ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1
Справа № 210/4916/18
Провадження № 2/210/428/19
іменем України
"01" березня 2019 р. м. Кривий Ріг
Суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2 розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику в наслідок ушкодження його здоров'я, -
Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс" про відшкодування моральної шкоди працівнику в наслідок ушкодження здоров'я.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2018 року по справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначив, що з 01 квітня 2015 року він почав працювати у відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс" слюсарем з ремонту рухомого складу 6 розряду локомотивного ДЕПО.
Висновком МСЕК йому первинно 11 жовтня 2016 року було встановлено 20% втрати професійної працездатності безстроково.
Комісією, в складі представників відповідача, Фонду соціального страхування, лікувального закладу було складено Акт розслідування профзахворювання, згідно до якого причиною отримання ним профзахворювання являється перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, багаторічна праця в умовах підвищеної концентрації пилу: концентрація пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію до 10% в повітрі робочої зони в 1,1 рази перевищує ГДК (4.1 мг/м3 при ГДК 4 мг/м3) по СанПІН 4617 - 88/.
Також, відповідно до санітарно - гігієнічної характеристики умов праці від 30 березня 2016 року причиною отримання ним профзахворювання стала робота в умовах небезпечних та шкідливих факторів, саме на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу локомотивного депо на ТОВ «Криворіжспецремтранс».
Профзахворювання спричиняє йому моральні страждання та переживання, оскільки він працював на підприємстві відповідача який згідно до Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України зобов'язаний був створити безпечні та нешкідливі умови праці, але цього не зробив, що й спричинило ушкодження його здоров'я.
Професійне захворювання спричиняє йому також і моральні страждання, оскільки він ніколи в житті не думав, що втратить працездатність, а факт встановлення втрати працездатності на безстроковий термін свідчить про те, що стан його здоров'я вже ніколи не покращиться, а може лише погіршитися. Згідно висновків лікарів йому протипоказана робота в умовах пилу, несприятливого мікроклімату, фізичного перенавантаження, переохолодження. Із зазначеного вбачається, що він обмежений у виборі роботи оскільки йому заборонено працювати в зазначених умовах праці.
Також лікарями йому рекомендовано: спостереження у лікарів, постійний прийом лікарських засобів, оздоровлення в санаторії - профілакторії, санаторно - курортне лікування у санаторіях пульмонологічного профілю, щорічні курси реабілітації терапії.
В зв'язку з вищевикладеним він переносить фізичні страждання, в нього виникає задишка при незначному фізичному навантаженні, приступи задухи та кашлю, особливо в ранковий час, при наявності диму, пилу, в сиру та прохолодну пору року, біль та важкість в грудній клітці, швидко втомлюється при незначному фізичному навантаженні.
Таким чином, відповідач, не забезпечивши на його робочому місці безпечні та нешкідливі умови праці, порушив його законні права, що призвели до професійного захворювання, втрати працездатності, до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
У зв'язку з вказаним порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки Позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, в нього постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями. У зв'язку з чим, просить суд стягнути на його користь 170 000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Ухвалу суду від 05 вересня 2018 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників по справі направлено відповідачу.
Ухвала не отримана відповідачем та повернулась на адресу суду з поштового відділення з відміткою «За закінченням строку зберігання». Відзиву на позовну заяву від Відповідача до суду не надійшло. Відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами,утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу,та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людиниу справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A.v.Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Однак, відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, у зв'язку з чим на підставі п. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Виходячи з вищевикладеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим судове засідання здійснювати у відсутність учасників справи за наявними у суду матеріалами.
Перевіривши матеріали справи і оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини,які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наявні у справі докази, на які посилається позивач та відповідач, суд прийшов до наступного висновку.
При вирішенні питання про спричинення позивачеві моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках.
Статтею 43 Конституції України передбачено право працівника на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Ніхто не може заборонити працівникові обирати професію або місце роботи, в т.ч. в шкідливих умовах, за винятком випадків, прямо передбачених законодавством.
Чинне на сьогоднішній день законодавство не встановлює будь-якої прямої заборони або обмеження щодо тривалості роботи працівника у шкідливих або небезпечних умовах праці.
Статтею 38 КЗпП України передбачено право працівника у будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні, а у разі порушення власником або уповноваженим ним органом трудового законодавства, умов колективного або трудового договору - у визначений працівником термін, з виплатою вихідної допомоги у розмірі, не меншому тримісячного заробітку.
Пунктом 2 ст. 40 КЗпП України роботодавцю надано право розірвати трудовий договір із працівником у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи. Підставою для припинення трудових відносин в цьому випадку є висновок медико-соціальної (МСЕК) або лікарсько-консультативної (ЛКК) комісії.
Тобто, роботодавець має можливість припинити роботу працівника в шкідливих умовах праці (перевести, за його згодою на іншу роботу, не пов'язану з впливом шкідливих чинників або звільнити у разі відмови від переведення чи відсутності відповідної роботи) лише у випадку, коли у працівника вже виникло і встановлено уповноваженим медичним органом порушення стану здоров'я.
Таким чином, тривалість роботи працівника у шкідливих умовах праці, яка збільшує рівень професійного ризику, залежить від самого працівника і лише він сам несе відповідальність за наслідки свого вибору.
У зв'язку з цим слід зробити висновок, що причинно-наслідковий зв'язок існує між професійним захворюванням і діями самого потерпілого, які виражаються у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, а не діями роботодавця, який не має можливості будь-яким чином обмежити термін роботи працівника в шкідливих умовах праці.
Статтею 153 КЗпП України встановлений обов'язок роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Частиною 6 зазначеної статті передбачено, що у разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.
Крім того, Наказом МОЗ України від 27.12.2001р. № 528 затверджена «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» (далі - «Гігієнічна класифікація»), призначена для гігієнічної оцінки умов і характеру праці на робочих місцях.
У п. 1.6 Гігієнічної класифікації зазначено, що «Робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом)».
Тобто, наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об'єктивним явищем. Нормативними актами з охорони праці передбачаються заходи для максимально можливої нейтралізації дії шкідливих чинників, але не встановлюється заборона на проведення робіт у шкідливих та небезпечних умовах праці.
Таким чином, виробнича діяльність підприємства, яке використовує працю робітників у шкідливих і небезпечних умовах не є протиправною за умови дотримання роботодавцем гарантій прав працівників на охорону праці, встановлених ст.ст. 5-8 ЗУ «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Кодексу законів України про працю - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З матеріалів справи встановлено, позивач ОСОБА_3 відповідно до запису у трудовій книжці виданої на ім'я ОСОБА_5 № 19 з 01 квітня 2015 року працював на підприємстві відповідача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс" слюсарем з ремонту рухомого складу 6 розряду локомотивного ДЕПО Відповідно до запису № 20, 28 грудня 2015 року він був звільнений із підприємства ТОВ «Криворіжспецремтранс» за власним бажанням. (а.с.5-8)
Згідно Довідки медико-соціальної експертної комісії від 11 жовтня 2016 року ОСОБА_5, первинно було встановлено 20% втрати професійної працездатності безстроково. (а.с. 13)
Відповідно до Довідки обласної медико-соціальної експертної комісії № 6 від 25 липня 2017 року ОСОБА_5, було встановлено безстроково 40% втрати професійної працездатності, первинно 20% - рад., повторно: 20 % - сидерос. (а.с. 14)
А згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17 серпня 2016 року форми П-4 позивач ОСОБА_5, працював в шкідливих умовах праці. Саме у цьому акті зазначено, що усі показники шкідливого впливу на здоров'я працівника мають місце, так вони значно перевищують встановлені норми.
Так, концентрація пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію до 10% в повітрі робочої зони в 1,1 раза перевищує ГДК (4,1 мг/м3 при ГДК 4 мг/м3) по СанПІН 4617 - 88..(а.с.9-12)
Таким чином, та обставина, що позивач захворів професійними захворюваннями, внаслідок того, що відповідачем не були створені належні і безпечні для здоров'я працівників умови праці підтверджені такими документами, - виписками з акту огляду МСЕК та виписками з історії хвороби позивача, характеристикою санітарно-гігієнічних умов праці, медичними довідками, та копією Акту розслідування його професійного захворювання форми П-4 від 17 серпня 2016 року. Суд не може погодитись з думкою представника відповідача, що сам позивач винен у тому, що його здоров'ю завдано шкоди, бо самостійно приймав рішення про роботу у шкідливих умовах праці, оскільки показники шкідливого впливу на здоров'я значно перевищують гранично допустимі норми, про це йдеться в Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17 серпня 2016 року форми П-4. За таких обставин суд вважає, що позивач працевлаштовуючись на роботу в шкідливих умовах ні яким чином не погоджувався на виконання роботи з значно перевищуючими, встановлених норм показниками шкідливого впливу на здоров'я.
Щодо відшкодування моральної шкоди за професійним захворюванням, яке було встановлено у 2016 році слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про охорону праці"державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
У відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 також роз'яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У відповідності зі ст. 23, 1167 ЦК України моральних шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, заподіює йому моральні та фізичні страждання, які обмежують його можливість вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров'я, відчуття болю.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Зазначені обставини наступили у ОСОБА_3 а у зв'язку із професійними захворюваннями, що призвели до встановлення 40 % втрати професійної працездатності з 17.07.2017 року безстроково, що було встановлено судом, тому суд приходить до висновку про те, що позивачеві заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008, абз. 9 п. 5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, виникнення другої групи інвалідності та значна втрата працездатності позивача настали внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.
Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.
Аналізуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали для здоров'я в молодому віці позивача, втрати працездатності, настання негативних змін у його житті, неможливості відновлення стану, який мав позивач до отримання групи інвалідності, з урахуванням причин настання нещасного випадку з вини відповідача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, що вносить істотні вимушені зміни у життєві стосунки, виходячи із засад розумності та справедливості, тому вважає за необхідне призначити позивачу компенсацію в розмірі 44 000,00 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Таким чином встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.
Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст. ст. 3, 8, ч.3 ст. 22, 43, 46 Конституції України, ст..ст.13 Закону України "Про охорону праці», ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 268, 1167, 1187 ЦК України, ст.ст. 4, 9, 13, 81, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику в наслідок ушкодження його здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс", код ЄДРПОУ 39445015, місце знаходження: місто Кривий Ріг, вулиця Якіра, будинок 5а, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, суму моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження його здоров'я, у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позовуОСОБА_3 Іванвича - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Криворіжремспецтранс", код ЄДРПОУ 39445015, місце знаходження: місто Кривий Ріг, вулиця Якіра, будинок 5а, на користь держави судовий збір 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: С. В. Ступак