05 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/23070/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Демидова В.О.
від 27.04.2018
та на постанову Київського апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Жук Г.А., Дикунської С.Я., Мальченко А.О.
від 29.08.2018
за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Національний банк України,
про стягнення 8 146 840,00 грн
за участю представників:
позивача: Колосовський Ю.О.
відповідача: Бауліна В.О., Лазовський О.В.
третьої особи: Омельчук В.М.
1. Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення сплаченої ним, як майновим поручителем за договором застави, суми кредитної заборгованості боржника в розмірі 8 146 840,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" на виконання умов укладеного з Національним банком України договору застави № 32 від 24.03.2015 частково погасив кредитну заборгованість Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 в сумі вартості предмету застави, визначеній в договорі застави, у зв'язку з чим до Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" перейшли права кредитора в частині виконаного зобов'язання в сумі 8 146 840,00 грн, які він просить стягнути з боржника за кредитним договором.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
24.10.2008 між Національним банком України (кредитор, третя особа) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (позичальник, відповідач), був укладений кредитний договір № 19 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних.
У подальшому між сторонами кредитного договору були укладені додаткові договори про внесення змін та доповнень до вказаного кредитного договору (додаткові договори №№ 1 - 34). Зокрема 21.02.2014 між сторонами кредитного договору був укладений додатковий договір № 18, яким внесено зміни до пункту 1.2. кредитного договору щодо строку користування кредитними коштами - з 24.10.2008 по 23.12.2016.
24.03.2015 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Національним банком України, як заставодержателем, та Приватним акціонерним товариством "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат", як заставодавцем, був укладений договір застави № 32 (далі по тексту - договір застави), у пункті 1.1. якого сторони узгодили, що заставою забезпечується кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 24.10.2008 із майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк":
- по поверненню стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3 400 000 000,00 грн зі строком повернення кредиту до 23.12.2016 відповідно до пункту 1.2. кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до пункту 2.4. кредитного договору;
- по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до пункту 1.2. кредитного договору;
- по сплаті всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених кредитним договором та/або цим договором.
Відповідно до пункту 1.2. договору застави заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов'язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов'язань за кредитним договором.
Згідно з пунктом 1.3. договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором заставодавець надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно опису, що міститься у додатку № 1 до договору.
Згідно з додатком №1 до договору заставодавець передав заставодержателю у заставу:
- тепловоз ЧМЕ 2-236, заводський № 1944, інвентарний № 5024, модель 6С310ДР, маневровий, виробництва ЧКД Прага, Чехословаччина, 1963 р.в., ринковою вартістю 3 727 790,00 грн;
- тепловоз ЧМЕ 3, заводський № 371812014, інвентарний № 005029, модель К6С310ДР, маневровий, виробництва ЧКД Прага, Чехословаччина, 1981 р.в., ринковою вартістю 4 419 050,00 грн.
Відповідно до пункту 1.4. договору застави загальна вартість предмету застави складає 8 146 840,00 грн, що не вище оціночної вартості.
Пунктом 2.1.8.1. договору застави визначено, що заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Згідно з пунктом 2.1.10. договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.
У пункті 4.1. договору застави визначено термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, зазначеним в пункті 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.
Національний банк України направив на адресу заставодавця - Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" вимогу № 41-0009/58320 від 21.08.2017 про усунення порушень за кредитним договором, в якій зазначив про невиконання позичальником кредитних зобов'язань та вимагав в тридцятиденний строк погасити кредитну заборгованість за боржника, яка на момент направлення вимоги становила 2 603 952 426,02 грн - сума прострочення за основним зобов'язанням та 56 143 005,20 грн - сума прострочення по сплаті відсотків.
З метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави, Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" 24.10.2017 на виконання умов 2.3.2. договору застави перерахувало на користь Національного банку України грошові кошти у розмірі 8 146 840,00 грн в якості погашення частини боргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 в сумі вартості предмету застави, визначеній в договорі застави.
13.11.2017 заставодавець - Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" повідомив позичальника (лист № 2057) про сплату ним на користь Національного банку України 8 146 840,00 грн в рахунок виконання частини зобов'язань боржника за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, а також повідомив, що у зв'язку зі сплатою ним частини заборгованості по кредиту відбулась заміна кредитора в зобов'язанні за кредитним договором, у зв'язку з чим вимагав погасити заборгованість за кредитним договором в розмірі сплаченої ним на користь Національного банку України зазначеної вище суми.
Однак, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" залишив вимогу Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" без виконання, у зв'язку з чим Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 8 146 840,00 грн, сплачених ним, як майновим поручителем, згідно з вимогами договору застави на виконання кредитних зобов'язань боржника.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд міста Києва рішенням від 27.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018, позов задовольнив повністю. Стягнув з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" грошові кошти у розмірі 8 146 840,00 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до пункту 3 частини 1 та частини 3 статті 512 Цивільного кодексу, статті 26 Закону України "Про заставу" та умов договору застави до позивача, як майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, перейшли усі права кредитора за цим зобов'язанням в обсязі, який був ним забезпечений та виконаний. У зв'язку з цим позивач набув прав кредитора у зобов'язанні в межах вартості предмета застави та сплаченої ним суми, оскільки відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про заставу" заставодавець, як майновий поручитель, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, відповідає перед кредитором за невиконання боржником зобов'язання в межах вартості предмета застави, визначеної в договорі застави. Встановивши те, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем, як боржником своїх зобов'язань за кредитним договором перед позивачем, суди задовольнили позовні вимоги у повному обсязі.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/23070/17 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 20 та статті 26 Закону України "Про заставу та статей 2, 86, 101, 108, 109, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:
- помилково застосували до спірних правовідносин положення пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню лише у разі повного виконання поручителем обов'язку боржника перед кредитором за основним зобов'язанням, а у спірних правовідносинах зобов'язання за кредитним договором були виконані майновим поручителем лише частково і заборгованість перед Національним банком України не погашена в повному обсязі, обов'язок боржника продовжує існувати та є невиконаним;
- в порушення частини 4 статті 236 та 302 Господарського процесуального кодексу України не врахували висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, які підлягали обов'язковому врахуванню;
- неправильно застосували положення частини 5 статті 20 Закону України "Про заставу", оскільки не врахували, що право вимоги виконання зобов'язань до боржника за кредитним договором переходить до заставодавця лише у разі погашення ним заборгованості у повному обсязі, а не в частині, у зв'язку з чим не врахували, що право вимоги стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором до позивача не перейшло;
- не застосували до спірних правовідносин норми, закріплені в статті 572 Цивільного кодексу України та в статтях 20, 26 Закону України "Про заставу", не врахували, що відповідальність заставодавця не обмежується визначеним в договорі розміром вартості переданого в заставу майна;
- в порушення частин 1 - 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України не надали оцінку всім зібраним у справі доказам та не мотивували відхилення висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 002/18 від 17.04.2018 та висновку експерта в галузі права від 05.04.2018, долучених відповідачем до матеріалів справи.
Також скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд в порушення частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України вийшов за межі позовних вимог, встановивши обставину припинення відносин за договором застави № 32 від 24.03.2015 внаслідок виконання його умов позивачем і погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі вартості предмету застави, в той час як припинення відносин за договором застави не було заявлено в якості позовної вимоги у цій справі.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/23070/17 залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку обставинам справи та дійшли обґрунтованих висновків у справі. Посилання відповідача на те, що у позивача не виникло право вимоги до відповідача щодо погашення виконаного зобов'язання, оскільки позивач не виконав всіх кредитних зобов'язань відповідача за кредитним договором не відповідає правовій природі застави як виду забезпечення виконання зобов'язання та вимогам Закону України "Про заставу" та Цивільного кодексу України, які не покладають на позивача як заставодавця обов'язків виконання всіх зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі. За твердженням позивача, таке виконання не є передумовою настання передбачених законом правових наслідків у вигляді виникнення у позивача прав кредитора в частині виконаного зобов'язання. При цьому, як зазначає позивач, постанови Верховного Суду, на які відповідач послався в касаційній скарзі, не стосуються спірних правовідносин, оскільки стосуються правовідносин поруки, а не застави, а відповідач помилково ототожнює поруку із заставою.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди попередніх інстанцій за результатами розгляду спірних правовідносин, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що відповідно до пункту 3 частини 1 та частини 3 статті 512 Цивільного кодексу, статті 26 Закону України "Про заставу" та умов договору застави до позивача, як до майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання за кредитним договором, перейшли усі права кредитора за цим зобов'язанням в обсязі, який був ним забезпечений та виконаний, тобто в межах суми виконаного ним за боржника зобов'язання.
Однак, Касаційний господарський суд вважає зазначений висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у спірних правовідносинах, що склались між сторонами у цій справі, зобов'язання відповідача - Публічного акціонерного товариства "Приватбанк", як боржника, з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та інших платежів, передбачених кредитним договором № 19 від 24.10.2008, були частково забезпечені позивачем - Приватним акціонерним товариством "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" заставою рухомого майна згідно з договором застави № 32 від 24.03.2015 в межах вартості предмета застави в розмірі 8 146 840,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1 та частини 1 статті 3 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться в частині 2 статті 1 Закону України "Про заставу".
Згідно з частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (частина 3 статті 3 Закону України "Про заставу").
Правова природа застави полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
При цьому, в правовідносинах застави майновий поручитель за договором застави вступає у правовідносини безпосередньо з кредитором (заставодержателем) але не від імені боржника, а від власного.
Однією із ознак застави є те, що вона являє собою додаткове (акцесорне) зобов'язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликано наявністю іншого зобов'язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов'язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування і застави.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом, що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
Отже, конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов'язок виконати зобов'язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов'язання як повністю, так і частково, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач, як майновий поручитель за договором застави № 32 від 24.03.2015, на виконання пред'явленої йому заставодержателем - Національним банком України вимоги про усунення порушень за кредитним договором та погашення кредитної заборгованості боржника в розмірі 2 603 952 426,02 грн боргу за основним зобов'язанням та 56 143 005, 20 грн боргу по сплаті відсотків перерахував на користь Національного банку України в рахунок виконання зобов'язань боржника грошові кошти в сумі 8 146 840,00 грн, що відповідає визначеній в договорі застави вартості предмету застави. Тобто позивач у межах визначеної договором вартості предмета застави виконав лише частину основного зобов'язання боржника, яке було ним забезпечене.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 26 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання. Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов'язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.
Подібна норма закріплена також і у статті 28 спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або тієї частини цього зобов'язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги та/або звернення стягнення.
Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.
Аналіз наведених норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Закону України "Про заставу" свідчить про те, що правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов'язку боржника (основного зобов'язання) в повному обсязі або частково (якщо визначена сторонами в договорі застави вартість предмета застави забезпечує основне зобов'язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, майновий поручитель набуває права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним суми заставодержателю суми грошових коштів. Право, яке виникає у заставодавця в такому випадку за своєю правовою природою є регресним. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов'язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов'язання становлять права і обов'язки сторін. У регресному зобов'язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов'язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов'язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов'язанні. Отже, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов'язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов'язання; один або всі його учасники є також суб'єктами основного зобов'язання; виконання одним учасником зобов'язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов'язання.
Разом з цим, у пункті 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Отже, у наведеній нормі закріплений окремий випадок (підстава) суброгації, суть якої полягає в тому, що майновий поручитель або третя особа (пункт 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України), виконавши зобов'язання замість боржника, стає кредитором та набуває права вимагати від боржника виконання зобов'язання на свою користь.
Умовами суброгації прав кредитора до майнового поручителя є такі:
1) основне зобов'язання має бути дійсним;
2) застава, якою забезпечується основне зобов'язання, має бути дійсною;
3) поручитель має виконати обов'язок боржника перед кредитором.
У виконанні обов'язку боржника перед кредитором, як умови для настання суброгації, слід розрізняти виконання майновим поручителем обов'язку боржника за основним зобов'язанням і виконання майновим поручителем свого обов'язку за договором застави.
Виконання майновим поручителем обов'язку боржника (основного зобов'язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов'язання лише частково за рахунок повної вартості предмета застави, визначеної в договорі застави, виконання обов'язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов'язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов'язання. У разі часткового виконання основного зобов'язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов'язок боржника, а свій обов'язок.
При цьому, як зазначалося вище у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов'язання, яким було частково забезпечене основне зобов'язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов'язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов'язання, яке було частково забезпечене заставою, не припинається і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд, зокрема вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Тобто при ухвалення рішення суд має з'ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
При цьому, Касаційний господарський суд зазначає, що господарський суд при ухваленні судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Однак, господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не врахували наведеного вище, не з'ясували належним чином правову природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, передчасно застосували до спірних правовідносин положення пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України та залишили поза увагою те, що регрес та суброгація є різними поняттями і виникають з різних підстав та за різних обставин.
Разом з цим, Касаційний господарський суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що у спірних правовідносинах відбулась заміна кредитора у зобов'язанні на підставі пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, тобто виникла суброгації, яка може виникнути лише у разі повного виконання майновим поручителем основного зобов'язання, не з'ясували обставини щодо обсягу виконання кредитного договору № 19 від 24.10.2008, залишили поза увагою норми закону, які регулюють припинення застави та не з'ясували обставини щодо припинення застави за укладеним між сторонами у справі договором застави. Тобто, суди не з'ясували відповідно до вимог закону та умов договору застави № 32 від 24.03.2015, чи припинилась застава, надана позивачем в забезпечення виконання зобов'язань відповідачам за цим кредитним договором. Суди не надали оцінку умовам пунктам 4.1., згідно з яким договір діє до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, зазначеним в пункті 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього, а також пункту 4.2. договору застави, в якому сторони погодили підстави припинення застави.
За змістом глави 5 "Докази та доказування" і статті 98 Господарського процесуального кодексу України до доказів у справі належить висновок експерта, у тому числі наданий на замовлення учасника справи.
Відповідач в касаційній скарзі посилається на те, що він під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції надав до матеріалів справи висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 002/18 від 17.04.2018, в якому зазначено, що заборгованість Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" перед Приватним акціонерним товариством "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" у розмірі 8 146 840,00 грн станом на 31.12.2017, про вимогу сплати якої йдеться у листі Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" № 2057 від 13.11.2017 до банку, документально та нормативно не підтверджується. Однак, суди попередніх інстанцій в порушення частин 1 - 3 статті 86 та частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не надали оцінку всім зібраним у справі доказам, зокрема зазначеному висновку експерта та не навели мотивів вказано мотивів його відхилення або прийняття.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінку всім доводам та запереченням сторін, не дослідили всіх наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду врахувати викладене вище, усунути допущені недоліки, всебічно і повно з'ясувати всі обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження обставин, що мають значення у справі, у разі необхідності - витребувати нові докази та правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
9. Судові витрати
Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/23070/17 скасувати.
3. Справу № 910/23070/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді В. Студенець
І. Ткач