Номер справи 766/9079/18 Головуючий в І інстанції Майдан С.І.
Номер провадження №22ц-819/400/2019 Доповідач Полікарпова О.М.
28 лютого 2019 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогоПолікарпової О.М.
суддівВоронцової Л.П.
Ігнатенко П.Я.
секретарПісоцька Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Майдан С.І.від 23серпня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства інфраструктури України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У травні2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з Міністерства інфраструктури України на його користь середній заробіток за період з 19 березня 2015 року по 29 березня 2018 рік у розмірі 46868,25 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 07 квітня 2016 року з Міністерства інфраструктури України на його користь стягнуті 67 793,10 грн., з яких 4 816,35 грн. - компенсація за невикористані відпустки, 2400,00 грн. - невиплачена допомога на оздоровлення, 60 576,75 грн. - середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 02 квітня 2011 року по 18 березня 2015 року.
Оскільки фактично розрахунок здійснено 29 березня 2018 року, а середній заробіток виплачений лише за період зазначений у рішенні суду, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити йому середній заробіток за період з 19 березня 2015 року по 29 березня 2018 року, у відповідності до норм ст. 117 КЗпП України.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23серпня 2018 року позов задоволено, стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 46 868,25 грн. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Міністерство інфраструктури України подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги те, що з відповідача вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позов не може бути задоволений на підставі ст.117 КЗпП України, оскільки у даному випадку спір виник через невчасне виконання судового рішення.
Також апелянт вказує, що вини відповідача у затримці виконання рішення суду немає, оскільки відповідач є державним органом та правовідносини щодо виконання рішення суду регулюються Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, відповідно якого рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства у порядку черговості їх надходження. Вини відповідача у втраті позивачем оригіналу виконавчого листа та відповідно його надходження до органів казначейства з запізненням, немає. Зазначає, що після надходження виконавчого листа до органів казначейства , кошти , стягнуті за судовим рішенням, були виплачені у визначений чинним законодавством строк.
Крім того, апеляційна скарга мотивована відсутністю трудових відносин між ОСОБА_5 та Міністерством інфраструктури України, оскільки останній займав посаду виконуючого обов'язки директора Херсонського державного обласного навчально-курсового комбінату, правонаступником якого є Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».
Також апелянт зазначає, що судом не перевірена заявлена позивачем сума відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, зокрема не визначено, чи є ця сума остаточною, чи з неї необхідно вирахувати податки, збори та обов'язкові платежі, які підлягають утриманню.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано у добровільному порядку судове рішення, а виплату здійснено 29 березня 2018 року, тому позивач у порядку ст. 117 КЗпП має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2015 року по 29 березня 2018 року.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 07 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_5 до Міністерства інфраструктури України та стягнуто з останнього на користь позивача 67 793,10 грн., з яких 4 816,35 грн. - компенсація за невикористані відпустки, 2400,00 грн. невиплачена допомога на оздоровлення, 60 576,75 грн. - середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 02 квітня 2011 року по 18 березня 2015 року.
З листа Державної казначейської служби України від 13 квітня 2018 року вбачається, що 29 березня 2018 року здійснено перерахування коштів на виконання виконавчого листа, виданого 29 січня 2018 року та поданої ОСОБА_5 заяви від 05 березня 2018 року ( а.с.13).
Доводи апеляційної скарги про відсутність у Міністерства інфраструктури України, як центрального органу виконавчої влади правових підстав для самостійного виконання рішення суду є юридично неспроможними, оскільки відповідно норм ст. 129,1291Конституції України та основних засад цивільного судочинства, зокрема визначених у п.7 ч.3 ст.2 та ч.1 ст.18 ЦПК України, судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим до виконання. Необхідно зауважити, що нормами Конституції України та нормами, що регулюють правовідносини у сфері виконання судового рішення, передбачають відповідальність за невиконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Апелянтом не доведено обставин, які б перешкоджали у добровільному порядку виконати рішення Апеляційного суду Херсонської області від 07 квітня 2016 року, яким стягнуті кошти на користь ОСОБА_5 Крім того, зі змісту відзиву на позов та апеляційної скарги вбачається, що апелянт взагалі не вживав заходів для виконання у добровільному порядку рішення суду, яке набрало законної сили.
Посилання апеляційної скарги, як на підставу відсутності вини відповідача у тому, що рішення суду про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виконане невчасно, на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного або місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, яким передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів казначейства та за заявою стягувача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки цим нормативним документом визначено порядок примусового виконання рішення суду, який не позбавляє відповідача можливості виконати рішення суду добровільно, шляхом самостійного подання рішення до органів казначейства відповідного рішення суду.
Доводи апеляційної скарги про відсутність між ОСОБА_5 та Міністерством інфраструктури України трудових відносин є необґрунтованими, оскільки вказаний факт встановлений рішенням суду при розгляді справи за позовом ОСОБА_5 до Міністерства інфраструктури України про стягнення заборгованості по виплатам при звільненні та не є предметом спору у даній справі.
Нормами частини першої статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, наведені норми матеріального права встановлюють, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, моментом закінчення якого є саме день фактичного розрахунку, що дає право працівнику визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення.
Невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права, а від так колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення такого за даним позовом буде суперечити нормам ст. 116,117 КЗпП України.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд правильно виходив з того, що судове рішення від 07 квітня 2016 року виконано лише 29 березня 2018 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 759 робочих днів - з 19 березня по 29 березня 2018 року.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції визначений з урахуванням даних індивідуальної відомості про застраховану особу Форми ОК-5 від 21 січня 2016 року ( а.с.14), та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати», де в п.8 зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, а середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 N 13 зазначив про те, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Проте судом в резолютивній частині судового рішення не вказано, що стягнута на користь позивача сума без утримання податків, обов'язкових платежів та зборів.
З урахуванням викладеного, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині розміру присудженого до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить змінити, доповнити резолютивну частину рішення після слів: « грошові кошти у сумі 46868,25 грн.» - «з наступним утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів».
Керуючись ст. ст. 367; 374 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 серпня 2018 року змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення після слів: « грошові кошти у сумі 46868,25 грн.» - «з наступним утриманням податків, обов'язкових платежів та зборів».
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 05.03.2019 року.
Головуючий О.М. Полікарпова
Судді Л.П. Воронцова
П.Я. Ігнатенко