Дата документу 27.02.2019 Справа № 336/3053/18
Єдиний унікальний №336/3053/18-ц Головуючий у 1 інстанції Марко Я.Р.
Провадження № 22-ц/807/633/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
27 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Воробйової І.А.
за участю секретаря судового засідання: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Ніколаєнко Дмитра Віталійовича, стягував - ОСОБА_5,-
У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Ніколаєнка Д.В., стягувач - ОСОБА_5
У скарзі зазначав, що Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ від 06.01.2011 року відкрито виконавче провадження № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу, щомісячно, до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.10.2010 року.
Просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Ніколаєнка Д.В., які полягають у зазначенні в розрахунку заборгованості по аліментам від 25.05.2018 року доходу ОСОБА_3, у період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року, у розмірі середньої заробітної плати працівника для даної місцевості і не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 і 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень. Зобов'язати державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Ніколаєнка Д.В. скласти новий розрахунок заборгованості по аліментам, у якому зазначити дохід ОСОБА_3, за період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року, у розмірі доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності та врахувати сплату аліментів, здійснену 19 і 24 березня 2014 року в розмірі 340 гривень та 6530 гривень, а також стягнути з Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на свою користь судові витрати у розмірі 9000 гривень.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року скаргу задоволено частково.
Визнано неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, які полягають не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень відповідно, у виконавчому провадженні № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року.
Зобов'язано державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області зробити перерахунок заборгованості по аліментам з урахуванням сплати заборгованості по аліментам, здійснену 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень відповідно, у виконавчому провадженні № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року.
Стягнуто з Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні скарги, щодо визнання неправомірними дій державного виконавця, які полягають у зазначенні в розрахунку заборгованості по аліментам від 25 травня 2018 року, доходу ОСОБА_3, у період з 01 березня 2014 року по 07 липня 2017 року, у розмірі середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Просив суд постановити нову ухвалу, якою визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, які полягають у зазначенні в розрахунку заборгованості по аліментам від 25 травня 2018 року, доходу ОСОБА_3, у період з 01 березня 2014 року по 07 липня 2017 року, у розмірі середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області зробити перерахунок заборгованості по сплаті аліментів;, в якому зазначити дохід ОСОБА_3, у період з 01 березня 2014 року по 07 липня 2017 року, у розмірі доходів одержаних від здійснення підприємницької діяльності. Стягнути з Шевченківського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у , сумі 8 000,00грн. (вісім тисяч гривень). В іншій частині, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ від 06.01.2011 року відкрито виконавче провадження № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу, щомісячно, до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.10.2010 року.
Постановою про заміну сторони виконавчого провадження від 11.05.2016 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 23667596 ОСОБА_6 на ОСОБА_5
З розрахунку заборгованості від 25.05.2018 року, наданого Шевченківським ВДВС м. Запоріжжя, за період з березня 2014 року по квітень 2018 року, вбачається, що заборгованість по аліментам становить 50246,43 гривень, з урахуванням заборгованості станом на 28.02.2914 року в сумі 6593,70 гривень.
Відповідно до копій квитанцій № 2668 від 19.03.2014 року на суму 450 гривень та № (нерозбірливо) від 24.03.2014 року на суму 6530 гривень, призначення платежу за якими: сплата боргу по аліментам ОСОБА_3. по ВП НОМЕР_1, без ПДВ Платник - ОСОБА_3.
З заяви ОСОБА_3 про надання розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 20.03.2018 року, вбачається, що боржник звертався до Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя для врахування сплачених ним сум та визначити розмір заборгованості.
Відповідно до довідки Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області, ОСОБА_3 знаходиться на обліку у Запорізької ОДПІ ГУ ДФС з 11.09.2001 року та згідно з наданих річних податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік, загальна сума річного доходу становила 00 гривень 00 копійок. Згідно поданої річної декларації платника єдиного податку ФОП за 2017 рік загальна сума доходу за звітний (податковий) період складає 18700 гривень.
ОСОБА_3 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 30.08.2001 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що останні зміни до статті 195 СК України були внесені на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 (далі - Закон № 2037-УІІІ) та набрали законної сили лише 08.07.2017 року.
Під час складання довідки про заборгованість державний виконавець посилаючись на ч.2 ст. 195 СК України у новій редакції Законузазначив, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної тати працівника для даної місцевості. Водночас, попередня редакція статті 195 СК України, зокрема частини першої зазначала, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.
Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 №146, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з доходів від підприємницької діяльності.
У відповідності до положень підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Стягувач та його представник вважають, що державний виконавець не мав жодних правових підстав для перерахунку заборгованості у відповідності до нової редакції частини 2 статті 195 СК України, оскільки даний акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, а тому у діях державного виконавця вбачаються порушення ч. 1 ст. 18, Закону України «Про виконавче провадження», а також ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно до частиною 1 статті 18 Закон №1404-УІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.
Згідно ч.2 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Таким чином, судом першої інстанції вірно було встановлено з матеріалів доданих до скарги та матеріалів виконавчого провадження виконавчого провадження № 23667596 з виконання виконавчого листа № 2-8097/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 21.12.2010 року, що не підтверджено порушення державним виконавцем вимог статті 195 Сімейного кодексу України при здійсненні розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_3, за період з 01.03.2014 року по 07.07.2017 року.
З вказаним виском суду першої інстанції погодилася судова колегія.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону №1404-VІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконаний судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню лише в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, які полягають у не зазначенні сплати аліментів, здійснених 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень відповідно та зобов'язання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області зробити перерахунок заборгованості по аліментам, з урахуванням сплати заборгованості по аліментам, здійснену 19 березня 2014 року та 24 березня 2014 року в розмірі 450 гривень та 6530 гривень.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що узгоджується з матеріалами справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника, відповідно до частини 3 статті 450 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно ст.. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
За положеннями статті 452 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
У своїй скарзі ОСОБА_3 просить суд стягнути з Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на свою користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9000 гривень, посилаючись на надані документи, а саме: копію ордеру про надання правової допомоги, копію договору про надання правової допомоги № 120-7/190/17 від 12.12.2017 року, копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги № 120-7/190/17 про детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та затверджених клієнтом від 30.05.2018 року, копію акту прийому-передачі фактично виконаних робіт від 30.05.2018 року та копією квитанції прибуткового ордеру касового ордера №120 від 30.05.2018 року.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що стягненню підлягають понесені витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн. з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про стягнення з Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000, 00 грн. з урахуванням часткового задоволення скарги ОСОБА_3
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для її скасування чи зміни при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення скарги у відповідній частині.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 березня 2019 року.
Головуючий
Судді: