25.02.2019 Справа № 920/1006/18
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за наявними матеріалами справу № 920/1006/19
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720),
до відповідача: Комунального підприємства Тростянецької міської ради «Тростянецьке житлово-експлуатаційне управління» (вул. Вознесенська, 72, м. Тростянець, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 14025593),
про стягнення заборгованості в сумі 3 735 грн. 19 коп. за договором № 1924/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013,
18.12.2018 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 3 735 грн. 19 коп., з яких: 1 784 грн. 76 коп. пені, 294 грн. 49 коп. - 3% річних, 1 655 грн. 93 коп. інфляційних збитків, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №1924/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013, а також 1762,00 грн. судового збору.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач здійснював оплату природного газу, отриманого у 2014 році несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п. 6.1. договору.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 26.12.2018 відкрито провадження у справі № 920/1006/18, відповідачу надано термін 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 28.12.2018, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.
29.12.2018 на адресу господарського суду Сумської області від відповідача надійшло клопотання №749 від 22.12.2018 про долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення №9030 від 17.12.2018 про сплату 3 735 грн. 19 коп. заборгованості по договору №1924/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013.
Від позивача надійшли додаткові пояснення №14/4-409 від 09.02.2019, в яких він повідомив суд про те, що на рахунок позивача від відповідача надійшли кошти в розмірі 3 735 грн. 19 коп.
Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до укладеного між сторонами договору № 1924/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013 (далі за текстом - «Договір»), позивач зобов'язувався передати у власність відповідачу з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року природний газ обсягом до 33,00 тис. куб.м., а відповідач, в свою чергу, взяв на себе зобов'язання оплатити природний газ на умовах, передбачених договором.
Згідно п. 1.2. Договору газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками ( крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень-грудень 2014 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 26081 грн. 87 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв'язку з чим останньому нараховано пеню відповідно до п. 7.2. договору, а також 3% річних та інфляційні збитки.
Зі змісту п. 9.3. Договору вбачається, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється у 5 років.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За умовами п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Судом встановлено, що пеня нарахована позивачем на виконання вимог п. 7.2 договору, згідно якого у разі невиконання відповідачем умов п.6.1, останній зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 1 784 грн. 76 коп. за загальний період з 15.02.2014 по 26.02.2015, 3% річних нараховані за аналогічний період в розмірі 294 грн. 49 коп., інфляційні збитки - 1655 грн. 93 коп.
Разом з тим, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі за текстом - «Закон»), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 1 Закону передбачено, що врегулюванню підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, через вжиття заходів, спрямованих на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожити природний газ, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, згідно статті 3 Закону.
За приписами ч.1 ст. 5 Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі за текстом - «Порядок»), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас, частиною 3 статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини третьої статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.
Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за спожиті енергоносії була погашена 27.02.2015, тобто на момент набрання чинності Закону (до 30.11.2016), що також не заперечується позивачем.
Таким чином, суд вважає, що заявлені до стягнення пеня, інфляційній збитки та 3 % - річних, нараховані позивачем у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, і така заборгованість погашена відповідачем до набрання чинності Законом, підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону, а виконання даної норми (списання санкцій) не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №925/108/18, від 21.03.2018 у справі № 905/403/17, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність законних підстав для нарахування позивачем штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання по договору № 1661/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 22.11.2013, а нараховані штрафні санкції підлягають списанню.
Судом встановлено, що провадження у справі №920/1006/18 було відкрито відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 26.12.2018 р.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що 17.12.2018 р. відповідач сплатив суму заборгованості в повному обсязі відповідно до платіжного доручення №9030 від 17.12.2018 на суму 3 735 грн. 19 коп. з призначенням платежу «оплата інфляційних втрат - 1 655 грн. 93 коп., 3% річних - 294 грн. 49 коп., пені - 1 784 грн. 76 коп. згідно позовної заяви №14/4-1377 від 31.10.2018 згідно договору №1924/14-ТЕ-29 від 23.12.2013» /а.с. 47/.
Факт повної сплати заборгованості 17.12.2018 р. також не заперечується позивачем у письмових поясненнях №14/4-409 від 09.02.2019.
Згідно п. 4.4.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК /в редакції, чинній до 2017 року/, яка кореспондується у п. 2 ч.1 ст. 231 діючого ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що письмовими матеріалами справи підтверджується, що предмет спору у даній справі був відсутній до відкриття провадження у справі №920/1006/18, а отже позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача: Комунального підприємства Тростянецької міської ради «Тростянецьке житлово-експлуатаційне управління» про стягнення заборгованості в сумі 3 735 грн. 19 коп. за договором № 1924/14-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 23.12.2013- відмовити.
2. Судові витрати в розмірі 1 762 грн. 00 коп. покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 05.03.2019.
Суддя ОСОБА_1