справа № 156/986/18
Провадження № 2/156/31/19
рядок статзвіту 45
06 березня 2019 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Мушкета О. О.,
за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Омелянюка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Іваничівського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_2 звернулася до Іваничівського районного суду Волинської області з позовними вимогами до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона, разом зі своєю сім'єю зареєстрована та проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами належить їй на праві власності, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.
Відповідач ОСОБА_3 , який являється колишнім чоловіком її онуки ОСОБА_4 також зареєстрований у цьому будинку, проте у ньому більше року не проживає. З часу розірвання шлюбу, а саме з березня 2017 року відповідач переїхав проживати до своїх батьків в с. Ягідне, Турійського району, Волинської області, де проживає по даний час.
Всі обов'язки щодо утримання даного житлового будинку, оплати комунальних послуг та інших обов'язкових платежів виконувала і виконує вона самостійно. Відповідач фактично не проживаючи у її будинку відмовляється брати участь в його утриманні та сплаті комунальних платежів, що ставить позивача в скрутне матеріальне становище.
Вона, як власник вищевказаного житлового будинку, не може вільно ним розпоряджатися, а реєстрація у ньому відповідача призводить до зайвих витрат в утриманні будинку.
В добровільному порядку відповідач не бажає знятись з реєстрації місця проживання, а тому позивач просить визнати його таким, що втратив право користування житлом, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 07 листопадая 2018 року було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Підготовче судове засідання по даній цивільній справі кілька разів відкладалось за клопотанням відповідача, а також у зв'язку з перебуванням головуючого по справі на лікарняному.
Ухвалою суду від 08 січня 2019 року підготовче провадження було закрито та призначено судовий розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, в своїх поясненнях суду зіслався на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково пояснив що відповідач ОСОБА_3 , після розірвання шлюбу з онукою позивача, в березні 2017 року добровільно покинув місце реєстрації та проживання, будь-яких протиправних дій, які б унеможливлювали чи створювали перешкоди в проживанні відповідача в будинку позивача з її сторони та членів її сім'ї не здійснювалось.
Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав, суду пояснив, що дійсно, після розірвання шлюбу з онукою позивача, відповідач більше року не проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідач на той час являвся військовослужбовцем контрактної служби, не мав права покидати місце розташування військової частини, проходив службу в зоні АТО, що унеможливило його проживання за місцем реєстрації, про що стверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 9 від 23.01.2019 року та копією посвідчення учасника бойових дій. Додатково зазначив, що відповідач на даний час в с. Ягідне, Турійського району, Волинської області не проживає, а винаймає квартиру у м. Володимир-Волинський, Волинської області. В майбутньому наміру проживати у спірному житлі також не має, однак зніматися з місця своєї реєстрації не хоче, оскільки не має можливості зареєструватись за іншим місцим проживання. Просив в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, пояснення свідків, вивчивши позовну заяву та дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, що регулюються нормами ЖК УРСР в частині користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду та ЦК України щодо захисту права власності.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 1986 року, посвідченого Іваничівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 863, реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_1 від 05 лютого 2001 року, будинкової книги, позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_3 є колишнім чоловіком онуки позивача ОСОБА_4 , шлюб між якими розірваний рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 19 травня 2017 року.
З долученої до матеріалів справи копії будинкової книги вбачається, що у вказаному будинку, крім позивача та членів її родини зареєстрований відповідач ОСОБА_3 проте, згідно акту обстеження факту проживання від 18 жовтня 2018 року, з березня 2017 року за даною адресою не проживає.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач з березня 2017 року в будинку не проживає, ним не цікавиться, участі в утриманні житла не приймає, його особисті речі та речі повсякденного використання в будинку відсутні. Факт його непроживання підтверджується матеріалами справи, поясненням представника відповідача ОСОБА_5 даними в судовому засіданні, а також показаннями свідків.
Так свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що її колишній зять ОСОБА_3 , з березня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, не бере участі в його утриманні та сплаті комунальних платежів. Будь-яких протиправних дій зі сторони позивача та членів її родини, які з нею проживають, які б створювали перешкоди чи унеможливлювали проживання відповідача в будинку не здійснювались. Також пояснила, що за час перебування її дочки у шлюбі з відповідачем, останній перебував на контрактній військовій службі, яку проходив у військовій частині в м. Володимир-Волинський, проте завжди на ніч приїжджав додому в с. Менчичі. Також пояснила, що їй відомо, що один раз відповідач перебував в зоні проведення АТО, проте його перебування там не перевищувало двох тижнів.
Свідок ОСОБА_7 , який являється колишнім тестем відповідача в судовому засіданні підтвердив покази свідка ОСОБА_6 .
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які являються сусідами позивача показали, що відповідач в будинку позивача не проживає з березня 2017 року по теперішній час. Їм відомо, що відповідача з будинку ніхто не виганяв, останній пішов добровільно, будь-яких дій зі сторони позивача та членів її родини, які б створювали перешкоди, або ж унеможливлювали проживання відповідача в будинку не здійснювалось. Також свідки пояснили, що відповідач за час перебування у шлюбі з онукою позивача проходив військову службу за контрактом у військовій частині в м. Володимир-Волинський. На роботу кожного ранку їздив автомобілем, а ввечері повертався постійно додому. Крім цього свідки показали, що їм відомо, що окрім основної роботи, тобто проходження військової служби за контрактом, відповідач паралельно працював автомеханіком на автосервісі в м. Володимир-Волинський, ходив на роботу в с. Менчичі до місцевого фермера, де допомагав ремонтувати сільськогосподарську техніку. Окрім цього, періодично грав на різного роду заходах, оскільки був музикантом. Також їм відомо, що ОСОБА_3 одноразово перебував у зоні проведення АТО, однак його перебування там не перевищувало двох тижнів, і перебував він там будучи ще у шлюбі з онукою позивача та проживаючи в АДРЕСА_1 .
Згідно ст.41 Конституції України, ст.ст.316, 317, 318, 319, 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України, члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону
Разом з тим, положенням ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачено юридичну підставу втрати членом сім'ї власника (у тому числі колишнім членом сім'ї власника) права на користування житлом власника, а саме, відсутність члена сім'ї власника житла без поважних причин понад один рік за таким місцем проживання (у житлі), якщо інше не встановлено домовленістю із власником або за законом.
Відтак відмова відповідача від участі у витратах по утриманню будинку створює позивачу перешкоди у користуванні ним.
Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи, що відповідач не проживає за місцем реєстрації АДРЕСА_1 більше року без поважних причин (протилежного судом не встановлено), будь-якої участі в його утриманні не приймає, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову.
При цьому суд констатує, що задоволення позову не порушує права відповідача на житло.
Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ст.8 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. В свою чергу в силу ст.9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві...» (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 41, 42).
Отже, в даній ситуації визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.
Окремо суд звертає увагу, що питання про позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу №1 Конвенції, які стосуються захисту права власності, однак враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог та надані докази про те, що відповідач не є власником житла, суд не вважає за можливе розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу №1 Конвенції.
Щодо дотримання принципу «втручання згідно з законом», то суд враховує, що право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом та порядок збереження жилого приміщення за ними в разі тимчасової відсутності регламентовано нормами ЦК України.
Так, в даній ситуації втручання у право відповідача здійснюється на підставі ст.405 ЦК України, оскільки, виходячи із матеріалів справи, відповідач є колишнім членом сім'ї власника житла (позивача), тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у їх права має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Щодо відповідності втручання цілям, передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист праві свобод інших осіб), суд зауважує, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права власності, права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».
Щодо того, чи є таке втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним), суд, розглядає підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
При співставленні «балансу інтересів» суд враховує, що спірний будинок має статус приватного житлового фонду, користування жилими приміщеннями в якому регулюється відповідними нормами ЦК України, відповідач є колишнім чоловіком онуки позивача і проживав в будинку раніше як член її сім'ї, однак вже більше року в ньому з власних міркувань не проживає, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач не проживає в спірному будинку тривалий час, суд, надані позивачем докази, визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням. З іншої сторони відповідачем та його представником не надано доказів, що відповідач проживає в спірному будинку, користуються ним та доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в спірному будинку. При цьому, його тривала відсутність свідчить про те, що він має інше місце проживання, він не є власником спірного житла, а тому визнання відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату ним житла взагалі і в свою чергу буде захищати права власників такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою «захисту права позивача вільно користуватись своєю власністю», а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».
Згідно з п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 316, 317, 318, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 13, 58, 60, 141, 213, 223, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 таким, що втратив право користування житлом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 704 грн. 80 коп. судового збору.
Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. О. Мушкет