іменем України
04 березня 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/8152/18
Головуючий у першій інстанції - Цибенко І. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/392/19
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.
сторони: позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2019 року (місце ухвалення - м. Чернігів, повний текст складено - 21.01.2019) у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач пропрацював в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка з 01.09.2004 по 31.08.2018, за весь час сумлінно виконував свої обов»язки, порушень трудової дисципліни та стягнень з боку позивача не було.
В позові посилається, що його безпідставно та незаконно звільнили, проте людей, які мають нижчий рівень кваліфікації і не є кандидатами наук залишили працювати далі, наказ про звільнення є незаконним. Позивач звертався з письмовим листом до адміністрації університету щодо пояснення його звільнення, але відповіді надано не було, у зв»язку з чим був змушений звернутися до Міністерства освіти та науки України за захистом своїх прав у відповідь отримав те, що адміністрацію університету було зобов»язано розглянути звернення ОСОБА_2, та надати останньому відповідь на його звернення. Разом з тим, у листі ректором університету не надано відповіді на всі запитання позивача, та звинувачення в бік ОСОБА_2 стосовно профорієнтації є неправдивими і безпідставними.
Позивач в позові просив поновити пропущений строк для звернення до суду з позовом; визнати наказ про його звільнення № 215 вк/1 від 21.08.2018 незаконним та безпідставним і поновити на посаді доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка; стягнути з університету на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2018 і до поновлення на роботі; допустити негайне виконання судового рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16.01.2019 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обгрунтовано тим, що позивача було звільнено з дотриманням норм чинного трудового законодавства у зв»язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, крім того позивачем не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду від 16.01.2019, та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Крім того, просить ухвалити окрему ухвалу на перевірку контролюючими органами Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка на відповідність ЗУ «Про запобігання корупції».
За доводами скарги оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не враховано норми чинного законодавства України та обставини, які є важливими для правильного вирішення справи.
В обґрунтування незаконності рішення місцевого суду заявник зазначає, що відповідачем грубо порушено умови контракту від 29.08.2016, а саме позивача не було попереджено про звільнення за два місяці, як це передбачено контрактом, а попереджено лише за 10 днів до звільнення. Визначена процедура звільнення не була дотримана, чим порушено права позивача.
Посилається, що судом не досліджено порушення стороною відповідача умов контракту щодо не отримання позивачем мінімальної заробітної плати, позбавлення можливості повноцінно працювати, відсутнє окреме робоче місце. Крім того, 21.08.2018 ОСОБА_2 не ознайомлювався з наказом, а лише 28.08.2018 отримав на руки трудову книжку, та на прохання видати наказ про звільнення отримав відмову.
Судом не досліджено процедуру формування, візування службової записки, яка стала підставою для звільнення, та яка є незаконною.
В обґрунтування поважності строку звернення з позовом до суду заявник зазнаає, що строки були пропущені з поважних причин. 29.08.2018 ОСОБА_2 відправив листа на адресу відповідача, який останнім було отримано 30.08.2018. Не отримавши відповіді, позивач 01.10.2018 звернувся до Міністерства освіти і науки України за захистом своїх прав. 25.10.2018 отримав відповідь, де були вимоги до адміністрації університету всебічно розглянути звернення ОСОБА_2 та повідомити його про результат. 15.11.2018 ректором було надано відповідь на звернення за вимогами Міністерства освіти і науки України.
Крім того, у скарзі заявник посилається, що судом під час розгляду справи не надно оцінки та не вирішено по суті клопотання щодо винесення окремої ухвали стосовно винесення рішення щодо офіційного звернення до правоохоронних та антикорупційних органів на перевірку навчального закладу на відповідність ЗУ «Про запобігання корупції».
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Судом встановлено, що на підставі укладеного контракту 29.08.2016 ОСОБА_2 працював в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка на посаді доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології на підставі контракту. Контракт укладено на строк з 01.09.2016 по 31.08.2018 (а.с. 30-31).
Наказом від 23.04.2018 № 151 ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка ОСОБА_4 було оголошено конкурс на заміщення вакантних посад професорсько-викладацького складу, в тому числі і на посаду доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології (а.с. 69).
Відповідно до Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних і педагогічних працівників Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка претенденти на заміщення посад в місячний строк зобов»язані подати необхідну заяву та документи (а.с. 46-53).
Відповідно до п. 7.2 контракту підставами для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому керівник закладу освіти і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись контракт припиняє дію чи продовжується або укладається на новий термін (а.с. 30-31).
Відповідно до наказу від 26.04.2018 №103 вк/1 ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка ОСОБА_4 у зв»язку із закінченням терміну роботи 31.08.2018 позивача було попереджено про можливе звільнення із займаної посади (а.с. 54).
Матеріали справи містять копію службової записки від 21.08.2018 з якої вбачається, що завідувач кафедри загальної, вікової та соціальної психології професор ОСОБА_5 звернулась до ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка ОСОБА_4 з проханням звільнити доцента кафедри ОСОБА_2 у зв'язку із закінченням терміну роботи за контрактом 31.08.2018 року (а.с. 68).
Згідно наказу Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка від 21.08.2018 № 215 вк/1, на підставі службової записки завідувача кафедри ОСОБА_5, звільнено ОСОБА_2 з посади доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології (а.с. 71).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд пешої інстанції прийшов до висновку, що трудовий договір, укладений між сторонами, мав строковий характер та був укладений на визначений строк, а тому позивача було звільнено у зв»язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, що потягло за собою відмову в позові про стягнення середнього заробітку. Крім того, додатковою підставою відмови в позові судом зазначено пропуск строку звернення до суду, оскільки доводи позивача щодо такого поновлення строку не є поважними.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції частково не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Умовами укладеного між сторонами контракту визначено строк його укладення з 01.09.2016 по 31.08.2018.
П. 7 встановлено зміни та розірвання контракту, а саме, що контракт може бути припинений або розірваний з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами самого контракту (п.п. 7.1.). Підставами для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому керівник закладу освіти і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може «переходити» в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін (п.п. 7.2.1.).
Ч. 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За положеннями частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Виходячи з вимог статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.
Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49 2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Як передбачено Положенням про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних і педагогічних працівників Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка претенденти на заміщення посад в місячний строк зобов»язані подати необхідну заяву та документи (а.с. 46-53). Вказані документи позивачем подано не було, матеріали спрви не містять таких відомостей.
З матеріалів справи вбачється, що ОСОБА_2 займав посаду доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології (0,5 ст.). 23.04.2018 наказом № 151 відповідача було оголошено конкурсу на заміщення вакантних посад професорсько-викладацького складу в якому була одна посада доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології, проте відповідно до даних листа від 09.11.2018 № 01-23/748 заява та документи позивачем не були подані (а.с. 17-19).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається, 26.04.2018 наказом Ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка було попереджено ОСОБА_2 про можливе звільнення із займаної посади у зв»язку із закінченням терміну роботи 31.08.2018, про що останній був ознайомлений поставивши свій підпис у вказаному наказі (а.с. 54).
З врахуванням наведеного не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи, що відповідачем порушено умови контракту щодо попередження про звільнення за два місяці, як це передбачено умовами контракту.
Крім того, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи щодо порушення відповідачем умов контракту щодо не отримання позивачем мінімальної заробітної плати, позбавлення можливості повноцінно працювати та мати окреме робоче місце, оскільки нормами ст. 235 КЗпП України надано право поновити на роботі у разі звільнення без законної правової підстави, а не за порушення допущені під час виконання трудових обов»язків, як і посилання на не постановлення окремої ухвали судом щодо звернення до правоохоронних та антикопційних органів з метою перевірки посадових осіб навчального закладу відповідно до ст. 262 ЦПК України, враховуючи, що це є правом, а не обов»язком суду, умовою постановлення якої є виявлення порушення законодавства або недоліків в роботі.
Також, не спростовують правильних висновків суду посилання в апеляційній скарзі на залишення саме працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, оскільки є правильними висновки, що позивач звільнений саме по закінченню строку дії контракту, крім того не скористався своїм правом на участь у конкурсному відборі на посаду доцента кафедри загальної, вікової та соціальної психології.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади.
Проте, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку зазначивши однією з підстав відмови посиланння на не поважність причин пропуску строку звернення до суду, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку, в якому в обґрунтування зазначав, що очікував відповіді на свої звернення від Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка та Міністерства освіти і науки України, що потягло за собою тривалий час.
Згідно наказу Ректора університету позивача було звільнено, про що останній був ознайомлений (а.с. 71). 29.08.2018 ОСОБА_2 звернувся письмово листом зверненням до Ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (а.с. 8-9). Не дочекавшись відповіді позивач 02.10.2018 надіслав скаргу в Міністерство освіти і науки України, в якій просив захистити його права щодо звільнення з роботи та зобов»язати адміністрацію університету надати відповідь на його звернення (а.с. 10-12). 09.11.2018 Національним університетом «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка було надано письмову відповідь ОСОБА_2 (а.с. 17-19). З позовом позивач звернувся до суду 20.11.2018 (а.с. 1-5).
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об»єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов»язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статями 228, 223 КЗпП (322-08) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов»язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Таким чином, суд першої інстанції, не перевірив причини пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом.
Як вбачається, позивач вважаючи свої трудові права порушеними, вжив заходів щодо їх захисту в позасудовому порядку. Після вичерпання таких позасудових способів захисту права ОСОБА_2 звернувся до суду. Таким чином, висновки суду про необґрунтованість доводів позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду спростовуються матеріалами справи, оскільки належним чином підтверджено звернення із письмовими заявами до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка та Міністерства освіти і науки України та вичерпавши всі позасудові можливості захисту трудових прав, звернувся до суду.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення вимог про поновленння на роботі та стягнення середнього заробітку за недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами порушення норм чинного трудового законодавства відповідачем, які дають підстави для задоволенння позову в повному обсязі відповідно до заявлених вимог.
За положеннями ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, при цьому навів частково неправильні мотиви для такої відмови, а отже рішення суду, у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, слід змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки суду про не поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Виключити з мотивувальної частини рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2019 року висновки суду першої інстанції щодо не поважності причин пропуску строку звернення до суду. В іншій частині рішення - залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його прийняття і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 березня 2019 року.
Головуючий Судді: