Справа № 420/6636/18
05 березня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Завальнюка І.В.,
за участю секретаря - Салюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ № 227 від 27.11.2018 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - ОСОБА_2. У випадку повернення життю та свободі позивача буде загрожувати небезпека, що суперечить ст.3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Зокрема, в ОСОБА_2 позивачу загрожує переслідування по політично вмотивованим звинуваченням релігійного характеру, та жорстоке, і таке, що принижує гідність, поводження.
Ухвалою судді від 09.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження з викликом сторін на 28.01.2019 о 11:00 год.
23.01.2019 до суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що попередню заяву позивача від 25.04.2017 раніше було визнано необґрунтованою, що підтверджено судовими рішенням всіх інстанцій. Однак, не зважаючи на те, що умови його звернення не змінилися, позивач повторно звернувся за захистом в Україні, що в силу ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідь на відзив від позивача не надходила.
Судове засідання, призначене на 28.01.2019 о 11:00 год., за клопотанням представника позивача відкладено на 12.02.2019 о 12:00 год.
Судове засідання, призначене на 12.02.2019 о 12:00 год., у зв'язку із неявкою позивача та його представника відкладено на 19.02.2019 о 10:00 год.
Судове засідання, призначене на 19.02.2019 о 10:00 год., у зв'язку із неявкою перекладача та за клопотанням представника позивача відкладено на 26.02.2019 о 14:30 год.
Судове засідання, призначене на 26.02.2019 о 14:30 год., у зв'язку із неявкою перекладача та за клопотанням представника позивача відкладено на 01.03.2019 о 10:00 год.
Судове засідання, призначене на 01.03.2019 о 10:00 год., у зв'язку із неявкою перекладача та за клопотанням представника позивача відкладено на 05.03.2019 о 10:30 год.
В судове засіданні 05.03.2019 позивач не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином; будь-яких клопотань чи заяв від позивача не надійшло.
До суду з'явилася представник позивача, яка позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов. Також представник позивача просила відкласти судове засідання задля забезпечення участі в судовому процесі позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Згідно з п.4 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Беручи до уваги те, що в судове засідання з'явився представник позивача, при цьому явка позивача судом обов'язковою не визнавалась, справа розглянута за відсутністю позивача, за умов участі в судовому засіданні його представника, чим повністю забезпечено обсяг процесуальних прав позивача.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що 27.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту, в обґрунтування якої зазначив, що він не може повернутися до ОСОБА_2, так як там його життю та здоров'ю загрожує небезпека. Зокрема, влада ОСОБА_2 за релігійними мотивами звинувачує його в екстремізмі та у разі повернення позивача буде піддано тортурам. Наразі позивач перебуває у розшуку в ОСОБА_2 та в міжнародному розшуку.
Наказом заступника начальника ГУ ДМС в Одеській області від 27.11.2018 № 227 ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до п.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначений наказ обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1, громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таджик за національністю, мусульманин-суніт за віросповіданням, на територію України потрапив 08.01.2016, нелегально, автомобільним транспортом, через територію Харківської області.
14.04.2017 співробітниками УСБУ в Одеській області виявлено та 18.04.2017 доставлено до відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1, який порушив правила перебування іноземців в Україні - проживав без документів на право проживання в Україні. Крім того, згідно наданої УСБУ в Одеській області інформації, дана особа має причетність до діяльності міжнародної терористичної організації «Ісламська держава», здійснює допомогу в готуванні злочинів проти волі, честі та гідності, а також злочинів, що посягають на власність особи в м. Одесі.
18.04.2017 за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилося в порушенні відповідачем правил перебування в Україні, тобто в проживанні без документів на право проживання в Україні, по відношенню до заявника, було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Постановою від 18.04.2017 про накладання адміністративного стягнення, на заявника, було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
18.04.2017 Головним управлінням ДМС України в Одеській області було прийняте рішення № 29 про примусове повернення в країну походження громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1, яким було зобов'язано його покинути територію України до 19.04.2017. Згідно наданої в рішенні про примусове повернення в країну походження від 18.04.2017 розписки, громадянин ОСОБА_2, відмовляється самостійно виконувати вищезазначене рішення.
Постановою Приморського районного суду м. Одеса від 18.04.2017 у справі № 522/7205/17 адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України задоволено; примусово видворено з України громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1; затримано його з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 (шість) місяців.
Вказана постанова залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017.
На виконання постанови Приморського районного суду м. Одеса від 18.04.2017 у справі № 522/7205/17 заявника було поміщено до Чернігівського ПТПІ.
В подальшому, заявник 23.05.2017 затриманий працівниками Служби безпеки України, у зв'язку з надходженням до Генеральної прокуратури України запиту компетентних органів ОСОБА_3 ОСОБА_2 про видачу заявника для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого йому злочину.
В межах проведення екстрадиційної перевірки в порядку ст. 587 КПК України, дорученої прокуратурі Чернігівської області, заступник прокурора Чернігівської області Бутович О. звернувся з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно громадянина заявника, до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу та фактичну передачу до ОСОБА_3 ОСОБА_2.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.05.2017 у справі № 751/2847/17 в задоволенні вказаного клопотання відмовлено, застосовано відносно заявника запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, який розташований за адресою: Чернігівська обл., Ріпкинський район, с. Розсудів, вул. Лісна, 5, поклавши на нього наступних обов'язків згідно переліку.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 31.05.2017 ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.05.2017 скасовано, застосовано екстрадиційний арешт до заявника, з утриманням його в Чернігівському слідчому ізоляторі, до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу і здійснення фактичної передачі компетентним органам ОСОБА_3 ОСОБА_2, однак на строк не більше дванадцяти місяців, починаючи з моменту затримання 23.05.2017.
В наступному строк дії екстрадиційного арешту продовжувався ухвалами Новозаводського районного суду м. Чернігова.
25.04.2017 заявник особисто звернувся до співробітників УДМС України в Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і того ж дня заява була прийнята до розгляду. В обґрунтування заяви зазначено про переслідування по релігійних та політичних мотивах.
На підставі висновку від 18.05.2017 управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийнято наказ №48 від 18.05.2017 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», згідно якого щодо заявника розпочато відповідну процедуру.
Під час вказаної процедури з заявником неодноразово проводилися співбесіди (протоколи від 12.05.2017 , 18.07.2017, 28.07.2017, 01.08.2017), робилися запити щодо підтвердження особи заявника, отримання інформації щодо заявника, інформації щодо ситуації у країні походження, тощо.
Зокрема, у відповіді від 15.08.2017 управління СБУ в Одеській області міграційний орган повідомлено про те, що 22.05.2017 у відношенні заявника від сектора Інтерполу та Європолу ГУ НП в Одеській області отримано копії завірених належним чином документів щодо його розшуку правоохоронними органами ОСОБА_3 ОСОБА_2 та санкції на його арешт.
На підставі висновку від 18.08.2017 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_1, яким встановлено відсутність підстав для надання заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 17.11.2017 №444-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про яке заявнику скеровано повідомлення від 15.12.2017 № 32.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 826/17937/17).
За результатами судового розгляду рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Зі змісту вищезазначених судових рішень вбачається, що позовні вимоги та побоювання позивача, викладені під час співбесід, стосуються саме застосування до позивача порівняно жорсткого законодавства країни походження та фактичних практик жорстокого поводження в місцях позбавлення волі. Однак, вказані підстави стосуються саме питання видачі позивача країні походження з будь-яких підстав (примусове повернення, видворення, екстрадиція), а не підстав для отримання певного статусу в Україні. Питання наявності чи відсутності підстав для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та наявність чи відсутність підстав для видворення (видачі) особи до країни походження є різними по суті питаннями, і відмова у наданні певного статусу на території України не означає можливість видачі особи.
Посилання позивача на можливе жорстоке поводження у країні походження може бути предметом розгляду у справі щодо екстрадиції позивача до країни походження, де має також розглядатися питання дотримання ст. 3 ЄСПЛ, як це відбулося під час перебування позивача на території Російської Федерації згідно рішення ЄСПЛ у справі KHOLMURODOV c. RUSSIE від 01.03.2016 (заява №58923/14).
Судами також враховано, що під час опрацювання заяви позивача у органах міграційної служби було встановлено, що позивач прибув на територію України у січні 2016 року під час перебування під тимчасовим захистом в Російській Федерації (до 27.04.2016); після потрапляння на територію України позивач не звернувся без зволікання з заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що суперечить його посиланням на побоювання бути виданим до країни походження з території Російської Федерації.
Відтак, позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виключно з метою уникнення примусового повернення та легалізації на території України, у зв'язку із чим що побоювання, які виникли у заявника, мають суто суб'єктивний характер і не підтверджені жодними документальними доказами.
На підставі викладеного суди не знайшли підстав вважати, що позивач переслідувався чи буде переслідуватись в ОСОБА_3 ОСОБА_2 за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2018 та від 01.11.2018 у відкритті касаційного провадження за скаргами на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 у справі № 826/17937/17 відмовлено.
Вичерпавши судові способи національного законодавства України щодо оскарження результатів його звернення 25.04.2017 за наданням міжнародного захисту, ОСОБА_1 27.11.2018 повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту.
В обґрунтування повторного звернення позивач зазначив, що він не може повернутися до ОСОБА_2, так як там його життю та здоров'ю загрожує небезпека. Зокрема, влада ОСОБА_2 за релігійними мотивами звинувачує його в екстремізмі та у разі повернення позивача буде піддано тортурам. Наразі позивач перебуває у розшуку в ОСОБА_2 та в міжнародному розшуку.
Таким чином, позивачем наведено ті ж самі аргументи для надання йому міжнародного захисту, які були покладені ним в основу його першого звернення 25.04.2017. При цьому, в судовому засіданні представник позивача підтвердила, що звернення обумовлено тим самими обставинами та будь-яких змін в цьому аспекті після першого звернення заявника не відбулось.
Згідно з ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки умови повторного звернення ОСОБА_1 27.11.2018 не змінилися, а під час розгляду первинної заяви від 25.04.2017 встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що підтверджено судовими рішеннями у справі № 826/17937/17, суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного наказу № 227 від 27.11.2018 про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому суд не приймає до уваги посилання представника позивача на рішення Європейського суду з прав людини від 01.03.2016 у справі «ОСОБА_1 проти Росії» (скарга № 58923/14б), оскільки зазначені обставини існували на час першого звернення позивача за міжнародним захистом та були предметом перевірки як органу міграційної служби, так і судами першої та апеляційної інстанцій під час оскарження відповідного рішення, та не є такими, що зазнали змін на час вирішення справи. Крім того, зазначені обставини можуть бути предметом розгляду у справі щодо екстрадиції позивача до країни походження, де має також розглядатися питання дотримання ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, не підлягає до задоволення і похідна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обранизй ним спосіб.
Відтак, беручи до уваги правомірність та обґрунтованість результату розгляду звернення ОСОБА_1 відповідачем, позовна вимога про його зобов'язання оформити документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є безпідставною.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Керуючись п.4 ч.3 ст.205, ст.ст. 242-246 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.03.2019.
Суддя І.В. Завальнюк
.