ун. № 759/1837/17
пр. № 2/759/337/19
15 лютого 2019 року м.Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді: Т.О. Величко
при секретарі судових засідань: В.В. Дудник
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку в квартирі, суд,-
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з заявою до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку в квартирі.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру. Квартира зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності і записана у реєстрову унигу за реєстровим № 41817 21.08.2000 року.
Позивач вказує, що 03.10.2013 року, на прохання знайомих, вона в своїй квартирі зареєструвала громадянина Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який приїхав до м.Києва для офіційного працевлаштування. Факт реєстрації ОСОБА_3 в її квартирі підтверджується штампом в Посвідці на тимчасове проживання на ім"я ОСОБА_3 серії НОМЕР_1, виданої 30.09.2013 Головним управлінням державної міграційної служби у м.Києві та Довідкою про кількість проживаючих № 34 від 30.01.2017 року, виданої ТОВ "Житлобуд-1".
В її квартирі ОСОБА_3 проживав постійно зі своєю дружиною ОСОБА_5 з жовтня 2013 року до травня 2014 року. В травні подружжя не попереджуючи їх, терміново залишили мою квартиру та виїхали в невідомому напрямі. Вона думає, що подружжя повернулось в Російську Федерацію. З травня 2014 року і до теперішнього часу ОСОБА_3, не проживає в її квартирі, не оплачує комунальних послуги та не бере участі у її утриманні. Позивач не має про нього ніяких відомостей і його місце проживання їй невідоме. Факт не проживання Відповідача в її квартирі підтверджують її сусіди із НОМЕР_2 що виражено у письмових Актах від 02.02.2016 року та 09.08.2016 року, 17.01.2016 року, засвідчених Житлово-комунальним підприємством - ТОВ "Житлобуд-1".
Позивач вказує, що оскільки, за вказаною адресою відповідач не проживає, то виникають проблеми зі сплатою надмврних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються. Крім того, для вчинення певних правочинів щодо квартири для забезпечення власних потреб позивача необхідна згода проживаючих (зареєстрованих) в ній, а тому реєстрація відповідача в її квартирі не дозволяє їй розпоряджатись нею на власний розсуд та значно обмежує її законні права.
06.02.2017 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями визначено головуючою суддею Величко Т.О.
27.02.2017 року Ухвалою судді відкрито провадження усправі.
21.12.2017 року Ухвалою судді позов залишено без руху.
22.10.2018 року Ухвалою судді продовжено розгляд цивільної справи.
У судове засідання представник не з"явився, направив до суду заяву у якій просила розглядати справу без її участі, на вимогах позову наполягає, проти заочного рішення суду наполягає.
Відповідач у судове засідання не з"явився, про судові засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулись на адресу суду за закінченням терміну зберігання. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;3) відповідач не подав відзив;4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати і вирішувати справу відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 16.08.2000 серія НОМЕР_3 яке видано на підставі Наказу головного управління житлового забезпечення від 09.08.200 р. № 993-С/КІ. Квартира зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності і записана у реєстрову унигу за реєстровим № 41817 21.08.2000 року.
Судом встановлено, що факт реєстрації ОСОБА_3 в квартирі ОСОБА_2 підтверджується штампом в Посвідці на тимчасове проживання на ім"я ОСОБА_3 серії НОМЕР_1, виданої 30.09.2013 Головним управлінням державної міграційної служби у м.Києві та Довідкою про кількість проживаючих № 34 від 30.01.2017 року, виданої ТОВ "Житлобуд-1".
Як убачається з пояснень позивача, відповідач не проживає у спірній квартирі з травня 2014 року.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частина 1 ст.16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов"язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов"язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст.13, ч.3 ст.16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.
Крім того, згідно п.34 вказаної Постанови, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, аналізуючи наявні докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки відповідач, втратив право користування цим жилим приміщенням після того як залишив квартирута виїхав. Реєстрація відповідача у квартирі на даний час чинить позивачу перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним їй майном, в зв'язку з чим її права підлягають захисту в судовому порядку, а тому суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 12, 76 81, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 319, 321, 391 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку в квартирі - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № АДРЕСА_1 та примусово зняти його з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікайний номер не відомий, адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер не відомий, місце реєстрації: АДРЕСА_3 - 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Т.О. Величко