ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.03.2019Справа № 910/705/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" ( 03062, м. Київ,проспект Перемоги, 65)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово " ( 03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича,86-Н)
про стягнення 36 179,00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" про стягнення 36 179 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №ПК/21 від 21.04.2017 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1, а тому Позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Позивач зазначає, що відповідальність водія транспортного засобу "Lеxus GS350", д.р.н. НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ01381945, а тому Позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на Відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 відкрито провадження у справі № 910/705/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
04.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.01.2019 була направлена на адреси Сторін. Дану ухвалу представник позивача отримав 28.01.2019.
Від відповідача ухвала суду від 18.02.2019 повернулась на адресу суду із відміткою «вибули».
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово " є: 03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича (Боженко) 86-Н.
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/705/19 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово " зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України та позовній заяві.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
21.04.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова ГРУПА "ТАС" (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика»» (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №ПК/21, предметом якого є страхування транспортного засобу «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2017 у місті Горішні Плавні на вул. Добровольського, 6 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу "Lеxus GS350", д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, що підтверджується довідкою №3017265595013686 про ДТП.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1.
Постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 24.11.2017 у справі №534/1603/17 ОСОБА_2 , водія транспортного засобу "Lеxus GS350", д.р.н. НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 320,0 гривень.
Згідно з ремонтною калькуляцією 10146-01 від 26.09.2017, вартість ремонту застрахованого транспортного засобу «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1 складає 27 987,76 грн.
Відповідно до Страхового акту №26742Р/01/2017 від 04.12.2017 Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 27 987,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням №48851 від 06.12.2017 із зазначенням призначення платежу: «страх.вішк. застрахованого транспортного засобу «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1».
Відповідно до інформації наданої МТСБУ на запит Суду, цивільно-правова відповідальність власника транспортного "Lеxus GS350", д.р.н. НОМЕР_2, , на момент настання страхової події була застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ 01381945, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 0,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що Відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 27 987,76 грн. відповідно до встановлених Полісом № АМ 01381945, лімітів відшкодування по майну та франшизи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на виконання зобов'язань за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №ПК/21, предметом якого є страхування транспортного засобу «МАН TGL 12/210», д.р.н. НОМЕР_1 було відшкодовано на користь Страхувальника 127 987,76 грн.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, Суд зазначає, що до Позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом "Lеxus GS350", д.р.н. НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку Постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 24.11.2017 у справі №534/1603/17.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.
Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").
Абзацом 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Суд звертає увагу, що Законом України "Про страхування" та Законом України "Про обов"язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов"язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення. Згідно зі статтею 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Отже, враховуючи визначені Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ 01381945 розміри лімітів відповідальності та франшизи, Суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу витрати в розмірі 27 987,76 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені.
Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов'язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.
Неустойка в певних випадках виникає безпосередньо із закону всупереч бажанню сторін. Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України неустойка, виражена в грошовій формі, може бути як договірною, так і законною.
Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Згідно з п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
В строк визначений п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" відповідач своє зобов'язання по виплаті позивачу страхового відшкодування не виконав, і доказів іншого матеріали справи не містять.
Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у встановлений законодавством строк належним чином не виконав, суд керуючись ст. 549 Цивільного кодексу України, п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дійшов висновку про стягнення з відповідача пені, в розмірі визначеному судом, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку пені був невірно визначений період прострочення відповідача.
З огляду на положення п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" та дати отримання відповідачем заяви позивача на виплату страхового відшкодування (13.03.2018), відповідач був зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 27 987,76 грн у строк не пізніш як 11.06.2018, відповідно початок періоду прострочення відповідача починається 12.06.2018, а не 01.06.2018, як визначено позивачем.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання відповідача перед позивачем, в силу закону, припиняється 10.07.2018, а позивач здійснив нарахування пені відповідачу поза строками визначеними ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
У разі якщо розрахунок штрафних санкцій позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
З огляду на наведене суд самостійно визначив період прострочення за який нараховується пеня (в межах періоду визначеного позивачем) та суму пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Отже, за розрахунком суду за період прострочення з 12.06.2018 по 15.01.2018 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 5927,27 грн, у відповідності до п. 36.5. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів" за порушення зобов'язань відповідача по виплаті страхового відшкодування. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу (суброгації), які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням. Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню, відповідно до перерахунку здійсненого судом за період з 12.06.2108 по 15.01.2019, в сумі 501,48 грн. та відповідно 1450,42 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем не надано суду жодних доказів відшкодування позивачу шкоди в розмірі 27 987,76 грн, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму відшкодування.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини та законодавство, яке регулює правовідносини сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" та про стягнення з останнього страхового відшкодування в розмірі 27987,76 грн, 5927,27 грн пені за період прострочення з 12.06.2018 по 15.01.2019, 1450,42 грн. грн інфляційного збільшення боргу за період прострочення з 12.06.2018 по 15.01.2019, та 501,48 грн. грн 3 % річних за період прострочення з 12.06.2018 по 15.01.2019.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" (вул. Казимира Малевича, буд. 86-Н, м. Київ, 03680; ідентифікаційний код: 33637321) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (проспект Перемоги, буд. 65, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код: 30115243) страхове відшкодування у розмірі 27987 грн. 76 коп., 5927 грн 27 коп. пені, 1450 грн. 42 коп. інфляційного збільшення боргу, 501 грн 48 коп. 3 % та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 746 грн. 85 коп.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Після набранням рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.03.2019
Суддя Трофименко Т.Ю.