вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
12.01.10Справа №2а-12524/09/11/0170
о 19 годині 01 хвилину
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А.., при секретарі Сисоєвій С.А., розглянувши за участю
позивача ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1,
представника відповідача Андросенко А.В., довіреність №4454 від 21.12.2009р.,
у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Військової частини А 2320
про стягнення грошової компенсації за речове майно у сумі 2182,79грн.,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Військової частини А2320 про стягнення грошової компенсації за речове майно у сумі 2182,79грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачена грошова компенсація за речове майно не отримане під час проходження служби.
У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, а саме: грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачується позивачу, оскільки відповідно до Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17 лютого 2000 року N 1459-III, згідно якого призупинено право військовослужбовців на грошову компенсацію за речове майно та продовольчий пайок. Крім того, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, несе відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконання процедур та вимог, встановлених Бюджетним кодексом України, а оскільки цільові кошти для військової частини А2320 на виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна у 2009р. до теперішнього часу не надходили, виплачувати грошову компенсацію без наявних коштів на ці цілі - є бюджетним правопорушенням.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.01.2010р. позовну заяву ОСОБА_1 про визнання дій командування Військової частини А2320 з невиплати грошової компенсації позивачу за неотримане під час служби речове майно неправомірними - залишено без розгляду.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини А2320 (по стройовій частині) від 28.11.2008 року № 260 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за пунктом 63 підпунктом “в”(за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.
Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_1 та військовою частиною А2320, у тому числі з командуванням зазначеної частини, з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до довідки №111 про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас за пунктом 63 підпунктом «в» (за станом здоров'я ), з правом носіння військової форми одягу «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України» майору ОСОБА_1 призначена виплата грошової компенсації за речове майно у сумі 2182,79 гривень.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем ОСОБА_1 не виплачена.
Посилання відповідача на Закон України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17 лютого 2000 року N 1459-III є необґрунтованим з наступних підстав.
Пунктом 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000р. №1459-ІІІ призупинено дію частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Зазначений Закон України набрав чинності з дня опублікування, яке відбулося 11.03.2000р. в Урядовому кур'єрі N45 від 11.03.2000р.
Законом України № 328-V від 03.11.2006 стаття 9 викладена в новій редакції та введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни.
З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їм.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"
Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.
Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”від 28.12.2007 р. № 107-VI .
Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444.
Доводи представника відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю коштів, призначених на ці виплати не можуть прийняті до уваги з наступних підстав.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
Під час судового засідання, яке відбулось 12.01.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 16.01.2010 р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з військової частини А2320 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію за не отримане речове майно в сумі 2182 (дві тисячі сто вісімдесят дві) гривні 79 копійок шляхом списання зазначеної суми з відповідного реєстраційного рахунку в/ч А2320 через органи Державного Казначейства України в АР Крим.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Москаленко С.А.