Справа № 593/925/17Головуючий у 1-й інстанції Данилів О.М.
Провадження № 22-ц/817/179/19 Доповідач - Сташків Б.І.
Категорія - 30
26 лютого 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С.,
за участю секретаря - Сович Н.А.
та сторін -представника позивача Андрейківа О.В., представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 593/925/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року, ухвалено суддею Данилів О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів,-
У липні 2017 року представник ТзОВ «ПоршеЛізинг Україна»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5,в якому просив в порядку ст.216ЦК України застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 9 124.52доларів США, як суму відшкодування різниці вартості автомобіля VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5, яка на день звернення до суду, а саме: 23 червня 2017 року становила 237 471,11 грн. та стягнути із відповідача понесені ними судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 3562грн.08 коп..
В обґрунтуванні позовних вимог, представник позивача зазначав , що 24 лютого 2012року між ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_5 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00004459, за яким об'єктом лізингу був зазначений вище транспортний засіб. Оскільки відповідач не виконував умов укладеного договору та протягом кількох місяців не вносив необхідні щомісячні лізингові платежі, тому 06 вересня 2012року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис про повернення позивачу об'єкту лізингу - автомобіля, який 15 жовтня 2012року було повернуто позивачу. Позивач зазначав, що оскільки рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 8 вересня 2016року, яке набрало законної сили, вказаний вище договір про фінансовий лізинг було визнано недійсним та зобов'язано позивача повернути до первісного стану та стягнуто з ТзОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_4 сплачений ним авансовий платіж у розмірі 81 186,05 грн., а так як при укладенні між сторонами договору фінансового лізингу вартість автомобіля - об'єкту лізингу становила 20 256 дол. США., а при його вилученні його вартість складала 11 131, 48 доларів США, тобто внаслідок користування відповідачем автомобілем його вартість зменшилася на 9 124,52 доларів США, що підтверджується звітом, складеним суб'єктом оціночної діяльності про оцінку транспортного засобу, у зв'язку із чим, позивач просив стягнути із відповідача різницю вартості автомобіля 9 124,52доларів США, яка на день звернення до суду становила 237 471, 11 гривень.
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року позовні вимоги ТзОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ТзОВ «Порше Лізинг Україна» грошові кошти в сумі: 237 471 грн. 11 коп., як різницю вартості автомобіля НОМЕР_1. 2011 року випуску та 3 562 грн.08 коп. сплачений позивачем судовий збір .
Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_4 поступила апеляційна скарга, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ "Порше Лізинг Україна"відмовити .
Зокрема, апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що при ухваленні рішення не встановив належним чином всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
У доводах апеляційної скарги, скаржник зазначає, що прив'язки до курсу іноземних валют на які посилається позивач при розрахунку розміру стягнення є не дійсними, оскільки згідно Акту прийму - передачі до договору лізингу № 00004459 від 24.02 2012 року вартість об'єкту лізингу автомобіля VW POLO Sedan 2011 року виробництва реєстраційний знак НОМЕР_2 становить у гривнях, а саме 162 311, 33 грн.
Окрім того, скаржник вважає безпідставним не врахуванням при розгляді справи судом першої інстанції того, що його вини у завданих збитках транспортному засобу внаслідок ДТП визнано не було,а тому такі збитки повинні були бути відшкодовані за рахунок договору страхування цивільно - правової відповідальності.
Від ТзОВ "Порше Лізинг Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яком представник позивача просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, доводи апеляційної скарги необґрунтованими. Зокрема, вказує, що сторони узгодили в договорі як розмір ціни так і спосіб її визначення, який згідно з умовами договору про фінансовий лізинг №00004459 від 24 лютого 2012 року становить еквівалент 20256,00 дол США., а тому посилання апелянта про вартість об'єкту лізингу у розмірі 162 311,33 грн. на його думку є безпідставними.
Також, сторона позивача вказує,що об'єкт лізингу було оцінено у такому стані, у якому він був повернутий відповідачем позивачеві, відтак ринкова вартість автомобіля визначена згідно із фактичним станом автомобіля на дату проведення оцінки.
У судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_3 підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.
Представник позивача - Андрейків О.В. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив її залишити без задоволення, а судове рішення без мін, посилаючись на мотиви викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру
У відповідності до ч.3; ст.12,ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовільняючи позовні вимоги ТзОВ «Порше Лізинг України»про застосування наслідків недійсності правочину і стягнення з відповідача відшкодування різниці вартості автомобіля на суму 237 471,11 грн., суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду визнано недійсним договір фінансового лізингу за яким застосовано реституція, за яким лізингодавець- ТзОВ «Порше Лізинг України» повернув лізингоодержувачу-Яворському Т.Р. сплачені ним платежі на виконання умов договору в розмірі 81 186,05 грн.,а лізингодавець, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно,а саме об'єкт лізингу- автомобіль, та із врахуванням його часткового пошкодження, звіту про його оцінку ринкової вартості, стягнув різницю вартості використованого ним транспортного засобу у розмірі 9 124,52 долари США, що еквівалентно до гривні становить 237 471,11 грн.
З такими висновками частково погоджується судова колегія апеляційного суду з огляду на наступне.
Судом встановлено що 24 лютого 2012 року між ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_4 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00004459, додатком до якого були Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та Графік покриття лізингових платежів, що є невід'ємними частинами договору лізингу. Об'єктом лізингу є транспортний засіб марки VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5 .Відповідач вніс авансовий платіж у розмірі 3 038,40 доларів США.
Відповідач ОСОБА_4, не сплативши лізингові платежі за квітень, травень та червень 2012 року, порушив вимоги укладеного договору у зв'язку з чим 6 вересня 2012року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений виконавчий напис за № 2326 про повернення ТзОВ «Порше Лізинг Україна» зазначеного вище автомобіля, по якому 28 вересня 2012 року було відкрите виконавче провадження.
Відповідно до Акту опису й арешту майна від 11 жовтня 2012 року та Акту приймання-передачі транспортного засобу від 15 жовтня 2012 року автомобіль VW Polo Sedan, 2011 року випуску було повернуто ТОВ «Порше Лізинг України»
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 8 вересня 2016 року, яке постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року залишено без змін, скасовано рішення Бережанського районного суду від 23 травня 2014 року, а укладений між сторонами 24 лютого 2012 року договір лізингу, визнано недійсним та вирішено питання про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнув на користь ОСОБА_4 внесений ним авансовий платіж у розмірі 3 038, 40 доларів США, який на день постановлення рішення по курсу Національного Банку України становив 81 186, 05грн..
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ст.79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Відповідно до змісту цієї статті, якщо за недійсним правочином було передано певну річ, вона підлягає поверненню. Якщо це зробити не можливо, або одержане полягає у користуванні майном - інша сторона має відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відшкодування різниці у вартості майна може мати місце в порядку відшкодування збитків, зокрема, у випадку, коли таке майно було пошкоджено.
У пункті 7 постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу.
Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондиційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України) .
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України .
Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень.
Така позиція з подібними правовідносинами зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/14931/16-ц від 10 жовтня 2018 року та у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 629/4628/16-ц , у справі №288/383/15-ц від 03.10 2018 року, де розяснено застосування частини першої статті 1212 ЦК України щодо фактичного використання майна без достатньої підстави.
Оцінюючи належність та допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції врахував наявні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з ОСОБА_4 суми відшкодування різниці вартості автомобіля VOLKSWAGEN POLO, 2011р. випуску, в порядку ст..216 ЦК України , у розмірі 9 124,52 дол. США, що на день проведення розрахунку було еквівалентно 237 471,11 грн..
Вищевказані факти підтверджуються поясненнями позивача та оглянутими в судовому засіданні актом прийому-передачі від 2 березня 2012 року, актом державного виконавця від 11 жовтня 2012 року та актом передачі від 15 жовтня 2012 року, які свідчать про те, що 2 березня 2012 року відповідач ОСОБА_4 отримав від лізингодавця ТзОВ « Порше Лізин Україна» новий автомобіль VW Polo Sedan, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5, який перебував у доброму стані, а 11 жовтня 2012 року у нього було вилучено об'єкт лізингу вже частково пошкоджений, із пошкодженням правої передньої дверки та порогу. Відповідач був присутній при складанні державним виконавцем вказаного акту та особисто в присутності понятих завірив його своїм підписом.
Факт пошкодження об'єкту лізингу транспортного засобу VW Polo Sedan 2011 року виробництва підтверджується також оглянутим в судовому засіданні актом прийому передачі від 15 жовтня 2012 року, який також свідчить про наявні пошкодження правої дверки вищевказаного автомобіля та наявності вм'ятин на його лівій передній дверці.
Представлений позивачем звіт про оцінку ринкової вартості автомобіля VOLKSWAGEN POLO,2011 року випуску, що був проведений суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом підприємницької діяльності, свідчить про те,що ринкова вартість цього транспортного засобу станом на 24 січня 2013 року складала 88974 гривні, що відповідно на дату оцінки становило 11131,48 доларівСША.(а.с.29,53).
А ,так як договір лізингу визнано нікчемним, через недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору , тому відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки відповідач ОСОБА_4 отримав по договору лізингу новий транспортний засіб, вартість якого становила 20 256 доларів США, на що погодився і відповідач, укладаючи вказаний договір, а внаслідок використання цього транспортного засобу через спричинення йому механічних пошкоджень з вини відповідача, вартість його значно знизилася та відповідно до представленого представником позивача висновку, здійсненого сертифікованим суб'єктом оцінювання, становила 11 131, 52 долари США, що на 9 124, 52 долари США(еквівалентно до гривні-237 471,11 грн.) менше, тому різницю вартості використовуваного ним транспортного засобу слід відшкодувати в користь ТзОВ « Порше Лізин Україна».
Згідно з частиною першою статті 374, статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для його скасування.
Доводи ОСОБА_4 в апеляційні скарзі, про те, що різниця вартості використовуваного автомобіля є завищеною, так як на момент передачі йому в користування становила 162 311,33 грн., що підтверджується актом прийому-передачі до договору лізингу, не заслуговують на увагу,згідно договору про фінансовий лізинг від 24 лютого 2012 року № 00004459, додатком до якого були Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та Графік покриття лізингових платежів, що є невід'ємними частинами договору лізингу, об'єктом якого є транспортний засіб марки VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5, вартість якого становила 20 256,00 доларів США . Відповідач погодився з такими умовами договору, скріпивши своїм підписом, і вніс авансовий платіж у розмірі 3 038,40 доларів США.
В попередніх судових засіданнях по інших справах відповідач погоджувався з умовами такого договору, не оспорював його недійсність з цих підстав. Вартість об'єкту лізингу № 00004459 становила 20 256,00 доларів США, що еквівалентно на дату придбання 24 лютого 2012 року становила 162 311,33 грн. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 8 вересня 2016 року вирішено питання про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнуто на користь ОСОБА_4 внесений ним авансовий платіж у розмірі 3 038, 40 доларів США, що еквівалентно до курсу Національного Банку України становив 81 186, 05грн.(а.с.89).
Згідно зі звітом про оцінку ринкової вартості автомобіля від 24 січня 2013 року марки VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5, державний номер НОМЕР_2 вартість автомобіля з врахуванням технічного пошкодження з вини відповідача становила 88 974,00 грн., що еквівалентно становить 11 131,48 доларів США. Звідси випливає, що вартість предмета лізингу знизився і становить(20 256,00 дол.США-11 131,48 дол. США=9 124,52 дол.США) 237 471,11 грн.(а.с.29-53).
Посилання апелянта на те, що ТзОВ « Порше Лізин Україна» продала 07 березня 2013 року бувшого в користуванні автомобіль марки VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5 за 99 430,00 грн. є безпідставними, оскільки вказана ціна включає ПДВ у розмірі 16 571,67 грн., що зазначено в Договорі купівлі-продажу.
Не заслуговують на увагу і доводи представника ОСОБА_4 про те, що в його діях не встановлена вина вчинення ДТП, пошкодження могли виникнути після передачі автомобіля, так як із Акту державного виконавця від 11 жовтня 2012 року вбачається, що ОСОБА_4 повернув ТзОВ « Порше Лізин Україна» автомобіль марки VW Polo Sedan 1.6 і в якому зазначено пошкодження правої передньої дверки, поріг, поставивши свої підписи в акті (а.с.135).
Разом з тим, суд першої інстанції стягуючи різницю вартості використовуваного ним транспортного засобу в сумі 237 471 грн.11 коп. послався на те, що ОСОБА_4 по договору лізингу отримав новий транспортний засіб, внаслідок його використання через спричинення йому технічних пошкоджень, не врахував, що 24 січня 2018 року марки VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5 отримала страхове відшкодування на суму 26 187 грн.70 коп. за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Ці обставин підтвердив в судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТзОВ « Порше Лізин Україна».
Оскільки при складанні Звіту про оцінку ринкової вартості автомобіля марки марки VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_5 , складеного 24 січня 2018 року не була зарахована дана сума, то апеляційна інстанція прийшла до висновку змінити судове рішення, зменшивши стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 в користь ТзОВ « Порше Лізин Україна»до 211 223 грн.41 коп.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи.
Частиною четвертою зазначеної статті визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та змінити рішення суду першої інстанції,зменшивши стягнення грошових коштів із ОСОБА_4 на користь ТзОВ "Порше лізинг Україна" з 237 471 грн.11 коп. до 211 223 грн.41 коп., як різницю вартості автомобіля НОМЕР_3, 2011 року випуску.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 -задовольнити частково.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року - змінити, зменшивши стягнення грошових коштів із ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, жителя АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна"( 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, ІВ, п/р 26004011991000,філія "КІБ" ПАТ "Креді Агріколь Банк", МФО 300379, ідентифікаційний код 35571472) з 237 471 (двісті тридцять сім тисяч чотириста сімдесят одної) гривні 11 коп. до 211 223 ( двісті одинадцять тисяч двісті двадцять три) гривні 41 коп., як різницю вартості автомобіля НОМЕР_3, 2011 року випуску.
В решті частині рішення суду залишити без змін.
Постанова Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 04 березня 2019 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Костів О.З.
Судді: Парандюк Т.С.