Справа № 219/10101/18
Провадження № 2/219/347/2019
(З А О Ч Н Е)
22 лютого 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Медінцевої Н.М.,
при секретареві Волохіній Г.С.,
за участі позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмуті Донецької області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття її з реєстрації,
10 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 (місце реєстрації: Донецька область, м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, 14) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просить визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, буд. 14 А, та зняти її з реєстрації.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що він є наймачем будинку № 14 А по вул. Миру в м. Бахмут Донецької області, що підтверджується домовою книгою будинку № 14 А по вул. Краснофлотська (ОСОБА_3), інвентаризаційною справою, зведеним оціночним актом домоволодіння № 14 А, технічними умовами на газифікацію будинку № 14 А. Його дочка ОСОБА_2 зареєстрована у вказаному будинку, але з 2013 року фактично не проживає, про що свідчить акт б/н від 25 серпня 2018 року. Реєстрація відповідача у будинку створює позивачу перешкоди вільно користуватися ним. Комунальні служби, що надають послуги по утриманню будинку, у своїх розрахунках (квитанціях) вказують кількість мешканців з урахуванням відповідача та нараховують по своїм тарифам відповідні розміри грошових коштів, які він має сплатити. Крім того, він не має можливості оформити субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. З огляду на викладені обставини, позивач вважає, що відповідач не може зберігати за собою право користування житловим приміщенням, належним позивачу, тому позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 06 листопада 2018 року на 09-30 годину.
06 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні на вимогах позовної заяви наполягав та просив її задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Пояснив, що він є наймачем будинку № 14 А по вул. Арона Китаєва в м. Бахмут Донецької області. Рішенням виконкому Артемівської міської ради у 1983 році йому було надано земельні ділянку, на якій розташований будинок № 14 А по вул. Краснофлотській в м. Артемівську. На даний час документи, що підтверджують його право власності чи користування на вказаний будинок, у нього відсутні.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася за невідомою суду причиною. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином: шляхом розміщення оголошення про його виклик до суду на офіційному веб-сайті Артемівського міськрайонного суду Донецької області: http://arm.dn.court.gov.ua від 09 січня 2019 року. У встановлений ухвалою від 22 жовтня 2018 року строк відзив на позовну заяву відповідачем не надано. Про причини неявки відповідач суд не повідомила і на підставі частини 3 ст. 131 ЦПК України суд вважає, що вона не з'явилася у судове засідання без поважних причин. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ч. 4 ст. 223 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,розташованим за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, буд. 14 А, та зняття її з реєстрації за вказаною адресою, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено та підтверджене матеріалами справи, що згідно паспорту серії НЕ № 197512, виданого Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області 26 липня 2002 року, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 17 листопада 1984 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (нині - м. Бахмут), вул. Червонофлотська (нині - ОСОБА_3), будинок № 14 (а.с. 4-5).
За вказаною адресою, тобто м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, буд. 14, позивач ОСОБА_1 також перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком (а.с. 21).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 138955601 від 25 вересня 2018 року, власником цілої частки житлового будинку № 14, розташованого по вулиці Арона Китаєва (Червонофлотській) у місті Бахмут (Артемівськ) Донецької області, є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Артемівською державною нотаріальною конторою 09 червня 2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-3439 (а.с. 25-26).
Відповідно до довідки Бахмутської міської ради, яка надійшла до суду 08 жовтня 2018 року за № 32578, станом на 01 жовтня 2018 року за даними реєстру територіальної громади м. Бахмут місце проживання фізичної особи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 32).
Крім того, до позовної заяви позивачем додано довідку голови квартального комітету № 12 від 25 червня 2018 року за № 1374 та акт про не проживання від 25 червня 2018 року, згідно яких ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 з ним у вказаному будинку також зареєстровані ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з 2013 року по теперішній час у будинку не проживає (а.с. 16-17).
ОСОБА_5 з тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 138956750, № 138959086 від 25 вересня 2018 року відомості щодо власника житлового будинку № 14 А, розташованого по вулиці Арона Китаєва у місті Бахмут Донецької області у вказаних реєстрах відсутні (а.с. 28-29).
Відповідно до листа Управління муніципального розвитку від 16 серпня 2018 року за № 01-1120-08, адресованого ОСОБА_1, у період з 02 жовтня 2006 року по теперішній час земельні ділянки по вул. Арона Китаєва, 14 та вул. Арона Китаєва, 14 А у м. Бахмут не виділялися та не приймалося рішень щодо оформлення права власності (приватизація землі) на ці земельні ділянки. Якщо земельна ділянка під будівництво жилого будинку надавалася ще у 1980-х роках, позивач має право звернутися до архіву щодо отримання інформації стосовно надання копії рішення про виділення вищезазначених земельних ділянок (а.с. 18).
З листа Комунального підприємства «Бахмутське бюро технічної інвентаризації» від 23 серпня 2018 року за № 19 встановлено, що з 01 січня 2013 року в Україні БТІ позбавлені функцій органу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, тому не володіють достовірною інформацією щодо власників об'єктів нерухомого майна (а.с. 19).
На звернення позивача ОСОБА_1 до архівного відділу Бахмутської міської ради листом від 24 жовтня 2018 року № 19-07-06/87 йому повідомлено, що документи включно по 1991 рік з урахуванням попередніх років по архівному фонду № 37 «Артемівська міська рада, виконавчий комітет» передано на державне зберігання до Держархіву Донецької області. У зв'язку з чим, надати архівну копію рішення виконкому Артемівської міської ради за 1983 рік не мають можливості (а.с. 39).
Згідно запиту суду щодо надання відомостей щодо права власності на нерухоме майно за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, 14 А, 23 січня 2019 року за № 1785 суду надано відповідь, що всі архівні документи, які знаходилися на зберіганні в Держархіві області у м. Донецьку, залишилися на тимчасово окупованій території України (а.с. 58).
В позовній заяві позивач посилається на те, що він є наймачем будинку № 14 А по вул. Миру в м. Бахмут Донецької області, що підтверджується домовою книгою будинку № 14 А по вул. Краснофлотська (ОСОБА_3), інвентаризаційною справою, зведеним оціночним актом домоволодіння № 14 А, технічними умовами на газифікацію будинку № 14 А. Однак, суд не бере до уваги вказані документи. По-перше, у заяві зазначено, що він є наймачем будинку № 14 А по вул. Миру, яка не має відношення до предмету спору. По-друге, з копії домової книги неможливо встановити, за якою адресою зареєстровані зазначені в ній особи, оскільки відсутня обкладинка домової книги (а.с. 6-9). По-третє, інвентаризаційною справою, зведеним оціночним актом домоволодіння № 14, технічними умовами на газифікацію будинку № 14 А також не може бути підтверджене те, що позивач є наймачем чи власником будинку № 14 А по вул. Арона Китаєва в м. Бахмут Донецької області.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян.
З 11 вересня 1997 року в Україні набула чинності Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. У ст. 1 першого протоколу до цієї Конвенції, зокрема, записано: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Згідно ст. 128 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.
В той же час, згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України в редакції 2003 року (далі - ЦК України), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Цивільний кодекс України, Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України містить перелік договорів, що підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. До них, зокрема, належать: договори про відчуження (купівлю-продаж, міну, дарування, довічне утримання) житлового будинку та іншого нерухомого майна; договори про відчуження земельних ділянок, які знаходяться в колективній або приватній власності; інші договори, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.
Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Частиною 4 ст. 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Статтею 72 ЖК УРСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлених строків, провадиться в судовому порядку.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи є причини відсутності відповідача поважними та чи не було між власником та відповідачем будь-якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи.
ОСОБА_5 з тим, незважаючи на наявну можливість, позивачем не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів щодо підтвердження його доводів про те, що він є наймачем будинку № 14 А по вул. Арона Китаєва в м. Бахмут Донецької області. Крім того, суду не надано та в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, хто є власником, наймачем чи користувачем будинку за адресою: м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, буд. 14 А, а також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за іншою адресою, ніж зазначив позивач в позовній заяві. Отже, позивачем не надано належних доказів, що він має право на захист права власності шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Арона Китаєва, буд. 14 А.
Крім того, суд зазначає, що до компетенції суду не входить зняття з реєстраційного обліку відповідача за місцем його реєстрації.
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття її з реєстрації, слід відмовити.
Оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено, суд відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а залишає їх за позивачем.
Керуючись статтями 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні вимог позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття її з реєстрації - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Донецького апеляційного суду, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.М. Медінцева