Справа № 420/5678/18
06 березня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Сінгх ОСОБА_1 Сінгх (вул. Нижня, буд. 55, с. Прилиманське, Овідіопольський район, Одеська область, 67820) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним та скасування наказу від 16.10.2018 року № 197, зобов'язання вчинити певні дії,-
01 листопада 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна позовна заява Сінгх ОСОБА_1 Сінгх, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 197 від 16.10.2018 року про відмову ОСОБА_1 Сінгх в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Сінгх про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою суду від 06.11.2018 року відкрите провадження у справі 420/5678/18. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.12.2018 року.
У своїй позовній заяві позивач зазначає, що ним з метою отримання захисту та притулку в Україні було подано заяву до Головного управління ДМС в Одеській області. Така необхідність позивача викликана тим, що в країні походження позивача ОСОБА_2 він відчуває побоювання за своє життя та здоров'я у звязку з переслідуванням з боку правоохоронних структур та членів організації «RSS» (Rashtkiya Swayamsevak Sangh) та через професійну діяльність позивача в організації «SFJ» (Sikh For Justice). Однак, не зважаючи на обґрунтовану, на думку позивача, заяву відповідачем було прийняте рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає, що дане рішення є протиправним та таким, що не відповідає нормам чинного національного та міжнародного законодавства, зокрема Конституції України, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенції про статус біженців 1951 року тощо. З огляду на невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства, враховуючи неправильне застосування відповідачем законодавчо визначених критеріїв прийняття відповідного рішення, просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 197 від 16.10.2018 року.
23.11.2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 36105/18), в якому заперечуючи проти задоволення адміністративного позову Сінгх ОСОБА_1 Сінгх, представник відповідача зазначив, що не погоджується з обставинами та аргументами, викладеними в позовній заяві, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Представник відповідача на підтвердження власної правової позиції зазначає, що службовими особами Головного управління ДМС України в Одеській області було повно та всебічно проведено аналіз відповідності підстав, викладених позивачем, та прийняте оскаржуване рішення у відповідності до норм чинного процесуального та матеріального законодавства України. Крім того, під час винесення рішення, як зазначає представник відповідача, Головним управлінням ДМС України в Одеській області було взято до уваги розбіжність тверджень позивача щодо підстав надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, проаналізовано отриману інформацію та у відповідності до покладених на орган обов'язків прийняте оскаржуване рішення. З огляду на це, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 05.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.01.2019 року.
22.12.2018 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача (вх. № ЕП/7615/18).
16 січня 2019 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження у справі (вх. №1542/19). Вказане клопотання представник просив суд розглянути за його відсутності.
16 січня 2019 року від представника відповідача до суду надійшла заява (вх. №1540/19), в якій представник просив суд розглянути питання про закриття підготовчого провадження та призначити справу до судового розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 року закрито підготовче провадження по справі за адміністративним позовом Сінгх ОСОБА_1 Сінгх до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу від 16.10.2018 року № 197, зобов'язання вчинити певні дії. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.02.2019 року.
30.01.2019 року від представника позивача до суду надійшла заява (вх. № 3458/19) в якій представник позивача просить суд розглядати справу без його участі порядку письмового провадження.
04.02.2019 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання (вх. № ЕП/891/19), в якій представник відповідача просить суд розглянути справу без участі представника відповідача, у порядку письмового провадження.
У судове засідання призначене на 05.02.2019 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.
З урахуванням вищезазначених заяв учасників справи, судом вирішено розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач є громадянином ОСОБА_2 (а.с. 7, 8), за національністю - індус.
У грудні 2017 року позивач виїхав з країни громадянського походження та прибув до Російської Федерації. На території Російської Федерації позивач перебував на протязі 4-5 місяців. На територію України позивач потрапив в травні 2018 року нелегально, поза пунктом пропуску.
Згідно пояснень позивача, наданих в ході перевірки за матеріалами особової справи позивач виїхав з країни громадянського походження через переслідування з боку правоохоронних структур та членів організації «RSS» (Rashtkiya Swayamsevak Sangh) та через професійну діяльність позивача в організації «SFJ» (Sikh For Justice).
01.10.2018 р. позивач звернувся до відповідача із заявою (№ 162) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 58-60).
Після потрапляння на територію України в травні 2018 року до моменту звернення до відповідача із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту (01.10.2018) перебував на території України нелегально.
Після проведення співбесід та вивчення отриманої про позивача інформації Головним Управлінням ДМС в Одеській області 16.10.2018 року було прийнято оскаржуваний Наказ № 197 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.143) на підставі п.п.4,6 ст.8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон).
Не погоджуючись із даним рішенням, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів з позовною заявою.
Правовідносини, що виникають у даній сфері, регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон № 3671-VI), іншими міжнародними актами.
Так, згідно ст..19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 ст. Закону № 3671-VI додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до ст.7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття. Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитиною, розлученою із сім'єю, подається одним з її законних представників. Заява про визнання недієздатної особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подається її законним представником, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис. Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви. Відомості, що подаються заявником, інформація про факт подання заяви про визнання особою, яка має право на захист в Україні, є конфіденційною інформацією. Одночасно з оформленням документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вживає всіх можливих заходів для розшуку батьків або інших законних представників особи, яка не досягла вісімнадцяти років. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно ч.ч.1-4 ст.8 Закону Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви. За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку. Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Ч. 6-9 ст.8 Закону № 3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 Директиви Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Директива Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання всіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник не заслуговує на довіру.
Аргументуючи свою правову позицію, позивач вказує на те, що заява не підпадає під ознаки, викладені у ч.6 ст. 8 Закону № 3671-VI, а тому у відповідача були відсутні належні правові підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява не була очевидно необґрунтованою, не носила характер зловживання, позивач не видав себе за іншу особу.
Відповідач у відзиві зазначив, які саме підстави слугували обґрунтуванням висновку про необхідність відмови в оформленні відповідних документів. Так, серед таких підстав представником відповідача відзначається факт тривалого зволікання подачі позивачем необхідної заяви, невідповідність причин вибуття з країни походження, недоведеність ризиків та небезпеки для життя та здоровя на території країни походження та невідповідність наданої позивачем інформації фактичним політичним та соціальним реаліям суспільного життя в Індії.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи сторін, суд зазначає наступне.
У матеріалах справи міститься копія особової справи Сінг ОСОБА_1 Сінгх № 2018OD0155 (а.с.43-154). Під час розгляду наданої позивачем заяви службовою особою Головного управління ДМС в Одеській області проводилися співбесіди для зясування обставин, необхідних для прийняття рішення щодо оформлення документів для надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, протоколи проведення яких містяться у матеріалах справи (протокол співбесіди від 10.10.2018 року (а.с. 98-108) та протокол співбесіди від 16.10.2018 року (а.с. 111-123).
Основними та єдиними повідомленими причинами побоювання позивача за власне життя і здоров'я є переслідування з боку правоохоронних структур та членів організації "RSS" (Rashtkiya Swayamsevak Sangh), через його професійну діяльність в організації "SFJ" (Sikh For Justice).
Зі змісту вказаних протоколів вбачається, що у позивача у країні походження є родичі, а саме матір та дядько з родиною (а.с. 66). Позивач зазначив, що його близькі родичі не зазнають жодних проблем, які б свідчили про наявність будь-якої небезпеки на території Індії. Позивач підтримує зв'язок з членами своєї родини, які проживають на території Індії (матір та дядько зі своєю родиною), його рідним нічого не загрожує на Батьківщині, члени сім'ї повідомляли йому про нормальну ситуацію як в країні громадянської належності в цілому, так і в місті, в якому вони проживають зокрема. Ніхто з членів родини позивача ніколи не переслідувався та не переслідуються на Батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, на підтвердження наданої позивачем інформації не було представлено жодних підтверджуюючих доказів, які б однозначно вказували на факт існування загрози безпеки життю та здоров'ю особи та зв'язок такої небезпеки з діяльністю позивача.
Тобто, позивачем не надано чіткої та несуперечливої інформації щодо небезпеки життю особи та не надано доказів на підтвердження реальності наданої інформації.
Відповідачем, в свою чергу, у наявному в матеріалах справи Висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту від 16.10.2018 року (а.с.130-139), викладено змістовні відомості з посиланням на офіційні джерела інформації по країні походження, з яких вбачається невідповідність наданих позивачем відомостей фактичним обставинам.
За таких обставин, суд вважає, що твердження позивача щодо небезпеки перебування у країні походження з огляду на переслідування з боку правоохоронних структур та членів організації "RSS" (Rashtkiya Swayamsevak Sangh), через його професійну діяльність в організації "SFJ" (Sikh For Justice) не знайшли свого підтвердження та обґрунтовано відхилені відповідачем.
Судом встановлено, що доводи та відомості, які надає позивач на підтвердження власної позиції, є суперечливими та такими, що не підтверджуються будь-якими доказами.
Додатково свідченням необгрунтованості доводів позивача є перебування позивача на території Німеччини у 2012 році де він вже звертався до міграційної служби за наданням міжнародного захисту. Позивач стверджував, що в 2014 році йому було відмовлено у визнанні біженцем. При цьому, після прийняття зазначеного рішення позивач добровільно повернувся на територію країни громадянської належності, де безперешкодно займався агітаційною діяльністю, мав можливість вільного відвідування органів державної влади та вільного переміщення країною громадянської належності, безперешкодного виїзду за межі Індії, що свідчить про необґрунтованість висловлених побоювань особи зазнати загрози або переслідувань у випадку повернення на територію країни громадянської належності.
Окрім цього, позивач 19.03.2015 особисто безперешкодно отримав паспортний документ у дипломатичному представництві країни громадянської належності на території Італії в м. Мілан, без жодних проблем перетнув державний кордон (арк. 8 дод. протоколу співбесіди від 16.10.2018), що свідчить про відсутність у нього жодних проблем з представниками органів державної влади. Крім того, позивач особисто декілька разів відвідував державні органи з приводу вищезазначеного питання, що не спричинило жодних проблем для нього та додатково підтверджує необґрунтованість побоювань заявника зазнати переслідувань у випадку повернення на територію країни громадянської належності.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву висловив позицію, згідно якої вважає, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації (а.с.38). Предсставник відповідача зазначив, що виїзд позивача за межі країни громадянської належності був пов'язаний із загальним положенням в країні в цілому, економічними проблемами та бажанням потрапити до більш економічноекономічно-стабільної країни, отримати роботу з постійними доходами та покращити життя. Про неможливість належним чином працевлаштуватися на території Індії, незадовільну економічну ситуацію вказуавв і сам позивач під час проведення співбесіди 16.10.2018 (арк. 6 протоколу співбесіди від 16.10.2018).
Згідно ч. 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Судом встановлено, що позивач вибув з країни громадянської належності в грудні 2017 року авіарейсом Делі (Індія) - Москва (РФ). В Російській Федерації в м. Москва проживав 1 (один) місяць, у знайомого, після чого переїхав до м. Санкт-Петербург, де проживав 3-4 місяці у готелі. З території РФ виїхав автомобілем у напрямку російсько-українського кордону. На територію України потрапив в травні 2018 року, нелегально, поза пунктом пропуску, місце перетину кордону особі невідомо. Після потрапляння до України позивача відвезли до м. Київ, в подальшому, за порадою знайомих, позивач рейсовим автобусом приїхав до м. Одеси. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи та поясненнями позивача, наданими під час його анкетування співробітником ГУ ДМС України в Одеській області.
Судом також встановлено, що 01.10.2018 року позивач звертався до ГУ ДМС в Одеській області із заявою № 162 від 01.10.2018 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто з травня 2018 року до моменту звернення 01.10.2018 року до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач більше 5 місяців проживав в Україні нелегально.
Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов'язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні», варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 16 лютого 2018 року по справі № 825/608/17 (№ К/9901/5193/17), постанові від 11.10.2018 року по справі № 815/1892/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що виїзд позивача на територію України та подальше звернення до ГУ ДМС України в Одеській області обумовлене не потребою у міжнародному захисті, а пов'язане лише з бажанням легалізації перебування на території України, про що прямо зазначив позивач під час проведення протоколу співбесіди від 10.10.2018 (арк. 10-11).
Інших аргументів на підтвердження власної правової позиці позивач та представник позивача до суду не надали.
На підставі зазначеного, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що за відсутністю підстав, дане звернення розглядається як зловживання процедурою з метою легалізації на території України. Зазначена умова не відповідає критеріям поняття «біженець», а підпадає під поняття «мігрант», у зв'язку із чим позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру, але не причинами, які охоплюються змістом пунктів 1,13 ч.1 ст.1 Закону.
Суд зауважує, що згідно ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд не може надавати висновків стосовно можливих інших мотивів позивача при подачі заяви на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. Досліджуючи обставини даної справи та надаючи оцінку аргументам сторін процесу та наявним письмовим доказам, суд вирішує суто питання правомірності винесення оскаржуваного рішення в контексті дотримання вимог чинного законодавства України, зокрема критеріїв, визначних ч. 2 ст. 2 КАС України.
Виходячи із вищевказаного, суд вважає, що відповідачем на виконання вимог чинного законодавства було здійснено всі заходи на забезпечення проведення процедури розгляду заяви позивача, було дотримано норми матеріального та процесуального права та винесено рішення із дотриманням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, на підставі встановлених судом фактів, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 197 від 16.10.2018 року, прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та обґрунтовано, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Решта доводів та аргументів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 ЄСПЛ зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесені судові витрати, відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 194, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Сінгх ОСОБА_1 Сінгх (вул. Нижня, буд.55, с.Прилиманське, Овідіопольський район, Одеська область, 67820) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним та скасування наказу від 16.10.2018 року № 197, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян
.