Справа № 487/2656/18
Провадження № 2/487/167/19
25.02.2019 року Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Гаврасієнко В.О.,
при секретарі Гречаній А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївського філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
05.05.2018 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївського філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 31 березня 2017 року відповідач був звільнений з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на підставі п.1ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.12.2017 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботів Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму ДП "Адміністрація морських портів України". Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52028,40 грн.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 29.01.2018 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 52028,40 грн. до 49542,75 грн. В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва віл 14.12.2017 року залишено без змін.
21.02.2018 року ОСОБА_1 поновлено на на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Адміністрації з 31.03.2017, виплачено згідно Рішення середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 49542,75 грн.
Після виконання рішення позивачу стало відомо, що за період з 03.05.2017 року по 20.02.2018 року відповідач перебував на обліку як безробітній в Заводському районному центрі зайнятості м. Миколаєва, яким останньому було сплачено допомогу по безробіттю в розмірі 43869,10 грн. Вказана сума позивачем перерахована Заводському районному центру зайнятості м. Миколаєва на його вимогу. Така сума є переплатою для працівника, якого поновлено на роботі та підлягає поверненню як безпідставно отриманні кошти. Посилаючись на ст. 1212 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 43869,10 грн.
Ухвалою суду від 14.05.2018 року відкрито провадження у справі та ухвалено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03.09.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
03.09.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він зазначив, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки даний спір випливає з трудових правовідносин, оскільки пов'язаний із стягненням допомоги по безробіттю, яка була виплачена відповідачу у зв'язку з порушенням його трудових прав, а не зі ст. 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.
Представник позивача в судове засідання не зявився, надав до суду письмову заяву, просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не зявився, надав до суду письмову заяву, просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити.
Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін.
Обставини справи, встановлені судом.
Відповідно до наказу № 196/о від 31 березня 2017 року про припинення трудового договору, виданого Миколаївською філією державного підприємства «Адміністрація морських портів України», звільнено ОСОБА_1 з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на підставі п. 1ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.12.2017 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботів Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму ДП "Адміністрація морських портів України". Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52028,40 грн.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 29.01.2018 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 52028,40 грн. до 49542,75 грн. В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва віл 14.12.2017 року залишено без змін.
На виконання вказаних судових рішень відповідачем видано наказ № 82/о від 21.02.2018 року, яким ОСОБА_1 поновлено на на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Адміністрації з 31.03.2017.
З довідки, виданої заступником головного бухгалтера підприємства, відповідачу нараховано та виплачено кошти за час вимушеного прогулу за наказом № 82/о від 21.022018 року в розмірі 49542,75 грн.
Згідно наказу №100/о від 28.02.2018 року відповідача звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін.
26.02.2018 року Центральний районний центр зайнятості м. Миколаєва звернувся до позивача по справі з листом-претензією № 06-198/14, в якому зазначав про те, що в зв'язку зі звільненням з роботи на підставі п. 1ст. 40 КЗпП Україниза скороченням штату, ОСОБА_1 в період з 03.05.2017 року по 20.02.2018 року перебував на обліку Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва та отримував допомогу по безробіттю, яка становила загальну суму 43869,10 грн. В зв'язку з поновленням відповідача на роботі на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року, відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» Заводський районний центр зайнятості просив перерахувати йому виплачену працівнику суму допомоги по безробіттю.
Платіжним дорученням за № 258 від 16.03.2018 року Миколаївська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» перерахувала на рахунок Заводського районного центру зайнятості м. Миколаєва грошові кошти в розмірі 43869,10 грн.
Згідност. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст.4, 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Однією з засад цивільного судочинства проголошено свободу договору (ст. 3 ЦК України).
Відповідно до положень п.1 ч.1ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи, що встановлено ч. 1ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Застрахованою особою відповідно до п.2 ч.1ст. 1 вказаного Законує суб'єкти страхування на випадок безробіття застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.
Згідно ч.4ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Відповідно до п. 20Постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007, № 219 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних»громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини четвертоїстатті 35Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Із аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що відповідач, як застрахована особа, відповідно до положень наведеного закону, в зв'язку із звільненням за скороченням штату отримував допомогу по безробіттю. Виплата вказаної допомоги буде припинена в зв'язку з його поновленням на роботі.
За такого, допомога по безробіттю відповідачем, як застрахованою особою, отримана відповідно до наведених вимог закону.
Посилання позивача, що отримані відповідачем кошти по безробіттю від Заводського районного центру зайнятості є безпідставно отриманими коштами, є помилковими. Безпідставним є посилання на положенняст. 1212 ЦК України, оскільки вказана норма регулює відносини з набуття майна без достатньої правової підстави за рахунок іншої особи, тоді як в даній справі відповідач отримав спірні кошти саме на підставі діючого закону, а позивач у даних відносинах не є особою за рахунок якої ці кошти отримані.
Повернення позивачем сплачених робітнику коштів Заводському районному центру зайнятості також передбачено наведеним законом, тоді як цей закон, а саме Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»не передбачає право роботодавця на регрес на стягнення коштів з працівника.
Відповідно до положень п. 3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття» встановлено перелік умов, на підставі яких може відбутися процедура повернення суми виплаченого забезпечення застрахованій особі, якими є умисне невиконання цією особою обов'язків та зловживання ними.
Проте, таке право надано відповідному Центру зайнятості, а не роботодавцю.
Як слідує з листа-претензії Заводського районного центра зайнятості на адресу роботодавця, позивача у справі, підстав для запровадження такої процедури немає.
Правовідносини сторін у даній справі ґрунтуються на нормах КЗпП України, якими в тому числі і передбачена матеріальна відповідальність працівника, проте позов ґрунтується на інших підставах.
Європейський Суд вказав, що п.1 ст.6 Конвеції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визнано тільки у світлі конкретних обставин ( "Проніна проти України", "Сєрявін та інші проти України").
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст.10-13,76-81,89,258,259,263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївського філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або через Заводський районний суд м. Миколаєва.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Позивач: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», ідентифікаційний код : 38727770, місце знаходження: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14.
Відповідач: ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_1, місце проживання: 54050, АДРЕСА_1.
Суддя В.О. Гаврасієнко