Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/65/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 , м. Харків
до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин", м. Харків
про стягнення 19333,33 грн.
за участю представників:
позивача - Печенізький В.С.
відповідача - Падалко Т.В.
Військова частина НОМЕР_1 (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача коштів, зайво сплачених при виконанні договору № 245 про поставку за державні кошти від 02.12.2014 в розмірі 19333,33 грн.
Ухвалою суду від 09.01.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 28.01.2019 о 10:30.
28 січня 2019 року відповідач надав до суду письмові заперечення на позовну заяву (вх.№ 2284), в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому відповідач вказував, що пункт 32 розділу XX Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування продукції оборонного призначення" №1658Л/ІІ від 02.09.2014 не застосовується до даних правовідносин, оскільки ДП "ХЗСМ" не ввозило на територію України зазначений товар, а саме магазини на 50 патронів до кулемета НСВТ - 12,7 та виробляло зазначений товар на підприємстві. Нормами податкового законодавства ДП "ХЗСМ" не звільнено від обов'язку сплати податку на додану вартість і за наслідками проведення господарських операцій за спірним правочином відповідачем належним чином сплачено до бюджету вказаний податок.
Також, 28 січня 2019 року відповідач надав до суду заяву щодо застосування строків позовної давності (вх.№ 2283), в якій просив суд застосувати строк позовної давності до вимог Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з ДП "ХЗСМ" коштів, зайво сплачених при виконанні договору № 245 від 02.12.2014 в розмірі 19333,33 грн.
28.01.2019 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 12.02.2019 о 10:30.
12 лютого 2019 року позивач надав до суду клопотання про поновлення строку позовної давності (вх.№ 3681), в якому просив суд визнати причини пропуску Військовою частиною НОМЕР_1 строку позовної давності поважними та поновити його. При цьому, позивач вказував, що Військова частина НОМЕР_1 в межах дії строку позовної давності не мала можливості своєчасно подати позовну заяву до суду у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.
12.02.2019 судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 05.03.2019 о 12:30.
Представник позивача у судовому засіданні 05.03.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.03.2019 проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
02.12.2014 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Державним підприємством Харківський завод спеціальних машин (виконавець) був укладений договір № 245 про поставку за державні кошти (надалі - договорі), відповідно до умов якого виконавець зобов'язувався виготовити та поставити магазин на 50 патронів до кулеметів НСВТ-12,7 в кількості 100 одиниць.
Відповідно до п.3.1. договору його ціна становить 116000,00 грн., в тому числі ПДВ 19333,33 грн.
Пунктом 12.1. договору встановлено, що будь-які зміни та доповнення до нього, в тому числі щодо коригування вартості, вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими на це представниками сторін у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України.
В акті Державної фінансової інспекції в Харківській області ревізії окремих напрямків фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2015 №08-20/05 було зазначено, що при придбанні магазинів на 50 патронів до кулемета НСВТ-12,7 у ДП "ХЗСМ" (рахунок - фактура від 02.12.2014 №Х-00000096 на суму 116000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 19333,33 грн. по договору поставки за державні кошти від 02.12.2014 № 245), заводом до вартості продукції було включено ПДВ в розмірі 20% в сумі 19333,33 грн. що є порушенням п.32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Внаслідок встановленого порушення військовій частині завдано шкоди (збитків) на загальну суму 19333,33 грн.
13.05.2015 Військовою частиною НОМЕР_1 на адресу ДП "ХЗСМ" було направлено претензію щодо відшкодування зайво сплачених коштів по договору в сумі 19333,33 грн., на яку було отримано відповідь від 25.05.2015, якою підприємство повідомило про свою незгоду з претензією.
Згідно позову позивач вказує, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України" від 02.09.2014 №1568-VII щодо звільнення від оподаткування продукції оборонного призначення, який набрав чинності з 25.09.2014, тимчасово, на період проведення антитерористичної операції звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України продукція оборонного призначення, що визначена п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України. 14 квітня 2014 року Указом Президента України № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної Цілісності України", згідно чого розпочато антитерористичну операцію на сході країни. Тобто за вказаних обставин в силу діючих на той час норм Закону, враховуючи те, що поставці підлягав специфічний товар - магазини на 50 патронів до кулемета НСВТ-12,7, до якого застосовується особливий режим оподаткування, оплата за поставлений товар мала здійснюватись без урахування податку на додану вартість в сумі 19333,33 грн., яка була включена до загальної вартості товару за вищевказаним договором.
В якості правових підстав позову позивачем зазначено ст. 1212 ЦК України, яка містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Надаючи правову оцінку вищевказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2, 3 ст.1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, як вбачається зі змісту вищевказаної норми, необхідною умовою для її застосування є відсутність правової підстави для набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Пунктом 1 ч.2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір № 245 від 02.12.2014, на підставі якого було здійснено поставку продукції та перерахування коштів у розмірі, визначеному даним договором (з урахуванням ПДВ).
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом даної норми, а також ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з укладеного між сторонами договору № 245 від 02.12.2014, вказаний правочин за своєю правовою суттю є оспорюваним, тобто таким, що може бути визнаний судом недійсним за наявності передбачених законом підстав.
Згідно з матеріалами справи вищевказаний договір не було визнано недійсним в судовому порядку, також до нього не вносилися зміни у спосіб, передбачений п. 12.1. договору.
Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Таким чином, перерахування позивачем відповідачеві коштів у розмірі, вказаному в п.3.1. договору (116000,00 грн., в тому числі ПДВ 19333,33 грн.) було здійснено за наявності відповідної правової підстави, отже приписи ст. 1212 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено:
- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; -
- перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;
- перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;
- у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;
- за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;
- за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
- за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання;
- винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Вищим господарським судом України у пункті 2.2. Постанови Пленуми від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказувалося, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи те, що судом відмовлено в позові з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування позовної давності та клопотання позивача про поновлення строку позовної давності підлягають відхиленню.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 1762,00 грн. покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, код ЄДРПОУ 39309315).
Відповідач: Державне підприємство "Харківський завод спеціальних машин" (61045, м. Харків, вул. Дербентська, 109, код ЄДРПОУ 07904041).
Повне рішення складено 07.03.2019 р.
Суддя А.М. Буракова