджують наявність спірних правовідносин щодо осіб, які проживають, з якого часу та відповідно мають право на користування житловим приміщенням. У довідки від 25.07.2016 року зазначено, що ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_1 з липня 2002 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року, при цьому довідка видана на ім'я позивача ОСОБА_1, а в довідки від 10.08.2016 року виданої на ім'я ОСОБА_3 вже зазначено про проживання за вказаною адресою трьох осіб, які не прописані за цією адресою. Вказані особи прописані всі за адресою : АДРЕСА_2, при цьому позивачка з 08.02.2008 року, ОСОБА_4 з 10.01.2007 року.
Таким чином, у встановленому законодавством порядку повинно бути встановлено цивільне право позивача, право на проживання за адресою АДРЕСА_1, яка зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2, з долученням інших зацікавлених осіб, які згідно довідки також проживають за вказаною адресою.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, а вказаний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.170 КАС України,суд,-
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії.
Адміністративний позов з додатками повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що спірні правовідносини повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду може бути оскаржена у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва