Справа № 127/25999/18
Провадження № 2/127/4480/18
05.03.2019 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1Ф, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що згідно реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 16294027) позивач є власником 1/6 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Іншими співвласниками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно з частками власності 1/6 та 2/3. З часу успадкування позивачем частини квартири відповідач перешкоджає користуватись належним позивачу на праві приватної власності майном. На квартирі відповідач змінила замок і позивач не може ввійти до житла. Ключі в добровільному порядку відповідач позивачу не надала. Позивач неодноразово навідуючись до вказаної квартири, заставав там квартирантів-військовослужбовців. На пропозицію надати позивачу дублікати ключів було відмовлено. Позивач домовитись з відповідачем про порядок користування квартирою сторони не можуть та відповідач демонструє явну зневагу до позивача та небажання і неможливість спільного користування квартирою, позивач змушений був звернутись до суду за захистом порушених прав з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою. Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 24.09.2018 року, у справі № 127/4982/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та допуск до помешкання співвласника задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні 1/6 частиною квартири за адресою АДРЕСА_1., шляхом надання комплектів ключів від даної квартири. Однак, без згоди позивача та згоди ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 передала у користування невідомим особам квартиру та отримує за це чималі кошти. Позивач неодноразово звертався в поліцію за допомогою та захистом моїх законних прав, але крім порад про звернення до суду дієвої допомоги позивач не отримав, хоча вони і підтвердили факт знаходження в квартирі квартирантів. Факт проживання в квартирі інших осіб підтверджено комісійним актом. Зокрема, згідно акту від 02 червня 2017 року встановлено, що зі слів мешканця квартири №3 в спірній квартирі проживають невідомі йому особи в кількості трьох чоловік (жінка, чоловік, дитина), зі слів мешканців квартири №1,5 там проживають дві особи (чоловік і жінка). Дані обставини також викладені і підтверджені у постанові апеляційного суду Вінницької області від 24.09.2018 року. Таким чином, відповідач, передавши у користування іншим особам квартиру без згоди позивача, грубо порушила норми чинного законодавства України, й тим самим порушила права позивача як співвласника квартири і такими своїми неправомірними діями та поведінкою, ОСОБА_2 завдала позивачу моральної та матеріальної шкоди. Зокрема, постановою апеляційного суду Вінницької області від 24.09.2018 року, у справі № 127/4982/18, константовано порушення ОСОБА_2 майнових прав позивача, як співвласника нерухомого майна на володіння, користування і розпорядження належною позивачу 1/6 часткою квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. «Колегією суддів встановлено, що позивач позбавлений можливості користуватися спірною квартирою, маючи право власності на 1/6 частку, тому обґрунтований висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні 1/ б частиною квартири, шляхом надання комплектів ключів від даної квартири, оскільки такі перешкоди порушують права співвласника майна.» При цьому, відповідач, передавши у користування іншим особам квартиру, одержувала та одержує у зв'язку з цим доходи у вигляді щомісячної платні. А тому як співвласник квартири вважає, що має право на отримання частини цих доходів (щомісячної платні) пропорційно до її частки 1/6 на квартиру, починаючи з дня, коли позивач набув право власності на частку квартири, а саме з 05.09.2016 року, по 05.10.2018 року. Розрахунок збитків (упущеної вигоди): 4200,00 грн. - середня сума щомісячної орендної плати за 2-ох кімнатну квартиру на ринку нерухомості у м. Вінниці, б - належна мені на праві власності 1/6 частки квартири, з 05.09.2016 року по 05.10.2018 року - 4-х місяців (строк, протягом якого відповідач отримувала доходи від передачі квартири у користування) 4200,00 грн./6*13 місяців = 17500,00 грн. Таким чином, з урахуванням норм чинного законодавства України та обставин справи, ОСОБА_2 завдала позивачу матеріальної шкоди на загальну суму 17500,00 грн. Так, відповідач, грубо порушивши норми чинного законодавства України, передала у користування іншим особам квартиру без згоди позивача, не допускає останнього до спірної квартири, в якій жила покійна мати позивача, не надає комплект ключів від квартири, і такими своїми неправомірними діями та поведінкою, ОСОБА_2 завдала позивачу моральної шкоди, пов'язаної із неможливістю ю у повній мірі користуватися частиною спадкового нерухомого майна. Зокрема, протягом двох років позивач не може потрапити до квартири, де жила його мати, і частина якої перейшла йому у спадок. За цей час позивач змушений був постійно звертатися до правоохоронних органів за захистом своїх прав аби потрапити до квартири, аби добитися справедливості. Оскільки позивач людина похилого віку, пенсіонер, таке зневажливе ставлення до нього з боку відповідача й усі ці події призвели до сильних душевних хвилювань, викликають тяжкі моральні страждання від їх явної несправедливості. Тобто ці дії ведуть до стресових ситуацій, які завдали шкоду здоров'ю позивача, в нього почались нервові зриви, підвищений тиск, відчуття депресії. За наслідками таких нервових хвилювань в позивача стався крововилив в правому оці. За висновком лікаря-офтальмолога причиною цьому слугувало сильний стресовий розлад. З урахуванням наведених обставин, вважає, що обгрунтованим розміром вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 є сума у розмірі 117 000,00 гри., яка з урахуванням душевних страждань та розладів здоров'я у похилому віці буде необхідною для часткового відновлення його здоров'я. Просить стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду в сумі 17 500,00 грн., завдану моральну шкоду в сумі 117 000,00 грн.
27.02.2019 року позивачем надано заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди просить стягнути 20500,00грн. інші вимоги залишено без змін.
Ухвалою суду від 24.10.2018 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
10.12.2018 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач позов підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити.
Відповідач та її представник - адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнали, заперечували щодо його задоволення.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, показання свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 67663327 від 08.09.2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано 1 /6 частки квартири №4 в будинку № 64 по 1-му провул. Київський в м. Вінниці (а.с.25).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.06.2018року зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні 1 / 6 частиною квартири АДРЕСА_2, шляхом надання комплектів ключів від даної квартири.
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 24.09.2018року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.06.2018року залишено без змін. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби придбана ним земельна ділянка була вільною.
Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.
Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією ( стаття 129 Конституції України).
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини першої та п'ятої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Установивши, що позивач звертаючись до суду із вимогою про відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих користуванням належною йому квартирою відповідачем, не надав суду жодного належного та допустимого доказу реальності одержання ОСОБА_2 доходу від передачі квартири АДРЕСА_3 в оренду.
Крім того, позивач при зверненні до суду розрахунок упущеної вигоди, що складає 20500,00грн., розраховує з посиланням на середню суму щомісячної орендної плати за 2-ох кімнатну квартиру на ринку нерухомості у м. Вінниці.
Проте, вказаний доказ суд не приймає до уваги, оскільки даний розрахунок упущеної вигоди, не є належним доказом відповідно до ст. 76 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно правової позиції викладеної в постанові ВСУ від 09.12.2014 року по справі 3-188гс14 пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.
Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди ґрунтуються на розрахунках можливого прибутку у разі передачі в оренду спірної квартири, що є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені належними доказами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач.
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
Однак позивачем на надано належних та допустимих доказів реальної можливості отримання доходів, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки позивач не надав належних доказів, що можуть підтвердити факт заподіяння йому матеріальної шкоди саме відповідачем, наявність їх вини у цій шкоді, позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди не можуть бути задоволені.
З урахуванням вищезазначеного, суду не доведено належними і допустимими доказами наявність причинно-наслідкового зв'язку щодо винних дій відповідача у заподіянні позивачам шкоди, тому вимоги у частині стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.
На підставі викладеного, згідно ст. 22, 1166 ЦК України, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.03.2019року.
ОСОБА_1, м. Вінниця, вул. Чумацька, 241, ІПН НОМЕР_1.
ОСОБА_2, м. Вінниця, 1-й АДРЕСА_4.
Суддя: