27 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/2071/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року у справі № 161/19377/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліцейського 2-ї роти батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області старшого сержанта поліції Коротецького Романа Володимировича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Пушкарчук В.П, в м. Луцьку Волинської області 22.01.2018 року, згідно з журналом судового засідання 17:19 год.), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Поліцейського 2-ї роти батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області старшого сержанта поліції Коротецького Романа Володимировича (далі - відповідач) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 210561 від 27 листопада 2018 року.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що обставини, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають фактичним обставинам і дійсності. Зазначає, що завчасно зайняв ліву смугу руху, відповідно до вимог дорожнього знаку та дорожньої розмітки, оскільки мав намір здійснити поворот ліворуч.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що із оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення серії ВР №210561 від 27.11.2018 вбачається, що близько 22 год. 10 хв. у м. Луцьку по вул. Львівській водій ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом марки «Фольксваген ЛТ 45», державний номерний знак НОМЕР_1 рухався по дорозі, яка має дві смуги для руху в одному напрямку в крайній лівій смузі, при чому крайня права смуга була вільна, чим порушив п. 11.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі - ПДР України), за що встановлена відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відтворений в судовому засіданні запис з нагрудної камери інспектора підтверджує факт порушення позивачем п. 11.5 ПДР України та є доказом порушення правил дорожнього руху зі сторони позивача.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року № 3353 «Про дорожній рух», встановлюють ПДР України.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно п. 11.2 ПДР України на дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку, нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується випередження, об'їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом.
Відповідно до положень п. 11.5 розділу 11 ПДР України порушення яких інкримінується позивачу, на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
Аналіз п. 11.5 розділу 11 ПДР України свідчить про те, що дозволяється виїзд на крайню ліву смугу руху на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, посилаючись на запис з нагрудної камери інспектора, зазначає, що такий підтверджує факт порушення позивачем п.11.5 ПДР України та є доказом порушення правил дорожнього руху позивача.
Апеляційний суд не погоджується з таким твердженням з огляду на наступне.
З наявних у матеріалах справи відеозаписів, наданих відповідачем, неможливо встановити факт порушення позивачем правил дорожнього руху. Крім того, з даними відеозаписами не підтверджується факт, що позивач давав пояснення поліцейському про те, що він рухався в крайній лівій смузі, оскільки він знаходився в населеному пункті і йому було дозволено рух в крайній лівій смузі. А саме даний факти суд першої інстанції поклав в основу свого рішення.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1-3 статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Таким чином, відеозаписи, на які покликається суд першої інстанції на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не можуть вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова серії ВР №210561 від 27 листопада 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 15.11.2018 року у справі № 524/7184/16-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного ним рішення суду із задоволенням позову ОСОБА_1
Відповідно до положень ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Останній у справі, що розглядається, не довів правомірності свого рішення, яке оскаржує позивач.
Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до пункту 2 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин 1 та 2 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції у справі, що розглядається, не повно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2019 року у справі № 161/19377/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову серії ВР № 210561 від 27 листопада 2018 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 05.03.2019