Іменем України
25 лютого 2019 року м. Чернігів
Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г., розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/866/18
за позовом: Приватного акціонерного товариства «ОТІС», вул. Екскаваторна, 37, м. Київ, 03062
до відповідача: Комунального підприємства «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, вул. Доценка, 25-б, м. Чернігів, 14032
про стягнення 502939грн.50коп.
у присутності представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - адвоката, ордер серії КС №358404 від 16.01.2019
від відповідача: ОСОБА_2 - адвоката (довіреність №01-12-33 від 15.01.2019)
В судовому засіданні 25.02.2019 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 432684грн.20коп. основного боргу, 16461грн.56коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.07.2017 по 22.11.2018, та 53793грн.74коп. втрат від інфляції, обчислених за період з липня 2017 року по жовтень 2018 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на підставі договору №1010 на повне технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем від 01.04.2013 надано відповідачу в період з червня по вересень 2017 року послуги загальною вартістю 432684грн.20коп., про що складено відповідні акти. За повідомленням позивача, відповідач акти, складені за червень, липень 2017 року, підписав. Водночас, як стверджує позивач, акти, складені ним за серпень та вересень 2017 року, які неодноразово надсилались відповідачу, станом на день подання до суду даної позовної заяви, підписаними відповідач позивачу не повернув та не направив жодних обґрунтованих відмов від підписання цих актів. Позивач зазначає, що на підтвердження належного виконання ним своїх зобов'язань за договором у період з червня по вересень 2017 року велися записи у Журналах ремонту та огляду кожного із ліфтів, що обслуговувались за договором. Позивач стверджує, що відповідач оплату за послуги, надані позивачем в період з червня по вересень 2017 року не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача станом на день подання даної позовної заяви перед позивачем виникла заборгованість в заявленому до стягнення розмірі, яку позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також застосувати до останнього за прострочення оплати вартості послуг заходи відповідальності, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
В ухвалі від 04.12.2018 про відкриття провадження у справі №927/866/18 відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов та доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, а саме - протягом п'ятнадцяти календарних днів з моменту отримання цієї ухвали.
Як свідчить наявне у справі рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1400041830575 вищевказана ухвала суду від 04.12.2018 вручена відповідачу 05.12.2018.
Враховуючи, що ухвала суду від 04.12.2018 отримана відповідачем 05.12.2018, тому останнім днем подання до суду відзиву є 20.12.2018.
Натомість відзив подано відповідачем до суду лише 21.01.2019, тобто з пропуском встановленого судом строку, і до його закінчення заява про продовження строку на надання відзиву відповідачем до суду не подавалася.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відзив подано відповідачем з пропуском встановленого строку, враховуючи відсутність підстав для продовження відповідачу строку на подання відзиву, відзив залучено судом до матеріалів справи, однак залишено судом без розгляду, а позиції, викладені в ньому та додані до нього документи, не приймаються судом до уваги під час вирішення спору.
30 січня 2019 року на електронну скриньку суду, а 01.02.2019 - засобами поштового зв'язку, від позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Враховуючи, що відзив залишений судом без розгляду, відповідь на відзив залучена судом до матеріалів справи, проте позиції, викладені у відповіді на відзив також не приймаються судом до уваги під час вирішення спору.
31 січня 2019 року відповідачем подано клопотання про продовження строків підготовчого провадження у зв'язку з надходженням від позивача листа з пропозицією укласти мирову угоду у справі.
Для надання можливості сторонам мирно врегулювати спір, що є пріоритетним під час вирішення спорів в судовому порядку, на підставі ч.3 ст.177 Господарського процесуального кодексу України судом задоволено клопотання відповідача та постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
З метою виконання завдань підготовчого провадження 18 лютого 2019 року судом під час підготовчого засідання з'ясовані та вирішені питання, зазначені у ч.2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та за письмовими заявами сторін призначено розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засідання.
В судовому засіданні 18.02.2019 по розгляду справи по суті судом задоволено усне клопотання позивача про надання можливості підготувати додаткові пояснення та постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 25.02.2019 до 12год.00хв.
Рішення ухвалюється після перерви, оголошеної з 18.02.2019 по 25.02.2019.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами договорі №1010 на повне технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем від 01.04.2013, за умовами якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе виконання робіт по технічному обслуговуванню і ремонту ліфтів та диспетчерських систем на об'єктах відповідача.
За твердженням позивача на виконання цього договору ним надано відповідачу в період з червня по вересень 2017 року послуги загальною вартістю 432684грн.20коп.
Разом з тим, в рішенні Господарського суду Чернігівської області від 06.12.2017 у справі №927/675/17 за позовом ПрАТ «ОТІС» до КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради про стягнення 400907грн.66коп. боргу по оплаті послуг, наданих в період з січня по травень 2017 року на підставі договору №1010 на повне технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем від 01.04.2013, встановлено, що даний договір є розірваним з 07 квітня 2017 року внаслідок односторонньої відмови КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради від договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 рішення місцевого господарського суду від 06.12.2017 у справі №927/675/17 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові повністю.
Постановою Верховного Суду від 02.07.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 скасовано, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.12.2017 у справі №927/675/17 залишено без змін.
Відповідно до ч.1 ст.317 Господарського процесуального кодексу України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Таким чином, рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.12.2017 у справі №927/675/17 набрало законної сили 02 липня 2018 року.
Згідно із ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим, статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за яких учасники справи звільняються від обов'язку доказування. Зокрема, відповідно до частини 4 вищеназваної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що у справі №927/675/17 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені рішенням господарського суду у справі №927/675/17 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиційними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
Таким чином, не підлягає доведенню в межах даної справи та обставина, що договір №1010 на повне технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем від 01.04.2013 є розірваним з 07 квітня 2017 року.
В зв'язку з цим суд не погоджується з твердженням позивача, про те, що договір №1010 на повне технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем від 01.04.2013 є припиненим з 01 жовтня 2017 року.
Згідно із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За своєю правовою суттю розірвання договору є його достроковим припиненням. При настанні визначених законом або договором юридичних фактів зобов'язання, яке виникло на підставі договору, припиняє своє існування та означає, що учасники такого зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку його виконувати.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач не міг надавати послуги в період з червня по вересень 2017 року на виконання договору №1010 на повне технічне обслуговування і ремонт ліфтів та диспетчерських систем від 01.04.2013, оскільки останній є розірваним з 07 квітня 2017 року і відповідно з вказаної дати права та обов'язки, які виникли у сторін на його підставі, також є припиненими, крім тих, які пов'язані з відповідальністю сторін за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Іншого договору, у формі єдиного документа, підписаного сторонами, та на виконання якого могли надаватись у спірний період послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, сторонами в ході розгляду справи не надано.
Отже суд доходить висновку, що договору у вигляді єдиного письмового документа, підписаного сторонами, на підставі якого у період з червня по вересень 2017 року, за твердженням позивача, ним надано відповідачу послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем на об'єктах відповідача загальною вартістю 432684грн.20коп., не існувало.
На підтвердження факту надання відповідачу в період з червня по вересень 2017 року послуг з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем на об'єктах відповідача загальною вартістю 432684грн.20коп. позивачем надано акт приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за червень 2017р. №1010 від 30.06.2017, акт приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за липень 2017р. №1010 від 31.08.2017, акт приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за серпень 2017р. №1010 від 31.08.2017 та акт приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за вересень 2017р. №1010 від 29.09.2017.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні приписи щодо визначення зобов'язання та підстав їх виникнення містяться у ст.11, 509 Цивільного кодексу України.
Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є юридично значимі дії суб'єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов'язків сторін.
Як вбачається зі змісту наданих позивачем актів, складених ним за період з червня по вересень 2017 року, вони складені щодо надання послуг по технічному обслуговуванню ліфтів та обладнання диспетчеризації, а тому суд доходить висновку, що за своєю правовою природою правовідносини, в яких виник спір, є відносинами з надання послуг, оскільки їх об'єктом є вчинення виконавцем певних дій, які споживаються замовником в процесі їх надання, та який не має матеріального (речового) результату, що може бути переданий замовнику.
Таким чином, до правовідносин, в яких виник спір, мають застосовуватись норми закону, які регулюють правовідносини з надання послуг.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Здійснивши оцінку наданого позивачем на підтвердження своїх вимог акту приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за червень 2017р. №1010 від 30.06.2017 на суму 108666грн.24коп. та акту приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за липень 2017р. №1010 від 31.08.2017 на суму 108101грн.17коп., судом встановлено, що вказані акти підписані відповідачем без зауважень, навпаки в них вказано, що «виконані роботи (послуги) надані в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають», що свідчить про погодження відповідача з вартістю та обсягом наданих позивачем послуг та про належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань.
Підписавши акти приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за червень та липень 2017 року без зауважень, відповідач вчинив юридично значимі дії, направлені на набуття цивільних прав та обов'язків, наслідком яких є виникнення у відповідача обов'язку оплатити позивачу надані ним послуги у сумі, визначеній у вказаних актах.
Як встановлено судом вище, договір у вигляді єдиного письмового документа, підписаного сторонами, щодо надання послуг, стягнення вартості яких є предметом розгляду в межах даної справи, між сторонами не укладався. В актах приймання наданих послуг з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за червень та липень 2017 року строку або терміну оплати відповідачем спожитих послуг не визначено, а тому суд доходить висновку, що в частині визначення строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг мають застосовуватись загальні положення чинного законодавства щодо виконання зобов'язань.
В силу ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
11 жовтня 2018 року позивачем пред'явлено відповідачу вимогу про оплату послуг, наданих зокрема в червні та липні 2017 року, шляхом направлення претензії №116-юр від 10.10.2018, протягом семи календарних днів з дати отримання цієї претензії, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист (т.1, а.с.227).
Доказів, які підтверджують момент отримання відповідачем вказаної претензії позивач суду не надав. Відтак, з урахуванням Нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 на №173/24950, суд доходить висновку, що послуги, надані позивачем відповідачу у червні, липні 2017 року загальною вартістю 216767грн.41коп., мали бути оплачені відповідачем до 21 жовтня 2018 року включно.
За повідомленням позивача відповідач отримані в червні, липні 2017 року послуги загальною вартістю 216767грн.41коп. не оплатив.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач доказів оплати вартості наданих йому в червні, липні 2017 року послуг в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді також не надав.
В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.
За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих в червні, липні 2017 року позивачем та прийнятих відповідачем послуг сплив, а тому суд доходить висновку, що відповідачем порушено зобов'язання в частині своєчасної оплати послуг, що свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов'язків.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманих в червні, липні 2017 року від позивача послуг, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості по оплаті послуг відповідач суду не представив, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу за ці послуги у сумі 216767грн.41коп. є правомірною та задовольняється судом в повному обсязі.
Водночас акт приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за серпень 2017р. №1010 від 31.08.2017 на суму 108726грн.78коп. та акт приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації за вересень 2017р. №1010 від 29.09.2017 на суму 107190грн.01коп. відповідачем не підписані. Докази, які б підтверджували факт визнання відповідачем обставини щодо надання позивачем цих послуг та прийняття їх відповідачем в справі відсутні.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на принцип належності, допустимості та достовірності доказів в господарському процесі, судом не приймається до уваги посилання позивача на Журнали ремонта і осмотра лифтів, оскільки такі журнали зберігаються саме у позивача і будь-яка інформація до них вноситься працівниками позивача без участі представників відповідача, а тому на підставі цих документів не можна дійти до беззаперечного висновку про надання позивачем послуг, щодо яких складені акти за серпень та вересень 2017 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг з технічного обслуговування ліфтів та обладнання диспетчеризації у серпні 2017 року на суму 108726грн.78коп. та у вересні 2017 року на суму 107190грн.01коп., в зв'язку з чим вимоги про стягнення вартості цих послуг , що складає 215916грн.79коп., задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З посиланням на дану цивільно-правову норму позивач просить стягнути з відповідача 16461грн.56коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.07.2017 по 22.11.2018, та 53793грн.74коп. втрат від інфляції, обчислених за період з липня 2017 року по жовтень 2018 року.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача вартості послуг за серпень, вересень 2017 року, в зв'язку з недоведеністю факту їх надання, а тому підстави для застосування до відповідача заходів відповідальності за прострочення оплати цих послуг також відсутні, в зв'язку з чим у стягнення з відповідача трьох процентів річних та втрат від інфляції, нарахованих на вартість послуг за серпень, вересень 2017 року належить відмовити.
Як встановлено судом вище, відповідач зобов'язаний був оплатити послуги, надані позивачем в червні, липні 2017 року до 21.10.2018 включно, а тому до вказаної дати прострочення виконання зобов'язання не відбулось, в зв'язку з чим нарахування позивачем трьох процентів річних з 01.07.2017 до 21.10.2018 та інфляційних нарахувань за період з липня 2017 року по жовтень 2018 року є неправомірним.
При цьому судом враховується, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Вищенаведені висновки щодо застосування норми права, викладені в постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №924/312/18.
Відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що підстави для нарахування індексу інфляції на суму боргу за жовтень 2018 року у позивача відсутні.
Судом встановлено, що розмір трьох процентів річних, нарахованих за період з 22.10.2018 по 22.11.2018 за прострочення оплати послуг, наданих в червні, липні 2017 року, становить 552грн.31коп.
Враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних задовольняється судом частково і з відповідача на користь позивача належить стягнути 552грн.31коп. трьох процентів річних.
В задоволенні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань належить відмовити в повному обсязі.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги належить задовольнити частково і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 216767грн.41коп. боргу за послуги, надані в червні, липні 2017 року, та 552грн.31коп. трьох процентів річних.
Згідно із ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання даного позову до господарського суду позивачем платіжним дорученням №8068 від 23.11.2018 сплачено судовий збір у розмірі 7544грн.10коп.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог частково, судовий збір, сплачений позивачем за подання позову до господарського суду, підлягає частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 3259грн.81коп. В іншій частині (4284грн.29коп.) судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.74, 129, 165, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ОТІС» (вул. Екскаваторна, 37, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код 14357579) до Комунального підприємства «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради (вул. Доценка, 25-б, м. Чернігів, 14032, ідентифікаційний код 14252113) про стягнення 502939грн.50коп. задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, вул. Доценка, 25-б, м. Чернігів, 14032 (ідентифікаційний код 14252113) на користь Приватного акціонерного товариства «ОТІС», вул. Екскаваторна, 37, м. Київ, 03062 (ідентифікаційний код 14357579) 216767грн.41коп. боргу, 552грн.31коп. трьох процентів річних та 3259грн.81коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «ОТІС» до Комунального підприємства «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради в частині стягнення 215916грн.79коп. боргу, 15909грн.25коп. трьох процентів річних та 53793грн.74коп. втрат від інфляції відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 07 березня 2019 року.
Суддя Т. Г. Оленич