Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
01 березня 2019 р. Справа № 520/11867/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши адміністративну справу у порядку спрощеного позовного провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба, (вул. Сумська 77/79, м. Харків, 61023) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- Визнати протиправним та нечиним з дати видання акт індивідуальної дії - наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (по стройовій частині) від 19.10.2017 № 234 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 19.10.2017, та протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба, яка полягає у не виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 та не виплатити ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017;
- Зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені 1. Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017,
- подати протягом п'ятнадцяті днів, з дня набрання судовим рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАС України.
В обґрунтування позову позивач
В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив дійсну військову службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені І. Кожедуба (ХНУПС) на посаді провідного наукового співробітника науково дослідного відділу наукового центру Повітряних Сил, перебував на фінансовому забезпеченні у ХНУПС та отримував грошове забезпечення. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.09.2017 року № 422 позивача звільнено з військової служби у запас. До дня виключення позивача зі списку особового складу університету. ХНУПС не здійснив з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема з фінансового забезпечення. Позивач зазначає, що він не давав згоду на виключення зі списків особового складу ХНУПС до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, проте Наказом начальника ХНУПС (по стройовій частині) від 19.10.2017 №234 позивача виключено зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 19.10.2017 р. Позивач зазначає, що у зв'язку із тим, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 йому своєчасно виплачена не була, вважає наказ відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 19.10.2017.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.01.2019 року відкрито спрощене провадження по справі.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем 20.02.2019 року подано відзив на позов, в якому відповідач проти вимог заявленого позову не погоджується, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. В обґрунтування доводів зазначив, що індексація грошових доходів громадян, у відповідності до чинного законодавства, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, що визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078. Разом з цим, Відповідач є розпорядником коштів третього ступеня та здійснює нарахування у межах коштів, передбачених на ці цілі з боку вищого довольчого органу, відповідно до бюджетних асигнувань. Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що кошти для проведення індексації військовослужбовцям Збройних Сил України впродовж з січня 2016 року до лютого 2018 року були фактично відсутні. Разом з цим, зауважує, що індексація не є видом грошового забезпечення, тому під час звільнення Позивач був повністю розрахований з боку Відповідача
Крім того, відповідачем подане клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду щодо оскарження наказу.
Через канцелярію суду позивачем 25.02.2019 року подана відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із доводами відповідача. Викладеними у відзиві на позов, зазначив при цьому, що відповідач не надав суду жодних заперечень саме щодо позовної вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.12.2017 та компенсації за невиплату індексації. Вважає посилання ХНУПС на відсутність механізму реалізації права позивача на індексацію грошового забезпечення не гуртуються на принципі верховенства права. Посилаючись на практику Верховного Суд України позивач зазначає, що у своїх рішеннях ВСУ неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат. Підкреслив, що документ, якій ХНУПС називає розпорядженням насправді є роз'ясненням. Просив суд врахувати зазначені обставини при прийнятті судового рішення по справі.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені І. Кожедуба (далі ХНУПС) на посаді провідного наукового співробітника науково дослідного відділу наукового центру Повітряних Сил.
В період проходження військової служби в ХНУПС позивач перебував на фінансовому забезпеченні у ХНУПС та отримував грошове забезпечення.
За матеріалами справи судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.09.2017 року № 422 позивача звільнено з військової служби у запас, а Наказом начальника ХНУПС (по стройовій частині) від 19.10.2017 № 234 позивача виключено зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 19.10.2017 р.
До дня виключення позивача зі списку особового складу університету. ХНУПС не здійснив з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема з фінансового забезпечення.
Судом встановлено, що позивач не давав згоду на виключення зі списків особового складу ХНУПС до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Позивачу індексація грошового забезпечення своєчасно виплачена не була за період з 01.01.2016 по 19.10.2017.
У зв'язку із чим, 14.11.2018 позивач звернувся ХНУПС із заявою про виплату невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 та виплатити йому компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за зазначений період.
ХНУПС листом від 14.12.2018 року №350/176/100-848/1590 повідомив позивача про відмову у виплаті індексації грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність ХНУПС щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за своєчасно не виплачену індексацію грошового забезпечення протиправною, а наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (по стройовій частині) від 19.10.2017 № 234 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 08.12.2017 р. передчасним та протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Перевіряючи на відповідність закону оскарженого рішення та вчиненого владним субєктом діяння управлінського характеру, суд зазначає, що за змістом Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Таким чином, індексація за своєю правовою та економічною суттю є не окремим складовим елементом грошового забезпечення як форми оплати праці робітника, а похідною величиною від базового первісного платежу з оплати праці, яка визначається у зв'язку з настанням чітко передбаченої законом події.
При цьому, суд наголошує, що індексація підлягає нарахуванню та виплаті не у силу приписів розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади або органів управління (у тому числі і наказів тощо), а у зв'язку з прямою дією норм ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення",
Оскільки згідно з ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають, зокрема, виплати з грошового забезпечення, то у спірних правовідносинах владному суб'єкту належало провести нарахування індексації грошового забезпечення у разі існування визначеної законом підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, - згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Порядок індексації, заробітної плати передбачений і п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно із п. 6 Порядку Проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, - виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону № 1282 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Проте, даною нормою визначається джерело коштів на проведення індексації. Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов'язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Згідно з ст. ст. 1, 2, 4, 5, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до п. 1-1, 4, 5, 6, 14 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
При цьому, в роз'ясненнях Мінсоцполітики № 252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №220/5140 від 04.07.2017 року, № 48/0/66-17 від 08.08.2017 року зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів передбачених на ці цілі (а.с. 11-12).
Суд звертає увагу на те, що нормами законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців та обмеження виконання цих норм законодавства не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'яснень міністерств, тощо.
Відсутність на рахунках ХНУПС коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є правовою та законною підставою для недотримання вимог закону та нездійснення виплати такої індексації.
Відповідачем не доведено, що протягом 2016-2017 років ним були вжиті заходи для виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
При цьому, ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В п. 23, 26 рішення у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така індексація нарахована, однак не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною бездіяльністю відповідача.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача на відсутність на рахунках коштів для виплати індексації грошового забезпечення судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки відсутність бюджетного фінансування на її виплату не є підставою для її не нарахування та належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат. При цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення. Також відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2016-2017 років надсилались до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідач, в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України, не довів правомірності своїх дії в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 19 жовтня 2017 року, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно виплати компенсації на невчасно виплачену індексацію суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 4 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення». затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Компенсація громадянам доходів у разі їх несвоєчасної виплати здійснюється відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Сума компенсації нараховується у разі нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів. Нараховується і виплачується компенсація в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт при вирішенні питання про індексацію грошового забезпечення військовослужбовця не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом в частині прийняття владним суб'єктом необґрунтованого рішення у вигляді відмови, викладену у листі від 14.12.2018 року №350/176/100-848/1590, що є визначеною процесуальним законом обставиною для скасування цього рішення та обтяження владного суб'єкта обов'язком повторно розглянути звернення позивача.
Вирішуючи спір за вимогою про виплату компенсації, суд зазначає, що по-перше, дана вимога заявлена наперед, відносно майбутніх правовідносин та подій, котрі ще не склались, а, по-друге, механізми індексації доходів згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та компенсації доходів згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за своєю правовою суттю та призначенням фактично поглинають один одного.
За таких обставин, на погляд суду - дана вимога задоволенню не підлягає.
Стосовно пропущення строків звернення до суду щодо скасування наказу Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (по стройовій частині) від 19.10.2017 р. № 234 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 19.10.2017 року та заявленим клопотанням відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне:
Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 23.12.2018 р. із вимогами щодо захисту його порушених прав та інтересів з боку ХУПС.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання щодо строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Позовна заява та матеріали справи свідчать, що позивачем оскаржується бездіяльність ХУПС щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 та невиплаті позивачу компенсації за невчасно виплачену індексацію за період з 01.01.2016 по 19.10.2017.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Позовна заява та матеріали справи свідчать, що порушення прав позивача відбулось з боку ХНУПС у вигляді бездіяльності яка полягає у не вчиненні дій, а саме у не нарахуванні та не виплаті індексації грошового забезпечення.
Відповідно до висновків Верховного Суду які висловлені у постанові від 24 жовтня 2018 року (справа № №820/3211/17) чинним законодавством передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
У ч. 2 ст. 233 КЗпІІ України зазначено, що у разі порушення законодавці ва про оплату праці працівник мас право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 р. у справі №6-1395цс16 вкотре підтвердив принцип трудового права: якщо ти працював у штаті підприємства, то за твою працю підприємство повинно розрахуватися за будь-яких обставин, тобто кожна праця мас бути оплачена. А отже, немає значення, коли працівник звернеться до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.
Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України. ВСУ дійшов висновку про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто УСІХ виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Отже, строк звернення до адміністративною суду встановлений у ст. 122 КАС України є різновидом строку позовної давності. Таким чином , позивачем не пропущений сірок звернення до адміністративною суду, у зв'язку із чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Стосовно визнання протиправним та нечиним з дати видання акт індивідуальної дії - наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (по стройовій частині) від 19.10.2017 № 234 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу університету та з усіх видів забезпечення з 19.10.2017, суд враховує наступне:
Предметом доказування у даній справі є також правомірність виключення позивача зі списків особового складу ХНУПС без його згоди до проведення з ним повного розрахунку.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (Положення № 1153/2008).
Закон № 2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Так, у відповідності до частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення № 1153/2008, Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Абзацом другим пункту 242 Положення № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Тобто, відповідачем діясно прийнято оскаржуваний наказ в частині виключення зі списків особового складу частини без згоди позивача до проведення з ним повного розрахунку з порушенням вимог, визначених пунктом 242 Положення № 1153/2008, що свідчить про невідповідність такого рішення вимогам пунктів 1 (прийнято не у спосіб, визначений законом), 3 (без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення), 5 (вимога щодо добросовісності), 6 (вимога щодо розсудливості) та 8 (пропорційність) частини другої статті 2 КАС України.
Щодо порушення принципу пропорційності, який полягає у вимозі щодо дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, суд зауважує, що в даному випадку виключенням позивача зі списків особового складу без його згоди до проведення повного розрахунку, зважаючи на частину другу статті 24 Закону № 2232-ХІІ, відповідачем-2 не враховано можливі несприятливі наслідки для позивача у вигляді, зокрема, зменшення строку військової служби, що прямо впливає на визначені законодавством соціальні гарантії для військовослужбовців.
Про обов'язок суворого дотримання принципу пропорційності неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїй практиці (рішення у справах «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04), «Гримковська проти України» від 21.07.2011 (заява № 38182/03), «Савіни проти України» від 18.12.2008 (заява № 39948/06), та інші).
Що ж стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на встановлені обставини та на правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, та обрати належний в розумінні статті 13 Конвенції спосіб захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправною відмову Харківського національного університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба, оформлену листом від 14.12.2018 року №350/176/100-848/1590.
Щодо вимог позивача, заявлених в порядку ст. 382 КАС України, відносно встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 382 КАС України судом не виявлено.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба, (вул. Сумська 77/79, м. Харків, 61023) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 та не виплатити ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017
Визнати протиправною відмову Харківського національного університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба , оформлену листом відвід 14.12.2018 року №350/176/100-848/1590.
Зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба вирішити по суті питання з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 19.10.2017 р.
У решті вимог позов - залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба (61023, м. Харків, вул. Сумська, 77/79, код ЄДРПОУ 24980799) витрати зі сплати судового збору у сумі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві грн. 40 коп.)
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06 березня 2019 року.
Суддя О.М. Шляхова