Миколаївської області
Справа №477/1615/18
Провадження №2/477/115/19
18 лютого 2019 року м. Миколаїв
Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Козаченка Р.В.,
із секретарем судового засідання - Бітюковою С.В.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 (не з'явилася),
відповідача - ОСОБА_2 (не з'явився),
представника відповідача (райдержадміністрації) - не з'явилася,
розглянувши в м. Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Вітовської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання недійсним державних актів про право власності на земельні ділянки,
В липні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому первісно просила визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної, площею 15,5871 га, розташовану в межах території Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823382600:02:000:0186.
В обґрунтування цих вимог вказала, що 12 грудня 2005 року вона отримала свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 на Ѕ частину вказаної ділянки, яка належала спадкодавиці відповідно до державного акту серії МК № 039177, виданого 26 січня 2005 року Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області (далі - Жовтнева РДА). Її брат ОСОБА_2 17 січня 2007 року також отримав аналогічне свідоцтво про право власності на іншу Ѕ частину тієї ж земельної ділянки. В подальшому, 07 квітня 2006 року, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, вона отримала від Жовтневої РДА державний акт серії МК № 039225. 10 грудня 2008 року брат також отримав державний акт серії ЯЕ № 907686. Але в обох актах було зазначено про право власності на цілу земельну ділянку площею 15,59 га, кадастровий номер 4823382600:02:000:0186.
Також, 02 травня 2018 року брат зареєстрував своє право власності на цілу земельну ділянку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Посилаючись на норми закону про захист права власності: ст.ст. 321, 328, 355, 356, 368, 392, 1216, 1218, ЦК України, ст. 41 Конституції України, просила задовольнити її позов та визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 15,5871 га, яку отримала в порядку спадкування.
В подальшому, змінила предмет та підставу позову і вже просила визнати недійсними та скасувати державні акти про право власності на земельні ділянки, видані їй та брату: серії МК № 039225 від 07 квітня 2006 року та серії ЯЕ № 907686 від 10 грудня 2008 року.
В обґрунтування цьому вказувала, що, як вона, так і брат ОСОБА_2, отримали в спадщину після смерті матері ОСОБА_3 по Ѕ частині земельної ділянки площею 15,59 га і тому на підставі виданих їм свідоцтв про право власності на спадщину мали б отримати правовстановлюючі документи про право власності на Ѕ частину ділянки кожен, однак Жовтневою РДА кожному були видані державні акти про право власності на одну й ту ж цілу земельну ділянку, що порушує їх права. Тому просила скасувати ці державні акти.
В зв'язку з цим, за її заяво, ухвалою суду від 02 листопада 2018 року до участі в справі в якості співвідповідача було залучено Вітовську (раніше - Жовтневу) районну державну адміністрацію Миколаївської області, якою були видані оскаржувані державні акти.
В судове засідання сторони не з'явилися, про його час та місце були повідомлені належним чином, позивачка та відповідач ОСОБА_2 надали заяви з проханням розглядати справу без їх участі, позивачка в своїй заяві позов просила задовольнити, а відповідач позов визнав та не заперечував проти його задоволення.
Представник іншого відповідача до судового засідання не з'явився, про його час та місце був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
11 квітня 2005 року померла ОСОБА_3 і після її смерті відкрилася спадщина, яку успадкували спадкоємці за законом: позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2.
Серед іншого, до складу спадщини після її смерті входила земельна, площею 15,59 га, виділена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, яка належала спадкодавиці на підставі державного акту серії МК №039177, виданого 26 січня 2005 року Жовтневою РДА, кадастровий номер 4823382600:02:000:0186.
12 грудня 2005 року Жовтневою (тепер - Вітовською) районною державною нотаріальною конторою Миколаївської області ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 на Ѕ частину вказаної ділянки.
17 січня 2007 року інший спадкоємець - ОСОБА_2 в тій же нотаріальній конторі отримав свідоцтво про право на спадщину на іншу Ѕ частину земельної ділянки ділянки.
07 квітня 2006 року Жовтневою РДА ОСОБА_1 був виданий державний акт серії МК №039225 про право власності на земельну ділянку, площею 15,59 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, кадастровий номер 4823382600:02:000:0186. В державному акті зазначено, що він виданий на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2005 року.
Також, 10 грудня 2008 року Жовтневою РДА ОСОБА_2 був виданий державний акт серії ЯЕ № 907686 про право власності на земельну ділянку, площею 15,59 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області,
кадастровий номер 4823382600:02:000:0186. В державному акті зазначено, що він виданий на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 січня 2007 року.
В той же час, 12 жовтня 2010 року державним реєстратором Жовтневої РДА ОСОБА_4, на підставі державного акту серії ЯЕ №907868 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на цілу земельну ділянку, площею 15,59 га, кадастровий номер 4823382600:02:000:0186.
Відповідно до статті 78 Земельного Кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 1 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 16 ЦК України передбачає, способи захисту прав та інтересів судом, включаючи такий спосіб захисту як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Разом з цим ст. 16 ЦК передбачає, що такі заходи захисту застосовуються судом у разі звернення особою за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Згідно зі ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно зі ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Також, ст. 373 ЦК України передбачено, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 374 ЦК України).
Згідно зі ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. г) ч. 1 ст. 81 ЗК України (в редакції, яка діяла на час оформлення державних актів) громадяни України набувають права власності на земельні
ділянки в тому числі і на підставі прийняття спадщини.
Згідно зі ст. 86 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на час оформлення державних актів (далі - ЗК) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Також, в ст. 88 ЗК визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Згідно зі ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Статтею 126 ЗК було визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
В статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Крім того, ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином суд вбачає, що оскаржувані державні акти порушують право власності на землю позивачки, оскільки вони були видані на цілу земельну ділянку площею 15,59 га на підставі свідоцтв про право на спадщину, хоча в них визначено, що кожен зі спадкоємців отримує у власність по Ѕ частині цієї ділянки. Тому слід зробити висновок, що державні акти не відповідають дійсності і є незаконними, тому підлягають скасуванню.
З врахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 141 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельну ділянку:
- серії МК № 039225, виданого ОСОБА_1 07 квітня 2006 року Жовтневою (тепер - Вітовською) районною державною адміністрацією Миколаївської області;
- серії ЯЕ № 907686, виданого ОСОБА_2 10 грудня 2008 року Жовтневою (тепер - Вітовською) районною державною адміністрацією Миколаївської області;
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду через Жовтневий районний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення його повний текст складено на 04 березня 2019 року.
Суддя Р.В. Козаченко