Справа №127/28097/18
Провадження №1-кп/127/1037/18
07 березня 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_5 ,обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.09.2018 р. за № 12018020120003729, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, не працюючого, не одруженого, проживаючого в цивільному шлюбі, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
11.12.2001 р. Ленінським районним судом м. Вінниці за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 141 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі;
26.05.2002 р. Замостянським районним судом м. Вінниці за ч. 1 ст. 393, ч. 3 ст. 42 КК України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;
14.10.2005 р. Ленінським районним судом м. Вінниці за ч. 2 ст. 190, ст. 353 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі;
20.05.2010 р. Ленінським районним судом м. Вінниці за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту;
10.10.2010 р. Замостянським районним судом м. Вінниці за ч. 2 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі;
29.07.2010 р. Вінницьким районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі;
10.11.2014 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;
29.05.2015 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі;
18.12.2015 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, звільнився 04.08.2017 р. у зв'язку з відбуттям призначеного покарання,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185; частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України,
20.09.2018 р. біля 15.00 год. ОСОБА_6 перебував у приміщенні магазину «Продукти» по вул. Будівельна, 14 в м. Вінниці, де в нього виник умисел на відкрите викрадення майна ОСОБА_4 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, усвідомлюючи, що його дії носять відкритий характер, ігноруючи цю обставину, з метою відкритого заволодіння чужим майном, у присутності ОСОБА_4 взяв з прилавку магазину пляшку напою «Рево» ємністю 0,5 л, вартість якої згідно з висновком експерта № 5406/18-21 від 19.10.2018 р. становить 31,21 грн. Після цього, тримаючи в руках пляшку напою «Рево», ОСОБА_6 залишив приміщення магазину, викраденим розпорядився на власний розсуд, завдавши ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 31,21 грн.
Крім цього органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що 20.09.2018 р. біля 14.50 год., перебуваючи в приміщенні магазину «Продукти» по вул. Будівельна, б/н в м. Вінниці, виявив відсутність продавця даного магазину. В цей момент у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна із зазначеного магазину.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_6 , вважаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи протиправність своїх дій і настання негативних наслідків, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих спонукань, куруючись жагою до легкої наживи, підійшов до прилавку продавця, перехилився через нього та відчинив шухляду, що слугує сховищем для касових коштів магазину та знаходиться в частині магазину, що відокремлена та не має вільного доступу до неї сторонніх осіб, після чого вийняв з неї грошові кошти в сумі 3500 грн. та помістив їх до кишені своїх штанів. Однак, ОСОБА_6 хоч і виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного наміру до кінця, злочин не був ним закінчений з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_6 помітила власник магазину ОСОБА_4 , яка, увійшовши до магазину та побачивши ОСОБА_6 поряд з прилавком продавця, зробила останньому зауваження та підійшла до нього, після чого, схопивши ОСОБА_6 , дістала з його кишені грошові кошти в сумі 3500 грн., які помістила назад до шухляди. Після цього ОСОБА_7 відпустила ОСОБА_6 , тим самим припинивши його протиправні дії.
20.09.2018 р. біля 15.00 год. ОСОБА_6 перебував у приміщенні магазину «Продукти» по вул. Будівельна, 14 в м. Вінниці, де ОСОБА_4 за вищезазначених обставин припинила вчинення ОСОБА_6 крадіжки. Після цього в нього виник умисел на відкрите викрадення майна ОСОБА_4 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань, усвідомлюючи, що його дії носять відкритий характер, ігноруючи цю обставину, з метою відкритого заволодіння чужим майном, почав словесно погрожувати ОСОБА_4 застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, у її присутності взяв з прилавку магазину пляшку напою «Рево» ємністю 0,5 л, вартість якої згідно з висновком експерта № 5406/18-21 від 19.10.2018 р. становить 31,21 грн.
Продовжуючи свої злочинні дії, охоплені єдиним умислом, направленим на відкрите викрадення майна ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , схопивши своїми руками за одяг ОСОБА_4 , почав вимагати в неї грошові кошти в сумі 500 грн., при цьому також погрожував їй застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я. У відповідь на це ОСОБА_4 надала ОСОБА_6 одну банкноту номіналом 500 грн. Отримавши зазначену банкноту, тримаючи в руках пляшку напою «Рево», ОСОБА_6 залишив приміщення магазину, завдавши ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 531,21 грн.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав та суду пояснив, що дати він не пам'ятає, він зайшов у магазин, продавця в магазині не було. Він побачив, що шухляда була відкрита. Коли зайшла продавець, він сказав їй, щоб вона не залишала відкритою шухляду, після чого дав їй 500 грн. і попросив «Рево». Продавець не дала йому решти і викликала охорону, висловлюючи претензії, що він викрав гроші. Він пішов у машину, взяв копію паспорта, яку передав потерпілій і сказав, щоб вона перерахувала гроші, щоб переконалась у тому, що він гроші не брав. Коли приїхала охорона, почались розборки, але претензій до нього не було і він почав вимагати, щоб потерпіла дала йому решту. Потерпіла дала йому 500 грн. і він вийшов з магазину. В автомобілі він зрозумів, що потерпіла, віддаючи йому 500 грн., не взяла в нього гроші за «Рево».
З його кишень гроші в сумі 3500 грн. потерпіла не діставала.
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що дату вона не пам'ятає, була гарна погода і вона відкрила вхідні двері до магазину та двері на задній двір, після чого вийшла на вулицю помити руки. Коли вона зайшла до магазину, вона побачила, що обвинувачений перехилився через прилавок і виймав з каси гроші, тому вона підбігла до обвинуваченого і почала діставати їх з кишень останнього та помістила до каси. Перед цим вона перерахувала кошти, оскільки обвинувачений наполягав на цьому. Коштів було 3500 грн. Обвинувачений кричав до неї, що в нього було 500 грн. Вона викликала охорону. Обвинувачений махав у неї перед обличчям копією паспорта, яку вона у нього вирвала. Також обвинувачений взяв з холодильника «Рево», відкрив його і лаявся до неї, кричав, щоб вона повернула йому 500 грн. Працівник охорони сказав, що викличе поліцію, після чого вийшов на вулицю. Після слів працівника охорони про виклик поліції, обвинувачений почав лаятись до неї, шарпати її за фартух та вимагати повернення 500 грн. Побоюючись обвинуваченого, вона дістала з каси 500 грн. і кинула їх на прилавок, після чого обвинувачений забрав зазначені кошти і вийшов з магазину. Вона вийшла за обвинуваченим на вулицю і сказала працівнику охорони, що обвинувачений тікає, на що той повідомив, що він записав номери автомобіля.
Їй точно не було відомо, яка сума мала знаходитись у касі на час виникнення конфлікту з обвинуваченим. Інвентаризацію вона проводить раз на тиждень. Обвинувачений їй 500 грн. не давав.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він працює в охоронній фірмі. Дату він не пам'ятає, в магазині спрацювала «тривожна кнопка» і він виїхав на місце. Приїхавши у магазин, він побачив, що за касою стояла продавець, а навпроти неї - хлопець. Продавець сказала, що хлопець намагався заволодіти грошима з каса, а хлопець - що продавець не дає йому решту. Він сказав їм, щоб вони залишались на місці, оскільки він викличе поліцію та вийшов на вулицю. Коли він був на вулиці, до них під'їхав його керівник. Через деякий час з магазину вийшов хлопець, сказав, що йому віддали решту, сів у автомобіль і поїхав. Його керівник наказав йому затримати хлопця, тому він пішов до автомобіля, але хлопець вже поїхав.
Продавець не уточняла, яким чином у неї забирали касу. Продавець і хлопець сварились з приводу того, що хлопцю не давали решту, тому він сказав, що викличе поліцію. Він не пам'ятає, чи була суперечка з приводу коштів, але пам'ятає, що була суперечка з приводу пива: що продавець не віддає хлопцю решту з 500 грн.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вважає за доцільне дослідити докази, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:
-протокол огляду місця події від 20.09.2018 р., відповідно до якого оглянуто магазин «Продукти» по вул. Будівельній, б/н в м. Вінниці, зафіксовано обстановку в ньому, зафіксовано розташування каси, виявлено та вилучено копію паспорта на ім'я ОСОБА_6 , грошові кошти в сумі 3000 грн. банкнотами номіналом по 50, 100 і 200 грн.;
-протокол огляду предмету від 20.09.2018 р., згідно з яким оглянуто грошові кошти в сумі 3 тис. грн. банкнотами номіналом по 50, 100 і 200 грн., надані слідчому на підставі заяви ОСОБА_4 , описано їх серії та номери;
-протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.09.2018 р., відповідно до якого ОСОБА_4 впізнала особу на фото № 2, яка вчинила злочин, згідно з довідкою до протоколу на фото № 2 зображено ОСОБА_6 ;
-протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_4 від 21.09.2018 р., згідно з яким остання розповіла та показала на місці, яким чином було вчинено злочини стосовно неї;
-висновок експерта № 5406/18-21 від 19.10.218 р., відповідно до якого ринкова вартість слабоалкогольного напою асортиментного ряду «Рево» станом на 20.09.2018 р. становила 31,21 грн.;
-відомості проведення інвентаризації за 20.09.2018 р., згідно з якою станом на 20.09.2018 р. нестача грошових коштів в касі становить близько 545 грн.
Аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілої, свідка, дослідженні згідно з клопотаннями сторін кримінального провадження докази (ч. 3 ст. 26 КПК), суд приходить до наступного висновку.
Чинне законодавство України розмежовує кримінально карану крадіжку та крадіжку, за вчинення якої настає адміністративна відповідальність. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Таким чином, для розмежування зазначених видів крадіжок необхідною та обов'язковою умовою є встановлення вартості викраденого майна. На дану обставину також звертає увагу і Верховний Суд України у пункті 25 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з яким з лочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (статті 185, 190 та 191 КК) слід відрізняти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне викрадення чужого майна (стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Згідно з частиною першою статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Зі змісту частини першої статті 92 КПК випливає, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував факт спроби викрадення грошових коштів з каси (шухляди) магазину, при цьому обвинувачений в судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що остання (шухляда) на час його входження до приміщення магазину була відчинена. Потерпіла в судовому засіданні повідомила, що вона вийшла з приміщення магазину через задні двері, щоб помити руки. Коли вона зайшла до приміщення магазину, вона побачила обвинуваченого, який перехилився через прилавок і намагався витягнути з шухляди (каси) грошові кошти. При цьому потерпіла зазначила, що наявні дві шухляди: в одній з них зберігаються дрібні кошти, а в іншій - крупні. Допитаний за клопотанням сторони обвинувачення свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердив лише факт наявності суперечки між обвинуваченим та потерпілою з приводу того, що потерпіла не повертала обвинуваченому решту. Обставини можливого заволодіння грошовими коштами з каси магазину йому не відомі. В ході проведення під час досудового розслідування слідчого експерименту потерпіла повідомляла і показувала на місцевості спосіб вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів. Суд приймає до уваги, що згідно з наданими суду матеріалами, зібраними в ході досудового розслідування, слідчий експеримент у приміщенні магазину було проведено відповідно до положень частини п'ятої статті 240 КПК, тобто на підставі добровільної згоди особи, яка ним володіє, - заяви ОСОБА_4 . Крім того, інкримінований ОСОБА_6 злочин було вчинено у місці загального користування - магазині.
На підтвердження суми коштів, якими намагався заволодіти обвинувачений, стороною обвинувачення надано суду відомості проведення інвентаризації від 20.09.2018 р., згідно з якою станом на 20.09.2018 р. нестача грошових коштів в касі становить близько 545 грн. Згідно з частиною другою статті 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 91 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, досліджених судом за клопотаннями сторін кримінального провадження, зазначена відомість була надана слідчому відповідно до заяви ОСОБА_4 , тобто отримана відповідно до порядку, встановленого чинним кримінально-процесуальним законодавством. Підстави для отримання зазначеного доказу за правилами, визначеними главою п'ятнадцятою КПК, тобто в порядку тимчасового доступу, на переконання суду в даному випадку відсутні, оскільки держателем даного документа є саме потерпіла. Разом з тим, суд враховує, що пунктом 6 частини другої статті 242 КПК визначено, що слідчий або прокурор зобов'язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Відповідно до роз'яснень, наданих у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судам слід мати на увазі, що при розгляді справ вони не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов'язковим. Непроведення такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство України не передбачає повернення кримінального провадження на додаткове розслідування, тому оцінка доказів судом буде здійснена відповідно до положень частини першої статті 94 КПК, якою регламентовано, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Також суд враховує, що згідно з пунктом 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116, розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки. У разі визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб'єкту господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі, розмір збитків визначається відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового розгляду відповідне клопотання про призначення експертизи на виконання вищезазначених приписів кримінально-процесуального закону стороною обвинувачення заявлене не було. Натомість, стороною обвинувачення на підтвердження розміру завданих потерпілій збитків надано суду відомості інвентаризації. На даний час відсутні нормативні вказівки щодо порядку організації, строків, вимог до документального оформлення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей для фізичних осіб-підприємців. Однак, Податковий кодекс України (далі - ПК) має чіткі вказівки про те, що у платників податків (в тому числі фізичних осіб-підприємців) може бути проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей. Зокрема, згідно з підпунктом 20.1.9 статті 20 ПК контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. Фізична особа-підприємець під час проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки може використовувати зразки форм первинних документів, які передбачені для використання юридичними особами.
Порядок проведення інвентаризації регламентований Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 р. за № 879, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 р. за № 1365/26142. Надана стороною обвинувачення на підтвердження розміру завданих потерпілій збитків відомість інвентаризації не відповідає вимогам, встановленим зазначеним Положенням.
При цьому суд зважає на ту обставину, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, хто саме здійснює підприємницьку діяльність у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_2 .
Таким чином, суд вважає, що стороною обвинувачення відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства не було доведено розмір завданих збитків потерпілій, а тому твердження в обвинувальному акті про замах на спричинення потерпілій матеріальної шкоди на суму 3500 грн. суд оцінює критично, оскільки належними та допустимими доказами факт наявності у касі магазину саме такої суми поза розумним сумнівом у судовому засіданні доведено не було.
При вирішенні питання щодо належності та достатності доказів у обвинуваченні ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного злочину суд враховує, що винуватість обвинуваченого стороною обвинувачення підтверджується показаннями потерпілої та слідчим експериментом, проведеним з потерпілою. Обвинувачений, заперечуючи свою винуватість у вчиненні даного злочину, не заперечував тієї обставини, що шухляда (каса) була не замкнена, проте обвинувачений заперечував свою причетність до заволодіння коштами, що там знаходились. На підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину обвинувачений посилався на те, що він надав потерпілій копію свого паспорта з тією метою, щоб вона перерахувала кошти і переконалась, що нестача відсутня. Захисник обвинуваченого в судовому засіданні зазначав, що стороною обвинувачення не перевірено, чи мав обвинувачений реальну можливість заволодіти грошовими коштами, що знаходились у касі (шухляді) магазину.
Згідно з проведеним в ході досудового розслідування слідчим експериментом статист вказав, що мав можливість дістати грошові кошти з шухляди (каси) магазину. Разом з тим, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що в ході слідчого експерименту відповідно до приписів частини другої статті 240 КПК, отримано дані в тому числі й на підтвердження того, що зріст статиста та обвинуваченого є однаковими. При цьому, як слідує з наданих сторонами кримінального провадження доказів, в ході досудового розслідування слідчий експеримент з обвинуваченим з метою з'ясування зазначеної обставини проведено не було. Відповідні клопотання про надання судового доручення органу досудового розслідування під час здійснення судового розгляду кримінального провадження сторонами кримінального провадження відповідно до приписів частини третьої статті 333 КПК заявлене також не було. Як слідує зі змісту частини третьої статті 26 КПК суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом. Таким чином, як слідує зі змісту наведених правових норм, вчинення будь-яких процесуальних дій судом з власної ініціативи не допускається.
Відповідно до частин третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у частині четвертій статті 17 КПК. Крім того, частиною другою статті 17 КПК регламентовано, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Зі змісту частини другої статті 8 та частини п'ятої статті 9 КПК випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (п. 45), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Аналізуючи надані сторонами кримінального провадження докази у їх сукупності, суд вважає, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не було спростовано твердження обвинуваченого про його непричетність до спроби викрадення грошових коштів з каси (шухляди) продуктового магазину. Отже, на переконання суду, в ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення не було виконано вимоги, встановлені статтями 91 та 92 КПК, а тому обвинувачений ОСОБА_6 за даним фактом (замах на викрадення грошових коштів з каси магазину, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15 та частиною третьою статті 185 КК) згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 373 КПК підлягає виправданню.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував тієї обставини, що він взяв пляшку слабоалкогольного напою «Рево» з полиці магазину. Дана обставина також була підтвердження і потерпілою. При цьому суд враховує, що обвинувачений повідомив, що надав потерпілій грошові кошти в сумі 500 грн., однак у неї не виявилось решти. Саме у зв'язку з цим між ним та потерпілою виник конфлікт. Також обвинувачений в судовому засіданні повідомив, що після неодноразового висловлювання останнім вимог про надання решти, потерпіла повернула йому кошти в сумі 500 грн. (однією банкнотою номіналом 500 грн.), після чого він вийшов з магазину і поїхав далі. Вже у автомобілі він зрозумів, що не розрахувався з потерпілою за зазначений слабоалкогольний напій.
Потерпіла та представник сторони обвинувачення в судовому засіданні посилались на ту обставину, що грошові кошти в сумі 500 грн. належали потерпілій і на підтвердження даної обставини суду було надано відомість інвентаризації. Разом з тим, як вже судом було зазначено, згідно з частиною першою статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Зі змісту частини першої статті 92 КПК випливає, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. При цьому суд враховує, що пунктом 6 частини другої статті 242 КПК визначено, що слідчий або прокурор зобов'язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Судом також було зазначено, що надана стороною обвинувачення відомість інвентаризації не може бути прийнята судом до уваги у зв'язку з недотриманням вимог щодо порядку та оформлення результатів інвентаризації.
Таким чином, суд вважає, що обвинувачення ОСОБА_6 у спричиненні потерпілій матеріальної шкоди на суму 531,21 грн. не ґрунтується на належних та допустимих доказах, зібраних у кримінальному провадженні. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що в ході досудового розслідування було проведено судово-товарознавчу експертизу, відповідно до висновку якої ринкова вартість слабоалкогольного напою асортиментного ряду «Рево» станом на 20.09.2018 р. становила 31,21 грн.
Обвинувачений в судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що ним не було здійснено розрахунок за зазначений напій, а тому суд вважає, що в судовому засіданні належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом було підтверджено факт спричинення потерпілій матеріальної шкоди саме на суму 31.21 грн.
При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого при заволодінні пляшкою слабоалкогольного напою суд враховує роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.
У пункті 3 зазначеної Постанови роз'яснено, що грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).
Відповідно до роз'яснень, наданих у пункті 4 зазначеної Постанови крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.
В судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений заволодів слабоалкогольним напоєм відкрито і він даної обставини не заперечував, зазначаючи, що мав намір сплатити за нього грошові кошти, однак у потерпілої не було решти і вона повернула йому гроші в сумі 500 грн. При цьому суд враховує, що обвинуваченим не було вжито заходів для повернення слабоалкогольного напою, натомість він його забрав з собою при виході з магазину, таким чином розпорядившись ним. Тому суд вважає, що в даному випадку в діях обвинуваченого наявні ознаки саме протиправного вилучення майна потерпілої й таке вилучення відбулось відкрито. Отже, суд вважає, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом було доведено факт відкритого заволодіння обвинуваченим слабоалкогольним напоєм вартістю згідно з висновком проведеної судово-товарознавчої експертизи 31,21 грн.
Суд враховує, що Верховним Судом України у постанові від 24.12.2015 р. (справа №5-221кс15) зазначено, що закріплене у частині другій статті 11 КК положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача (суду). Щодо злочинів, конструкція складів яких передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, констатація малозначності діяння виключається.
Специфіка встановлення малозначності діяння в контексті положень частини другої статті 11 КК полягає в обов'язковій сукупності трьох умов: 1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК; 2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду; 3) малозначне діяння не повинно бути суб'єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.
Поняття істотної шкоди у контексті частини другої статті 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).
Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об'єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.
На встановлення малозначності діяння жодні інші фактори, крім вказаних вище обов'язкових умов, не впливають. Відповідно, посткримінальна поведінка порушника кримінально-правової заборони, характеристика його особи, ступінь реалізації злочинного умислу, інші обставини, що відповідно до закону є правовими підставами для пом'якшення покарання або звільнення від кримінальної відповідальності, значення в контексті встановлення наявності чи відсутності малозначності діяння за частиною другою статті 11 КК не мають. Так, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, примирення винного з потерпілим, втрата особою суспільної небезпечності на час розслідування злочину не перетворюють злочин у малозначне діяння. Аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від 17.12.2015 р. (справа №5-152кс15) та постанові ВС від 08.02.2018 р. (справа № 401/2806/16-к).
Отже, суд враховує, що ОСОБА_6 вчинив відкрите викрадення чужого майна. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
Основним безпосереднім об'єктом грабежу є право власності, а у разі вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, додатковим безпосереднім об'єктом виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканність людини.
Виходячи з встановлених фактичних обставин кримінального провадження, зважаючи на те, що хоча для такого злочину як грабіж не встановлено нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна, проте вказана обставина лише свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину. А тому, вчинене ОСОБА_6 діяння характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого статтею 186 КК, становить притаманну злочину суспільну небезпеку, що виключає малозначність цього діяння в розумінні частини другої статті 11 КК.
При вирішенні питання щодо наявності в діях обвинуваченого такої кваліфікуючої ознаки як погроза застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої суд враховує, що в судовому засіданні було підтверджено наявність конфлікту між обвинуваченим та потерпілою з приводу того, що потерпіла не мала решти і обвинувачений вимагав повернення йому наданих ним грошових коштів. При цьому суд враховує, що Верховним Судом України у пункті 4 зазначеної вище Постанови Пленуму роз'яснено, що у разі, коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
В судовому засіданні обвинувачений посилався на ту обставину, що конфлікт з потерпілою у нього виник саме у зв'язку з вимогою повернути його кошти або надати решту. Потерпіла при цьому повідомила, що надані обвинуваченим грошові кошти в сумі 500 грн. попередньо ним були вилучені з каси магазину. Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, об'єктивних даних на підтвердження наявності у касі грошових коштів в сумі 3500 грн. суду надано не було. Також поза розумним сумнівом не було спростовано твердження обвинуваченого про наявність у нього на час вчинення інкримінованого йому злочинів грошових коштів в сумі 500 грн. Таким чином, висловлювання погрози застосування насильства було пов'язане саме із вимогою повернути грошові кошти або ж надати решту, а не з метою заволодіння слабоалкогольним напоєм. Також в судовому засіданні не було підтверджено висловлювання обвинуваченим погроз потерпілій з метою утримання у себе відкрито вилученого майна (слабоалкогольного напою), а тому суд вважає, що посилання в пред'явленому обвинуваченні на наявність у діях обвинуваченого такої кваліфікуючої ознаки як поєднання злочину з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого є безпідставним.
Суд враховує, що відповідно до вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 18.12.2015 р. ОСОБА_6 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Згідно з наданими суду матеріалами ОСОБА_6 був звільнений 04.08.2017 р. у зв'язку з відбуттям призначеного покарання.
Зі змісту примітки 1 до статті 185 КК випливає, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що с удимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
Таким чином, враховуючи приписи статті 12 та 89 КК суд приходить до переконання, що грабіж ОСОБА_9 було вчинено в період не знятої і не погашеної судимості за вироком від 18.12.2015 р., а тому в його діях наявні ознаки повторності.
Тому суд приходить до переконання, що дії обвинуваченого за фактом заволодіння слабоалкогольним напоєм охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК, за ознаками відкритого викрадення чужого майна (грабіж), кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно.
При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання.
Обвинувачений ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, згідно з довідкою Комунального закладу Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І. Ющенка від 21.09.2018 р. за № 20/4269 ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні, остання госпіталізація з 06.12.2004 р. по 14.12.2004 р. з діагнозом: «Спостереження при підозрі на психічне захворювання чи розлади психіки». Крім того, відповідно до довідки Комунального підприємства Вінницький обласний психоневрологічний диспансер «Соціотерапія» від 19.09.2018 р. за № 2337 ОСОБА_6 перебуває на профілактичному обліку з 22.05.2018 р. з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіоїдів зі шкідливими наслідками. Разом з тим, як випливає з висновку судово-психіатричної експертизи № 27 від 04.02.2019 р. ОСОБА_6 на час вчинення інкримінованих йому злочинів на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким хворобливим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Суд також враховує, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий умисний злочин в період не знятої і не погашеної судимості.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Суд враховує роз'яснення, надані в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 04.06.2010 р. № 7, згідно з якими у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 07.06.2018 р. (справа № 203/921/16-к).
Отже, вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину в період не знятої і не погашеної судимості за злочини проти власності згідно з приписами частини четвертої статті 67 КК не може бути враховане судом, як обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого, оскільки остання передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію. Разом з тим, частиною п'ятою статті 90 КК визначено, що у разі, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_6 також був засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК, тобто зазначений злочин не пов'язаний з посяганням на право власності, а тому застереження, визначені частиною четвертою статті 67 КК в даному випадку застосуванню не підлягають. Тому, суд приходить до переконання, що обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є рецидив злочинів.
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
При цьому Верховним Судом зазначено, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 р., щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений не заперечував фактичних обставин заволодіння слабоалкогольним напоєм, тобто вчинення грабежу, при цьому не було приховано суттєвих обставин справи і надано чіткі та послідовні показання щодо пред'явленого обвинувачення в цій частині. Разом з тим, суд враховує, що обвинувачений вчинив умисний злочин в період не знятої і не погашеної судимості за вчинення умисних злочинів. Таким чином, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 положень частини першої статті 75 КК України, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26.04.2018 р. (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що обвинувачений вчинив умисний тяжкий злочин в період не знятої і не погашеної судимості за вчинення умисних злочинів, обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого не встановлено, натомість встановлено наявність обставини, що обтяжує його покарання, в ході судового розгляду кримінального провадження не було встановлено обставин, які б свідчили, що призначення обвинуваченому реального покарання було б явно не справедливим, а тому суд вважає, що підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК відсутні.
Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК України.
Згідно з частиною першою статті 124 КПК України судові витрати слід покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_6 в пред'явленому обвинуваченні, передбаченому частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, визнати невинним і виправдати в зв'язку з недоведеністю вчинення злочину обвинуваченим.
Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 4 (чотирьох) позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з 20.09.2018 р.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишити утримання під вартою, але не довше, ніж до 23.59 год. 06.05.2019 р.
Речові докази, що передані на зберігання ОСОБА_4 , - залишити останній.
Речові докази, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження, - залишити у справі.
Стягнути із ОСОБА_6 на користь держави 143 (сто сорок три) грн. витрат на залучення експерта.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з дня отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: