Іменем України
06 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/547/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій непромірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивача), в інтересах якої звернувся представник позивача - адвокат ОСОБА_2, до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якій позивач просить:
- визнати неправомірними дії УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017;
- зобов'язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку відновити нарахування та виплату позивачу призначену пенсію з 01.04.2017 відповідно до вимог статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також просить допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача.
З 01.04.2017 відповідач безпідставно призупинив позивачу виплату нарахованих сум пенсії. Позивач декілька разів звертався до відповідача, але відповідач без будь-яких пояснень так і не поновив виплату пенсії. Листом від 28.01.2019 відповідач обґрунтовує свої незаконні дії щодо призупинення виплати пенсії позивачу тим, що був проведений черговий інформаційний обмін з органами соціального захисту населення по пенсійній справі позивача і його місце фактичного проживання не було підтверджено, з цієї причини відповідач призупинив виплату пенсії позивачу.
Позивач вважає, що, припиняючи виплату пенсії відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив її конституційні права, а тому звернулась з цим позовом до суду.
Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 29-31).
20.06.2018 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік.
22.06.2018 УПФУ в м.Сєвєродонецьку за заявою позивача запросило пенсійну справу на ОСОБА_1 з попереднього міста перебування, тобто з Рубіжанського ОУПФУ Луганської області.
Згідно супровідного листа Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 03.07.2018 року пенсійну справу на ОСОБА_1 було направлено на адресу УПФУ в м.Сєвєродонецьку.
В грудні 2018 року ОСОБА_1 було взято на облік до УПФУ в м.Сєвєродонецьку.
Разом з пенсійною справою ОСОБА_1 на адресу управління надійшов Атестат №1478, в якому було відображено дату останньої виплати пенсії - 31.03.2017 року.
Згідно пункту 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі-Порядок), затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 (далі- Постанова №365), для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17.07.2018 №99, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати (копія додається).
Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач до УПФУ в м.Сєвєродонецьку не звертався.
За таких обставин, УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними, тобто підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.
Щодо вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати.
Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_3 проти України»), законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому ж рішенні також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.
З огляду на наведене, покладення на майбутнє зобов'язань діючим законодавством не передбачено.
Тому, УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області вважає, що позовні вимоги повинні містити чітко визначений період (із зазначенням кінцевої дати), у який, як вважає позивач, були порушені його права.
Щодо звернення рішення до негайного виконання слід зазначити, що відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) вказаний
пункт стосується випадків прийняття судом рішення про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, в той час як позовними вимогами у цій справі є вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
За таких обставин, немає правових підстав для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.
Згідно постанови Правління Пенсійного фонду України №27-1 від 13.12.2018 з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат здійснюється головними управліннями Пенсійного Фонду України, тобто фінансування пенсійних виплат в УПФУ м. Сєвєродонецьку здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.
Управління повідомляє, що договору з ПАТ «Укрпошта» та уповноваженими банками на виплату і доставку пенсій на 2019 рік УПФУ в м.Сєвєродонецьку не укладались.
Виходячи з вищезазначеного, управління повідомляє, що з 01.01.2019 в частині зобов'язання виплатити пенсію, УПФУ в м.Сєвєродонецьку не є належним відповідачем.
Також управління повідомило, що позивач звернувся до УПФУ в м.Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік 20.06.2018, а виплату пенсії позивачу було зупинено з 01.04.2017. На той час позивач перебував на обліку в Рубіжанському ОУПФУ Луганської області, тому УПФУ в м.Сєвєродонецьку невідомі підстави припинення виплати пенсії.
Рішення про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 УПФУ в м.Сєвєродонецьку не приймалось,
УПФУ в м.Сєвєродонецьку вважає свої дії правомірними, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.
По справі вчинені такі процесуальні дії.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 06.02.2019. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 768,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-3).
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчать пенсійні посвідчення від 15.03.2006 № 155017 та № НОМЕР_1 (арк. спр. 15).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.01.2015 № 919012838, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, буд. 23 А, кв. 8, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1., кв. 81 (арк. спр. 14).
За інформацією, виданою управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 28.02.2019 № 1619/03, ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПтаСЗН як внутрішньо переміщена особа, відповідну довідку № 919012838 було видано 19.06.2015, рішення про скасування її дії не приймалось (арк. спр. 37).
Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.
20.06.2018 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік (арк. спр. 32).
22.06.2018 УПФУ в м.Сєвєродонецьку зробило запит пенсійної справи на ОСОБА_1 з Рубіжанського ОУПФУ Луганської області (арк. спр. 32 зворот. бік).
Згідно супровідного листа Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 03.07.2018 року пенсійну справу на ОСОБА_1 було направлено на адресу УПФУ в м.Сєвєродонецьку (арк. спр. 33).
Згідно Атестату Рубіжанського ОУПФУ №1478 дата останньої виплати пенсії ОСОБА_1 - 31.03.2017, з обліку знятий 01.04.2017 (арк. спр. 33 зворот. бік).
В грудні 2018 року ОСОБА_1 було взято на облік до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку, що підтверджується розпорядженням від 14.12.2018 №80818 (арк. спр. 34).
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17.07.2018 №99, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати (арк. спр. 35).
Згідно довідки УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 22.02.2019 № 766 востаннє ОСОБА_1 отримав пенсію за березень 2017 року в сумі 2023,50 грн. З 01.04.2017 по 31.01.2019 пенсія нараховувалась, але не виплачувалась у сумі 71062,62 грн. (арк. спр. 35 зворот. бік)
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).
Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.
Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.
Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Позиція відповідача стосовно того, що положення загального Закону №1058 повинні застосовуватись з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка не контролюється українською владою, є слушною та підлягає застосуванню.
Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.
Самого рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.
Після цього відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.
Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.
Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.
Судом не виявлені колізії між положеннями статті 7 Закону № 1706-VІІ та стаття 49 Закону №1058, оскільки як стаття 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.
Посилання представника відповідача як на підставу для відмови у позові на ті обставини, що невиплата пенсії позивачу була розпочата у період, коли останній перебував ще на обліку в Рубіжанському ОУПФУ в Луганській області, є незмістовним, оскільки відповідач станом на момент звернення до суду перебуває на обліку саме у відповідача.
Як встановлено матеріалами справи, саме відповідач як пенсійний орган, в якому на обліку знаходиться позивач, продовжує не виплачувати пенсію без законодавчо визначених підстав. В силу приписів частини другої статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тобто, відповідач як орган, де перебуває на обліку позивач, повинен виконувати приписи частини другої статті 46 Закону № 1058, в тому числі за період, коли позивач перебував на обліку в Рубіжанському ОУПФУ в Луганській області.
Судом встановлено, що відповідач в порушення частини 1 статті 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.
Судом також встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи. У зв'язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою.
Відповідач вказував на необхідність поновлення виплати пенсії позивачу, що потребує її особистого звернення з відповідними документами до УПФУ.
Однак судом встановлено, що підтверджено самим відповідачем, самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося, рішення про припинення виплати пенсії позивачу іншим органом Пенсійного фонду також не надано. Як наслідок, оскільки відсутнє рішення про припинення виплати пенсії, відсутні підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.
Посилання відповідача на постанову Правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 (далі - постанова № 27-1), в якій зазначено, що з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат отримувачів пенсій, які обліковуються в УПФУ в Попаснянському районі, проводиться головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, є незмістовним з таких підстав.
Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступних підстав.
Постанова № 27-1 не пройшла державної реєстрації, передбаченої для всіх нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів відповідно до статті 117 Конституції України, Указу Президента України від 03.10.1992 №493/98 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 й Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5.
Відповідно до пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 (надалі - Положення №731), державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Пунктом 15 Положення №731 встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.
У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Постанова № 27-1 була прийнята Правлінням Пенсійного фонду України з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України.
Таким чином, відповідно до норм Положення №731 Постанова № 27-1 має міжвідомчий характер, у зв'язку з чим повинна була пройти обов'язкову державну реєстрацію та офіційне опублікування. Оскільки такої процедури виконано не було, посилання Відповідача на вказану Постанову № 27-1 є незмістовне та нормативно не обґрунтовано.
Крім того, відповідно до змісту Постанови № 27-1 вона регулює питання фінансування та виплати пенсій виключно головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, в тому і в Луганській. Вказана постанова ніяким чином не регулює та не встановлює або виключає повноваження інших пенсійних органів, в тому числі управлінь Пенсійного фонду України в містах.
Таким чином, посилання представника відповідача на Постанову № 27-1 як на документ, який встановлює фінансування для УПФУ у м. Сєвєродонецьку виключно головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області не відповідає тексту самої Постанови № 27-1 та розцінюється судом як намагання ввести суд в оману.
Як наслідок, саме УПФУ у м. Сєвєродонецьку відповідно но норм законодавства та відомчих актів є належним відповідачем по справі, на якого законом покладений обов'язок щодо своєчасного нарахування та виплати призначеної пенсії конкретній особі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.04.2017 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.04.2017.
Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати його поновити позивача з 01.04.2017 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії з 01.04.2017.
В запереченнях відповідач з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_3 проти України» зазначив про необхідність зазначення кінцевої дати періоду порушення прав позивача, оскільки покладення на майбутнє зобов'язань діючим законодавством не передбачено.
Така позиція відповідача з урахуванням обставин по даній справі є хибною, оскільки адміністративний позов не містить вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії в майбутньому. Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка має місце з травня 2018 року по теперішній час. В разі задоволення позову відповідач не зобов'язується виконувати дії на майбутнє, а спонукається до дій, які він повинен був вчинити в період протиправної бездіяльності та вчиняти дії, які повинні бути виконані станом на момент виплати позивачу пенсії відповідно до норм чинного законодавства.
У зв'язку з чим зазначення кінцевої дати протиправної бездіяльності при даних спірних правовідносинах є недоцільним. Крім того, відповідач заперечує проти позову та продовжує допускати протиправну бездіяльність, що автоматично подовжує її строк.
Позиція відповідача щодо неможливості звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі є хибною, оскільки пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України прямо передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, вказаною нормою прямо визначена форма рішення суду - «про присудження виплати пенсій». Предметом даного позову є саме зобов'язання відновити виплату пенсії, що безпосередньо відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 371 КАСУ. Зобов'язання відновити виплати пенсії є формою стягнення заборгованості в сумі, яка утворилася за період з 01.04.2017.
Як наслідок, в наявності законодавчо визначені підстави для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 18.02.2019 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01.03.2016, судовий збір у розмірі 768,40 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2023,50 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1., кв. 81, фактичне місце проживання: 93425, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, буд. 23 А, кв. 8) з 01.04.2017 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком та виплатити усю заборгованість по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01.04.2017.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2023,50 грн. (дві тисячі двадцять три тисячі гривні 50 коп.)
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.)
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя ОСОБА_4