Дата документу 27.02.2019 Справа № 324/1774/17
Єдиний унікальний №324/1774/17 Головуючий у 1 інстанції Каретник Ю.М.
Провадження № 22-ц/807/474/19 Суддя-доповідач ОСОБА_1
27 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
ОСОБА_2
за участю секретаря судового засідання: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Пологівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,-
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Пологівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.
В обґрунтування позову зазначала, що 29 вересня 1995 року помер її батько ОСОБА_5 Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входили житловий будинок за адресою: Пологівський район, с. Павлівське, вул. Степова, 17, грошовий вклад, який знаходився у «Промінвестбанку», а також право на земельну частку (пай) колишнього КСП ім.Куйбишева Пологівського району Запорізької області.
Спадщину після померлого батька прийняла мати позивача ОСОБА_6, про що їй 05 липня 1996 р. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок та грошовий вклад, який знаходився у «Промінвестбанку», але на земельну частку (пай) колишнього КСП ім.Куйбишева Пологівського району Запорізької області свідоцтво не було видано.
ОСОБА_6 померла 08 серпня 2015 року. За життя ОСОБА_6 склала заповіт на користь доньки - позивача по справі, інших спадкоємців після її смерті немає. 16 жовтня 2015 року за заявою позивача було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_6, а також були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_6 Вже після отримання спадщини після померлої матері позивач дізналася, що до складу спадщини не ввійшла земельна ділянка (пай), яка належала її батькові ОСОБА_5 як співвласнику колишнього КСП ім.Куйбишева і на підтвердження чого був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай). Але оскільки Державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області було зареєстровано в Пологівський районній раді 06 грудня 1995 року, а ОСОБА_5 помер 29 вересня 1995 року, за життя він не встиг отримати виготовлений на його ім'я сертифікат. Позивач є спадкоємцем ОСОБА_6, яка, в свою чергу, прийняла спадщину після померлого ОСОБА_5
Оскільки ОСОБА_5 за життя не отримав сертифікат про право на земельну частку (пай), ця обставина унеможливила прийняття спадщини у вигляді земельної частки (паю) для його спадкоємця ОСОБА_6 та, в свою чергу, позбавляє позивача як спадкоємця ОСОБА_6 можливості в позасудовому порядку оформити належну спадщину в повному обсязі.
Просила суд визнати за нею в порядку спадкування за заповітом її матері ОСОБА_6, яка померла 08 серпня 2015 року, право власності на земельну частку (пай) в розмірі 7,29 в умовних кадастрових гектарах без виділення в натурі (на місцевості) зі складу земель колективної власності колишнього КСП ім. Куйбишева Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області відповідно до Державного акту про право колективної власності на землю КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області серії ЗП № 00247, зареєстрованого в Пологівській районній раді Запорізької області 06 грудня 1995 року.
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Пологівська районна державна адміністрація Запорізької області надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення у цій справі залишити без змін.
Інженерненська сільська рада Пологівського району Запорізької областітакож надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення у цій справі залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
В силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29 вересня 1995 року помер ОСОБА_5.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.07.1996 року після смерті ОСОБА_5 право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок за адресою: Пологівський район, с. Павлівське, вул. Степова, 17, та грошовий вклад, який знаходився у «Промінвестбанку», було зареєстровано за дружиною спадкодавця ОСОБА_6, у зв'язку з тим, що інші спадкоємці за законом - ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, відмовилися від прийняття спадщини за законом на її користь.
10 серпня 2015 року померла ОСОБА_6.
Згідно листа приватного нотаріуса Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_9 від 20.03.2017 року № 364/01-16 встановлено, що після смерті матері ОСОБА_6 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.03.2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 698, на земельну ділянку площею 4,1837 га, яка розташована на території Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.03.2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 700, на земельну ділянку площею 1,5865 га, яка розташована на території Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.03.2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 702, на сертифікат на право на земельну частку (пай) - залишок.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 1, ч. 2 ст. 1220 ЦК України).
Відповідно до довідки Управління Держгеокадастру у Пологівському районі Запорізької області від 01.03.2017 року № 263/01-04, копії листа Відділу у Пологівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 03.07.2017 року та копії листа Відділу у Пологівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 27.10.2017 року, ОСОБА_5 в списку, що додається до Державного акта колишнього КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області, значиться під № 325. Сертифікат на право на земельну частку (пай) на його ім'я виготовлявся, але був списаний, оскільки ОСОБА_5 помер 29.09.1995 року. Державний акт на право колективної власності на землю серії ЗП № 00247 КСП ім. Куйбишева було зареєстровано в Пологівській районній раді 06 грудня 1995 року. До списку, доданого до Державного акта колишнього КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області, зміни не вносилися. Розмір земельної частки (паю) по КСП ім. Куйбишева становить 7,29 в умовних кадастрових гектарах без виділення в натурі (на місцевості), а її вартість по матеріалах 1995 року становить 19102,00 грн.
Крім того, судом встановлено, що в натурі земельна ділянка по сертифікату на право на земельну частку (пай), виготовленого на ім'я ОСОБА_5 і у подальшому списаного у зв'язку з його смертю, не виділялася.
Згідно листа Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області від 26.06.2017 року до компетенції районної державної адміністрації відноситься прийняття рішень про виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) за межами населених пунктів.
Із копії Державного акта на право колективної власності на землю ЗП № 00247 від 06 грудня 1995 року встановлено, що відповідно до розпорядження голови Пологівської районної державної адміністрації від 06.12.1995 року № 154 КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області передано у колективну власність 3909,4 гектарів землі в межах згідно з планом.
З копії Додатку 1 до Державного акта № 00247 - Списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, вбачається, що ОСОБА_5 значиться у вказаному списку під № 325.
Факт роботи ОСОБА_5 у КСП ім. Куйбишева Інженерненської сільради Пологівського району Запорізької області у період з 1951 року по 1983 рік підтверджується копією трудової книжки колгоспника № 108.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спір виник щодо визнання за позивачем права власності на земельну частку (пай) в розмірі 7,29 в умовних кадастрових га без виділення в натурі (на місцевості) зі складу земель колективної власності колишнього КСП ім. Куйбишева на території Інженерненської сільської ради Пологівського району Запорізької області.
Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського товариства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно ст.3 Указу Президента України від 03 грудня 1999 року №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.
Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Таким чином, право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському підприємству, членом якого є особа.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_5 помер 29.09.1995 року, у той час як відповідно до розпорядження голови Пологівської районної державної адміністрації від 06.12.1995 року № 154 КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області було передано у колективну власність 3909,4 гектарів землі, що посвідчено Державним актом на право колективної власності на землю ЗП № 00247 від 06 грудня 1995 року.
Колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про те, що на час смерті ОСОБА_5 і відкриття спадщини КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області державний акт на право колективної власності на землю не видавався, а його члени не мали прав на земельні частки (паї).
Відповідно до ст. 9 ЦК Української РСР, який діяв на час смерті ОСОБА_5, правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється зі смертю.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що факт виготовлення сертифікату на право на земельну частку (пай) та той факт, що ОСОБА_5 до цього часу значиться в списку, доданому до Державного акта колишнього КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області є безпідставними.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 не могла успадкувати право на земельну частку (пай) після смерті чоловіка, оскільки він за життя не набув відповідного права і тому не міг передавати його у спадок. При цьому, об'єктом, який міг би передаватися у спадок, є не сама земельна частка (пай), а право на земельну частка (пай), посвідчене відповідним сертифікатом.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
З огляду на зазначене, ОСОБА_6, не набувши за життя ні земельної частки (паю), ні права на земельну частку (пай) після смерті чоловіка, не мала права заповідати їх своїм спадкоємцям, у тому числі й позивачу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 не було доведено належними та допустимими доказами отримання її матір'ю у спадок від батька саме земельної частки (паю), як і не було доведено наявність такої земельної частки (паю) у власності її батька на час його смерті.
Доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок смерті ОСОБА_5 не перестав бути членом КСП і не втратив право на отримання земельної частки (паю), не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки відповідно до ЦК України права і обов'язки особи припиняються після її смерті. Окрім того, скаржником зазанчено, що на час смерті ОСОБА_5 право на землю не було передано колишньому КСП ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області, бо відповідний Державний акт було зареєстровано вже після його смерті. Таким чином ОСОБА_5 не міг за життя отримати право на земельну частку (пай), а ОСОБА_6, відповідно, не могла його успадкувати і заповідати своїм спадкоємцям.
Позивачем не було надано до суду доказів відмови нотаріуса в оформленні спадкових прав ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на спірну земельну частку (пай), як і не було надано копій матеріалів зі спадкових справ ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підтвердження факту відсутності інших спадкоємців, крім позивача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 березня 2019 року.
Головуючий
Судді: