Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 361/2400/18
Номер провадження 22-ц/824/2446/2019
Головуючий у суді першої інстанції Н.М.Петришин
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
05 березня 2019 року місто Київ
Номер справи 361/2400/18
Київський апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_6
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником ЛитвиненкоОленою Леонідівною
на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Петришин Н.М. в приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області, інформація про дату складення повного рішення не зазначена, -
АТ КБ «ПриватБанк» у квітні 2018 року звернулось до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 15.08.2013 відповідач отримав кредит у розмірі 4500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач кредитні кошти та нараховані відсотки за їх користування не сплачує, у зв'язку із чим станом на 28.02.2018 за ним утворилась заборгованість у загальному розмірі 107115,69 грн., а тому позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача дану заборгованість та понесені судові витрати по справі.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2018 пред'явлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги до відповідача було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 15.08.2013 у загальному розмірі 7476,83 грн., в задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вказане рішення суду першої інстанції було мотивоване тим, що в ході розгляду місцевим судом справи підтвердився факт наявності за відповідачем заборгованості перед банком в частині заявленого розміру по тілу кредиту в сумі 4360,48 грн. Однак, в частині висунутих вимог щодо нарахованих АТ КБ «ПриватБанк» відсотків та штрафів суд не погодився з проведеними розрахунками даних вимог з тих підстав, що стороною позивача в ході розгляду справи не було доведено факту ознайомлення відповідача з усіма істотними умовами договору, яке полягло у відсутності підтвердження ознайомлення під особистий підпис позичальника з Умовами та правилами надання банківських послуг, що в свою чергу фактично надало можливість банку надавати до суду такі Умови в будь-якій редакції та стверджувати, що вони погоджені з відповідачем. Враховуючи, що позивачем в обґрунтування заявленого розміру нарахованих відсотків та штрафів за користування відповідачем кредитними коштами, не було надано підписаного останнім юридичного документу, на підставі якого банк мав право здійснювати такі нарахування, місцевий суд дійшов висновку про відсутність досягнутої між сторонами при укладенні кредитного договору згоди щодо розміру відсотків, пені, комісії та штрафів, у результаті чого стягнув з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за тілом кредиту по договору №б/н від 15.08.2013 у розмірі 4360,48 грн., а також відсотки за користування кредитними коштами в сумі 3116,35 грн., що були розраховані судом за період з 15.08.2013 по 28.02.2018 на рівні облікової ставки НБУ.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач в особі свого представника - Литвиненко О.Л. подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги, представник посилався на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі та частково задовольняючи пред'явлені банком позовні вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, розрахованих судом на рівні облікової ставки НБУ, помилково дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин через незасвідчення відповідачем про особисте ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг безпосередньо на даному документі, який в свою чергу є невід'ємною складовою кредитного договору. Вказав, що підписуючи заяву-анкету від 15.08.2013, ОСОБА_6 ознайомився та погодився із зазначеними вище Умовами, а також Тарифами банку, щодо умов кредитування, які надавались йому в письмовому вигляді, про що проставив свій особистий підпис у заяві. А тому, зроблені судом першої інстанції висновки, які були покладені в основу судового рішення про відмову в задоволенні частини позовних вимог, не відповідають нормам цивільного законодавства, яке визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, та як наслідок суд невірно встановив дійсні обставини у справі та вирішив спір із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З поданої стороною позивача апеляційної скарги на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2018 вбачається, що апелянтом фактично не оскаржується судове рішення в частині стягнення з відповідача за кредитним договором №б/н від 15.08.2013 заборгованості по тілу кредиту в сумі 4630,48 грн., а відтак у даному апеляційному провадження рішення суду першої інстанції в цій частині вимог не переглядається та не є предметом апеляційного розгляду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною позивача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, відмовляючи у задоволенні частини пред'явлених АТ КБ «ПриватБанк» до відповідача позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача в ході розгляду справи не було надано належних доказів на підтвердження факту досягнення між сторонами згоди щодо визначення розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, у відповідності умов кредитного договору. При цьому, відмовивши у задоволенні вимог про стягнення заборгованості по зазначеним вище нарахуванням, суд посилався на відсутність підпису відповідача на представленій до суду копії екземпляру Умов та правил надання банківських послуг, що є невід'ємною складовою укладеного між сторонами кредитного договору №б/н від 15.08.2013, як на відсутність механізму урегулювання за укладеним між сторонами договором розміру та порядку здійснення нарахування відсотків, комісій та штрафних санкцій. А тому, в зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження правильності проведення позивачем розрахунку нарахованих відсотків у заявленому розмірі згідно визначеними сторонами при укладенні угоди порядку та розмірі, суд першої інстанції обмежився таким нарахуванням на рівні облікової ставки НБУ, проведеного за розрахунковий період з 15.08.2013 по 28.02.2018.
Однак, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони суперечать зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, та що випливає з матеріалів справи, 15.08.2013 між сторонами було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 4500 грн., на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
З наданої суду копії заяви-анкети від 15.08.2013 вбачається, що ОСОБА_6 підписався за те, що ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті позивача, що є невід'ємною частиною укладеного із позивачем кредитного договору, які також зобов'язався виконувати та регулярно знайомитися з їх змінами на веб-сайті позивача.
Згідно з п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умов), підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до п.2.1.1.3.2 даних Умов, банк був зобов'язаний обслуговувати картковий рахунок відповідача в порядку та на умовах, передбачених даним договором, правилами міжнародних платіжних систем, за якими обслуговуються картки, чинним законодавством.
Також, укладеним договором передбачено, що обов'язок банку по представленню кредитного ліміту, згідно заяви позичальника, виник з моменту надання платіжною системою операції до списання з відповідного карткового рахунку коштів в рахунок кредитного ліміту (п.2.1.1.3.4 Умов).
При цьому, згідно п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Так, у силу положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання.
За змістом статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша стаття 1048 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом, позивач свої зобов'язання за кредитним договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Однак, всупереч взятим на себе зобов'язанням, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має своє відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним вище договором у повному обсязі не виконав.
З представленого позивачем до суду розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, станом на 28.02.2018 року у нього виникла заборгованість перед банком у розмірі 107115,69 грн., з яких:
- 4360,48 грн. - заборгованість за кредитом;
- 92802,84 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
- 4375,43 грн. - нарахована заборгованість з пені та комісії;
- 5576,94 грн. - заборгованість по штрафам (п.2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг), з яких 500 грн. - фіксована частина штрафу та 5076,94 грн. - процентна складова.
При цьому, зі здійсненого аналізу наданого розрахунку випливає, що ОСОБА_6. після укладення із позивачем кредитного договору №б/н від 15.08.2013 користувався наданими банком послугами кредитування, здійснював частково їх повернення та сплату нарахованих відсотків за їх користування. Однак, станом на 30.05.2014 у відповідача виникла заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4360,48 грн., на яку позивач в подальшому до моменту звернення до суду із позовом здійснював нарахування відсотків за користування кредитом, а також штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.
Перевіряючи законність ухваленого в даній справі судового рішення, а саме в частині стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами у розмірі 3116,35, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, в ході розгляду справи судом як першої так і апеляційної інстанцій знайшов своє підтвердження факт отримання відповідачем кредитної картки, користування нею та як наслідок отримання кредитних коштів, що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості відповідача із відображенням руху коштів по рахунку. Дані обставини не були спростовані стороною відповідача у встановленому законом порядку.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність у відповідача неповернутого позивачу розміру кредитних коштів, який за оскаржуваним заочним рішенням суду був стягнутий з останнього.
Однак, надаючи оцінку дійсним правовідносинам, що склалися між сторонами суд не врахував того факту, що при укладанні між позивачем та відповідачем кредитного договору, останній підтвердив факт ознайомлення із усіма складовими договору, а саме викладених в Умовах та правилах користування банківськими послугами та Тарифах банку визначення порядку та розміру нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафу, що в свою чергу на рівні із іншими обставинами, які випливають із матеріалів справи, свідчать про ознайомлення відповідача як позичальника з усіма істотними умовами кредитного договору.
Суд також звертає увагу на те, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних форматах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Тобто, додержується принцип свободи договору. Чинним цивільним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.
Таким чином, місцевий суд, вирішуючи спір у даному провадженні та відмовляючи у задоволенні позову помилково дійшов висновку про недоведеність позивачем факту ознайомлення відповідача із усіма істотними умовами кредитного договору з підстав відсутності на Умовах та правилах надання банківських послуг особистого підпису позичальника про ознайомлення із ними, оскільки підписана відповідачем анкета-заява містить посилання про висловлену згоду останнього на те, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку становить між ним та позивачем договір про надання банківських послуг, а також містить посилання про ознайомлення останнього із їхнім змістом.
Відтак, рішення суду в частині стягнутих з відповідачів відсотків за користування кредитними коштами, розрахованих на рівні облікової ставки Національного Банку України підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення.
Разом з тим, при визначенні розміру відсотків, які підлягають стягнення з відповідача за користування останнім кредитними коштами, наданих позивачем, колегія суддів виходила з наступного.
Так, положеннями статті 1050 ЦК України встановлено, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, у відповідності до п.2.1.1.12.6 Умов сторони визначили, що за користування кредитом та овердрафтом банк нараховує відсотки у розмірі, визначеному Тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено п.2.1.1.12.13.
При цьому, положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов'язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
Сторони, укладаючи кредитний договір у підпунктах 1-14 пункту 2.1.1.12 Умов та правил надання банківських послуг визначили порядок нарахування і здійснення виплати процентів і комісії. Зокрема, погодили, що строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці.
Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні карти включно.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.12 Умов при закінченні строку дії відповідна картка продовжується банком на новий термін (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку, відповідно до діючих тарифів. Перевипуск картки на новий термін здійснюється при додержанні клієнтом умов обслуговування картки, передбачених договором. Для перевипуску картки до закінчення строку її дії клієнт повинен звернутися у відділення банку (пункт 2.1.1.2.13).
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, а також беручи до уваги визначені сторонами умови кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсотки, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, нараховані за користування наданими кредитними коштами, підлягають стягненню саме в межах строку дії кредитування відповідача за кредитним договором №б/н від 15.08.2013.
Так, положеннями ч.2 ст.2 ЦПК України закріплено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.ч.2,3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
В силу положень ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви, як до першої заяви по суті справи, всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За правилами ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
На підставі ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно викладу пред'явлених АТ КБ «ПриватБанк» до відповідача позовних вимог, а саме в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами вбачається, що заявлений їх розмірі у сумі 92802,84 грн. обрахований за розрахунковий період з 15.08.2013 по 28.02.2018, тобто з моменту укладення кредитного договору та до здійснення розрахунку перед зверненням до суду із позовом.
Всупереч наведеним вище нормам процесуального закону, позивачем не було надано достатньо доказів, які б давали суду підстави для задоволення пред'явлених банком позовних вимог до відповідача у повному обсязі, а саме в частині нарахованих відсотків за користування кредитними коштами у заявленому розмірі.
Так, у поданій до суду першої інстанції позовній заяві, а також апеляційній скарзі на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, позивач вказував на те, що за укладеним між ним та відповідачем кредитним договором, останній отримав у банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою нарахованих відсотків за його користування з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, посилаючись у поданих до суду заявах по суті справи на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» не зазначив судам дійсної та достовірної інформації щодо строку дії отриманої відповідачем кредитної картки, що в свою чергу має суттєве значення для вирішення спору, та для правильного застосування норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.
Отже, стороною позивача в ході даного судового провадження не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту правомірності нарахування ним як кредитодавцем за відповідачем заборгованості по нарахованим відсоткам за користування отриманими кредитними коштами у розрахунковому періоді, за яким банком було здійснено нарахування відсотків у розмірі 92802,84 грн., як у межах дійсного строку кредитування (строку дії картки) по укладеному договору.
Доказів на підтвердження факту перевипуску відповідачу кредитної картки у відповідності до п.2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, в ході розгляду справи як судом першої так і апеляційної інстанції також надано не було.
Таким чином, враховуючи той факт, що колегія суду дійшла висновку про можливість задоволення пред'явлених позивачем позовних вимог до відповідача в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами в межах доведеного строку дії кредитування, а тому з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню такі відсотки у розмірі 224,96 грн.
При визначенні тривалості доведеного строку дії кредитування (кредитної картки) відповідача, а також при визначенні розміру відсотків, що підлягають стягненню з ОСОБА_6 на користь банку, суд керувався останнім днем зняття/ використання позичальником з банківської картки кредитних коштів, який відображений у наданому суду розрахунку заборгованості із зазначенням руху коштів, а саме - 16.05.2014 (збільшення обсягу тіла кредиту на 10 грн.), за який банком і були нараховані відсотки на наявне тіло кредиту у розмірі 224,96 грн.
При цьому, суд апеляційної інстанції, стягуючи з відповідача відсотки, не може взяти за основу для визначення дійсного періоду строку дії картки, в який позивач як кредитодавець мав право на їх нарахування, зазначений у розрахунку заборгованості період у якому після 16.05.2014 здійснювалось погашення заборгованості на загальну суму 74,57 грн. (16.08.2015), оскільки суд не вправі посилатися на припущення, так як в справі відсутні будь-які докази на проведення такого погашення в межах строку дії картки шляхом її поповнення. Відображене у розрахунку заборгованості погашення могло б здійснюватися банком шляхом списання в односторонньому порядку грошових коштів відповідача з інших рахунків у відповідності до п.п.2.1.1.12.3, 2.1.1.12.9 кредитного договору.
Одночасно, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, колегія суддів відхиляє посилання сторони позивача щодо наявності у неї права на стягнення з відповідача пені, як кредитора, оскільки такі посилання не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, з огляду на наступне.
Так, у відповідності до п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг, у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочені зобов'язання, передбачені п.п.2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил, позичальник повинен сплатити банку пеню, яка розраховується як: базова відсоткова ставка по договору / 30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.
Разом з тим, умовами договору передбачена і сплата відповідачем штрафу, в разі прострочення виконання зобов'язання, чим в свою чергу і скористалась сторона позивача, звернувшись до суду із вказаним позовом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Згідно приписів статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, відтак їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, не відповідає положенням, передбаченим у статті 61 Конституції України.
Отже, застосування окрім штрафу як виду неустойки, визначеного Умовами, до відповідача ще й пені є необґрунтованим, оскільки їх одночасне стягнення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що прямо заборонено Конституцією України та чинним цивільним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» надано суду докази про порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягає у несплаті щомісячних платежів на погашення кредиту та процентів. В той же час за це порушення банком нараховано і пеню, і штраф, що відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду України, є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме порушення.
Пунктом 2.1.1.7.6 Умов врегульовано, що у разі порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш аніж на 30 днів, останній зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків та комісій.
А відтак, суд апеляційної інстанції, з урахуванням обставин справи, балансу інтересів сторін, та враховуючи ту обставину, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за спірним кредитним договором у розмірі тіла кредиту та нарахованих відсотків за його користування саме в межах строку дії кредитування, дійшов також висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь неустойки у вигляді штрафу в розмірі 729,27 грн., де 500 грн. - фіксована частина, а 229,27 грн. - відсоткова складова ((4360,48 грн. + 224,96 грн.) х 0,05%), а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені задоволенню не підлягають.
Виходячи з вищенаведених доводів, та визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку з відповідача на користь позивача, колегія суддів встановила, що загальний розмір зобов'язання, що виник у відповідача, у зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №б/н від 15.08.2013, складає 5314,71 грн., з яких: 4360,48 грн. - тіло кредиту, 224,96 грн. - нараховані відсотки за користування кредитними коштами у період доведеного строку кредитування відповідача (тобто по 16.05.2014 включно), та штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 729,27 грн., де фіксована частина складає 500 грн., а процентна складова боргу - 229,27 грн.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що подана АТ КБ «ПриватБанк» апеляційна скарга на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2018 року підлягає частковому задоволенню, та відповідно рішення суду першої інстанції у частині стягнутих з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, а також в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені, комісії та штрафів слід скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення пред'явлених АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на підставі п.1, п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України.
Разом з тим, як встановлено положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Оскільки, позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн., та за подачу апеляційної скарги в сумі 2643 грн., розмір якого згідно вимог Закону України «Про судовий збір» визначений як мінімальний для сплати юридичною особою при зверненні до суду, то понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, навіть з урахуванням часткового задоволення позову, підлягають відшкодуванню з відповідача саме в зазначеному розмірі.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у розмірі 4360,48 грн. банком не оскаржується, а тому законність рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Керуючись ст.ст. 367, 369, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником ЛитвиненкоОленою Леонідівною, задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за кредитним договором №б/н від 15.08.2013 в розмірі 3116,35 грн., та в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача пені, комісії та штрафів, а також в частині стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами, штрафів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Гродно, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1, останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111, МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50) заборгованість за нарахованими відсотками по кредитному договору №б/н від 15.08.2013 у розмірі 224,96 грн., та штраф у сумі 729,27 грн.
Акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_6 процентів за користування кредитом за період починаючи з 17.05.2014 по 28.02.2018 року та в частині стягнення пені і комісії відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Гродно, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1, останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111, МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в загальному розмірі 4405 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови суду складено 05 березня 2019 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус
О.І.Шкоріна