Єдиний унікальний номер 234/12802/18 Номер провадження 22-ц/804/606/19
06 травня 2019 року
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Жданової В.С.,
суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В.,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 грудня 2018 року у цивільній справі № 234/12802/18 р за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку ( суддя у 1 інстанції Чернобай А.О.),
21.08.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював на підприємстві відповідача з 1996 року по 17.07.2017 року. Починаючи з березня 2017 року по день звільнення 17.07.2017 року йому не виплачували заробітну плату, загальний розмір якої з урахуванням вихідної допомоги та компенсації за дні невикористаної відпустки складає 24943,41 грн.; компенсація втрати частини заробітної плати складає 27537,10грн. Просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за дні затримки розрахунку за період з 17.07.2017 року по день винесення рішення.
Рішенням Краматорського міського суду від 10 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено частково, з відповідача ОСОБА_2 залізниця" на користь позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2018 року, компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу, а всього 24 943,41 грн. (двадцять чотири тисячі дев'ятсот сорок три грн. сорок одна коп.) без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів. З відповідача також стягнуто суму інфляційних втрат по заробітній платі в розмірі 2 593,69 грн. (дві тисячі п'ятсот дев'яноста три грн. шістдесят дев'ять коп.). Вирішено питання про стягнення судових витрат.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.
Позивач ОСОБА_1О, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не погодився та звернувся з апеляційною скаргою. В мотивування доводів апеляційної скарги посилається на ст.117 КЗпП України, якою передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Вважає, що відсутність вини відповідача у затримці розрахунку не доведена, висновок Торгово - промислової палати від 16.01.2018 року №126/21-02 не є належним документом, оскільки складений на комерційний основі, на підставі договору про надання послуг і не може бути нормативно-правовим актом, що дає підстави для звільнення від обов'язку здійснити розрахунок у день звільнення. Вважає, що в даному випадку факт форс-мажорних обставин може бути підтверджений лише Сертифікатом, який відається підприємству відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Позивач вказує на те, що місцезнаходженням ПАТ «Укрзалізниця» було м. Київ, регіональна філія розташована у м. Красний Лиман, на території яких антитерористична операція не проводилась. Позивач вважає, що його право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку було порушено, враховуючи вимоги ст.117 КЗПП України та приписи Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» порушене право повинно бути відновлено. Просить стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
В судовому засіданні встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 21.03.1996 року працював електромонтером 4 розряду контактної мережі Горлівка Іловайської дистанції електропостачання Донецької залізниці. 15.08.1999 року переведений машиністом 6 розряду автомотриси контактної мережі Горлівка. Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 15.04.2016 року № 303 та наказом № 2/ОС від 12.07.2016 року Іловайська дистанція електропостачання Державного Підприємства "Донецька залізниця" реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ Іловайська дистанція електропостачання структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Донецька залізниця публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Згідно наказу від 10 липня 2017 року № 6898/ДН- ОС ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.7, 21).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці». Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі. Майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги, інфляційних втрат позивачем не оскаржується.
Згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47,83,115,116 КЗпП України спричинено впливом дії форс мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Згідно із ст. 10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 р. № 44(5) ( із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Президії ТПП України від 26 квітня 2016 № 11 (6)) сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) документ, затвердженої Президією ТПП України форми, який засвідчує настання форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Пунктом 6.12 вказаного Регламенту визначено, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), після його внесення до Реєстру сертифікатів і підготовки тексту, роздруковується на бланку Торгово-промислової палати України / регіональної ТПП, що проводить засвідчення форс-мажорних обставин, і підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин, і відповідно першим віце-президентом або віце-президентом ТПП України / президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На сертифікаті ставиться печатка ТПП України / регіональної ТПП.
У даній справі відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, у розділі VII якого зазначено, що цей висновок складено на бланку Торгово-промислової палати України в 5 автентичних примірниках, він підписаний фахівцями, які склали цей висновок та першим віце-президентом ТПП України, на сертифікаті поставлена печатка ТПП України.(а.с 70-86)
Тому відсутність у вказаному висновку назви «сертифікат»не свідчить про те, що цей доказ є неналежним.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні відсутня вина відповідача, що унеможливлює застосування вимог ст.117 КЗпП України.
Такий висновок суду першої інстанції перебуває у відповідності до правових позицій, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду у справах: №408/4386/17 від 24.09.2018р.; №408/4123/17 ц від 3.10.2018 р.; №408/3267/17 від 06.02.2019р.
Розглядаючи позов, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справ та правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин; навів мотиви прийнятих доказів та мотивував відхилення доводів позивача щодо наявності вини відповідача у затримці виплати розрахунку при звільненні, вірно визначив норму матеріального закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги не містять підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3.ст. 389 ЦПК України.
Судді: