№ 207/3303/18
№ 2/207/300/19
01 березня 2019 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Тюлюнової В.Г.
при секретарі Куцевол Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр Міністра України - ОСОБА_2, міського голови м.Кам'янське Дніпропетровської області - ОСОБА_3 , третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання її, такою, що знаходиться за межею бідності і отримує пенсію по інвалідності в недостатній сумі для забезпечення виконання вимог ст.46 Конституції України, виправлення становища шляхом перерахунку пенсії і призначити додаткові соціальні виплати для виконання конституційних прав на достатній життєвий рівень не нижче за прожитковий та стягнення моральної шкоди.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_4 України ОСОБА_2, міського голови м. Кам'янське Дніпропетровської області - ОСОБА_3, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та просила суд визнати її, такою, що знаходиться за межею бідності і отримує пенсію по інвалідності в недостатній сумі для забезпечення виконання вимог ст. 46 Конституції, бо єдине джерело існування, яке не забезпечує їй прожиткового рівня, виправити становище шляхом перерахунку пенсії і призначити додаткові соціальні виплати для виконання конституційних прав на достатній життєвий рівень не нижче за прожитковий, стягнути з ОСОБА_4 України ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду в сумі 15000 грн., стягнути з Міського голови м. Камянське Дніпропетровської області - ОСОБА_3 завдану моральну шкоду в сумі 20000 грн.
Відповідач ОСОБА_4 України ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_5 подав відзив, згідно з яким проти позову заперечував з підстав того, що позов подано до неналежного відповідача, а стягнення моральної шкоди є безпідставним.
Відповідач міський голова м. Кам'янське Дніпропетровської області ОСОБА_3 подав відзив, згідно з яким проти позову заперечував з підстав того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а стягнення моральної шкоди є безпідставним.
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, надали пояснення, згідно з яких позивачу з 06.11.2002 року призначалася пенсія по інвалідності, а з 05.09.2018 року - пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком в порядку, передбаченому законом.
23 листопада 2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та було призначено підготовче засідання на 14 грудня 2018 року на 13:00 годину, яке неодноразово відкладалось у зв'язку із неявкою учасників справи.
08 лютого 2018 року ухвалою суду було закрите підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач до суду з'явилася, позов підтримала та просила його задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_4 України ОСОБА_5 до суду з'явилася, позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в особі представника ОСОБА_6, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, керуючись завданнями цивільного судочинства, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Розглядаючи справу в частині вимог про визнання позивача, такою, що знаходиться за межею бідності і отримує пенсію по інвалідності в недостатній сумі для забезпечення виконання вимог ст. 46 Конституції та про виправлення становища шляхом перерахунку пенсії і призначення додаткових соціальних виплат для виконання конституційних прав на достатній життєвий рівень не нижче за прожитковий, суд приходить до висновку, що такі вимоги пов'язанні із питанням призначення, перерахунку та виплати пенсій.
Відповідно до ст. 46 Конституції, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
ОСОБА_7 право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплат пенсій, регулюються законом про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (№ 1058-IV від 09.07.2003 року із змінами).
ОСОБА_7, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 58 Закону, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до ст. 114 Конституції, ОСОБА_4 України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_4 України є неналежним відповідачем у справі.
До аналогічних висновків суд приходить і щодо вимог до відповідача міського голови м. Кам'янського Дніпропетровської області, бо питання про призначення, перерахунок та виплату пенсій не відноситься до його повноважень (ст. 42 Закону про місцеве самоврядування, № 280/97-ВР від 21.05.1997 року із змінами).
Одночасно з цим, суд звертає увагу, що за своєю ініціативою суд не має право залучати до участі у справі інших відповідачів, чи замінювати відповідача на належного, бо згідно ст. 51 ЦПК України - це право тільки позивача.
Разом з тим, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59);«ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
Тобто, позивач мав обрати такий спосіб захисту, який би гарантував припинення порушення його права або відновлення порушеного права: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання позивача, такою, що знаходиться за межею бідності і отримує пенсію по інвалідності в недостатній сумі для забезпечення виконання вимог ст. 46 Конституції та про виправлення становища шляхом перерахунку пенсії і призначення додаткових соціальних виплат для виконання конституційних прав на достатній життєвий рівень не нижче за прожитковий - не відносяться до способів захисту або відновлення прав, бо не випливають із змісту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права та не забезпечують його поновлення, а тому є не ефективними способами захисту.
З огляду на те, що вимоги пред'явлені до неналежних відповідачів по справі, а також те, що такі вимоги є неефективними способами захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, суд приходить до висновку, що у цій частині вимог має бути відмовлено.
В частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що положеннями ст. 1167 ЦК України передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином, лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачами була заподіяна матеріальна або моральна шкода, а доводи позивача про це є його припущеннями, бо не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями чи бездіяльністю відповідачів.
Таким чином, в частині вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнанні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Витрати, пов'язані з розглядом справи, від сплати яких позивачка звільнена при зверненні до суду, покласти на рахунок держави.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.23, 1166, 1164 ЦК України, ст. ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Прем'єр Міністра України - ОСОБА_2, міського голови м.Кам'янське Дніпропетровської області - ОСОБА_3 , третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання її, такою, що знаходиться за межею бідності і отримує пенсію по інвалідності в недостатній сумі для забезпечення виконання вимог ст.46 Конституції України, виправлення становища шліхом перерахунку пенсії і призначити додаткові соціальні виплати для виконання конституційних прав на достатній життєвий рівень не нижче за прожитковий та стягнення моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Витрати, пов'язані з розглядом справи, від сплати яких позивачка звільнена при зверненні до суду, покласти на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скарну не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя В.Г. Тюлюнова