іменем України
25 лютого 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/3145/18
Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/178/19
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД в складі:
головуючого судді - Губар В.С.,
суддів - Вінгаль В.М., Кузюри Л.В.,
Позивач - ОСОБА_2
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство»
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати,
місце ухвалення судового рішення - м. Прилуки Чернігівської області
дата складання повного тексту судового рішення - 13 листопада 2018 року
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та, посилаючись на положення 47, 83, 95, 115-117 КЗпП України, після збільшення позовних вимог просив стягнути з ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 24303,18 грн. та компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 17854 грн. 20 коп.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що з вересня 2012 року працював на підприємстві на посаді майстра, звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін з 10.08.2018 року. На день звільнення йому не виплачено 17854,20 грн. компенсації за невикористану відпустку за 45 календарних днів та компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати при звільненні за період часу з 10.08.2018 року по 17.10.2018 року у сумі 24303,18 грн.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 17457,44 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» просить скасувати частково рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у сумі 1983,80 грн., та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір, посилаючись на неповно встановлені судом обставини справи, які мають значення для справи та неправильну оцінку судом наявних у справі доказів, які підтверджують безпідставність заявлених позовних вимог.
Апелянт посилається, що судом помилково прийнято до уваги наданий позивачем неналежний доказ - «Положення про відпустки працівникам «ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» за умови праці та за особливий характер роботи», на підставі якого неправильно розраховано кількість днів невикористаної відпустки, що підлягає компенсації.
Апелянт зазначає, що позивач за період роботи на підприємстві мав право на 141 календарний день відпустки, а оскільки 136 днів позивачем було використано, то кількість днів невикористаної відпустки складає 5 днів, середньоденна заробітна плата для розрахунку суми компенсації за 1 день щорічної основної відпустки становить 396,76 грн., а тому стягненню підлягає 1983 грн. 80 коп. (396,76 х 5).
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, а тому не може бути предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи аргументи скарги апеляційним судом встановлено, що за наказом № 95-к від 17 вересня 2012 року ОСОБА_2 прийнято на посаду майстра з 18 вересня 2012 року з виплатою заробітної плати згідно штатного розпису (а.с. 7).
Відповідно до наказу ТОВ «Прилуцьке Хлібоприймальне підприємство» від 20.08.2018 №1-в «Про надзвичайні обставини», зобов»язано по підприємству виплатити заробітну плату всім працівникам за фактично відпрацьований час в період з 01.08.2018 по 10.08.2018 в розмірі мінімальної заробітної плати (а.с. 22).
Згідно додатку до вказаного вище наказу, зобов»язано відновити особові картки працівників та бухгалтерські звіти, що дають можливість вирахувати кількість днів невикористаної відпустки та суму компенсації (а.с. 23).
З наказу № 9-к від 30.08.2018 року «Про звільнення» убачається, що відповідно до ст. 36 п. 1 КЗпП України ОСОБА_2 звільнено із посади майстра за згодою сторін з 10.08.2018 року (а.с. 8).
Зазначені обставни сторони не спростовували і не заперечували.
Перевіряючи аргументи скарги апеляційним судом встановлено, що 07 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» з письмовою вимогою провести остаточний розрахунок у зв»язку із звільненням та сплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, виплатити грошову компенсацію за всі дні не використаної щорічної відпустки (а.с. 9).
Як убачається з повідомлення ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» від 04.09.2018 року, ОСОБА_2, як працівника підприємства було повідомлено про видачу йому дублікату трудової книжки та проведення відповідних розрахунків у зв»язку із звільненням з роботи (а.с. 25).
Відповідно до особової картки працівника ТОВ «Прилуцьке ХПП» ОСОБА_2 (типова форма П-2, затверджена наказом Держкомстату України 05.12.08 № 489) та наказів 32-к від 29 березня 2013 року, № 25-к від 19 березня 2014 року, № 55-к від 25 квітня 2016 року, № 90/2 від 09 червня 2017 року, № 116-к від 22 травня 2018 року, останньому за період роботи надавалися відпустки в загальній кількості 136 календарних днів (а.с. 41-45).
З розрахунку заборгованості наданого ОСОБА_2 убачається, що середньоденна заробітна плата за останній календарний рік за час роботи останнього на ТОВ «Прилуцьке ХПП» складає 396,76 грн., компенсація відпустки за 45 календарних денів - 17854,20 грн, компенсація затримки при звільненні 13404,25 грн. (а.с.7).
Відповідно до Положення про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП» за умовами праці та особливий характер роботи від 01.07.2010, тривалість основної відпустки працівника на посаді майстра становить 24 календарних дні, тривалість додаткової відпустки 7 календарних днів (а.с. 46).
Відповідно до акту Управління держпраці у Чернігівській області №25-03-023/0649 від 25.09.2018 року за наслідками перевірки ТОВ «Прилуцьке ХПП», порушення трудового законодавства не виявлені (а.с. 26-29).
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що ТОВ «Прилуцьке ХПП» звернулося з заявою про те, що 09.08.2018 року не відомі особи з території ТОВ «Прилуцьке ХПП» здійснили крадіжку ТМЦ, які належать підприємству(а.с. 50).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації заборгованості за час затримки заробітної плати при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що останнім робочим днем позивача був 09.08.2018 року, звільнено позивача 10.08.2018, позивач в день звільнення не працював, доказів про направлення відповідачеві вимоги провести розрахунок при звільненні позивачем не надано, а 09.08.2018 року відповідач звернувся із заявою про крадіжку товарно-матеріальних цінностей, включаючи бухгалтерські документи, які належали підприємству, що було враховано при відмові у задоволенні позову в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до положень 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що компенсацію відпустки позивачу слід обраховувати за 46 календарних днів, оскільки за увесь період роботи позивач мав право на 182 календарні дні відпустки та використав з них 136 днів, а тому до стягнення підлягає компенсація за невикористану відпустку строком 46 календарних днів у розмірі 18250,96 грн.
З таким висновком оскаржуваного судового рішення погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Положеннями ст. 74 КЗпП України передбачено, що поняття щорічна відпустка визначається як основна та додаткова відпустки із збереженням на їх період місця роботи і заробітної плати.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що згідно Положення про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП» за умовами праці та особливий характер роботи від 01.07.2010, тривалість основної відпустки працівника на посаді майстра становить 24 календарних дні, тривалість додаткової відпустки 7 календарних днів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнута на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд приходить до висновку про те, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про неналежність наданого позивачем доказу - «Положення про відпустки працівникам «ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» за умови праці та за особливий характер роботи», на підставі якого неправильно розраховано кількість днів невикористаної відпустки, що підлягає компенсації. Відповідачем не надано на спростування вказаного документа оригиналів колективного або трудового договорів, якими було визначено іншу тривалість щорічної відпустки позивача. Зазначене Положення затверджене директором ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» та головою Ради трудового колективу ТОВ «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство», що підтверджує узгодження питання про надання додаткових щорічних відпусток і ці обставини відповідачем у суді першої інстанції та в апеляційному суді не спростовані ніякими належними і допустимими документальними доказами.
Відтак, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_2 працював на підприємстві з 18 вересня 2012 року по 10 серпня 2018 року та мав право на 186 календарні днів відпустки, з яких 136 днів використав, таким чином невикористана основна та додаткова відпустка за відпрацьований період становить 46 календарних днів.
Обґрунтовуючи рішення слід враховувати вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на порушення судом під час дослідження доказів судом першої інстанції, є необґрунтованими, оскільки питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, як це передбачено ч. 2 ст. 80 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувеане рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного судового рішення і не впливають на правильність вирішення спору по суті та не містять передбачених процесуальним законом законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 38, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді:
Повний текст постанови складений 04 березня 2019 року