Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2790/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Первомайський
про стягнення коштів в розмірі 43000,00 грн
за участю представників сторін:
не з'явились
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Кіровоград, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Первомайський, про стягнення заборгованості в розмірі 43000,00 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов договору-заявки на перевезення вантажу, в частині оплати наданих послуг перевезення. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу в розмірі 6800,00 грн.
Ухвалою господарського суду від 11.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 30.10.2018 о 11:00 год.
05.12.2018, через канцелярію суду, представником відповідача надано відзив на позов (вх. № 33997), в якому проти позову заперечував у повному обсязі. Відповідач наголосив на тому, що умовами договорів - замовлення № 0147 та № 0158 встановлено строк перевезення вантажу, але строк виконання оплати за даними договорами не встановлено, а лише зазначено, що ставка за один автомобіль 38 000 грн. безготівкова по оригіналам. Окрім цього, позивач не надав відповідачу оригіналів всіх необхідних документів, які є обов'язковими для оплати замовником наданих йому перевізником послуг. Відповідач наголошує, що надана до суду квитанція № 2503103449480 від 24.04.2018 не містить опису вкладення у відправлення, а експрес-накладна Нової пошти № 59000336511999 від 11.05.2018, в підтвердження направлення відповідачу оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг, є неналежним та допустимим доказом для підтвердження відповідних обставин, так як не містять опис вкладення у відправлення та не містять інформації щодо прізвища, ім'я, по-батькові, посади особи, яка отримала листи та дати отримання. Отже, всі ці обставини, на думку відповідача, є підставою для відмови в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.
Ухвалою господарського суду від 05.12.2018 суд перейшов до розгляду справи № 922/2790/18 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначив підготовче засідання на 26.12.2018 об 11:30 год.
17.12.2019 позивачем, через канцелярію суду надано відповідь на відзив (вх. № 35078), в якій позивач, зокрема, зазначив, що за ч.2 ст.252 ЦК України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отримання оригіналів документів - є саме тією подією, яка має неминуче настати для обох сторін. Перевізник, направляючи документи, підтверджує належне виконання перевезення, а посередник, яким є ФОП ОСОБА_2, оплачує це перевезення, відразу ж після настання події отримання документів, які є підставою для здійснення оплати.
Протокольними ухвалами від 26.12.2018, 14.01.2019 розгляд підготовчого провадження відкладався, в порядку ст. 183 ГПК України.
Ухвалою господарського суду від 30.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/2790/18 до судового розгляду по суті на 05.02.2019 об 11:15 год.
Протокольними ухвалами від 05.02.2019, 25.02.2019 у судових засіданнях оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.
У судове засідання 05.03.2019 представник позивача не з'явився, матеріали справи містять клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності (вх. № 2661 від 30.01.2019).
Представник відповідача у судове засідання 05.03.2019 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи, судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представників сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
17 квітня 2018 року, за допомогою електронної пошти, на адресу перевізника - ФОП ОСОБА_1 (позивач) від експедитора, що виступив замовником перевезення - ФОП ОСОБА_2 (відповідач) надійшов договір-замовлення № 0147 (за змістом - на перевезення вантажу). Його умови прийняті перевізником, підписаний та засвідчений печаткою ФОП ОСОБА_1 договір-замовлення направлений замовнику перевезення.
На підтвердження укладання договору перевезення був виготовлений коносамент у вигляді міжнародної товаротранспортної накладної СМR №000209.
Відповідно до умов договору-замовлення, ФОП ОСОБА_1 виконала міжнародне перевезення вантажу за маршрутом м. Сохачев (Польща) - м. Покров (Дніпропетровська обл.). Належне виконання перевезення підтверджується відсутністю будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача в накладній СМR та наявністю та відтиску печатки одержувача в графі 24 СМR .
Вартість перевезення, згідно пункту договору-замовлення "Ставка за один автомобіль", - 38000,00 грн. Оплата здійснюється безготівково, після настання події отримання оригіналів документів (без конкретизації).
Як вказує позивач, документи, що є підставою для здійснення оплати 24 квітня 2018 року були направлені на адресу замовника перевезення - ФОП ОСОБА_2 рекомендованим листом №2503103449480. Згідно даних сервісу відстеження поштових відправлень Укрпошти, що обліковується в мережі Інтернет за адресою http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, вказаний рекомендований лист був вручений одержувачу 02 травня 2018 року відділом поштового зв'язку ПЕРВОМАЙСЬКИЙ 2 з індексом 64102.
Таким чином, як вказує позивач, 03 травня 2018 року, кошти за вказане перевезення мали бути сплачені відповідачем. Натомість, оплата відповідачем за вказане перевезення здійснена не була.
29 квітня 2018 року, у такий же спосіб, за допомогою електронної пошти, на адресу перевізника - ФОП ОСОБА_1 від експедитора ФОП ОСОБА_2 надійшов договір-замовлення № 0158 (за змістом - на перевезення вантажу). Його умови прийняті перевізником, підписаний та засвідчений печаткою ФОП ОСОБА_1 договір-замовлення, направлений замовнику перевезення.
Відповідно до умов договору-замовлення, ФОП ОСОБА_1 виконала друге міжнародне перевезення вантажу за маршрутом м. Сохачев (Польща) - м. Покров (Дніпропетровська обл.).
Належне виконання перевезення підтверджується відсутністю будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача в накладній СМR та наявністю відтиску печатки одержувача в графі 24 СМR.
Вартість перевезення, згідно пункту договору-замовлення «Ставка за один автомобіль», - 38000,00 грн. Оплата здійснюється безготівково, після отримання оригіналів документів (без конкретизації).
Як вказує позивач, документи, що є підставою для здійснення оплати 11 травня 2018 року були направлені на адресу замовника перевезення - ФОП ОСОБА_2 поштовим перевізником ТОВ "Нова пошта" за експерес-накладною № 59000336511999. Згідно даних сервісу відстеження поштових відправлень "Нової пошти", що обліковується в мережі Інтернет за адресою https://novaposhta.ua/racking, вказані документи були вручені одержувачу 14 травня 2018 року у відділенні №2 по вул. Мікрорайон, 4, буд. 11 у м. Первомайський.
Таким чином, як вказує позивач, 15 травня 2018 року, кошти за вказане перевезення мали бути сплачені відповідачем. Натомість, оплата відповідачем за вказане перевезення здійснена не була.
Таким чином, загальна заборгованість ФОП ОСОБА_2 за виконані позивачем перевезення становить 76000,00 грн.
Як зазначає позивач, зазначена сума заборгованості була сплачена відповідачем частково в розмірі 33000,00 грн.
Таким чином, залишкова заборгованість ФОП ОСОБА_3 за надані позивачем послуги перевезення складає 43000,00 грн., що і стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_1 до господарського суду Харківської області з даним позовом.
На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем даної суми заборгованості у добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.193 ГПК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.
Згідно п. 2. ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, в тому числі, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п. 1. ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виходячи з приписів ст. 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як встановлено судом, 17 квітня 2018 року, за допомогою електронної пошти, на адресу перевізника - ФОП ОСОБА_1 (позивач) від експедитора, що виступив замовником перевезення - ФОП ОСОБА_2 (відповідач) надійшов договір-замовлення № 0147 (за змістом - на перевезення вантажу). Його умови прийняті перевізником, підписаний та засвідчений печаткою ФОП ОСОБА_1 договір-замовлення направлений замовнику перевезення.
Також, 29 квітня 2018 року, у такий же спосіб, за допомогою електронної пошти, на адресу перевізника - ФОП ОСОБА_1 від експедитора ФОП ОСОБА_2 надійшов договір- замовлення №0158 (за змістом - на перевезення вантажу). Його умови прийняті перевізником, підписаний та засвідчений печаткою ФОП ОСОБА_1 договір-замовлення, направлений замовнику перевезення.
В силу дії частини 1 статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо), відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Як встановлено судом, відповідно до умов договору-замовлення № 0147, ФОП ОСОБА_1 виконала міжнародне перевезення вантажу за маршрутом м. Сохачев (Польща) - м. Покров (Дніпропетровська обл.). Належне виконання перевезення підтверджується відсутністю будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача в накладній СМR та наявністю та відтиску печатки одержувача в графі 24 СМR .
Вартість перевезення, згідно пункту Договору-замовлення "Ставка за один автомобіль", - 38000,00 грн. Оплата здійснюється безготівково, після настання події отримання оригіналів документів (без конкретизації).
Відповідно до умов договору-замовлення № 0158, ФОП ОСОБА_1 виконала друге міжнародне перевезення вантажу за маршрутом м. Сохачев (Польща) - м. Покров (Дніпропетровська обл.).
Належне виконання перевезення підтверджується відсутністю будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача в накладній СМR та наявністю відтиску печатки одержувача в графі 24 СМR.
Вартість перевезення, згідно пункту договору-замовлення «Ставка за один автомобіль», - 38000,00 грн. Оплата здійснюється безготівково, після отримання оригіналів документів (без конкретизації).
Згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМЕ) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Частиною 1 ст. 240 ЦК України передбачено, що представник зобов'язаний вчинити правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі інший особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Доказами такого схвалення є наявні у справі міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).
Належне виконання перевезення підтверджується відсутністю будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача в накладних СМR №№ 000209, 000223, наявністю та відтиску печатки одержувача в графі 24 СМR .
Як вказує позивач, документи, що є підставою для здійснення оплати за договором-замовленням № 0147, 24 квітня 2018 року були направлені на адресу замовника перевезення ФОП ОСОБА_2 рекомендованим листом №2503103449480. Згідно даних сервісу відстеження поштових відправлень Укрпошти, що обліковується в мережі Інтернет за адресою http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, вказаний рекомендований лист був вручений одержувачу 02 травня 2018 року відділом поштового зв'язку ПЕРВОМАЙСЬКИЙ 2 з індексом 64102.
Як вказує позивач, документи, що є підставою для здійснення оплати договором-замовленням № 0158, 11 травня 2018 року були направлені на адресу замовника перевезення ФОП ОСОБА_2 поштовим перевізником ТОВ "Нова пошта" за експрес-накладною № 59000336511999. Згідно даних сервісу відстеження поштових відправлень "Нової пошти" що обліковується в мережі Інтернет за адресою https://novaposhta.ua/racking, вказані документи були вручені одержувачу 14 травня 2018 року у відділенні №2 по вул. Мікрорайон, 4, буд. 11 у м. Первомайський.
Натомість, оплата відповідачем за вказані перевезення здійснена не була. Зазначений факт також не заперечувався представником відповідача під час судового розгляду.
Щодо заперечень відповідача, що умовами договорів - замовлення № 0147 та № 0158 встановлено строк перевезення вантажу, але строк виконання оплати за даними договорами не встановлено, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.251 ЦК України, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А, отже, зазначення у договорі-замовленні «38000 грн. безготівкова по оригіналам» є підставою для здійснення оплати за надані послуги перевезення, в момент, який настає за подією отримання оригіналів документів, які свідчать про належне виконання зобов'язання узятого на себе перевізником. Ця подія відповідає певному моменту у часі, а саме: даті отримання оригіналів документів. Так, за ч.2 ст.252 ЦК України, - термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отримання оригіналів документів - є саме тією подією, яка має неминуче настати для обох сторін. Перевізник, направляючи документи, підтверджує належне виконання перевезення, а посередник, яким є ФОП ОСОБА_2, оплачує це перевезення, відразу ж після настання події отримання документів, які є підставою для здійснення оплати.
Окрім цього, відповідач стверджує, що на сьогоднішній день позивач взагалі не надав відповідачу оригіналів всіх документів, які є обов'язковими для оплати. Суд зауважує, що оскільки перелік документів сторонами узгоджений не був, то відповідач безпідставно заявляє про відсутність якогось конкретного документа серед направлених.
Окрім цього, суд зауважує, що відповідачем була частково проведена оплата за надані позивачем послуги перевезення, а, отже, достатність направлених позивачем на його адресу відповідних оригіналів документів, не ставила під сумнів необхідність оплати за виконане позивачем перевезення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав до суду належних доказів на спростування доводів позивача, сума заборгованості відповідача за договорами-замовленнями №№ 0147, 0158 в загальному розмірі 43000,00 грн. - є належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленої позивачем до стягнення суми витрат на правову допомогу, в розмірі 6800,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем до матеріалів справи долучено Договір про надання правової допомоги № 01-10 від 01.10.2018, укладений між позивачем (довіритель) та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем (повірений), за умовами якого повірений зобов'язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: Надати правову допомогу у спорі, що виник з ФОП ОСОБА_2 З цією метою, здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (8 год). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (1 год). 3. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (12 год.) 4. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді на стадії примусового виконання судового рішення (14 год.)
До матеріалів справи додане свідоцтво № 507 від 16.05.2008 про право на заняття адвокатською діяльністю Лози Віктора Миколайовича.
На підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 6800,00 грн. позивачем до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01-10 від 05.10.2018 на суму 6800,00 грн.
Також надано акт приймання-передачі наданих послуг № 01/10 від 05.10.2018, в якому зазначено види наданих повіреним послуг та витрачений час на кожний із видів послуг. При цьому, суд зауважує, що у даному акті зазначено про 14 годин витраченого повіреним часу на вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.
Натомість, розрахунку суми послуг суду не надано, лише зазначено, що загальна вартість послуг повіреного складає - 6800,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, не на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Суд вважає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6800,00 грн. є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
Отже, оцінивши заявлені до стягнення витрати, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що справа не потребувала значних затрат часу, зокрема, підготовка позову та відповіді на відзив не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, з огляду на наявність всіх доказів у матеріалах справи, відсутність необхідності здійснювати будь-які розрахунки. Крім того, суд враховує, що адвокат Лоза В.М. не був присутній у судових засіданнях під час розгляду справи, позивачем неодноразово подавались клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, оскільки не має можливості особисто з'явитись у судове засідання та забезпечити участь свого представника під час слухання справи. Також у даних клопотаннях, позивач зауважує, що ним надані всі наявні докази, разом з позовною заявою, він не має та не може надати будь-яких інших пояснень, аніж ті, які були викладені у позовній заяві та інших документах, адресованих суду. Суд окремо зауважує, що клопотання про розгляд справи за відсутності у судових засіданнях представника позивача підгодовувались саме адвокатом Лозою В.М.
Врахувавши договір про надання правничої допомоги від 01.10.2018, квитанцію № 01-10 від 05.10.2018 про сплату 6800,00 грн.; акт приймання-передачі наданих послуг, взявши до уваги те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що Лозою В.М. здійснювалася підготовка позовної заяви та відповіді на відзив, а також клопотань про розгляд справи за відсутності представника позивача, а також те, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6800,00 грн., не відповідає критеріям розумності, співрозмірності, зокрема, в частині витраченого повіреним часу (14 годин) на вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу, суд приходить до висновку про зменшення заявлених позивачем витрат на правову допомогу з 6800,00 грн. до 3400,00 грн.
Враховуючи викладене, суду, керуючись ст. ст. 126, 129 ГПК України, покладає на відповідача судові витрати, які складаються з суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні з позовом до господарського суду, в розмірі 1762,00 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 3400,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про дату народження відсутні) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомості про дату народження відсутні) суму заборгованості за виконані перевезення в розмірі 43000,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3400,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомості про дату народження відсутні);
Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про дату народження відсутні).
Повне рішення складено 05.03.2019.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2790/18